Італія. Становище Італії після Першої світової війни.

Італія. Становище Італії після Першої світової війни.

Мета: сформувати в учнів уявлення про Італію після Першої світової війни; проаналізувати внутрішню політику фашистів в Італії; визначити особливості фашистського режиму в Італії; розглянути події в Італії після Першої світової; охарактеризувати процес встановлення фашистської диктатури Б. Муссоліні в Італії та корпоративний устрій Італійської держави; розвивати увагу, пам'ять, мислення, вміння аналізувати та робити висновки, висловлювати власні судження; формувати інтерес до вивчення матеріалу.

Очікувані результати: Після уроку зможуть:називати дати, пов’язані з темою уроку;показувати на карті нові кордони Італії;аналізувати внутрішню політику фашистів в Італії;характеризувати процес встановлення фашистської диктатури Б. Муссоліні              висловлювати власну думку, щодо фашизму.

План: Становище Італії після Першої Світової війни.Італія в 1919—1922 рр. Виникнення фашизму. 

Становище Італії після Першої Світової війни Уступивши в травні 1915 р. у війну на стороні Антанти, Італія не здобула блискучих перемог, а заплатила за участь у «Великій війні» життям 600 тис. своїх громадян, майже 1 млн італійців було поранено. Самі італійці з гіркотою називали свою країну «переможеною серед переможців». Зовнішній борг країни за роки війни зріс у 4,5 разу, а віддавати його було нічим. Через брак валюти для закупівлі сировини і палива різко знизилося промислове виробництво. Скоротилися посівні площі, упала врожайність, зменшилося поголів’я худоби. Фінансова система країни розбалансувалась, посилилася інфляція.

Різке падіння обсягів промислового виробництва переросло в 1920 р. в економічну кризу. Розпочалися звільнення робітників на заводах і фабриках. Складну моральну і матеріальну кризу переживали середні верстви населення, дрібні власники. На цьому тлі розпочалося піднесення робітничого руху.  Італія приєдналася до Антанти, сподіваючись задовольнити свої територіальні претензії після війни. Однак вона отримала лише західну частину Істрії з портом Трієст, Південний Тироль, Пулу й Горіцію та стала «переможеною серед переможців». Італійське суспільство охопили зневіра й розчарування у «вкраденій перемозі».

Італія в 1919—1922 рр. Виникнення фашизму. У 1919—1920 рр. країну охопила глибока криза, що увійшла в історію як «червоне дворіччя». Поновився страйковий рух, учасниками якого стали понад 2 млн осіб. Вони вимагали 8-годинного робочого дня, збільшення заробітної плати, укладення колективних договорів з адміністрацією. У деяких містах через високі ціни на продукти страйкарі захоплювали продовольчі магазини й за допомогою профспілок розподіляли конфісковані продукти за низькими цінами. Робітництво для захисту від поліції створювало загони Червоної гвардії, а для виконання функцій місцевої влади — фабрично-заводські ради. Червона гвардія

Одночасно південні регіони Італії охопив селянський рух, учасники якого почали відбирати землі у власників. Це примусило уряд піти на поступки й дозволити в деяких випадках передавати селянству захоплені ним землі. Настрої протесту поширилися на ветеранів і військових, обурених зрадою союзників, що обманули країну. Фактично держава була неспроможна подолати труднощі післявоєнної доби. У листопаді 1919 р. відбулися вибори, перемогу на яких здобули соціалісти. Проте через міжпартійні чвари новообраний парламент змінити життя в країні не міг. Тисячі знедолених і невдоволених італійців звернули свої погляди на нову політичну силу — фашизм. Ватажком фашистів був Беніто Муссоліні.

Спочатку фашистські групи були малопомітними в політичному житті країни. У своїй програмі вони запропонували італійцям привабливі й прості цілі: установлення республіки, скликання Законодавчих зборів, наділення селян землею, боротьба проти буржуазії, підвищення заробітної плати, створення народної міліції, ліквідація банків і бірж, відродження Великої Італії — колоніальної імперії тощо. Перший досвід боротьби за владу виявився для фашистів невдалим — на виборах 1919 р. вони не здобули жодного місця в парламенті. Здавалося, що партія розпадеться, адже до кінця року в ній залишилося лише кілька тисяч партійців. На виборах 1921 р. фашисти, діючи нахабно й агресивно, здобули понад три десятки депутатських мандатів. Потрапивши до парламенту, вони своїми брутальними діями фактично паралізували його роботу. Фашисти прагнули довести, що парламентська демократія вичерпала себе й настав час «сильної влади» — фашистської диктатури.

Суспільство втомилося від бездіяльності уряду й було готове прийняти будь-який режим, що забезпечив би ситість і стабільність. У основі програми фашистського руху (1919 р.) лежали три головні ідеї:• співробітництво всіх соціальних груп;• сильна державна влада, що забезпечувала б це співробітництво;• націоналізм («нація понад усе!»). Політичні гасла прибічників Б. Муссоліні• Усі політичні партії, крім фашистської, будуть заборонені.• Місце італійської жінки — дім. Італійки мають народжувати багато дітей — майбутніх воїнів.• Демократія не потрібна. Італія потребує сильного лідера, який дасть народу те, чого він прагне.• Комунізм і соціалізм — вороги фашизму.• Війна є благом для країни. Італійська молодь повинна бути готовою до боротьби.• Італія має утвердитись як імперія в Африці.• Потрібно упокорити великі держави.

27 жовтня 1922 р. Б. Муссоліні віддав наказ про «похід на Рим». Через три дні 25 тис. «чорносорочечників» дуче колонами вступили в Рим і влаштували там справжній погром. Король Віктор Еммануїл прийняв Б. Муссоліні й запропонував йому посаду голови уряду. Італія опинилася під владою фашистів.