Практична робота "Українська політична думка: між федералізмом і самостійністю" (доповідь учня)

Українська політична думка: між федералізмом і самостійністю.

Принцип федералізму був засадничим у поглядах М. Драгоманова. Політичною формою організації суспільного життя має бути федерація, що складається із самоврядних громад.

Україна також має бути федеративним утворенням, яке складається з 20 земель і в свою чергу входити до побудованої на федеративних засадах Росії.

Найкраща форма політичного життя — асоціація гармонійно розвинених особистостей в Україні — «громадівський соціалізм», «громадівська праця», які «мусять мати українську одежу». Самоврядування є основою основ руху до повної справедливості, до соціалізму, до найголовнішої мети — «повернення української нації до сім’ї націй культурних».

Не заперечуючи революційних методів у боротьбі із самодержавством і переході до нового суспільного ладу, М. Драгоманов надавав перевагу еволюційному розвиткові суспільства. Здійснення соціалістичного ідеалу можливе тільки в певній поступовості та за високого розвитку мас, а тому й досягне більше за допомогою розумової пропаганди, ніж кривавих повстань.

Сергій Подолинський, який був особисто знайомий з К. Марксом і Ф. Енгельсом, підтримував із ними листування, однак марксистом не став, вважаючи їхнє вчення неприйнятним для умов Росії. Ідеал Сергія Подолинського — суспільство, в якому народ сам керуватиме всіма економічними та культурними справами, організовуватиме виборну адміністрацію повітів, волостей, керівні федеральні органи, створюватиме народні суди, «громадське козацтво» , до якого буде причетний кожний громадянин, придатний до військової служби.

За проектом С. Подолинського, Україна майбутнього має бути спочатку демократичною республікою добровільно об’єднаних громад, а потому стати членом всенародної вільної спілки — міжнародної федерації. На відміну від М. Драгоманова, який виступав за еволюційний перехід до соціалізму, С. Подолинський засобом такого переходу вважав революцію у формі збройного повстання: в Західній Європі — пролетаріату за підтримки селянства, а в Східній — селянства за підтримки найбіднішого міського населення.

На початку громадсько-політичної діяльності І. Франко захоплювався марксизмом, передусім економічним ученням Маркса. І. Франко негативно ставився до ідей диктатури пролетаріату, «державного соціалізму», жорсткої централізації всього суспільного життя, хоча в закономірності й невідворотності заміни капіталістичного ладу соціалістичним був твердо переконаний. Щодо соціалізму, то його ознаками, на думку І. Франка, мають бути: співдружність людей праці; відсутність держави як сили примусу, тиску згори на народ.

Майбутнє суспільство — це справжнє народовладдя, а не формальна демократія. Не відкидаючи радикальних методів докорінної перебудови суспільства, Франко дедалі більше схилявся до думки, що ідеали робітників слід здійснювати за принципом: «Без насильства й кривавих потрясінь». На думку Франка, держава у звичному значенні слова за соціалізму зникне. Державу й політику замінить діяльність самих громад. Там держави в нинішньому розумінні не буде, бо над народом не буде управи згори, але сам народ знизу управляє сам собою, працює сам на себе, сам образується і сам обороняється.