Китай. Національна революція. Боротьба за владу між КПК і Гомінданом.

Китай. Національна революція. Боротьба за владу між КПК і Гомінданом.

Мета: навчити показувати на карті провідні країни Азії на початку ХХ ст.; визначати особливості соціально-економічного розвитку Китаю на початку ХХ ст.; вказувати причини и привід національної революції 1925—1927 рр., громадянської війни між комуністами та Гомінданомвиховувати повагу учнів до інших країн та їх минулого.

План: Національно-визвольна боротьба. «Рух 4 травня». Передумови революції. Національна революція 1925-1927 рр. Об’єднання Китаю. Внутрішня і зовнішня політика Гоміндау. Протистояння між КПК і Гомінданом.

Національно-визвольна боротьба. «Рух 4 травня». Китайці традиційно розглядали свою країну як центр Всесвіту, Піднебесну імперію, оточену васалами і варварами. Китайська держава почала швидко розпадатися, імператорська влада й конфуціанська мораль виявилися дискредитованими. Серед китайців поширилась упевненість у необхідності змін китайського суспільства, без яких було неможливим збереження цілісності та незалежності Китаю.

У 1912 р. після Сіньхайської революції Китай було проголошено республікою. Виникла Національно-народна партія Гоміндан, яка поставила собі за мету перетворити Китай на сильну національну державу у вигляді парламентської республіки. Ідейним керівником партії був Сунь Ятсен, який сформулював мету партії у трьох народних принципах: націоналізм, демократизм, процвітання.

У Першій світовій Китай брав формальну участь на боці Антанти. Хоча країна вступила до війни, але китайські солдати так і не були відправлені до жодного з театрів воєнних дій. Китай вступив до війни з умовою в разі перемоги повернути колонізований Німеччиною півострів Шаньдун. Але вже у 1914 р. цю територію захопила Японія. Попри вимоги Китаю, за рішенням Паризької мирної конференції Шаньдун залишили Японії. Це рішення збунтувало суспільство Китаю і країною розгортається національно-визвольний рух, який увійшов до історії як «Рух 4 травня».

Демонстрації студентів 4 травня 1919 р. переросли у справжню революцію. Студенти вийшли на мітинги з вимогами до уряду повернути півострів, усунути від влади прояпонських чиновників та оголосити бойкот японських товарів. Рух 4 травня» підтримали китайські підприємці та промисловці. Він тривав понад два місяці. Уряд Китаю був змушений відмовитися підписувати Версальський мирний договір, було знято з посад прояпонських чиновників, звільнено студентів. «Рух 4 травня» став стартом каталізатором до незалежності Китаю.

У 1921 р. було створено Комуністичну партію Китаю (КПК), яка вбачала в революції єдиний засіб відродження країни. Її засновником був пекінський професор Лі Дачжао. Дуже швидко КПК стала впливовою силою в містах Китаю. Сунь Ятсен прагнув територіальної єдності Китаю, тому хотів зміцнити армію для силового об’єднання.

Передумови революції Визначною подією на шляху до відновлення національної єдності й суверенітету Китаю стали події 1925—1927 рр., значною мірою інспіровані (тобто організовані, спровоковані) СРСР. Напередодні цих подій у Китаї існували три впливові політичні сили, що боролися між собою: офіційний уряд у Пекіні, Гоміндан на чолі із Сунь Ятсеном і КПК. У 1921 р. Червона армія радянської Росії, протидіючи японській агресії на Далекому Сході й борючись проти антибільшовицьких сил, оволоділа територією Зовнішньої Монголії. Тут було проголошено Монгольську Народну Республіку. Спалахнув конфлікт із китайським урядом, який вважав цю територію своєю. Монголія

У 1922 р. до Китаю відбула радянська дипломатична місія. Вона мала узгодити питання відносин з офіційним урядом у Пекіні, а також одночасно підтримати Гоміндан у боротьбі за владу. Радянське керівництво вважало Гоміндан саме такою силою, спираючись на яку можна реалізувати ідеї світової революції в Азії.   У 1923 р. Сунь Ятсену вдалося піти на зближення з Радянським Союзом і переконати керівництво країни співпрацювати. Поступово розпочинається реорганізація Гоміньдану. Комуністів заохочують долучатися до партії. А Радянський Союз бере на себе зобов’язання прислати військових радників і організувати на острові Вампу школу для офіцерів. Гоміньдан і Компартія об’єднуються в єдиний фронт з метою досягнення територіальної цілісності Китаю. Та «батькові нації» не судилося цього побачити. У березні 1925 р. Сунь Ятсен помирає.

Національна революція 1925-1927 рр. Об’єднання Китаю. Поштовхом до революційних подій став розстріл англійськими поліцейськими мирної демонстрації текстильників у Шанхаї, яка проходила під гаслом вигнання з країни колонізаторів. 30 травня 1925 р. в Шанхаї виникає антизахідний «Рух 30 травня», який переростає в національно-визвольну революцію. Метою революції було відновлення суверенітету Китаю, ліквідація мілітаристських угруповань, об’єднання країни, проведення соціально-економічних перетворень для модернізації Китаю.

Скориставшись антиімперіалістичним піднесенням, уряд у Гуанчжоу оголосив себе національним і розпочав боротьбу за об’єднання Китаю. Головнокомандувачем армії Гоміндану став Чан Кайші.  У липні 1926 р. розпочинається військова операція «Північний похід». Спланована радянськими військовими й успішно реалізована єдиним фронтом, вона принесла світове визнання Чан Кайши. Унаслідок бойових дій війська Чан Кайші восени 1926 р. взяли Ухань, у лютому 1927 р. — Нанкін, у березні того ж року — Шанхай. Як результат – Північ і Південь Китаю стали єдиною державою. Щоправда, Маньчжурія – найбагатша за ресурсами територія Китаю – залишається під впливом Японії.

Проте КПК наполягала на тому, що революцію треба продовжити і стати на шлях соціалістичного будівництва. У революційному таборі стався розкол. Чан Кайші, який мав авторитет, але був обтяжений відносинами із КПК, що робило його маріонеткою СРСР, вдався до рішучих дій.  Чан Кайши одразу після перемоги революції розриває відносини з комуністами й розвалює єдиний фронт, розпочавши переслідування комуністів, репресії та вигнання радянських військових із країни. Так протиріччя між Гоміньданом і Комуністичною партією Китаю переростають у Громадянську війну тривалістю в двадцять років.

Внутрішня і зовнішня політика Гоміндау Наприкінці 1928 р. Центральний виконавчий комітет Гоміндану прийняв офіційне рішення про завершення воєнного етапу революції та початок політичних перетворень. Центром своєї соціально-економічної політики він зробив подальше зміцнення державного сектору економіки. Уряд узяв під свій контроль фінансову систему країни — банки, страхові товариства, податкові та митні надходження, створив механізм державного контролю над системою планування економічного розвитку.    Керівники Гоміндану прийняли закони про працю, створили систему офіційних державних профспілок, установили мінімальний рівень заробітної плати. Було прийнято й низку інших законів, які гарантували певні права громадян, а особливо права власності, що сприяло розвитку приватного підприємництва. У 1930 р. було прийнято аграрний закон. Він обмежував розміри орендної плати, встановлював межі земельних володінь, захищав права орендарів.

За часів Гоміндану в Китаї домінувала традиційна китайська система управління господарством, за якої держава виступала верховним власником і вищим суб’єктом влади. Головною метою зовнішньої політики Гоміндан вважав скасування нерівноправних угод із великими державами. Уже в 1928 р. уряд Нанкіна оголосив про відновлення митної автономії. У той самий час було ліквідовано внутрішні митні кордони. Зовнішньополітичне становище Китаю погіршилося після агресії Японії в Маньчжурії. Усі зусилля китайського керівництва отримати допомогу від держав Заходу в боротьбі проти Японії успіху не мали. Тоді Чан Кайші в 1935—1936 рр. знову звернувся по допомогу до СРСР. Гоміндан中國國民黨Zhōngguó Guómíndǎng. Chungkuo Kuomintang

Протистояння між КПК і Гомінданом Після погрому 1927 р. комуністи зберегли свій вплив у багатьох регіонах країни, утворивши радянські райони й здійснюючи в них експерименти з побудови комуністичного суспільства. Завдяки цьому вдалося сформувати провідні ідеї китайських комуністів: революція в Китаї буде переважно селянською та матиме форму партизанської боротьби. У 1930—1934 рр. армія Чан Кайші здійснила п’ять походів проти радянських районів, утворених комуністами, і розгромила їх.

Тільки після зради Чан Кайши для комуністів стає очевидним, що потрібно збирати сили для боротьби. Настає політичний тріумф лідера комуністів – Мао Цзедуна. Він заручається підтримкою селянства і у вересні 1927 р. організовує повстання «Осіннього врожаю». Повстання жорстоко придушують війська Чан Кайши, але селянство продовжує підтримувати Мао. «Хто завоює селян - той завоює Китай». Комуністи групуються у провінції Цзянсі, де в листопаді 1931 р. проголошують Китайську Радянську Республіку. Керівником новоствореної держави стає Мао Цзедун.

У той час гоміньданівські сили не втрачають надії повністю знищити комуністів. Переважаюча армія Чан Кайші у жовтні 1934 р. здійснює спробу взяти військові сили Мао Цзедуна у петлю. Проте останній приймає рішення йти у «Великий похід» на північ Китаю, але невдало. Здавалося, кінець Мао й комуністів зовсім близько. Але неочікувано їм допомагає міжнародна ситуація. Японія починає перший етап реалізації «меморандуму Танаки» - у 1931-му році захоплює Маньчжурію, а у 1937 році розгортає повномасштабну війну з Китаєм. Китайські історики стверджують, що початком Другої світової можна вважати не напад Німеччини на Польщу 1939-го року, а напад Японії на Китай у 1931-му або 37-му роках. Адже Китай утримав Японію від більш активних дій проти Радянського Союзу і США.

Становище гоміньданівської влади у війні з Японією було катастрофічним. У 1937 р. – комуністи та гоміньданівці укладають угоду про співпрацю, аби відстояти Китай у боротьбі з зовнішнім агресором. Однак єдності так і не досягли. Збройні сутички між комуністами й гоміньданівцями тривають, а Китай уже майже захоплений Японією. Отже, становище Китаю міжвоєнного періоду характеризує складна внутрішня криза, яка переросла у Громадянську війну, та зовнішній конфлікт з Японією.