Позакласний захід «Свіча Пам'яті і Скорботи»

                 Тема. Свіча пам’яті і скорботи.

 Мета: формувати історичну пам’ять учнів про трагічні сторінки історії Голодомору на Україні, ознайомлювати учнів з трагічним минулим нашого народу; вчити дітей бережно ставитися до історії своєї країни, розкривати її як білі, так і чорні сторінки; виховувати здатність кожної людини на скорботу і пам’ять про мільйони загублених життів співвітчизників.

Обладнання: образ Божої Матері, колоски перев’язані чорною стрічкою, хлібина, свічки, ілюстративні матеріали. Записи: „Реквієм” Моцарта, пісня О. Білозір «Свіча», фільм «Голодомор 1932-33 років. Рідкісна зйомка»,.

                                            Хід заняття

Звучить „Реквієм” Моцарта

Учитель. Пам’ять – нескінченна книга, в якій записано все: і  життя людини, і життя країни. Там багато сторінок вписано кривавими і чорними кольорами. Чорне вороння зграями ширяло над селами, заціпенілими в тяжкому смертельному сні 1933 року. Нехай сьогодні наш захід на який ми зібралися стане духовним храмом, храмом Скорботи і Пам’яті. Пам’яті мільйонів українських селян, які загинули від голоду, заподіяного сталінським режимом, пам’яті українських сіл і хуторів, які зникли з лиця землі після трагедії XX століття – Голодомору 1932-33 років

1-й учень (читає вірш вірш «Свічка пам’яті»).

Ніч огорнула мою Україну.

В небі високо засяли зорі.

Чому ж до зірок я думкою лину,

Схиляючи голову в тихій покорі?

Може ті зорі – то душі людей,

Які відлетіли в Голодні часи?

...А серед них скільки було дітей!..

Їм не бачити більше земної краси.

Ніколи вже їм не пізнати Кохання...

Не пройтися щасливими лісом, ні полем...

Голод знищив життя і сподівання...

Збережи, Боже, рід наш!

Повернись до нас, Доле!

Раптом туга стискає душу мою...

Свічку поставлю в вікні. Запалю.

Прошепчу я тихенько молитву свою-

Тих, голодних, 30-х я гріх замолю.

Хай світло від свічки у небо летить-

Хоча б одну Душу зігріє в цю мить,

Щоб Душа ця загублена спокій знайшла-

І у Вічність до Бога вона відійшла.

3-й учень. Зараз щороку Україна прихиляє коліна перед мільйонами жертв Голодомору 1932-1933 років, перед тими страждальцями, могили яких розкидані по садках, балках, дворах, узбіччях доріг та на цвинтарях, де насипані великі могили або колективні. Воістину говорять колективний голод, колективний холод, біль і страждання, колективна смерть, вони й понині кровоточать у серцях тих, хто пережив страшні роки, а тепер дістав таку можливість розповідати, свідчити, переконувати.Як же так сталося, що на багатій українській землі без війни, без стихійного лиха почали вмирати хлібороби з діда – прадіда?

4-й учень На східній території України, де була встановлена радянська влада, будували нове життя. Наприкінці 20-х років у сільській місцевості почали організовувати колгоспи. Вступаючи до них, господар віддавав для загального користування землю, реманент, а в деяких випадках навіть худобу і птицю. Українські селяни не звикли до таких колективних господарств.З діда-прадіда кожен намагався працювати з сім’єю на власній землі. Земля була основою життя селянською сім’ї. Від батька до сина передавалась у спадок земельна ділянка, а з нею і любов до хліборобської праці.

5-й учень З болем і страхом вступали селяни в колгоспи. Тих, хто не хотів іти суворо карали. Їх висилали з рідних місць, називали куркулями, ворогами народу.Вирвані з корінням, вивезені товарняками до Сибіру, на Урал гинули люди в нужді і злиднях. Мільйони не повернулися в Україну. На початку жовтня 1932 р. в Україні існувало понад 23 тисячі колгоспів, а з них тільки 1403 виконали заготівельний план.

 6-й учень  Кожна осінь несла селянам розчарування. Радянський уряд на чолі зі Сталіним вимагав від колгоспників дедалі більше хліба, молока, м’яса, овочів. Усе менше і менше залишалося продуктів селянським сім’ям на зиму.Навіть те, що залишали на насіння, примушували здавати.

7-й учень Осінь 1932 року для селян видалася щедрою. Врожай був не гірший, ніж у попередні роки, а навіть краще. Селяни здали державі запланований податок.Та раптом за першим податком оголосили другий, потім третій. Спеціальні продовольчі загони їздили по селах і забирали все до нитки..

8-й учень Постачання хліба на користь держави здійснювалось внаслідок додаткової хлібозаготівлі. Фактично це означало застосування вже відомої продрозкладки. Голодні люди збирали колоски пшениці, залишені на полях, щоб прогодувати дітей.

 9-й учень В Україну для виконання плану хлібозаготівлі було направлено комісію на чолі з В. Молотовим. Дії комісії були жорстокими: у селах конфісковували продовольчі та посівні фонди, проводили масові репресії, припинялося постачання товарів.

10-й учень І спалахнув в Україні великий голод, а за ним прийшла смерть. Вимирали сім’ями, кутками, вулицями. Виснажені люди падали пі тинами. Селами їздили підводи, збирали померлих і ховали у братських могилах. Немає в Україні села, де б не знали про той страшний голод.Про жахливий голодомор в Україні ми дізнаємося із спогадів тих, кому довелося вижити.

               (Учні читають свідчення очевидців).

 11-й учень   Федора Коваленка з села Лютенька Гадяцького району тодішньої Полтавської області, які зафіксовані в тритомнику свідчень, виданих у 1990 році Комісією з українського голоду 1932—1933 років в Конгресі США: «У грудні 1932 року забрали все зерно, картоплю, все забрали, включно квасолю і все, що було на горищі. Які дрібні були сушені груші, яблука, вишні — все забрали».

  11-й учень  Дмитро Корнієнко з села Понорниця в Чернігівській області згадував, що батько й мати після розкуркулення сиділи в тюрмі. Дітей, які жили самі, підгодовувала бабуся. У день обшуку вона принесла півстакана пшона, але зварити не встигла. Прийшла бригада з п'яти чоловік з різними за розмірами торбами. Один тримав торбу спеціально для пшона, туди півстакана й висипали.

Учитель

Сталінська влада приймає ряд законів, які спрямовані на створення штучного голоду в Україні

12 -й учень Липень 1932 р. – влада ухвалила завідомо нереальні до виконання плани хлібозаготівель;

13-й учень Серпень 1932 р. – прийнято закон ”Про п’ять колосків”, за яким засуджували навіть дітей, які збирали колоски пшениці на полях;

1-й учень Листопад 1932 р. – запроваджено натуральні штрафи, що означало вилучення всіх харчів у селян;

2-й учень Грудень 1932 р. – примусово вивезено із колгоспів усі фонди, в тому числі і насіннєві.

Учитель.До тих селян та колгоспних господарств, які не здали державі зерно застосовували жорсткі заходи.

3-й учень Листопад 1932 р. – в Україні запроваджується система ”чорних дощок”. Занесення на  чорні дошки” колгоспів, сіл і цілих районів означало їх повну ізоляцію, вилучення всього продовольства, заборону ввезення, будь-яких товарів та інші жорстокі репресії, що було рівнозначним смертному вироку їх мешканцям. Всього на ”чорну дошку” було занесено до третини сіл України;

 4-й учень  Січень 1933 р. – забороняється виїзд за межі України. Відповідно до директиви Сталіна території УСРР і Кубані, в той час переважно заселеної українцями, були оточені збройними законами для блокування виїзду селян ”за хлібом” в інші регіони. Таких заходів більше ніде і ніколи не застосовувалося в СРСР.

 5-й учень   У той час, як від голоду умирали мільйони українців, влада продовжувала вивозити зерно за кордон. Також в Україні у той час на повну потужність працювали спиртзаводи, які переробляли зерно на горілку, що йшла на експорт.Масштабний голод в Україні почався наприкінці літа 1932 року, діставши кульмінації напровесні 33-го і лише на початку літа завершився скорботними жнивами. Впродовж цього року в Україні загинули мільйони людей. Жодна війна не забрала за такий короткий час стільки людських життів. Щохвилини у Запорізькій, Сумській, Київській областях умирали 17 осіб. Щогодини Полтавщина, Миколаївщина, Вінниччина та Хмельниччина втрачала 1000 хліборобів. А щодня –  майже 25 тисяч українців.

  6-й учень Під кінець 1932  та на початку 1933 року селянство вже не мало ніяких харчів, а спеціальні загони забирали не лише останнє зерно, але і печений хліб, крупу, квасолю, картоплю, горох, насіння для сівби овочів, навіть насіння квітів. Виймали з печей зварену пісну страву: борщ чи кашу – і розхлюпували по долівці. Селяни ховали торбинки із зерном у колиски немовлят, розсипали на печі, прикривали рядном і садили згори дітей, закопували залишки зерна у землю, затоплювали у криницях. Але все це пошукові загони знаходили…

 7-й учень А ось яким було меню того страшного лихоліття, завдяки якому українці виживали. Меню відтворене на основі спогадів свідків того старшного голоду:Хліб, до складу якого були висівки проса та гречки, замішані на воді.Відварена дерев’яна стружка, обтесана з барильця, в якому колись зберігалося сало.Випарені в казанах старі кістки тварин, шкіряне взуття та підошви.«Млинці» з кропиви, каша з іншого буряну. Кінський гній, бо в ньому інколи були цілі зерна пшениці. Делікатесом були жолуді, слимаки.

 8-й учень У селах люди поїли всіх котів, собак, ловили диких птахів, пацюків, ховрахів, пробували їсти порожні качани від кукурудзи, переварений гнилий бур’ян, клей з дерев, але це не рятувало. Люди додавали в їжу тирсу, почали пухнути і вмирати з голоду. Почалися випадки людоїдства. Деякі збожеволілі сім’ї поїдали своїх найменших діточок, щоб вижити самим. Навесні 1933 року зареєстровано 10 тисяч судів над людоїдами.А тисячі пудів хліба пріли, гнили на сусідніх з голодуючими селами залізничних станціях та елеваторах під пильною охороною міліції.

  9-й учень  Найбільше постраждали від голоду діти. Всього жертвами голодомору стало 3 млн. дітей. Смертність дітей в українському селі стала причиною неповноцінного навчального року. Кількість учнів шкіл у 1931 – 1933 рр. зменшилася на 1 млн. 71 тис. осіб.

 (Учениця в образі жінки читає вірш)

Мої синочки, доньки малолітні!

Ви сині, мов німого неба синь!

І як же так, у сонце щедрім квітні ви вмерли.

О, діти, діти, Ангели невинні!

Чом ви так тяжко й страшно мовчите?

Ви вже ніколи рідній Україні

Своїх сердець і душ не віддасте…  

10-й учень  Сьогодні ми маємо все: хліб і до хліба. І за це ми повинні дякувати Богові і трудівникам, чиїми руками вирощується хліб.

Ти освяти цей хліб, що на столі

Любов’ю тих що впали на світанні

На ще не зораній плугатарем ріллі.

 Учитель.Те, що відбувалося в Україні в 1933 році, не знайшло жодного відображення в документах офіційних установ. Навіть саме слово «голод» заборонялося вживати в офіційних документах. Але мільйони людей, які загинули від голоду в 1933 році не можуть безслідно зникнути у часі. Про них пам’ятають їхні діти й онуки, всі, хто вижив у той страшний час. Крім того, 26 держав світу визнали голодомор актом геноциду проти українського народу. ”Великий голод 1932-1933 років в Україні забрав життя від 7 до 10 мільйонів невинних людейТож пам’янімо сьогодні великомучеників нашої трудної історії, схилимо голови у каятті перед світлою пам’яттю тих, хто загинув.З давніх часів люди очищувались вогнем. Запалювали свічку і мовчки клялися, що пам’ятають, що не забудуть. І тягар із душі спадав. . І не хай світло свічки буде нашою даниною тим, хто пішов від нас у 1933 році.  Вшануймо їх пам’ять хвилиною мовчання.

Звучить пісня О. Білозір «Свіча»

Усі присутні на заході  встають, запалюють свічки.

Учитель. Пройшли  роки, минули десятиліття, а трагедія 1932 - 33 років все одно хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде об’єднувати всіх живих одним спогадом, одним сумом, однією надією, що більше такого на українській землі ніколи не повториться. День пам’яті жертв Голодоморів та політичних репресій щорічно відзначається в Україні в четверту суботу листопада, згідно Указу Президента, виданого у 2007-му році. У цей день люди запалюють свічі Скорботи і Пам’яті за заморених голодом у 1932-33 роках.

Ілюстративний матеріал