Позакласний захід "Той квітень не забудеться ніколи..."

Той квітень не забудеться ніколи….

 

Вчитель: Дорогі Діти! Шановні гості, вчителі! Сьогодні ми проведемо урок пам’яті про трагедію Чорнобиля. Ми спробуємо перенестись уявою майже на 34 роки назад. Вас сьогоднішніх учнів нашої школи тоді ще й на світі не було. Для вас це вже історія, далека , невідома …

Чи доводилося вам бачити землю, на якій ніхто не живе ?

 Хоча ще квітнуть і родять сади, ніхто не споживає тих гірких плодів, не йде до лісу за його цілющими дарами.

О Господи!

Не осуди!

Очисти любов’ю души наші!

Святий Михайле, захисти,

Від війн, Чорнобилів

І фальші!

(пісня про Чорнобиль запис)

 

Історія Чорнобиля

Чорнобиль – невеличке, миле провінційне містечко,одне із найстаріших слов’янських міст, що знаходиться за 120 верст на північ від Києва . В перше згадується про це містечко у літописі 1193 року .В кінці 17 століття Чорнобиль дістався польському магнатові Ходкевичу. Аж до Жовтневої революції Ходкевичам належало тут понад 20 тисяч десятин землі. Зручне розташування та природні умови зумовили те ,що цей куточок української землі здавна використовувався для відпочинку. Особливо красиве це містечко навесні  бо потопає у свіжій зелені ,у вишневому та яблуневому світі. Влітку тут любили відпочивати багато киян, москвичів, ленінградців. Приїздили сюди на все літо, готували на зиму припаси, збирали гриби, засмагали на кристально чистих піщаних берегах Київського моря, ловили рибу, дихали свіжим повітрям, набиралися здоров’я. Здавалося, що надзвичайно гармонійно й нерозривно вжилися тут краса поліської природи та сховані в бетони чотири блоки АЕС розташовані недалеко від Чорнобиля.

 Згодом, за кілька кілометрів від станції, виникло місто Прип’ять. Воно потопало в зелені садиб, ніщо не віщувало біди.

Та 26 квітня о 1 годині 23 хвилині невидима смерть розповзлася від Прип’яті, створивши 30-кілометрову зону, по селах і містах.

Чорнобильська катастрофа вразила весь світ, приголомшила людей страшним розмахом раніше незвіданої  біди , трагічні наслідки якої відчуватиме ще не одне наступне покоління.

Аварія на Чорнобильській АЕС приголомшила всю державу. Опустілі хати й села, в яких й досі залишилися після евакуації людей речі, посуд. Все це нагадує ніби всі люди кудись на деякий час вийшли і ось-ось повернуться в свої домівки. Та сподівання марні бо в цій зоні занадто високий рівень радіації.  Тому кожне село чекатиме свого приговору, деякі спалять де менша радіація, а інші захоронять і через кілька років їх можна буде знайти лише на старих картах, чи впізнати за садками що цвітуть у пустому місті.

Чорнобиль  - останнє попередження людству.

Чи буде квітень ,як завжди,

дарунком весняної здоби ,

чи власним іменем біди

ми назвемо його – Чорнобиль.

Чи, може, викинем його

з календарів своїх, допоки

нас темний грітиме вогонь

ще не відкритих ізотопів?

Легенда міста Чорнобиль

Існує така легенда про місто Чорнобиль

Поблизу одного села був великий ліс . У цей ліс  якось прийшла дівчинка по гриби. Довго ходила вона лісом і все не знаходила грибів. Та ось помітила ,що в один бік рухається сила – силенна гадюк, що позвивалися між собою. Дівчинка стала відступати від цього місця і раптом впала до глибокої темної ями. Вона дуже злякалася, невдовзі вона побачила там камінь, що світився і страхітливе скупчення гадюк. Між ними була змія – царівна. Змії підповзали одна за одною до каменя й лизали його і кудись зникали. Дівчинка  вирішила теж лизнути камінь. Вона тихенько підкралася до нього і лизнула, через деякий час  разом  із царицею змій вибралась з ями..

І тут царівна змія промовила до дівчини:

- Спасибі тобі мила дівчинка ,що звільнила мене, я довгий час просиділа в цій ямі й не могла звільнитися з неї. Всі хто потрапляв до ями не наважилися підлізти до каменя зі зміями і лизнути його, а ти смілива. За це я розкрию тобі таємницю. З цього дня ти будеш розуміти мову всіх тварин и рослин. Рослини будуть розповідати  тобі про все: які хвороби вони лікують, які з них можна вживати в їжу, яку користь вони приносять людям і так далі. Але є одна умова ти ніколи не повинна  розмовляти з чорнобилем, навіть ім’я його не вживай у мовленні. Бо як тільки ти промовиш це слово, то миттєво припиниш розуміти мову тварин і рослин. Сказавши ці слова царівна – змія зникла.

Повертаючись до дому дівчина уважно прислухалася навкруги, її цікаво було слухати про що розмовляють тваринки, рослинки, дерева . Аж раптом хтось спитав її:

• Яка трава росте  на покинутому полі?

Дівчина недовго думаючи відповіла:

• Чорнобиль.

Тільки вона вимовила це слово ,відразу забула все, про що чула від дерев і трав. А чорнобиль з того часу стали називати «забудкою» і рости  він став втих місця , які покинуті.

 

 Пишу я вам листа з чорнобильської зони,

Роз’їхались давно сусіди майже всі.

І світить у селі лиш три віконця сонні,

лиш три живих вогні у мертвій полосі.

 

 криниці воду п’ють, трушу свої ренети.

Є кури, та яєць вже не несуть чомусь.

Ой ноги так болять – це може, ті рентгени,

та в місці іншому я вже не приживусь.

 

пишу я вам листа, синочки та внучата.

а де адресу взяти?- не знаю і сама.

схилилась набік дідівська наша хата

І хоче вас позвати, та голосу нема.

 

невесело одній – лиш образи на стінці

і ваше фото теж в нерівному ряду.

Я  з вами говорю,

лишившись на одинці

із каганцем сльози, що стишує біду.

 

Пишу я вам листа… Чи відішлю? – не знаю,

Не знаю, хто б то вам його довезти зміг.

Я материнський біль , печаль усього краю

В молитву заплету за все і за усіх.

 

Якщо тривожна вість до вас колись прилине ,

то знайте,  діточки, минаючи жалі:

Між дорогих хрестів, де спить уся родина,

Знайшла я спокій свій у батьківській землі.

 

Дрижить чому рука – хитаються рядочки,

У шибку заглядає тужава гілка слив.

У Бога лиш прошу, сини мої, синочки,

Щоб він вас поберіг, щоб вас благословив.

Учениця:

О, місто Чорнобиль, що стало з тобою

Всі тебе бояться , ідуть стороною?

Віками стояв ти на кручах похилих,

Там, батько, там мати, там рідні могили,

Завжди ти пишався рясними садами,

А зараз стоїш оповитий дротами.

Кругом тебе все поросло бур’янами ,

Там атом з урану наніс тобі рани.

Де з Прип’яті рано всміхалося сонце ,

Там зараз плутоній, там зараз і стронцій,

Де вітри шептались у листях берези,

Там зараз панує розбурханий цезій.

Там вікна розбиті, поламані двері,

Від дому до дому снують мародери,

Як тільки вечірні почнуть передачі,

Про Прип’ять –Чорнобиль дивлюсь я і плачу

Подумати страшно, яка це сваволя

Понад сто тисяч народу розкидала доля !

Учень

Є чорна золото, є чорний хліб.

Є чорний лебідь і лебідка чорна.

Та найчорнішим серед них усіх

Є все-таки Чорнобиль.

Є чорна хмара й чорний-чорний дим,

Година чорна і тюльпани чорні.

Та найчорнішими серед них усіх

Є все-таки Чорнобиль.

Є чорна Африка і чорний крук,

Він чорно-чорно-чорний.

Та найчорнішим серед них усіх

Є все -таки Чорнобиль!

 

Ведуча : Це – земля Чорнобиля, це чорнобильські стежки, зарослі травами, якими рідко коли зараз ступає нога людини. Чорнобиль … Слово це стало символом горя і страждань, покинутих домівок, розорених гнізд, здичавілих звірів. А 29 років тому це було звичайне українське містечко, яких сотні в Україні. Весною потопало воно у свіжій зелені, вишневому та яблуневому цвіті. Здавалося, що красу цього куточка українського Полісся ніщо й ніколи не затьмарить.

Ведучий: У 1971 році неподалік від Чорнобиля розпочали будівництво потужної атомної електростанції. На 1983 рік уже працювало чотири енергоблоки. Приступили до будівництва п’ятого . згодом, за кілька кілометрів від станції виникло місто. Його назвали Прип’ять – за назвою тутешньої повноводної річки. Місто швидко розбудовувалось: відкривалися школи, дитячі садочки, лікарні, магазини….Це було місто-сад. Широкі вулиці, багато квітів, алей і парків! Ніщо не віщувало біди. Квітень завершував вахту в природі і мав передати її травню.

Учениця.

Хто квітень наш отак підступно зрадив,

Що стільки горя аж рида весна?

І хто тепер такій біді зарадить?

Щоб жив Дніпро і щоб жила весна.

І Щоб як завше, весняним шалом

Не як ілюзія – дивився із Даля.

А істина – щоб стрілку не заскалило

В дозиметрах, де зболена земля.

(Пісня у виконанні хлопців 9-10 клас)

Ведуча: Спало місто Прип’ять , спала Україна, вся наша країна спала, іще не знаючи про величезне нещастя, яке ступало на нашу землю. Завершений рік ХІ п’ятирічки був для Чорнобильської АЕС незвичайним – бо тут діяли на повну потужність відразу всі енергоблоки. Подібного ще не було за всю історію експлуатації атомного велетня.

Ведучий. Протягом 25 квітня 1986 року були збої в роботі, що не дозволяли провести випробування четвертого ядерного реактора. Була п’ятниця, кінець трудового дня. Команда чекала вихідних. 26 квітня 1986 року субота, 1 годинна 22 хвилини. Прийнято рішення почати випробування. Одночасно була відключена аварійна система захисту.

Ведуча:. 1 година 22 хвилини 30 секунд. Електронно-обчислювальна машина видала інформацію про термінову зупинку реактора, але оператори продовжували процес. Потужність реактора почала швидко зростати. 1 година 23 хвилини 40 секунд. Натиснуто кнопку аварійної зупинки реактора. Пізно… Через кілька секунд вибух.

Читець:

Жилось легковажно,

Жилось безбережно,

Та вибух дістав вас –

Пожежа!

Сади очманіло цвітуть,

Бентежно,

А в дзвонах вітрів –

Пожежа!

( «Дай Бог» у виконанні 10-11 кл)

 

Ведучий: Першим за тривогою прибули до реактора пожежі на чолі з начальником караулу, лейтенантом Володимиром Правиком. Його загін першим ступив на лінію вогню, а Володимиру – лише 23 роки.

Ведуча : Тієї ночі було на зміні 50 чоловік. Усі до одного з честю виконали свій громадський і службовий обов’язок . Всі вони отримали великий рівень радіації і на жаль загинули !. Давайте згадаємо хоча декілька героїв, але всі хто боровся проти аварії безумовно герої! ( виходять учні з розповідями про героїв, )

1. Старший сержант Микола Титенок.

Пожежник СВПЧ -6 1962 року народження. У пожежну службу прийшов у 1984 році. Як і усі боровся з вогнем до остатнього. Коли у клініку до Миколи приїхала дружина , він її просив приїхати 16 травня і забрати додому. А вранці 16 травня його не стало…

Який предивний ти, людський характер,

Коли ти досягаеш висоти,

Коли розвернувся атомний реактор,

І подолать нещастя мусиш ти!

2.Старший сержант Володимир Тішура

Старший пожежник СВПЧ -6, 1959 року народження. Працював на будівництві ЧАЕС, за направленням колективу будівельників у грудні 1982 року, став пожежником. Він також діяв з боку пошкодженої активної частини реактора. Тільки після прибуття додаткових пожежних сил у тяжкому стані був вивезений з пожежі. У Москві в клініці № 6 лежав у стерильній полаті, яка кварцювалась по кілька разів на  добу.. але це не допомогло, Володимир пішов із життя першим.

І промінь збили! Тільки в прижмур хмуро

Побачив Віктор, наче у півсні:

Присівши вмить, провів сержант Тищура

Рукою по волоссі , що в огні.

3.Сержант Микола Ващук

Командир відділення СВПЧ -6 . 1959 року народження. За направленням колективи шляховобудівельної організації рекомендований на службу в пожежну охорону. У березні 1983 році став старшим пожежником, з лютого 1985 р – командиром відділенням. Він із відділенням перепинив шлях вогню до третього енергоблоку. Він був над кратером ядерного вулкану і о 2.25 , коли його замінили , ледве тримався на ногах. 14 травня Микола Ващук помер у страшних муках у московській клініці. Посмертне нагороджений орденом Червоного Прапора.

З усім, що так було безмежним милим,

Тепер навіки обривалось вмить…

Реактор врятувать не мав він сил –

Вони ж не мали право й відступить

 

 

4. Герой Радянського Союзу лейтенант Володимир Правик

Начальник караулу ВПЧ-2 з охорони Чорнобильської АЕС 1962 року народження, закінчив Черкаське пожежно-технічне училище із 1982 року працював пожежником. Майже чотири роки очолював караул зарекомендувавши себе дисциплінованою, відданою справі людини. Захоплювався  спортом, мав перший розряд…він першим прийняв на себе удар помер через місяць , а йому було лише 23 .

Коли біда чорнобильська війнула,

Коли упав наладчик неживим,

Був перший тут начальник караулу –

Володя Правик з воїнством своїм!

5. Герой Радянського Союзу лейтенант

Віктор Кібенок.

Начальник караулу СВПЧ-6 1963 року народження. З дитинства мріяв стати пожежником, з першого разу не вступив до училища, через 2 роки домігся свого, був курсантом Ворошиловської школи підготовки молодшого начальника складу ВПО, згодом вступив до Черкаського пожежно-технічного училища, по закінченні якого призначили начальником караулу.

Кібенок та хлопці з його караулу перебували в зоні пожежі найдовше 35 хвилин, вони боролися з вогнем майже над самісіньким реактором, поки не зупини вогонь.

10 травня у московській клініці його прийшли навідати батьки і дружина Тетяна яка чекала дитину, але серце Віктора не витримало він пішов із життя йому було 22 роки.

Збить треба пламінь! Зрізати назавше,

З ніг без жалю зіб’є, зупинить крок

І ось він поруч, твердо ставши,

Мов стриж весняний, Віктор Кібенок!                                                                                         

 

Ведуча :Тієї трагічної ночі лейтенант і сержанти пожежної охорони здійснювали свою звичайну роботу. А ситуація була незвичайна – поруч «дихав» смертельним подихом реактор. Не було часу думати про себе: треба було рятувати станцію. І вони її врятували. Всі 28 чоловік двох караулів затулили її собою. З них 6 чоловік загинуло. Так вони жили, працювали й увійшли в безсмертя.

Читець

Подій могло не буть тієї ночі,

А скільки сили віддано й життів

За те, що хтось у чомусь поспішав.

Чорнобиль – тільки лиш маленька віха

Загрозливої для людей біди,

Він є відлунням ядерного віку,

Й, можливо, в нім майбутнього сліди …

Вам, хлопчики, герої-лейтенанти,

Володя Правик, Вктор Кібенок,

Героям понадлюдського горіння

Не буде забуття, бо день по дню,

Зближаючи тривожні покоління

Знов молодість на лінії вогню.

Ведуча: суровий екзамен тримали всі : пожежники, транспортники, будівельники, медики, спеціальні частини хімзахисту, вертольотчики та інші підрозділи Міністерства Оборони, Міністерства внутрішніх справ.

Найпершим, у кого зупинилося серце в мить вибуху, був старший оператор Валерій Іванович Ходемчук, якому 4-й блок став могилою, і пам’ятником . за ним незабаром помер на посту його друг, Володимир Миколайович Шашенок.

( Історичну довідку розповідає Трохименко Світлана)

« … Пішли шукати товарища Володимира Шомунка, який перебував навпроти реакторного залу. В темноті, пробираючись крізь завали, піднялися до потрібної відмітки. Навкруги усе завалено, пара, вода, ліхтарем освітили, промінь кудись зникає. Почали звати Володю, раптом бачимо він непритомний лежить на боці й кривава піна біжить з рота. Взяли ми його під руки і понесли униз. Його права рука лежала у мене на спині, там у мене утворився радіаційний опік – в настільки потужний випромінювач радіацій перетворився Володя. О 6 годині ранку він помер, не приходячи до свідомості»

Ті , що згоріли в огні

В перші години двобою,

Землю прикрили собою,

Як наші діди на війні.

Не залишали пости,

Мужньо стояли на герці.

Пам’ятник їм возвести

Треба у кожному серці

Ведучий : На підмосковному кладовищі на скромних плитах з червоними зірками навічно викарбувані імена Володимира Правика, Миколи Ващука, Василя Ігнатенка, Віктора Кібенка, Миколи Тищенка, Володимира Тищури.

Хай пам'ять про них буде вічна. Запалимо свічку і вшануємо пам'ять загиблих і померлих внаслідок аварії на ЧАЕС хвилиною мовчання..

 

Ведуча : Там де пожежа, там завжди й медики . Відразу після аварії у роботу включилися працівники клініки № 6 м. Москви. За першу добу разом з чорнобильськими медиками було зроблено майже тисячу аналізів і оглядів хворих, з них відібрано близько 200 які потребували спеціального лікування, важкохворих транспортували до Москви. До 10 травня завдяки турботам лікарів майже половина пацієнтів, що потрапила до лікарень після аварії на АЕС, були виписані.( на фоні мелодії «Люди в білих халатах» читають вірш)

Люди в білих халатах,

Доземно вклоняюся вам!

В час біди ви солдати

Чи ангели милосердя?

Це крізь ваші серця

Йде жорстока передова,

Де незмигно чатують

Порожні очниці смерті.

(Пісня 9-10 клас присвячена Ліквідаторам Чорнобиля )

Ведучий : А який урок дав Чорнобиль? Чорнобиль … Мертва зона … Заростають деревами, кущами, травою опромінені села. Дичавіє земля, хоча ще квітує і родять сади. Ніхто не споживає тих гірких плодів. Чорний круг невідомо скільки  років залишається незагоєною раною на лоні природи, закарбується в серцях людей, які покинули рідні домівки, обжиті, об лаштовані місця, могили своїх батьків.

( танець зі свічками дівчата 9-10-11 клас мелодія Реквієм)

Ведучий  : чорнобиль … Мертва земля.. Це трагедія для всього людства, більшої годі уявити!

Загинули ліси, а землю занедбали,

Поставили АЕС в верхів’ї трьох річок,

То хто ж ви є, злочинці, канібали?!

Ударив чорний дзвін, і досить балачок.

В яких лісах іще ви заборложені?

Що яничари ще занапастять?

І мертві, і живі, і ненароджені,

Нікого з вас довіку не простять!

(пісня «       » у виконанні Грищенко Олесі)

Ведучий.

Через Чорнобиль ми усвідомили, що щастя – це трава, в яку можна лягти, не боячись радіацій, це тепла річка, в якій можна скупатися, це усміхнені дитячі обличчя.

Ведуча. Спалах над Чорнобильською атомною сліпучим сяйвом висвітлив добро і зло, розум і дурість, щирість і фарисейство, співчутливість і злорадство, правду і брехню, висвітлив кожного, хто там працював і хто там жив, хто був поряд з бідою в ту трагічну годину, хто віддав свою молодість , життя і здоров’я заради врятування людей і рідної землі.

( вірші учнів 5 класу)

Летять , летять машини на Чорнобиль,

На чорну жур, на погар, на біду.

І жайвори випурхують з колдобин,

Розхитуючи зелень молоду.

І колами під хмарою – лелеки

Над зрубом придорожнього гнізда.

І дума затискає, мов обценьки:

Та де ж тут зачаїлася біда?

Невже Чорнобиль – вигадки, химери,

Грипозний сон, розвіяний за мить ?

Он гуркотять сталеві бетеери,

То жодний ствол гарматний не стримить

Але ж усе цвіте і зеленіє,

Але ж весна вродилася яка!

І мозок, мов кора, дерев’яніє

І порятунку в досвіду шука ….

Ведучий: У цьому році ми  відзначаємо річницю тих страшних чорнобильських подій. Але це не свято. Це зовсім інша річниця, яка не терпить фальші, показухи, надуманості. 26 квітня – це день, коли кожна людина повинна поставити перед собою такі питання: Хто я? Для чого живу на світі? Як живу? Як дію? Чим можна допомогти іншій людині?

Ведуча : Адже сама природа зробила нам попередження: люди, не будьте байдужими, жорстокими, безпечними, пам’ятайте, що доля планети , доля всього людства, наше з вами майбутнє у ваших руках

( Звучить пісня «Білокрилі  лелеки» у виконанні Грищенко Олесі)

Ведучий : Б’ють тривожним набатом дзвони Чорнобиля… Вони нагадують : Пам’ятайте ! Хай не повториться! Хай земля зацвітає навесні пишним буйством кольорів, хай пнуться до сонця трави, хай повертаються з чужини журавлі, несучи на крилах радість зустрічі з рідною землею. Хай кожен новий день сповнює ваші серця миром, спокоєм, одухотвореністю. Пам’ятаймо !

( Пісня « Радіоактивні дощі» 7 клас )

За днями дні, мина повільно рік,

За днями дні і другого немає.

Нехай же лихо наше проминає

І в світі не повториться вовік.

Хай журавлі пролітають над селами

І гніздяться там назавжди

Хай не повторюється горе Чорнобиля,

Лихо людської біди.

Хай стане мир міцнішим у стократ,

Хай над землею чисте небо буде.

Чорнобиль – попередження , набат,

Його уроків людство не забуде!

( всі учасники виконують пісню «Україна»)

Вчитель : Наш урок пам’яті закінчується. Дякую всім за співпрацю і розуміння. А на закінчення хочу всім побажати:

Ростіть і добрі, ростіть щасливі,

Дівчатка будуть нехай вродливі,

А хлопці – сильні і могутні.

А ті події незабутні.

Хай не тривожить більше нас,

Хай кане зло в безодню, в час!