Практичне заняття: «Традиції та побут української сім’ї”

Практичне заняття: «Традиції та побут української сім’ї”

1. Завдання на розвиток інформаційної компетентності.

  На основі картин тогочасних художників опиши та зроби висновок про побут українців даного періоду. Оформи записи у таблицю.

С. Васильківський. Весна в Україні

М. Пимоненко. З базару

М. Пимоненко. Жнива

М. Пимоненко. Сінокіс

М. Пимоненко. Свати

М. Пимоненко. Великодня утреня

М. Пимоненко. Весілля в Україні

К. Костанді. В люди  

 М. Пимоненко. Дівчина з граблями

М. Пимоненко. Святочне ворожіння

                           М. Пимоненко. Молодиця

М. Пимоненко. Брід

М. Пимоненко. Суперниці біля криниці

2. Завдання на розвиток логічної компетентності.

  Порівняй з сучасною українською родиною за поданою таблицею.

Л. І. Слюсар.  Еволюція шлюбу в Україні: ХVІІ – початок ХХ століття.

  «Вже у середині ХІХ ст. найпоширенішою формою сім’ї в Україні була нуклеарна сім’я. За даними В. В. Тарновського, в цей період не тільки далекі родичі не зберігали господарської єдності, а й жонатий син звичайно відділяється від батьків, будує окрему хату і запроваджує окреме господарство. Два жонаті брати майже ніколи не жили разом. Закони, окремі положення яких почали діяти з кінця ХVІІ – у ХVІІІ ст., у ХІХ ст. вже повністю регулювали шлюбно-сімейні стосунки населення країни, у тому числі і України як складової імперії, і діяли до жовтневого перевороту 1917 р.

  Держава визнавала законним лише церковний шлюб, тобто взятий у церкві, за церковним обрядом, при двох свідках, а поза церквою – лише у місцях, де вінчання було неможливим. Головним доказом шлюбного союзу був запис у приходській (метричній) книзі. Відповідно до закону дозволялось брати шлюб чоловікам з 18 років, а жінкам з 16 років, і лише в окремих випадках – до цього віку, але не раніше ніж за півроку до шлюбного віку.  

  Шлюб укладався за взаємної згоди осіб, які одружувалися. Закон навіть забороняв батькам чи опікунам примушувати до шлюбу. Разом з тим заборонялось брати шлюб без згоди батьків або опікунів. Були й інші обмеження щодо шлюбу: це заборона вступу до шлюбу особам старшим за 80 років; заборона брати 4-ий шлюб; заборона шлюбу між близькими родичами. Закон визнавав недійсними шлюби: укладені із застосуванням насильства, а також якщо особи були визнані божевільними (один чи обидва); шлюб між близькими родичами (за церковними правилами); якщо особа на даний час перебувала у шлюбі; якщо молодята не досягли шлюбного віку або були старші 80 років; шлюби православних з нехристиянами.

  Шлюб припинявся лише у разі смерті одного з подружжя, тоді дозволявся вступ у новий шлюб. Щодо можливості розірвання шлюбу, то її умови були настільки обмежені, що це була майже заборона. Шлюб міг бути розірваний тільки духовним судом на прохання одного з подружжя у випадках: доказу перелюбства або нездатності до шлюбного співжиття; один із подружжя засуджений до покарання з позбавленням всіх прав, або засланий у Сибір з позбавленням прав і майна; безвісна відсутність одного з членів подружжя. Крім того, зізнання одного з осіб, які бажали розлучитись, у подружній зраді не приймалось, якщо не супроводжувалось доказами і не узгоджувалось з обставинами справи. Позов про розірвання шлюбу через нездатність одного з подружжя до шлюбного співжиття приймали тільки через три роки після укладання шлюбу. Дозволялось просити про розірвання шлюбу та вступ у новий шлюб, якщо один із подружжя був відсутній 5 і більше років. Слід підкреслити, що дуже мала вірогідність розірвання шлюбу (розлучення) у ті роки була обумовлена не тільки «жорстким» законодавством, а і різким осудом церкви, громади, всього сімейного і соціального оточення. Вважалось, що розлучення є відхиленням від соціально прийнятних норм поведінки. Тому розірвати шлюб могли дозволити собі лише представники вищих соціальних верств населення, які були економічно і со- ціально захищені.

  Відповідно до закону, подружжя зобов’язано було жити разом, і при зміні місця проживання чоловіка з якоїсь причини (переселення, нове місце «служби» тощо) дружина повинна була слідувати за ним. Чоловік зобов’язаний (і це прямо вказано у положеннях закону) любити свою дружину, жити з нею у згоді, прощати її недоліки, допомагати, забезпечувати дружині прожиток і утримання по можливості. Обов’язок дружини - коритися чоловіку як голові сім’ї, жити з ним у любові, шануванні, в необмеженій слухняності, догоджати та виконувати обов’язки хазяйки дому. Разом з тим навіть після заміжжя жінка зберігала певну економічну самостійність: придане дружини, а також власність (маєток), придбана на її ім’я під час шлюбу, вважали її окремою власністю.

  Згідно з наявними статистичними даними, у другій половині ХІХ ст. щороку на території України реєструвалось 160 - 200 тис. шлюбів, а на початку ХХ сторіччя до початку Першої світової війни (1914 р.) - 200 - 250 тис. шлюбів. Рівень шлюбності визначався шлюбною поведінкою сільського населення, оскільки значна більшість жителів губерній України на той час проживала у сільській місцевості (за даними перепису 1897 р. – 86,8%). На міські поселення припадало дещо більше десятої частини шлюбів, і за 1871 - 1910 рр. частка шлюбів у містах в їх загальній кількості зросла лише з 10,2% до 15,4%. За твердженням цих дослідників, Україна на той час належала до групи країн з найвищою інтенсивністю шлюбності поряд з Європейською Росією, Сербією, Болгарією, Угорщиною та Японією. Детальний аналіз розподілу шлюбів за місяцями дав змогу зробити висновок, що на нього впливають два головних чинники: господарчий та релігійний. Перший спричиняє максимум шлюбів у жовтні – по закінченні сільськогосподарських робіт, другий - їх мінімум в березні та грудні, тобто в період посту, коли не вінчають. Щодо вікових характеристик шлюбності, то, за нашими розрахунками, середній вік заміжжя жінок у 1886 - 1910 рр. дорівнював 21,5 - 22 роки, медіанний вік - 20,8, одруження чоловіків -відповідно 25,5 і 24,3 року. У кожному другому шлюбі наречена була не старше 20 років, і в кожному п’ятому - наречений цього віку».

Документ 1

  «Громадянські права і правила укладення шлюбу кін. ХІХ - поч. ХХ ст. у Російській імперії»

«Книга 1. «Про права і сімейні обов’язки».

Розділ 1. «Про шлюбний союз».

Глава 1. «Про шлюб між особами православного віросповідання».

1. Особи Православного віросповідання всіх без винятку станів можуть вступати між собою в шлюб не питаючи на це особливого від уряду дозволу, та не будуть виключені при цьому зі своїх суспільних станів і спільнот. На цій же підставі допускається шлюб іноземця Православного віросповідання з російською підданою того ж віросповідання.

6. Забороняється вступати в шлюб без дозволу батьків, опікунів та піклувальників.

9. Забороняється особам, що перебувають на службі, як військовій, так і цивільній, одружуватися без письмово засвідченого дозволу їхнього начальства.

Глава 3. «Про шлюби нехристиян між собою і з християнами».

80. Якщо дружина або одна з дружин магометанина або іншої особи нехристиянського віросповідання прийме св. хрещення, то шлюб її може залишатися у своїй силі без затвердження його вінчанням за правилами Православної Церкви, але тоді лише, коли чоловік, який залишається у своїй вірі, дасть зобов’язання:

1) дітей, які мають народитися від них з того часу і хрещені в Православну віру, ні спокусами, ні погрозами, ні іншими якимись способами, не приводити у свій закон, і дружині своїй, за дотримання Православної віри, зневаги і докору не завдавати;

2) із жінкою, яка прийняла св. хрещення, пожиттєво чи доти, доки триватиме шлюб, перебувати в одношлюбному співжитті, відмовившись від інших дружин, якщо таких має.

81. Якщо хтось з подружжя, що належать до юдейського закону, навернеться до Православ’я, а інший залишиться в колишньому законі, але з наверненим жити побажає, то, залишивши їх у подружжі без розірвання, зобов’язати під- писками: першого в тому, щоб він ретельно піклувався про приведення іншого умовлянням до прийняття Православної віри, а цього в тому, щоб народжуваних в цьому шлюбі дітей ні спокусами, ні погрозами, ні іншими якимись способами не навертав до закону юдейського, і наверненій у Православну віру дружині за її віру зневаги і докору не завдавав. Якщо ж новонавернена дружина або чоловік жити в колишньому шлюбі не побажають, то шлюб розривається і дається дозвіл одружитися з особою Православною. Але у випадку, якщо шлюб не розірвано, ні чоловікові, ні дружині не дозволяється постійне проживання в губерніях, де євреям осілість заборонена».

Документ 2

  «Свідчення очевидців про значення майнової нерівності у створенні сім’ї на початку ХХ ст.»

  «Вибирали більш-менш по цензу і на своєму рівні. Тоді якось не так, що по любові, а часто було так, що просто насильно оддавали. Батька не могли ослухатися. Як батько сказав - це все. Було, що і сперечалися, і противилися. Якщо не по добрій волі, то звикне і живе - чи любе, чи не любе» (Масло Михайло Павлович).

«Намагалися одружуватись з багатими, щоб земля була. Хай вона буде й погана, аби тільки земля булла» (Осадча Устина Юхимівна).

 «Женилися  - хто кого вподобає, хай бідна, аби сподобалася. Було таке, що й багатих брали, і бідних брали» (Смола Параска Федотівна).

«Багаті нашими дівчатами не цікавилися і разом не співали, вони собі окремо. А бідняки й середняки разом гуляли. Відрізнялися. Такі гарні дівчата бідніші, то все рівно хлопці до багатої, бо в неї є воли, коні, може, корівка є» (Безкоровайна Параска Митрофанівна).