Позакласний захід "ВЕСНЯНІ ЗАБАВИ"

                                     Позакласний захід для учнів 11 класу

«Весняні забави»

Мета: поглибити знання учнів про давні звичаї та традиції наших пращурів під час зустрічі весни, ознайомити дітей з весняними молодіжними забавами; сприяти вихованню любові до народних обрядів, звичаїв та традицій.

                                     ХІД  УРОКУ

1. Вступне слово вчителя.

// Із давніх-давен Україна славилася своїми традиціями, звичаями, обрядами, які передавалися з покоління в покоління. У скарбниці української народної творчості від давнини збереглися обряди, пов’язані з певною порою року. Зустрічі Нового року й весни, проводи літа й збирання врожаю завжди супроводжувалися піснями, іграми, хороводами.

За церковним календарем завтра, 15 лютого, велике свято – Стрітення. Колись казали, що в цей день зима зустрічається з весною, тому люди пекли жайворонків, закликали в гості весну-красну, проводили ігри, забави, розваги.

Тема нашого заходу – Весняні молодіжні забави в Україні.

 

(Сцена оформлена у вигляді сільської хати: довга лава, рушники, образи, піч, рогачі тощо. Діти одягнені відповідно до зимової пори року. Заходять хлопець і дівчина)

Хлопець. – Доброго ранку вам у морозі лютому!

Дівчина. – На лютий добридень, а з березневим – здоровий будь!

Хлопець. – Але лютий, Мотре, гостро кутий, хоч і виганяє ковалів із гути. Що б там не було, та коли прийшов лютий і додав до весни охоти, ти вже взувай добрі чоботи. Бо в лютім, кажуть, сонце йде на літо, а зима – на мороз.

Дівчина. – Хто б що не казав, а я знаю своє: коли лютий дорогу підгриз, кидай сани - бери віз. Уже давно Варвари ночі украли, а дня доточили. Хоч-не-хоч, а зима з весною стрічається. Завтра Стрітення.

Хлопець. – Про це народне свято я дещо знаю. Припадає воно на 15 лютого. З давніх-давен у народі вірили, що на Стрітення обов’язково має «важитися зима з весною». У цей день начебто зустрічаються (а від того й назва свята) дві пори року. Яка з них переможе, та й буде ще до кінця місяця господарювати на землі. Напередодні Стрітення жінки випікали обрядове печиво, яке називали «жайворонками». Це такі чудернацькі коржики у вигляді весняних птахів. Їх давали дітям, щоб вони йшли в садок й закликали весну в гості.

                       (Приєднуються до розмови й інші діти)

Хлопець. – А знаєте, що зі Стрітенням пов’язане й прогнозування погоди?! У цей день казали: «Бач, зимо, - дорікало літо, - що я наробило та придбало, то ти все поїла й розтринькала». Протягом усього дня старші люди стежили за погодою.

Дівчина. – Якщо на Стрітення півень води під порогом нап’ється, то в травні віл напасеться.

Хлопець. – Коли на Стрітення капає зі стріх, то в липні так капатиме мед.

Хлопець. – Крім того, спостерігали за бурульками на стрісі: якщо вони довгі, то літо буде «сопливим», тобто мокрим, а коли малі –  буде сухим.

Дівчина. – І я знаю! Монотонно шумить зимовий ліс – на тепло.

Хлопець. – Хмари йдуть низько – до відлиги.

Хлопець. – Удосвіта іній укрив дерева – удень сніг не йтиме.

Дівчина. – Ялинкові гілки згинаються – на хуртовину, а якщо випрямляються – на гожу днину.

Хлопець. – У морозяний день вода виступає поверх льоду – невдовзі настане відлига.

Хлопець. – Лунко потріскує лід – на міцний мороз.

Хлопець. – Голуби туркочуть – тепло віщують.

Дівчина. – Справді-бо, хоч на вулиці йнамело снігу, але пройде тиждень-другий – і весна-таки гляне в наше  віконце.

                        (Сільська вулиця, починаються весняні забави. Наперед виходять дві дівчини, розповідають про веснянки)

Дівчина 1. – Кожна пора року має свої природні особливості, свою красу, але кожна з них не оспівана так весело й ніжно, як весна!

                       Весна – це сонце й тепло! Весна – це радість усьому живому, що прокинулось від довгого зимового сну! Весна – це зелен-цвіт і пахощі квітів! Весна – це світлі надії трудівників!

Дівчина 2. – Із давніх-давен люди з великою радістю зустрічали найкращу пору року – весну. Раділи приходу весни всі: і старі, і молоді, і діти. І цю радість виражали танцями, піснями, водили хороводи. Веснянки – неоціненний скарб нашої національної культури, живе джерело української народної пісенної творчості, що чарує нас своєю немеркнучою красою.

Дівчина 1. – Весну зустрічали радісно й пишно, з піснями, танцями, іграми. Ці пісні у нас називають веснянками. Існують і паралельні назви: у Галичині – гаївки, гагілки; на Поліссі – маївки, магівки; на Волині – рогульки. Назва «веснянка» об’єднує всі пісні, які співають на вулиці, на вигоні за селом від ранньої весни до зелених свят.

Дівчина 2. – Як тільки починали танути сніги, дівчата виходили на пагорби, «на високу гірку», іноді навіть вилазили на дерева й співали пісень, запрошуючи весну скоріше повернутися. Цей обряд називався «заклинанням» або «гуканням весни». Із борошна випікали печиво у формі птахів, виносили їх за село. Зверталися не тільки до птахів, помічників весни, що сповіщали про її наближення, але й до самої ВЕСНИ або до її дочки – ВЕСНЯНКИ.

Дівчина 1. – Ще один весняний звичай – «збірна каша». Щоб принадити хлопців на весняні гуляння, дівчата варили кашу з маком і раковою клешнею, закопували її посеред вулиці або під перелазом. Вечорами молодь збиралася на вулиці  або за селом, і дівчата, побравшись за руки, водили танки та ігри.

                                  (Починаються молодіжні забави)

Дівчина-ВЕСНЯНКА. – Ясне сонечко усміхається,

                                          Зима лютая вже жахається.

                                           Зима лютая з хуртовинами

                                           За горами вже, за долинами.

                                          Зеленіють гаї вітами,

                                           Прикрашаються луки квітами.

                                           Ясне сонечко зустрічаємо,

                                            Весну красную ми вітаємо,

                                            Красну весноньку довгожданую,

                                            Любу гостоньку, всім бажаю.

Дівчина (читає вірш М. Підгірянки «Зелена веснонька»).

• Зелена веснонька пишно йде,

Пташечки з вирію нам веде,

Розсіває в полі ярий цвіт

Під тим небом синім, як блакить.

Зелена веснонька, любий час!

Ластівки щебечуть раз у раз,

Бджілоньки літають по садах,

Медочок збирають по квітках.

Зелена веснонька, красний цвіт! 

Збираймося, діти, у похід,

Збираймося гуляти в поле, в гай,

Там нас приголубить рідний край!

Дівчина 2. – Вийди, вийди, Іванку,

                   Заспівай нам веснянку!

                   Зимували – не співали,

                   Весну дожидали.

Дівчина 1. – Ой виходьте, дівчата,

                       Та в сей вечір на вулицю

                       Весну красну вітати!

                        Будем весну стрічати

                        Та віночки сплітати,

                         А віночки сплетемо –

                         Хороводом підемо!

           (Далі дівчата співають і танцюють «Кривий танець»)

 

               Усі: -    Ми кривого танцю йдемо,

                 Кінця йому не знайдемо (2).

                 Ані кінця, ані ладу –

                 Не пізнаєш, котра ззаду (2).

                              А хто хоче кінець вести,

                              Треба йому вінець сплести (2)

                              З зеленого барвіночка,

                              З пахучого василечка (2).

               Дівчина: - Приснився ми ся сон дивненький,

                                  Що приїхав мій миленький (2).

                                 А я встала, засвітила –

                                 Не той милий, що любила (2).

                                         Но чуприна тая сама,

                                          Тільки набік зачесана (2).

                                          А я йому хліба-солі,

                                          Сама сіла на осонні (2).

                                   Сама сіла, підперлася,

                                   Заплакала, обтерлася (2).

                  Усі: - Ми кривого танцю йдемо,

                            Кінця йому не знайдемо (2)…

Хлопець. – Чому танок називається «кривим»?

Дівчина. – Назва ходить від того, що він і справді кривий. Бач, як поплутався, що й кінця не видно. Якщо вірити переказові, цей танець з’явився дуже давно, коли на наші землі нападали татари. Батьки привчали дітей остерігатися ворогів, заплутувати свої сліди, аби по них чужинці не потрапили в село. Для цього був придуманий «Кривий танець». До речі, усі веснянки обов’язково починалися й закінчувалися саме цим танком.

Хлопець (із гурту). – Ой виходьте, парубійки,

                                     На високу гірку.

                                     Вибирайте, парубійки,

                                     Найхорошу дівку.

                                        Кожна гарна, (2)

                                        Жодна не погана.

                                        А між ними Марусина,

                                        Як вимальована.

Дівчина. – Ти, зозуленько сива,

                    Ти нас розвеселила.

                    Як почала кувати –

                    Повиходили з хати.

                             Ой вийшла сестра з братом,

                             Ой вийшла мама з татом,

                             Ой вийшли усі дівоньки –

                             Виводять гаївоньки.

          (Дівчина звертається до жінки-матері)

• Благослови, мати, весну закликати!

Весну закликати – зиму проводжати!

Зимочка в возочку – літечко в човночку!

(Мати роздає печиво, діти беруть їх на долоні, розбігаються в різні сторони залу, кличуть птахів).

Хлопець. – Пташок викликаю

                    З теплого краю:

• Летіть, соловейки,

На нашу земельку!

Спішіть, ластівоньки,

Пасти корівоньки!

Дівчина. – Вилети, гулю, горою (2),

                   Винеси літо з собою.

                   Вилетіла гуля горою (2),

                   Винесла літо з водою.

Дівчина. – Ой чого ти, жайворонку,

                   Рано з вирію вилітав?

                   Ще по горах сніженьки лежать,

                   По долинах криженьки стоять.

                          - А я тії сніженьки

             Крильцями розмечу,

             А я тії криженьки

             Ніжками потопчу.

Дівчина (після того, як діти зійдуться ближче). – Я вже чула голос вівсянки, 

                 пташки, яка першою повертається з вирію.

Хлопець. – Як звеселилася вівсянка,  кидай сани – бери віз, викинь шубу, з                  печі злізь.

Хлопець. – А інше прислів’я стверджує: «Як просвистів байбак – ховай у затінок сіряк».

                (Хлопці відходять, а дівчата танцюють «Подоляночку». У коло входить (після танцю) ВЕСНА).

Усі разом. – Ой весно, весно, днем красна,

                      Що ж ти нам, весно, принесла?

ВЕСНА. – Принесла я вам літечко,

                   Щоб родилося житечко,

                   Ще й червонії квіточки,

                   Щоб квітчалися дівочки.

                   Коробочку з веретінцями,

                      А скриньочку з червінцями,

                       Старим дідам – по кийочку,

                       Старим бабам – по серпочку,

                        Малим дітям - - по яблучку.

 

(Убігає дівчина й весело каже: - У довгої лози

                                                         Пасли хлопці кози,

                                                        А дівчата – козенята,

                                                         Та й померзли ноженята…!)

 

(Усі хлопці й дівчата розбиваються на дві групи, починають співати «А ми просо сіяли…»)

•               А ми просо сіяли, сіяли,

                                Ой див, Ладо, сіяли, сіяли.

• А ми просо витопчем, витопчем,

Ой див, Ладо, витопчем, витопчем.

- Та як же вам витоптать, витоптать?

- А миконей випустим, випустим.

- А ми коней злапаєм, злапаєм.

- Та чим же вам лапати, лапати?

- Ой шовковим неводом, неводом.

- А ми коней викупим, викупим.

- А за що вам викупить, викупить?

- А ми дамо сто срібних, сто срібних.

- Не візьмемо й тисячі, тисячі.

- А ми дамо дівчину, дівчину.

- А ми дівчину візьмемо, візьмемо…

 

Дівчина. – А чи знаєте ви, що саме ця пісня, у якій мовиться про Ладо, найбільш давня. Їй, може, тисяча, а то й більше років! Так співали ще наші пращури. За кожним словом стоїть історія. Іноді досить одного слівця, щоб дізнатись про вік пісні, де і коли вона створювалась… Згадка про ЛАДО також має свою історію. Родовід слова тягнеться з дохристиянського періоду, тобто від 988 року. Саме тоді київський князь Володимир Великий висвятив у дніпровських водах перших християн. До цього вони поклонялися міфічним богам – Ярилові, Даждьбогові, Перуну… Серед них була і Лада – богиня Сонця, злагоди, любові та достатку. Це одна з найдавніших міфічних покровительок у східних та південних слов’ян. Про неї мовиться і в іншій весняночці:

                                          Благослови, мати, ой мати Ладо,

                                           Весну закликати!

Хлопець. – Цікаво, а чи знаєте ви якісь народні прикмети, що стосуються весни?

 

                                 (Діти по черзі називають їх)

• Прийшов Марець – кіт, як старець, удома не ночує, бо весну чує.
• Березень уночі тріщить, зате вдень плющить.
• З марта тепла, як з мачухи добра.
• Коли березень спочатку хмарний, а всередині болотний – буде день намолотний.
• Побачив шпака – знай: весна біля порога.
• Якщо граки прилетіли прямо на гнізда – буде дружна весна.
• Ранній виліт бджіл – ознака, що настала справжня весна й буде тепло.
•  

                (А на черзі інша гра – «Журавель»)

Співають усі: - Занадився журавель (3)

                           До бабиних конопель (3).

                          А я тому журавлю (3)

                           Крильця й ніжки поломлю (3).

 

(Закінчивши співати, усі стають в коло; усередині дівчина з лозою)

Усі кричать: - Киш, киш, журавель!

                       Ти не клюй конопель

                        Ні моїх, ні чужих,

                        Ні сусідчиних!

Дівчина, що в колі: - Мої конопельки

                                     Іще зелененькі!

(Хтось один стає перед дівчиною, що з лозиною. Відбувається діалог)

• Мамо, мамо, дай хліба!
• А той де діла?
• На печі з козаком з’їла.
• А робить?
• Не прибить!
• А конопельки м’ять?
• Підошовки болять!
• А заміж?
• Хоч зараз!
•  

(Мати б’є лозиною, дочка втікає поміж підняті руки тих, хто в колі)

Дівчина. – Да на нашу вулицю, на нашу,

                   Да несіть пшоно на кашу.

                   Будемо кашу варити,

                    Будемо хлопців манити.

                    Наша каша солона,

                     Щоб нам не було сорома.

                     Наша каша із проса,

                    Наша вулиця хороша.

 

(Виходить  кілька дівчат з горщиком каші, прибивають кілком горщик)

Дівчина. – Закопали горщик каші

                   Ще й кілком прибили,

                   Щоб на нашу вулицю

                    Парубки ходили!

 

   (Виходять два хлопці)

Хлопець 1. – Ось погляньте, хлопці наші,

                       Дівки-чарівниці

                       Закопали горщик каші

                       Посеред вулиці.

                       Закопали горщик каші

                       Ще й ракові клешні,

                       Щоб ходили парубки

                       Далекі й тутешні.

Хлопець 2. – Ой вийду я на вулицю,

                       Та й стану я, стану.

                        Одна несе вареники,

                        А друга – сметану.

                        Вареники – у кишеню,

                        А сметана рідка.

                          Іди собі, дівчинонько,

                           До вражого дідька!

 

(Дівчата та хлопці далі виконують жартівливі веснянки-примовки)

1. - Чого, чого дівоньки красні? (2)

   Вони їли пиріжки у маслі!

  А сирочком посипаючи,

  Сметаною поливаючи.

2. – Чого, чого парубки білі? (2)

       На обідець кота з’їли!

       А попелом посипаючи,

       А дьогтиком поливаючи.

3. – Ой накладу вогник

   Та наварю кашки.

• Що ж у тій кашці?
• Ложечка масла.
• Кому ж її їсти?
• Дівочкам, дівочкам!

4. – Ой накладу вогник

   Та наварю кашки!

• Що ж у тій кашці?
• Жаб’яча ніжка.
• Кому ж її їсти?
• Парубкам, парубкам!

 

(Дві дівчини співають пісню «Там, на річці…»)

                  Там, на річці, там, на дощечці,

             Там панянки, там полощаться (2).

                  Полощаться, вимиваються,

             На паничів заглядаються (2).

                  Ви, паничі, паниченьки мої,

             Які в мене черевички нові (2)!

                  Черевички панотець купив,

             Щоб хороший хлопець полюбив (2)!

                   А панчішки паніматка дала,

              Щоб я в неї за панянку була (2)!

 

(Після останньої веснянки хлопці виносять на сцену опудало й «спалюють» його). (За сценою голос: «Та я ж ще не встигла нарозказуватися вволю!»)

Хлопець. – Годі тобі, зимо, зимувати!

                    Уже весна надворі!

Дівчина. – А навіщо спалили опудало?

Хлопець. – Солом’яна лялька – то мовби ЗИМА. Ось її і спалюють, щоб більше не поверталися великі морози та маленькі приморозки. Так наші пращури зустрічали найкращу пору року – піснями, танками, веселими забавами. Зроду-віку молодь навесні виходила на луки та святкувала відродження природи веснянками. Цей обряд справляли по всіх селах України. І веснянки збереглися тільки в Україні!

Дівчина. – Співали дівочки, співали,

                   У решето пісні складали,

                   Да й поставили на вербі.

                   Де й взялися горобці,

                    Звалили решето додолу,

                    Пора нам, дівочки, додому!

Дівчина. – Зійшла зірка з підвечірка

                    Та впала додолу.

                   Закінчили святкування,

                   То ходім додому!

( Кінець дійства. Усі учасники виконують «Кривий танець» і виходять із залу).