Позакласний захід на тему «Напиши мені, доле, листа»

              Позакласний захід на тему «Напиши мені, доле, листа».

                                (Зал  оформлений у вигляді  прес-клубу)

Листоноша. Танцюйте, танцюйте! Вам листи! Від коханих, родичів….!Читайте!

Ведуча . Листи, листи, листи… Немає, думаю, жодної людини, яка б не любила отримувати листи. Телебачення, радіо, преса, телефон, комп’ютер жбурнули людину у світ різноманітної інформаційної заклопотаності, звільнивши від потреби письмових повідомлень і роздумів. Де ж та романтика спілкування? Куди ж поділася таїна і святість перших письмових освідчень, ласкавих та ніжних звернень?

Запрошуємо вас, шановні друзі, поринути в таємничий світ думок і переживань митців слова, прилучитися до перлин епістолярної спадщини поетів, письменників, композиторів, філософів.

Ведучий. Листування – невичерпне джерело натхнення і близькості, яке полишило в історії людства стільки загадок і відкриттів, саме воно об’єднало стільки сердець, поглядів і думок, мрій та сподів. Так, листи – чудова нагода письмової творчості, своєрідна форма діалогу – дружнього або інтимного. Вони дають змогу спілкуватися на відстані, колективно, таємниче.

Історик. Епістолярний жанр відомий здавна. За античності граматик Артемон називав листи «половиною діалогу» і підкреслював відмінність листа як письмової форми мовлення від усної: «Лист вимагає більш ґрунтовної обробки, ніж діалог, бо діалог схожий на непідготовлене висловлювання, експромт, лист же пишеться і надсилається як подарунок».

Ритор. Звертаю вашу увагу на те, що лист починається зі звернення, повідомлення про себе, продовжується розповіддю про те, що хвилює, цікавить автора, а наприкінці містить добрі побажання, вітання знайомим і рідним, етикетні форми прощання і обов’язково підпис.

Ведуча. Листи приваблюють ще й особистістю автора, тим, хто їх написав.  Скільки почуттів і думок  було вкладено в прості рядки до матері  чи сестри, коханої або друга, до приятеля або абсолютно незнайомої людини!

Ведучий. Як народжуються листи? Вони з’являються від бажання говорити, відкривати свою душу близькій по духу, захопленнях людині і від намагання зрозуміти, охопити чиїсь сподівання і мрії. Кому можна написати все про все?

Ведуча. Найдорожчим на землі людьми назавжди залишаються наші рідні , але наймилозвучніші  будуть листи до коханих. Давайте і ми  послухаємо отой ліричний  лист Лесі Українки до Сергія Мержинського , який сповнений романтизму, чутливості,  надії …

 Леся Українка:“Твої листи завжди пахнуть зів’ялими трояндами, ти, мій бідний, зів’ялий квіте! Легкі, тонкі пахощі, мов спогад про якусь любу, минулу мрію. І ніщо так не вражає тепер мого серця, як сії пахощі, тонко, легко, але невідмінно, невідборонно нагадують вони мені про те, що моє серце віщує і чому я вірити не хочу, не можу.

Мій друже, любий мій друже, створений для мене, як можна, щоб я жила сама, тепер, коли я знаю інше життя? О, я знала ще інше життя, повне якогось різкого, пройнятого жалем і тугою щастя, що палило мене, і мучило, і заставляло заламувати руки і битись, битись об землю в дикому бажанні загинути, зникнути з сього світу, де щастя і горе так божевільно сплелись… А потім і щастя, і горе обірвались так раптом, як дитяче ридання, і я побачила тебе…»

Ведуча. Кохання Івана Франка та Ольги Рошкевич ні для кого не було таємницею. Як багато і як глибоко можуть говорити їхні листи. Послухаєш ці листи та інші слова тут вже зайві…

  Ольга Рошкевич. „Ах, Іваську, мій любий, де поділися тоті наші давні, лолинські вечерки (...). Все бувало заведем якусь займаючу бесіду або хоть і забавлялися по дітинному, то все не видавалось мені так недоладно, як тепер. Признаюсь, що я тогди найбільше навчилася. Чи вернуться для мене ще такі веселі недармовиті години?»

Іван Франко. «Не знаю, чи Ви розумієте те, яке важке завдання Ви наклали на мене, просячи мене нічого більше Вам не писати… Якщо Ви й можете відповідати мені, ‑ це моє останнє лікарство, ‑ стану спокійнішим, коли розкрию Вам усе своє серце… Якщо б Ви могли заглянути у моє нутро, – Ви б знайшли там сто разів більш фантастичні образи, сто разів гарячіші почуття, та я сам поборюю їх, бо, може, й це сяк чи так містить у собі багато такого, що може Вас образити, бути для Вас немилим…»

Ведуча. Наприкінці травня 1886 р. М. Коцюбинський повертається до Вінниці і з головою поринає в роботу. Але часто думками він знову переноситься до Михайлівки, де зустрів і покохав Марію Міхнєвич. Від’їжджаючи додому, Коцюбинський взяв у неї обіцянку приїхати до Вінниці. Що майбутній український письменник справді був закоханий у Марію Федорівну, свідчать його листи до неї:

Коцюбинський.  «Мила, кохана Марусе! Если бы Вы знали, с какой тоской, с каким нетерпением я ожидал и до сих пор ожидаю Вас, то Вы хоть немножко пожалели бы меня и приехали бы в Винницу, не откладывая свого обещания. Мне тяжело без Вас, я хочу видеть Вас, мне, наконец, нужно видеть Вас, чтобы сказать то, чего я не могу и не хочу выразить в письме. С каждым днем становитесь Вы для меня милее, дороже, ближе, и кто знает, что будет дальше со мною, моя хорошая, моя дорогая Маруся!

Ведучий. Запам’ятайте  правила  написання приватного листа.

• Пиши на гарному папері, краще від руки, просто і ясно;
• Починай словами привітання і звертання;
• Закінчуй зверненням до адресата з питаннями;
• Якщо необхідно додати щось, напиши у кінці P.S(post scriptum), а потім – необхідну інформацію;
• Не пиши поганого;
• Не відправляй листи спересердя;
• Не читай чужих листів;
• Став число і підпис;
• Ураховуй час на доставку листа поштою. Не затримуй відпорвідь

Ведуча. Доля комусь дарує чудову долю, а комусь її ламає. Про долю подружжя М.Гумильова та А.Ахматової можна сказати, що їхня доля була зі «зламаним» крилом. Страждання, сльози, розчарування, важкі політичні часи…. – все це злилося в одну долю. Та проте є і часточка отого звичайного щастя, сімейного побуту, наснаги …

Гумилев. «Дорогая моя Анечка, я уже в действующей армии, но мы пока не сражаемся... И я начинаю чувствовать, что я подхо­дящий муж для женщины, которая собирала французские пули, как мы собираем грибы и чернику». Эта цитата заставила меня на­помнить тебе о твоем обещании быстро дописать твою поэму и прислать ее мне. Право, я по ней скучаю... Сейчас мы стоим на та­ком месте, откуда легко писать. Но скоро, должно быть, начнем переходить, тогда писать будет труднее. Так что отсутствие писем будет означать только то, что я в походе, здоров, но негде и неко­гда писать».

Анна  Ахматова.  «Милый Коля, 10-го я приехала в Слепнево. Я написала несколько стихотворений, которых не слышал еще ни один человек, но меня это, слава Богу, пока мало огорчает. Теперь ты в курсе  всех  петербургских и литературных дел. Напиши, что слышно?  Я получила от Чулкова несколько слов, написанных карандашом. Ему очень плохо, и мне кажется, что мы его больше не увидим.
Вернешься ли ты в Слепнево? или с начала августа будешь в Петербурге. Напиши мне обо всем поскорее. Посылаю тебе черновики моих новых стихов и очень жду вестей. Целую.Твоя Аня.»

Учень. Ты письмо мое, милый, не комкай.
До конца его, друг, прочти.
Надоело мне быть незнакомкой,
Быть чужой на твоем пути.

Не гляди так, не хмурься гневно,
Я любимая, я твоя.
Не пастушка, не королевна
И уже не монашенка я —

В этом сером будничном платье,
На стоптанных каблуках…
Но, как прежде, жгуче объятье,
Тот же страх в огромных глазах.

Ты письмо мое, милый, не комкай
Не плачь о заветной лжи.
Ты его в твоей бедной котомке
На самое дно положи.

Ведучий. Вірші О.Пушкіна люблять усі. Їх читають , вчать напам’ять. Прекрасні вірші пише той поет, який справді вміє кохати. О.Пушкін, як ми знаємо, часто закохувався, але справжнє кохання він проніс до смерті, до Наталії Гончарової.

Олександр Пушкін :«Сегодня  - годовщина того дня, когда я вас впервые увидел. Чем более я думаю, тем сильнее убеждаюсь, что мое существование не может быть отделено от вашего: я создан для того, чтобы любить вас  и следовать за вами; все другие заботы – одно заблуждение и безумие. Вдали от вас меня неотступно преследуют сожаления о счастье, которым я не успел насладиться. Рано или поздно мне, однако, придется все бросить  и пасть к вашим ногам…»

Ведучий. Чи помічали ви, яку незвичайну силу мають листи до коханих, скільки в них почуттів і спалахів душі, осяянь і світлої надії? Слова так і світяться, переливаючись у незрівнянну музику серця, яке здатне співати і творити гармонію прекрасного…

Історик  літератури. 20 травня 2019 року людство відзначатиме 220- річницю від дня народження Оноре де Бальзака, чиє  життя та творчість пов’язані з Україною , із селом Верхівня, з володарями верхівнянських маєтків Венцеславом Ганським та його дружиною Евеліною. Від першого побачення Евеліна стала для Бальзака ідеалом любові, який він створив у своїй уяві і зберіг до останніх днів життя. Графиня Ганська, або Північна Зоря, як називав її письменник у листах, стала для нього останнім коханням.

Оноре де Бальзак. «Моє кохання – прекрасніше, досконаліше, ніж все, що я зробив. Без такої повноти серця я не виконав би і десятої частини свого твору, не було б у мене такої непорушної мужності… я дихаю, я думаю, працюю лише завдяки тобі і лише для тебе…. Щасливий вірю у свою любов. Відчуваю, що буду любити тебе вічно. Щоденно знаходжу в своєму серці ще сильніше почуття, ніж напередодні. З кожним днем ти все сильніше заповнюєш моє серце».

Евеліна Ганська «Які ніжні, які швидкоплинні ті хвилини нашого життя, коли буяє налите радощами все наше єство, коли розквітає душа, вбираючи в себе чисту блакить неба, що, здається, сяє безсмертною молодістю!. Серце,  вільне від ницої користі, відчуло, що його мовби заколисують десь високо, у найчистіших сферах солодкого самозабуття…»

Історик літератури. Вони вінчалися 14 березня 1850 року в бердичівському костьолі святої Варвари. Бог винагородив Оноре де Бальзака за його велику любов і довготерпеливість. У шлюбі з Евеліною він знайшов взаєморозуміння, теплоту й сердечність. На жаль, усе те щастя дарувалося йому надто пізно, вже на порозі смерті: 18 серпня того ж 1850 року о 23 годині 30 хвилин зупинилося його серце…

Поради щодо електронного листуванн

• Не довіряй електронній пошті листи, які не повинні переглядатись кимось, крім тих, кому вони надіслані;
• Цінуй час. Пиши стисло, але не стенографічно;
• Пиши грамотно  будь-якою мовою. Використовуй функцію «Перевірка орфографії»
• Відповідаючи на лист, не цитуй його повністю;
• Не додавай занадно великих файлів;
• НЕ КРИЧИ і Інтернеті, бо текст написаний великими буквами, сприймається як крик;
• Не будь незнайомцем, використовуй функцію підпису;
• Старайтесь одразу писати відповідь людям.

Ведуча. Цей музичний твір присвячений шістнадцятирічній дівчині графині Джульєтті Гуакарді, якій композитор Бетховен давав уроки гри на фортепіано, а потім  закохався.

Людвіг ван Бетховен. «Ангеле мій, життя моє, моє друге я. пишу сьогодні кілька слів олівцем твоїм. Для чого така глибока туга перед неминучим? Чи може любов існувати без жертв, без самовідречення; чи можеш ти зробити так, щоб я суцільно належав тобі, ти мені, Боже мій! Душа переповнена всім, що  хочу сказати  тобі. Ох, бувають хвилини, коли здається, що язик безсилий. Розвеселися, будь моїм незмінним, єдиним скарбом, як і я твоїм, а про все інше, що має бути з нами і буде, потурбуються боги. Твій вірний Людвіг».

Ведучий. З молодості великий фізик вважав, що все в його житті має бути підпорядковане головному - науковій роботі. Це стало однією з причин розпаду його першого шлюбу. Другий шлюб зовні виглядав більш благополучним, але був порівняно недовгим унаслідок ранньої смерті дружини. Не знайшовши щастя в шлюбі, Ейнштейн на схилі років нарешті зустрів свою яскраву і останню любов ...

Ведуча. Зі своєю першою дружиною Мілевою Марич Ейнштейн познайомився в 1896 році в Цюріху, де вони разом навчалися в Політехнічному інституті. Альберту було 17 років, Мілеві - 21. Вона була з католицької сербської родини, що жила в Угорщині. Батьки Альберта були проти їхніх стосунків, а дізнавшись, що син збирається одружитися, влаштували скандал: в єврейських сім'ях було не прийнято родичатися з християнами. Альберт страждав.

Енштейн. «... Я втратив розум, умираю, палаю від любові й бажання. Подушка, на якій ти спиш, у стократ щасливішим мого серця! Ти приходиш до мене вночі, але, на жаль, тільки уві сні ...».

Ведуча. Крім того, що спілкувалися між собою великі діячі мистецтва, у творах літератури ми теж знаходимо листи між героями.

Ведучий. «Альпійська балада  В. Бикова зачаровує нас  триденним коханням героїв на фоні війни.

Ведуча. Виживати у руках ворога, мерзнути серед альпійських снігів, голодувати… але кохати. Сила кохання переборола всі труднощі тих днів, але забрала вкінці життя Івана…

Джулія «Добрий день, Іванові рідні, добрий день, люди, які знали його, добрий день, село Терешки між Двох Голубих Озер у Білорусії…

Це пише Джулія Новеллі з Рима і просить вас не дивуватися, що незнайома вам синьйора знає вашого Івана, знає Терешки між Двох Голубих Озер у Білорусії….

Мені довелося ділити з ним останні три дні його життя – три величезних, як вічність, дні кохання, пізнання і щастя. Правда, Богові треба було не дати мені поділити з Іваном  смерть: фатум, або звичайна нерозтала кучугура снігу, перешкодив мені розбитися в урвищі, якому я надала перевагу над крематорієм…

Я хочу тільки сказати, що все моє подальше життя проходить у яскравому світлі, осяяному зустріччю з Його особою, так само як і моя скромна діяльність у Союзі боротьби за мир, у видавництві профспілкової газети, нарешті, у вихованні сина Джіованні, якому вже вісімнадцять літ і який готується стати журналістом….

Я дякую провидінню, дякую всім випробуванням, що випали на мою долю, дякую всім закономірностям і випадкові, що звів мене з Ним.»

Ведучий. Відважний, дивакуватий, але начитаний рицарськими романами Дон Кіхот запав в душу читачам та глядачам цього ж фільму. Послухайте лише як він звертається до своєї коханої.

Дон Кіхот. «Достохвальна й можновладна сеньйоро! Зранений вістрям розлуки й ужалений жалем у саме серце, найсолодша Дульсінеє Тобоська,зичить тобі щастя й здоровля  той, хто сам їх немає. Якщо краса твоя мною мною гордує, якщо повага твоя мною нехтує, якщо зневага твоя мене к землі прибиває, то хоч я собі й нетерпливий удався, не здолаю більше тої муки зносити, що не тільки важка понад силу, а й довго понад усяку міру триває. Вірний мій зброєносець Санчо розповість тобі докладно, прекрасна невдячнице, кохана вороргине моя, у чкий розпач я упав із твоєї причини. Якщо хочеш порятуй мене – твій єстем, а ні, то чини собі чк знаєш, а я, збавивши собі віку, задовольню жорсткість твою й моє жагуче прагнення. Твій до гробу Лицар Сумного образу»

Ведуча. Лис Тетяни до Євгенія Онєгіна – це шедевр  російської класики. Саме О.Пушкін зміг передати оту чистоту кохання, сміливість героїні, нескоренність…
   Я к вам пишу - чего же боле?
Что я могу еще сказать?
Теперь, я знаю, в вашей воле
Меня презреньем наказать.
Но вы, к моей несчастной доле
Хоть каплю жалости храня,
Вы не оставите меня.
Сначала я молчать хотела;
Поверьте: моего стыда
Вы не узнали б никогда,
Когда б надежду я имела
Хоть редко, хоть в неделю раз
В деревне нашей видеть вас,
Чтоб только слышать ваши речи,
Вам слово молвить, и потом
Все думать, думать об одном
И день и ночь до новой встречи.
Но говорят, вы нелюдим;
В глуши, в деревне всё вам скучно,
А мы... ничем мы не блестим,
Хоть вам и рады простодушно. ..
   Ведучий. Уже наприкінці ХХ ст. в Європі художниками була вигадана ще одна форма листування, яка отримала назву – мейл-арт. Така своєрідна гра передбачає теж обмін думками і почуттями на папері, але у вигляді замальовок. Один із художників на чистому аркуші паперу залишає свою замальовку, тоді кладе її до конверта і надсилає  цей лист іншому митцю, який має продовжити  творіння шедевра. Отак і мандрує лист-картина різними країнами Європи, об’єднуючи думки, мрії, почуття  і таланти майстрів. У нашій школі було проведено мейл-арт листування між учнями. Пропонуємо вашій увазі зразки цих листів.

Ведуча. І наостанок, хочеться завершити наш виступ віршем  Ліни Костенко.

Учень. Пишіть листи і надсилайте вчасно,
Коли їх ждуть далекі адресати,
Коли є час, коли немає часу,
І коли навіть ні про що писати.
Пишіть про те, що ви живі-здорові,
Не говоріть, чого ви так мовчали.
Не треба слів, навіщо бандеролі?
Ау! — і все, крізь роки і печалі.