Практичне заняття "Держави Центрально-Східної Європи в міжвоєнний період"

Практична робота«Держави Центрально-Східної Європи в міжвоєнний період»(прочитайте текст презентації та дайте відповіді на запитання)1. Порівняйте рівень економічного розвитку цих країн.2. Порівняйте політичні системи цих країн, що схожого і відмінного в них було?3. Яку зовнішню політику вели ці держави напередодні ІІ Світової війни? Чому саме Польща стала країною з нападу на яку розпочалася ІІ Світова війна?

Польща. До Першої світової війни польські землі входили до складу Австро-Угорщини, Німеччини і Росії. Патріотичні сили Польщі боролися за само­стійну незалежну державу. У результаті поразки Австро-Угорщини та Німеч­чини, падіння царського режиму в Росії в листопаді 1918 р. Польща була проголошена республікою. Президентом і головнокомандувачем польської армії став лідер Соціа­лістичної партії Юзеф Пілсудський. У Польщі було прийнято нову конституцію, що закріплювала законодавчу владу за сеймом і сенатом, які обиралися на підставі загального, прямого, рівного, таємного і пропорційного голосуван­ня. Президент республіки обирався на 7 років і призначав уряд. Складне економічне становище — державний борг, інфляція, зростання чисельності безробітних в умовах світової економічної кризи — призвело до страйкової і революційної боротьби. Наступного року Польща поступово стала виходити з економічної кри­зи: було стабілізовано польську валюту, залучено іноземні інвестиції, прий­нято жорсткі заходи для економії валюти. Західні інвестори вимагали від Польщі встановлення "сильної влади". У травні 1926 р. у країні фактично відбувся державний переворот: Пілсудський взяв на себе командування збройними силами, встановив контроль над всією державною владою. У 1926—1928 та у 1930 рр. він був прем'єр-міністром Польщі. У зовнішній політиці Польща дотримувалася чіткої антирадянської політики. 1934 р. було підписано пакт про ненапад з Німеччиною, а у 1938 р. спровоковано конфлікт між Польщею і Литвою, в якому останню захи­щав СРСР. Восени цього ж року у результаті Мюнхенської угоди Польща приєднала до себе частину земель Чехословаччини. Проте фашистська Німеччина ставила Польщі ультиматуми: приєднання Гданська до Рейху, будівництво через Польщу двох автострад до Східної Пруссії, перегляд західних кордонів Польщі, забезпечення прав німецьких меншин тощо. Усе це погіршувало польсько-німецькі відносини

Румунія. Як відомо, Румунія брала участь у Першій світовій війні на боці Антан­ти. Післявоєнні мирні договори забезпечили їй збільшення території більш як у два рази. Країна мала значні сировинні ресурси, досить розвинуту промисловість, особливо нафтову. Проте в цілому вона була аграрною. Більшість селян були малоземельними або безземельними.1923 р. було прийнято нову конституцію, що проголошувала країну конституційно-монархічною державою, запровадила загальне виборче пра­во, демократичні права і свободи. Становище в країні почало поліпшуватися. За аграрною реформою селяни одержали 66% поміщицьких земель. 1924 р. було перевершено рівень довоєнного промислового виробництва. Іноземний капітал мав пра­во лише на 50% акцій добувної промисловості, що сприяло розвитку націо­нального підприємництва. Проте в 1925 р. в країні загострилася політична ситуація. Спадкоє­мець румунського престолу Кароль був звинувачений у зловживаннях і розтратах. Тому парламент позбавив його права на спадкоємність престо­лу і вислав із країни. Національно-ліберальна партія зазнала поразки на виборах. Після смерті короля Фердинанда королем став його шестирічний син Михай. До того ж у країні погіршилися справи і в економіці. У зовнішній політиці Румунія орієнтувалася на Італію, Францію та Анг­лію, підписала договір з Німеччиною і Грецією про ненапад, займала досить жорстку позицію щодо СРСР. В умовах світової економічної кризи промислове виробництво в Ру­мунії занепало. Ціна на нафту знизилися в 5 разів. Наступ реакції і фашизму супроводжувався посиленням маневрів прав­лячих кіл на світовій арені. Приєднання до фашистського блоку уявлялося румунському урядові гарантією проти претензій хортистів Угорщини на Трансільванію, закріплення українських земель Буковини і Бессарабії та загарбання нових земель. Проте радянсько-німецькі договори про ненапад, про дружбу і кордони розв'язали руки СРСР, війська якого влітку 1940 р. вступили у Бессарабію і Північну Буковину. Згодом між Румунією і Німеччиною було погоджено про всі спільні дії проти СРСР.

Угорщина. До 1918р. Угорщина входила до складу Австро-Угорської імперії. 1918р. Угорщину було проголошено республікою, запроваджено загальне виборче право, проголошено свободу зборів тощо.1920 В- в Угорщині були проведені вибори в парламент, який обрав адмірала Хорті регентом. Окремим законом династія Габсбургів була по­збавлена угорського престолу. Згідно з земельною реформою 230 тис. господарів одержали землю, що сприяло зростанню чисельності замож­них селян. З середини 1925 р. у країні відбувається зростання промисло­вого виробництва, зокрема за рахунок інвестицій.Індустріальний розвиток стримувався через слабку сировинну базу, не­достачу капіталів, вузький внутрішній ринок. З кінця 20-х рр. в Угорщині, як і в цілому в світі, спалахнула економічна криза. Це спричинило політичну нестабільність. З 1931 до 1936 р. змінило­ся три уряди. Лише третій уряд почав свою діяльність в умовах виходу країни з кризи. 1936 р. промислове виробництво досягло докризового рівня. У зовнішній політиці Угорщина орієнтувалася на дружні зв'язки з гітле­рівською Німеччиною. Регент Хорті одержав майже королівські повнова­ження. Наступний уряд Імреді продовжив курс на перетворення країни в авторитарну державу, на зближення з Німеччиною. На початку 1939 р. Угорщина приєдналася до "Антикомінтернівського пакту" і вступила у війну як союзник Німеччини.

Болгарія. У вересні 1918 р. болгарська армія капітулювала. Війська Антанти у 1918 р. окупували Болгарію. Монархічний режим тримався значною мірою на багнетах окупаційних французьких та італійських військ. Гостра криза правлячих верхів виявлялася в постійних реорганізаціях болгарського уряду. Були прийняті закони про амністію учасників антивоєнних дій, податки на прибутки воєнного часу, конфіскацію майна, незаконно придба­ного в часи війни. У політичному житті країни зросла роль Болгарського землеробського народного союзу (БЗНС). На парламентських виборах 1919 р. БЗНС здобув 27% голосів, її лідер Олександр Стамболійський сформував коаліційний уряд. Протягом 1921—1922 рр. у країні сформувалася організація Народна злагода — опозиційний політичний центр буржуазних елементів, що по­чав боротьбу проти політики уряду БЗНС. Загострилася бо­ротьба комуністів з БЗНС. У червні 1923 р. у Софію вступили військові підрозділи заколотників з Народної злагоди та Військової ліги (офіцерська організація). Усі міністри та багато парламентарів були заарештовані. Главою нового уряду цар Борис призначив лідера Народної злагоди, професора Софійського університету Олександра Цанкова. Так праві сили здійснили державний переворот. Червневий переворот 1923 р. поклав початок установленню антидемокра­тичного, поліцейсько-монархічного режиму. Економічне життя дещо пожвавилося. Про­тягом 1923—1929 років промислове виробництво підвищилося майже на 90 %, а сільське виробництво досягло довоєнного рівня. Під час економічної кризи 1929—1932 рр. різко скоротилося вироб­ництво, ЗО % працюючих втратили робочі. 1934 р. офіцери і профашистські елементи здійснили державний переворот. Пар­ламент, усі партії, профспілки та інші організації були розпущені. Військо­во-авторитарний режим, що запанував у Болгарії, спирався на армію. У другій половині 1935 р. у Болгарії склалися умови для виходу з економічної кризи: держава контролювала залізницю, пошту, теле­граф, вугільну промисловість, електростанції. У зовнішній політиці Болгарія лавірувала між двома блоками, по­ступово віддаючи перевагу гітлерівській Німеччині. 1936 р. цар Борис здійснив поїздку до Берліна, де провів переговори з Гітлером. 1938 р. знехтувала рішенням Нейського мирного договору про обмеження бол­гарської регулярної армії.