Позакласний захід – панорама до Дня української мови та писемності «Слово – найтонше доторкання до серця…»

 

 

Міністерство освіти і науки  України

Департамент освіти і науки Харківської облдержадміністрації

ДНЗ»РЕГІОНАЛЬНИЙ ЦЕНТР  ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ  БУДІВЕЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ»

Позакласний захід – панорама до Дня української мови та писемності

             «Слово – найтонше доторкання до серця…»

Розробила:

Викладач

Кононова Марія Юріївна

Анотація

Розвиток духовної культури українського народу, піднесення вартості української мови залежить від багатьох чинників:

•                   володіння нормами сучасної української літературної мови;
•                   вивчення історії писемно-книжної традиції;
•                   розвиток мовленнєвих компетентностей.

 Зміст позакласного заходу, що пропонується, дає можливість розкрити учнів як творчих особистостей, виявити їх внутрішній потенціал:

•                   навички артистизму;
•                   любов до рідного слова;
•                   шану та повагу до історії нашого народу.

На святі учні декламували поезії про рідну мову, прославляли її в піснях, театральних постановах; в усмішках, гуморесках звучало саркастичне застереження проти невігласів, які нехтують рідною мовою. Історичні пам’ятки - спогади про Нестора Літописця, на честь якого в нашій країні відзначається День писемності, - були продемонстровані виступом бібліотекаря Кобиліної Л.В. Фахівець доклала багато зусиль, залучаючи до пошукової роботи учнів усіх груп. Були віднайдені найцінніші відомості про історію древніх пам’яток Київської Русі.

Отже, підсумовуючи вищесказане, проведення таких заходів збагачує словниковий запас учнів, спонукає їх до засвоєння багатства виражальних засобів рідної мови, активізує мислення, уяву, вчить сприймати навколишній світ, заглиблює учнів у спогади про минуле надбання наших пращурів; виховує гуманізм, гордість за минуле нашого народу, вміння цінувати і раціонально користуватися цими скарбами.

 

 

До Дня української мови та писемності

 

 

Мета: навчити учнів сприймати навколишній світ, розуміти себе, свою роль у цьому житті, правильно і образно висловлювати свої думки.

 Розвивати творчу діяльність учнів, підвищувати рівень їх самостійності, збагачувати словниковий запас, спонукати їх до освоєння багатства виражальних засобів.

 Виховувати моральні якості учнів, формувати найкращі риси людини-українця: патріотизм, духовність, небайдужість до подій, які відбуваються в країні, активність громадянської позиції, співчуття.

Обладнання: портрети репресованих українських письменників, ікона Божої Матері, українські рушники, свічки, стіннівки.

Сценарій заходу.

Ведуча:

Багряна осінь красить клени,

І золото вбира поля.

І гарно, ніби наречена,

Багрянцем міниться земля.

За вікном уже відлітають у вирій останні журавлині ключі, в прощальному танку кружляє багряне листя, облітаючи з дерев. Сум огортає душу. У такій печалі багато думається, розмірковується. Міркували, думали, творили в цю прекрасну пору видатні митці минулого , творять свої шедеври і наші сучасники. Сьогоднішню осінню зустріч ми приурочимо  такій події, як День писемності та української мови.

Учень: Вельмишановна громадо! Вітаємо Вас на світлому святі, яке зібрало нас у цій залі, святі традицій народних, пісень вольних, мови рідної.

Ведуча: Ми знаємо, що мова рідна, це мова, що першою засвоюється дитиною і залишається зрозумілою на все життя.

Учениця:

 Мово моя українська,

 Батьківська, материнська,

 Я знаю тебе не вивчену –

 Просту, домашню, звичну,

Не з-за морів покликану,

Не з словників насмикану.

Ведуча: Шановне товариство, а що для вас українська мова?

1-й учень:

Мова – краса спілкування.

Мова – як сонце ясне.

2-й учень:

Мова – то предків надбання.

Мова – багатство моє.

3-й учень:

Мова – то чиста криниця,

Де б’є, мов сльоза, джерело.

4-й учень:

Мова – це наша світлиця,

Вона – як добірне зерно.

5-й учень:

Мова – державна перлина,

Нею завжди дорожіть.

6-й учень:

Без мови немає країни,

Мову, як матір, любіть.  

Учень: В указі Президента України від 6 листопада 1997 року зазначено: «На підтримку ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливості ролі української мови в консолідації суспільства постановляю: «Установити в Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця».

Ведучий: До речі зауважити, що Нестор Літописець, про якого згадувалося вище, є автором багатьох літописів часів Київської Русі. І саме зараз про найвидатніші пам’ятки часів Київської Русі нас поінформує бібліотекар Л.В. Кобиліна.

 

• Виступ бібліотекаря:

Із святом вас, шановні добродії, із святом, шанувальники рідного слова. Корені українського слова проросли з найдавніших діалектів праслов’янських племен, рясними пагонами розвинулися в часи Давньоруської держави. Древнє слово квітами-перлами розцвітало у найдавніших пам’ятках культури Київської Русі, у грамотах і полемічних творах, у красному письменстві різних часів. У Київській Русі книги цінувалися, як рідкісні скарби. Мати декілька книг означало володіти цілим багатством. «Повість минулих літ» називає книги «ріками, які наповнюють всесвіт мудрістю незмірної глибини». «Якщо старанно пошукати в книгах мудрості, - зазначав літописець, - то знайдеш користь душі своїй».

Учень: Україна та її культура святкують своє відродження. Але цьому передувала тяжка боротьба. Дуже багато жорстоких літ і століть пережила наша невмируща мова, мужньо знісши і витерпівши наругу наймогутніших царських сатрапів та посіпак шляхетсько-панських і своїх панів. Особливо «результативним» було нищення українства за Катерини ІІ, а саме найталановитіших людей: лірників, кобзарів, бандуристів.

Ведуча: Отже царські можновладці робили все можливе, щоб припинити процес відродження української мови. Наше сьогодення дає можливість реалізуватися творчим людям і пісня «Взяв би я бандуру…» прозвучить зараз можливо дещо в іншій інтерпретації, ніж в минулі часи, але це звучання, я сподіваюсь, буде цікавим.

Взяв би я бандуру

та й заграв, що знав,

через ту бандуру бандуристом став.

Звучить українська народна пісня в супроводі бандури.

Учень: Уперше українську народну мову було піднесено до рівня літературної наприкінці ХVІІІ ст. з виходом у 1798 році першого видання «Енеїди» Івана Котляревського, якого вважають зачинателем нової української літературної мови.

Так Котляревський у щасливий час

Вкраїнським словом розпочав співати,

І спів той виглядав на жарт не раз,

Та був у нім завдаток сил багатий.

І огник, ним засвічений, не згас,

А розгорівсь, щоб всіх нас огрівати.

Постановка уривка із п’єси І. Котляревського «Наталка Полтавка».

Ведуча: Ми знову гортаємо сторінки нашої історії. Т.Г. Шевченко своїм величезним талантом розкрив невичерпні багатства народної мови, осягнув її, і як ніхто, розкрив чудову, чарівну музику українського слова:

Ну що б, здавалося слова…

Слова та голос –

Більш нічого.

А серце б’ється – ожива,

Як їх почує.

Знать од бога,

І голос той, і ті слова

Ідуть між люди.

Це саме він звертається до нас із засторогою.

Учень Тарас говорить, звертаючись до зали:

З домовини до віку ранимої

Над владикою світу встаю

І до вас промовляю: «Сини мої,

Не проспіть рідну мову мою!»

В казематах я гибів недарма

І в могилу дочасно зійшов,

Щоб ніколи чужинська казарма

Не топтала наш геній і кров.

І нарешті ковтнувши свободи,

Не втішайтесь дарами в раю,

Я прошу тебе, рідний народе, збережи рідну мову свою!

Учень: Реакційна частина суспільства, царські можновладці зробили все можливе, щоб припинити процес відродження мови. Антиукраїнська кампанія завершилась таємним циркуляром 1863 року міністра внутрішніх справ Валуєва, Емським указом царя Олександра ІІ 1876 року: «Чтобы печатать произведения на этом языке только в области изящной литературы, а книги духовного содержания или же учебные печатать приостановить».

Учениця: І все ж умертвити українську націю не вдалося ні царському режиму, ні Жовтневому перевороту 1917 року.

Благословенна ти в віках,

Як сонце наше благовісне,

Як віщий білокрилий птах,

Печаль і радість, наша пісне,

Що мужність будить у серцях,

Коли над краєм хмара висне.

Ведуча: Тисячі найкращих українців пройшли через сталінські репресії, берівські концтабори. Етнічні втрати України з 1918 по 1948 роки нараховують мільйони.

Виходять учні зі свічками, ставлять їх під ікону Божої Матері. Тихо звучить «Реквієм» Моцарта.

 

Учні:

1. Знищення урядовців УНР – 100 тисяч.
2. Знищення українських партизан – 10 тисяч.
3. Хуторяни, що зникли на засланні – 20 тисяч.
4. Перший голод в Україні – 1 мільйон.
5. Виселення патріотичної інтелігенції без повернення в Україну – 200 тисяч.
6. Знищення науковців – 15 тисяч, учителів – 35 тисяч.
7. Винищення професійної інтелігенції – 100 тисяч.
8. Штучний голодомор в Україні – 10 мільйонів.

У виконанні майстра групи звучить поезія «Молитва за Україну»

Молитва за Україну

Коли до серця крадеться тривога,

За долю України я боюсь, -

З молитвою звертаюся я до Бога

І мовою вкраїнською молюсь.

Прошу для України в Бога щастя

І захисту для всіх її дітей.

А мова українська, мов причастя,

Теплом своїм торкається грудей…

О Боже мій – Великий, Всемогутній,

Мою вкраїнську мову порятуй.

І в світлий день пришестя, в день майбутній

Вкраїні Царство Щастя приготуй.

Коли до серця крадеться тривога, -

За долю України я боюсь, -

З молитвою звертаюся до Бога

І мовою вкраїнською молюсь.

Ведуча: Письменники, учені, художники переслідувались за вільнодумство й любов до рідної землі та її мови.

О мово, через «і» та через «ї»,

Чи пак, через одну та дві сльозини

Іти на Соловки та Сингаї

За гріх судилось не одному сину.

 

Ведучий:

Ваші могили знані і незнані, -

Волі народної дзвін,

Вічна вам пам'ять,

Вічна вам слава

І наш доземний уклін.

Звучить пісня «Аве Марія», портрети репресованих письменників демонструються на мультимедіа.

Учень: Сила слова безмежна. Особливо, коли воно живе, іскристе,  емоційно виважене. Коли воно сліпуче, як «проміння ясне», могутнє, «як хвилі буйні». Коли слова – палкі блискавиці. Тоді воно здатне робити дива і хвилювати найтонші струни людського серця. Століттями мова народу була тією повноводною річкою, яку ми називаємо поезією.

Учениця:

 Говоріть, як колись вас навчала матуся,

Говоріть, як навчав у дитинстві татусь,

Легко так, вільно так, щоб слова були в русі,

Не тримайте слова, віддавайте комусь.

Щиро так, м’яко так, починайте казати,

Як воліла б відкритися ваша душа.

Може хочеться їй у словах політати,

Привітати когось, а чи дать відкоша.

Слів у мові мільйон, вибирайте найкращі,

Кожна з них, лиш торкни, - як струна, виграва.

Зрозумілі, вагомі й усі вони ваші –

Мелодійні, дзвінкі, українські слова.

Ведуча: Українська мова і пісня. Вони супроводжують людину з перших до останніх хвилин життя. Пісня – душа народу, його краса і доброта. За легендою, коли Бог обдаровував діточок, маленькій україночці в дарунок дісталася ніжна, ласкава, задушевна пісня.

У виконанні учениці виконуються пісні про мову на знайомі мелодії пісень «Червона рута», «Рідний край».

(На мелодію пісні «Червона рута»)

Ти признайся мені,

Чом дзвениш веселково,

Синьоока моя,

Українськая мово!

Може, десь у лісах

Ти чар-зілля шукала,

Сонце-слово знайшла

І усіх зчарувала?

Приспів:

Українську мову

Не розлюбиш ніколи,

Вона пишна, квітучая навік, повір,

Ріднеє слово світанкове, чудове,

Як студеная вода з синіх гір!

 

(На мелодію пісні «Рідний край»)

Всі ми любим рідну мову,

Кольорову, світанкову,

В ній безсмертя і життя.

Збережімо рідне слово

І очистим від полови

Для майбутнього буття.

 Приспів:

Мово ти моя,

Чудові неповторнії слова,

Ти- моя любов

І рідна матінка моя жива!

Ведуча:На привеликий жаль, усілякі невігласи  паплюжать рідне слово. І як тут не згадати  видатного поета Павла Глазового, його тонкий та дотепний український гумор!

Виконується гумореска П. Глазового «Кухлик»

па

 Дід приїхав із села,

 Ходить по столиці,

 Має гроші – не мина

 Жодної крамниці.

Попрохав він: покажіть,

Кухлик той, що скраю.

 Продавщиця: - Што? Чево?

 Я не понімаю.

  - Кухлик, люба, покажіть,

  Той, що збоку смужка.

  - Да какой же кухлик здесь,

  - Єслі ето кружка!

 Дід у руки кухлик взяв

І насупив брови.

- На Вкраїні живите,

Й не знаєте мови…

 Продавщиця теж була

 Гостра та бідова.

 - У мєня єсть свой язик,

 Ні к чему мне мова.

 І сказав їй мудрий дід:

 - Цим пишатися не слід,

 Бо якраз така біда

В моєї корови:

Має, бідна, язика

І не знає мови.

Ведуча: Але, я хочу сподіватися,- ви інші, ніж героїня гуморески Павла Глазового.              Шану і повагу до мови ви висловите в цих прекрасних рядках.             

Читець:

Як гул століть, як шум віків,

Як бурі подих – рідна мова,

Вишневих ніжність пелюстків,

Сурма походу світанкова.

Неволі стогін, волі спів,

Життя духовного основа.

Читець:

Усе в тобі з єдналося, злилося,

Як і вмістилося в одній! –

Шепіт зачарований колосся,

Поклик із катами на двобій.

Ти даєш поету дужі крила,

Щоб підносить правду в вишину,

Вченому ти лагідно відкрила

Мудрості людської глибину.

І тобі рости, не в’януть зроду,

Квітувать в поемах і віршах,

Бо в тобі – великого народу

Ніжна і замріяна душа.

 Ведуча:

Існує такий  вислів: «Per aspera and astra», що   в перекладі означає «через терни до зірок». Так і нашій країні довелося і доводиться долати багато перешкод, щоб стати процвітаючою і щасливою. Про це співається в пісні «Моя Україна», яка прозвучить у виконанні викладачів Центру.  

Ведуча: Слово – наш бог, і жити йому вічно.І людина, і народ, і мова – все це дари Божі, святині, які маємо берегти і боронити, як власне життя і чисту душу. Мова українська живе під сонцем, відколи постав на землі наш народ.

Учень: Мово, моя найчистіша криниця,

 Є і краса, і багатство в тобі.

 Кожен приходить до тебе напиться

В радості, щасті, у тихій журбі.

Ти з джерела і струмочка дзвінкого,

З лісу і поля, з квіток і роси.

З лугу розквітлого, з неба ясного,

З грому, веселки й світанку, з краси.

Учениця: Із мови, що у серденько запала

І музикою дивною звучить.

Душа моя усе запам’ятала

Зі мною це повіки буде жить!

І не згине з часом не зітреться,

Бо народивсь я в чарівнім краю.

Тепло долонь. І розуму, і серця

Я Україні милій віддаю!