Практичне заняття. Особливості соціально-економічного розвитку країн Центральної та Східної Європи

Розробка

практичного заняття на тему

 

Особливості соціально-економічного розвитку

країн Центральної та Східної Європи

 

з всесвітньої історії

(10 клас)

 

Вчитель історії

Молодіжненської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Кільянова Жанна Вікторівна

 

 

Практичне заняття. Особливості соціально-економічного розвитку країн Центральної та Східної Європи.

Мета: характеризувати особливості соціально-економічного розвитку країн Центральної та Східної Європи: Польща, Угорщина, Румунії, Югославії та Болгарії; розвивати вміння працювати в парах та вміння роботи з таблицями, аналізувати та порівнювати навчальний матеріал, виховувати зацікавленість історією країн Європи.

Обладнання: роздавальний матеріал, портрети діячів, карта Європи

Мета: характеризувати особливості соціально-економічного розвитку країн Центральної та Східної Європи: Польща, Угорщина, Румунії, Югославії та Болгарії; розвивати вміння працювати в парах та вміння роботи з таблицями, аналізувати та порівнювати навчальний матеріал, виховувати зацікавленість історією країн Європи.

Обладнання: роздавальний матеріал, портрети діячів, карта Європи

 

Хід заняття

І. Організаційний момент (2 хв.)

Привітання. Перевірка відвідування та готовності до уроку.

ІІ. Актуалізація опорних знань (7 хв.)

Актуальність теми. У міжвоєнний період у цій частині Європи існувало десять суверенних держав: Естонія, Латвія, Литва, Польща, Чехословаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Югославія й Албанія. Політичні кордони між ними були наслідком різного збігу обставин. Держави, які оголошували себе прибічниками центральних держав, були позбавлені значної частини території (наприклад, Угорщина), інші ж кордони визначилися в результаті збройних конфліктів, або ж арбітражних висновків Паризької мирної конференції (1919-1920 рр.). Такий перебіг кордонів не гарантував довготривалого миру. Політичні кордони не завжди були наближені до етнічних. Зрештою, враховуючи існуючу національну мозаїку, така відповідність була неможливою. Проблема національних меншин тяжіла над історією міжвоєнного періоду.

Робота з картками

(Співвіднести персоналії, події та терміни із назвою країни, розмістити на дошці)

- Польща, Угорщина, Румунія, Болгарія, Югославія

- Ю. Пілсудський, Міклош Хорті, Йон Антонеску,  Цар Борис ІІІ, Цар Александр І,

- , , , ,

- «санації» («оздоровлення»), Авторитарний режим, «Залізна сотня», О. Стамболійський, Принц Павло.

- Конституції 1935 р., Революція 1918 р, Конституція 1938,  заколот 9 червня 1923 р., Видовданська конституція 1921 р.

ІІІ. Основна частина уроку (24 хв.)

Розповідь учителя

Міжвоєнний період – це процес становлення нових незалежних держав Центральної та Східної Європи, Польщі, Угорщини, Югославії та Болгарії. Більшість з них виникли на теренах колишньої Австро-Угорської імперії та були складовими елементами Версальсько-Вашингтонської системи. Одні з цих країн будуть розвиватися демократичним шляхом та стануть жертвами агресії, а в інших встановляться авторитарні профашистські режими.

Розглянемо соціально-економічний розвиток цих країн детальніше.

Робота в групах або в парах( в залежності від кількості учнів у класі)

Опрацюйте роздавальний матеріал та охарактеризуйте соціально-економічний розвиток даних країн (Результати роботи презентувати у вигляді таблиці)

Група 1

Соціально-економічний розвиток Польщі.

Польща.

Поділи Речі Посполитої кінця ХVIII ст. між Росією, Австрією та Пруссією призвели до втрати польським народом своєї державності. Але в ході Першої світової війни, питання поневолених народів стало досить актуальним, особливо важлива роль належала польському питанню. Серед польської політичної еліти не було єдиної орієнтації: Антанта чи Центральні держави. Так один з лідерів Польської соціалістичної партії (ППС) Юзеф Пілсудський виступав за союз з австро-німецьким блоком, не виключаючи можливості трансформації Австро-Угорщини в триєдину імперію, де поляки мали б рівні права з австрійцями ат мадярами. Іншу позицію відстоював лідер Націонал-демократичної партії – Роман Дмовський, який орієнтувався на Антанту.

У березні 1921 р. сейм прийняв Конституцію Польської Республіки, згідно якої повноваження Президента значно обмежувалися. Пілсудський, невдоволений таким станом речей, відмовився балатуватися на посаду глави держави. Президентом став Г. Нарутович, але його вбили, новим главою держави став С. Войцеховський.

Погіршення економічного становища Польщі та криза парламентської демократії (часта зміна урядів та гостра парламентська боротьба) призвели до розчарування народу в демократичному ладі держави. За таких умов 12 травня 1926 р. війська, якими командував Пілсудський здійснили державний переворот, і як наслідок, 14 травня президент Войцеховський та уряд Вітоса подали у відставку. Новим прем’єром, за вказівкою Пілсудського, став К. Бартель. Сам Пілсудський був обраний президентом, але демонстративно відмовився від цієї посади, обійнявши посаду військового міністра й головного інспектора армії. Главою держави де-юре став І. Мосціцький, хоча вся владу була в руках Пілсудського.

Начальник держави оголосив гасло «санації» («оздоровлення») як в політичному так і економічному плані. Стабілізації вдалось досягнути за рахунок іноземного капіталу та англійських позик. Промисловий підйом, зумовлювався будівництвом нових підприємств та скороченням рівня безробіття. Проте новий режим не обійшовся і без репресій проти своїх відкритих опонентів. В цілому, режим «санації» в першій половині 30-х рр.. помітно еволюціонував праворуч.

У польських підприємствах і банках значно зросла частка іноземного капіталу: в 1928 р. вона становила 33 % від загального капіталу акціонерних компаній у Польщі. У 1926–1929 рр. було створено 105 нових картелів. Підвищення рівня промислового виробництва призвело до відчутного скорочення безробіття, сприяло послабленню соціальних конфліктів.

Головні положення нової Конституції 1935 р. відображали ідеї держави як вищої інстанції, якій повинно підкорятися суспільство. За цим основним законом, глава держави відповідав лише перед Богом та історією, всі інші органи державної влади підчинялися Президенту.

Група 2

Соціально- економічний розвиток Чехо-словачинни.

Чехо-словаччина, успадкувавши 4/5 промислового потенціалу імперії Габсбургів, стала однією з найбільш розвинених в економічному плані країн Центральної та Південно-Східної Європи. Важливе значення для неї мало завоювання зовнішніх ринків, боротьба проти конкуренції промислово розвинених держав. Наприкінці 1923 р. економіка країни вийшла з повоєнної економічної кризи. Чеські підприємці зуміли завоювати чимало ринків, особливо в Центральній Європі, де раніше провідні позиції належали німецьким та австрійським фірмам.

Чеські корпорації підпорядкували собі економіку Словаччини та Закарпатської України, перетворивши їх на аграрно-сировинні придатки економічно розвинених чеських земель. У багатьох чехословацьких концернах сильні позиції мали англійські, французькі та бельгійські капіталісти.

Промислове виробництво Чехословаччини неухильно зростало і в 1927–1929 рр. перевищило довоєнний рівень на 20 %. Чехо-Словаччина за вивозом взуття, бавовняних тканин посіла друге місце серед європейських країн, а за експортом цукру — перше.

У розв’язанні політичних питань велику роль відігравала «группа Града», що дістала свою назву від резиденції президента у Празі. Президент Чехословаччини Т. Масарик був досвідченим політиком, мав великий авторитет у країні, підтримував тісні зв’язки з банками, корпораціями як у себе в країні, так і за кордоном. З Масариком тісно співпрацював один з ідеологів національно-соціалістичної партії, який в усіх урядах обіймав посаду міністра закордонних справ, — Е. Бенеш. «Град» впливав на розв’язання найважливіших питань внутрішньої та зовнішньої політики через «п’ятірку» — лідерів чеських партій, включно з соціал-демократією, хоча між ними виникали розбіжності й конфлікти через прагнення «п’ятірки» бути незалежною від «Града».

Група 3

Соціально- економічний розвиток Угорщини.

Угорщина

 Угорщина як важлива частина Австро-Угорщини брала активну участь у Першій світовій війні. Але глибока криза, що охопила країну в останній рік війни, призвела… до піднесення антивоєнного руху. Вагому роль у цьому русі відігравав угорський граф М. Карої, який у роки війни створив Партію незалежності. Угорці вимагали негайного укладення сепаратного миру, розриву з Німеччиною, проголошення незалежної Угорщини в її історичних кордонах.

За ініціативою Карої було утворено Національну раду, до якої ввійшли партія незалежності та Соціал-демократична партія Угорщини (СДПУ). 26 жовтня Національна рада виступила з маніфестом до народу, в якому було викладено програму соціально-політичних змін і реформи, проголошувалася рівноправність усіх націй у рамках єдиної та неподільної Угорщини.

Однак уряд відмовився розпочати реформи.

Ситуація в країні погіршилася, коли країни Антанти в березні 1919 р. висунули Угорщині ультиматум, зажадавши передачі майже 2/3 її території сусіднім державам: Румунії, Чехо-Словаччині та майбутній Югославії. Уряд Карої виявився неспроможним дати відсіч цим територіальним зазіханням і пішов у відставку. Новий уряд було запропоновано сформувати соціал- демократам. Проте їх лідери вирішили домовитись про спільні дії з комуністами. Вони уклали угоду та об’єдналися в єдину Соціалістичну партію Угорщини.

Економічне становище Угорщини стабілізувалося лише в 1924–1926 рр. за допомогою позик, що надійшли від США, Великої Британії та Франції. Виникали нові галузі виробництва, але економіка країни залишалась переважно аграрно-індустріальною. Було проведено часткову аграрну реформу.

На міжнародній арені Угорщина прагнула до перегляду Тріанонського договору і зменшення репарацій. З 1927 р. Угорщина зблизилася з Італією.

Група 4

Соціально- економічний розвиток Болгарії.

Болгарія

Вступивши у жовтні 1915 р. у війну на боці австро-німецького блоку, Болгарія 1918 р. повністю вичерпала свої людські та економічні ресурси. Тривала війна вимагала мобілізації майже всього працездатного чоловічого населення, завдала значних збитків промисловості, сільському господарству, ремеслам.

70 % підприємств, не пов’язаних з військовими постачаннями, припинили зовсім або скоротили до мінімуму свою діяльність. Площа земель, що оброблялися, в аграрній Болгарії скоротилася на 25–30 %, країна вимушена була купувати борошно та інші види продовольства за кордоном… Через величезні витрати на армію стрімко зростали податки, спекулянти підвищували ціни на продукти харчування. У багатьох районах країни розпочався голод…

У 1918 р. активізувалися антивоєнний та демократичний рухи. Революційна ситуація переросла у революційний вибух, коли у вересні 1918 р. війська Антанти прорвали фронт болгарської армії в районі Доброполе.

Уряд, не маючи сил придушити повстання, надіслав для переговорів делегацію, до якої входили популярні діячі Болгарського хліборобського народного союзу (БХНС) Александр Стамболійський і Райко Даскалов. Іншу делегацію було відправлено до командування Антанти з проханням про перемир’я…

Болгарія як член Четверного союзу у Першій світовій війні за результатами Нейїського договору була відрізана від Егейського моря і втратила значну частину своєї території. Болгарії заборонялося мати армію чисельністю понад 20 тис. вояків, авіацію, військово-морський флот тощо. Упродовж 37 років країна повинна була сплатити 2 250 млн золотих франків репарацій. Усе це ускладнило і без того важке становище Болгарської держави.

У 1920 р. в Болгарії було запроваджено загальну трудову повинність. За цим законом кожен чоловік віком від 20 до 40 років мусив протягом 8  місяців виконувати фізичну роботу на користь держави і ще 21 день на рік працювати в своєму окрузі. Ця система мала позитивні наслідки для країни. Для будівництва загальнонаціональних об`єктів (доріг, залізниць, мостів, каналів тощо) залучалась додаткова робоча сила. До того ж таким чином Болгарія обходила заборону на загальну військові повинність. Молоді чоловіки під час трудової повинності проходили і початкову військову підготовку. Наступні болгарькі уряди зберегли цю систему.

У 1921 р. був прийнятий закон про максимум землеволодіння (встановлювався в розмірі 30 га + по 4 га на кожного члена сім`ї, в якій було більше 4 осіб). Цей закон мав забезпечити відносно рівний розподіл землі між селянами. Така рівність відповідала селянській ідеології Стамболійського.

Група 5

Соціально- економічний розвиток Румунії.

Румунія

На відміну від багатьох сусідів, Румунія напередодні війни була незалежною конституційною монархією.

В економічному аспекті вона являла собою відсталу аграрну країну. Заняттям більш ніж 80 % населення було сільське господарство, у промисловому виробництві переважали легка і харчова галузі. У великій промисловості було зайнято менше 1/3 робітників. Машинобудування практично не існувало, усі машини та устаткування завозилися з-за кордону. В економіці дуже великий вплив мав іноземний капітал, особливо німецький та австрійський. Іноземним виробникам належало майже 78 % промислових підприємств Румунії.

…Румунія вступила у війну в серпні 1916 р. на боці Антанти, але воєнні дії велися вкрай невдало, і в грудні того ж року німецькі війська зайняли столицю Бухарест…

За умовами Сен-Жерменського, Нейїського і Тріанонського мирних договорів територія Румунії збільшилася більш ніж у два рази, а населення зросло з 8 до 16 млн осіб. Румунія перетворилася на багатонаціональну державу: більш ніж 1/4 її жителів становили національні меншини — угорці, українці, німці.

Орієнтовний план відповідей

Презентація роботи груп.

(Бажано вивести на екран мультимедійної дощки, щоб кожна група мала змогу оцінити та порівняти власну роботу).

Соціально-економічний розвиток країн

Польща	Чехословаччина	Угорщина	Болгарія	Румунія
У 1920-х рр. економічне становище характеризувалося зростанням цін, падінням вартості польської валюти, зниженням реальної заробітної платні, розгулом спекуляції. 1927 р. — Польща отримала великі позики від англій- ських та амери- канських банкірів. Зросла частка іно- земного капіталу (у 1928 р. вона становила 33 % загального капіталу акціонерних ком- паній у Польщі). У 1926–1929 рр. було створено 105 нових картелів. Підвищився рівень промислового виробництва.	Успадкувала 4/5 промислового потенціалу імперії Габсбургів. Запроваджено 8-годинний робочий день. Передбачалася допомога з безробіття і було розширено медичне страхування. Розпочалася аграрна реформа (встановлено межі земельного володіння до 250 га або 150 га ріллі). Установлено моно- полію на деякі предмети виробництва, яка контролювалася системою ліцензій. Стабілізація грошової одиниці — крони. Військова промисловість і залізничний транспорт взято під контроль держави. Залучення іноземних інвестицій. 1923 р. — економіка країни вийшла з повоєнної економічної кризи	У 1918 р. було запроваджено 8-годинний робочий день та планувалося провести аграрну реформу Дуже швидко ситуація погіршилась — закрилося багато промислових підприємств, зросло безробіття, ціни, тривала інфляція, не проводилися соціальні ре- форми. Із приходом СПУ до влади було поновлено 8-годинний робочий день, підвищено заробітну плату, скасовано поміщицьке земле- володіння, запро- ваджено загальне страхування від нещасних випадків.	70 % підприємств, не пов’язаних з військовими постачаннями, припинили зовсім або скоротили до мінімуму свою діяльність. Площа земель, що оброблялися, в аграрній Болгарії скоротилася на 25–30 %, країна вимушена була купувати борошно та інші види продовольства за кордоном… Через величезні витрати на армію стрімко зростали податки, спекулянти підвищували ціни на продукти харчування. У багатьох районах країни розпочався голод…	Аграрна реформа в 1920-1921рр, яка передбачала відчуження та викуп державних, королівських, поміщицьких і частини церковних земель із подальшим їх продажем безземельним і малоземельним селянам (проте викуповувати землю могли лише заможні селяни). Пожвавлення промислового розвитку від 1921 до 1928 р. (будівництво нових підприємств, збільшення видобутку нафти тощо). Посилення соціальних проблем.

 

Повідомлення учня

Югославія

Утворення Королівства сербів, хорватів і словенців. Перша світова війна, яка розпочалась саме на Балканах стала потужним каталізатором суспільно-політичних процесів в регіоні. Серібія та Чорногорія, що воювали на стороні Антанти значно зміцнили свої позиції на міжнародній арені та зміцнили авторитет серед південнослов’янських народів. В серпні 1918 р. партії Словенії створили Народну раду, 5 жовтня виникло Народне віче Хорватії, яке стало представницьким органом усіх південнослов’янських земель, вже 29 жовтня Народне віче словенців, хорватів та сербів оголосило про розрив з імперією Габсбургів та про утворення незалежної Держави словенців, хорватів та сербів. Але вона проіснувала лише один місяць, в умовах агресивної політики Італії, молода держава змушена була піти на союз з Сербією.

1 грудня 1918р. було підписано угоду між Державою словенців, хорватів та сербів про створення спільної держави – Королівства сербів, хорватів і словенців. До його складу увійшли: Сербія, Словенія, боснія, Герцоговина, Хорватія, Далмація, частина Македонії та Чорногорія. Нова держава була конституційною монархією на чолі з сербською королівською династією Карагеоргієвичів.
В уряді королівства ключові посади належали переважно сербам, це викликало числені суперечки в багатонаціональній державі. Особливе значення крім національних суперечностей мали релігійні та конфесійні, так серби і чорногорці були православними, хорвати і словенці – католиками, серби Боснії сповідували іслам.

Видовданська конституція 1921 р. У листопаді 1920 р. в країні відбулися вибори до Установчих зборів, перемогу отримала сербські політичні партії, які були прихильниками централізму. 28 червня 1921 р. в день св. Вида, у річницю битви на Косовому полі, було прийнято конституцію. За якою король отримував широкі повноваження в сфері виконавчої та законодавчої влади, а також визначення зовнішніх відносин, крім того він був верховним головнокомандувачем збройних сил. Законодавчу владу уособлювала Народна скупщина. Конституція закріпила унітарний устрій держави, поділ на 33 жупанії на чолі з жупанами, яких призначав король.

Національне питання. Королівство сербів, хорватів та словенців, як багатонаціональна держава проводила великосербську політику, яка ігнорувала національні особливості народів, які входили до неї. Саме національне питання було причиною ряду внутрішньополітичних криз та протистоянь. Важливе значення в цьому плані мала діяльність опозиційних партій, які виступали проти сербського гегемонізму, зокрема Хорватська республіканська селянська партія на чолі з С. Радічем, якого було вбито в 1928 р. Ще однією «ахілесовою п’ятою» новоутвореної держави стала албанізація Косова.

Державні перевороти 1929 і 1941 рр. За умов гострої конфронтації між національними меншинами та урядовими кризами, 6 січня 1929 р. король Александр здійснив державний переворот, заявивши, що парламентаризм став перешкодою для порядку. Було скасовано конституцію 1921 р., розпущено Народну скупщину, король зосередив у своїх руках всю владу. Сама держава отримала нову назву – Югославія. Новий адміністративно-територіальний устрій, 9 бановин – було названо за найменуванням рік, аби стерти ознаки між різними народами. Вже 3 жовтня 1931 р. король Александр «дарував» народові нову конституцію, яка закріплювала авторитарний характер влади Александра. На міжнародній арені Югославія орієнтувалась на Францію, це викликало невдоволення гітлерівської Німеччини, тому німецька розвідка за допомогою усташів (хорватські націоналісти) ініціювала в жовтні 1934 р. вбивство короля Александра та міністра закордонних справ Луї Барту в Марселі.

IV. Узагальнення та систематизація знань (10 хв.)

Скласти кросворд на тему "Розвиток країн Центральної та Східної Європи". Мінімальна кількість слів (12-15)

V. Домашнє завдання (2 хв.)

Підготуватися до уроку узагальнення та повторити вивчений матеріал.

 

 

 

 

 

 

 

 

Польща

Угорщина

Румунія

Болгарія

Югославія

 

Пілсудський

М. Хорті

Й. Антонеску

Цар Борис ІІІ

Цар Александр І

 

Санація

Авторитарний режим

Залізна сотня

О. Стамболійський

Принц Павло

 

Конституція 1935 р.

Революція 1918 р.

Конституція 1938 р

Заколот 9 червня 1923 р.

Видовданська конституція 1921 р.