Практичні поради: "Дитяча мотивація. Неправильні способи мотивації та шляхи їх подолання"

«Дитяча мотивація. Неправильні способи мотивації

та шляхи їх подолання»

Підготувала практичний психолог

Центру науково-технічної творчості учнівської молоді

Управління освіти, науки та молоді Волинської облдержадміністрації

Дишко Катерина Сергіївна

Процес мотивації включає в себе спонукання, що викликають активність організму і визначають її спрямованість. Усвідомлювані або неусвідомлювані психічні фактори, що спонукають індивіда до здійснення певних дій і визначають їхню спрямованість та цілі.

Розвиваючись дитина може використовувати внутрішню мотивацію – це  мотивація, що спонукає індивіда до дій з метою поліпшити його стан впевненості та незалежності, на відміну від зовнішньої відносно його мети. Також, для кращого розвитку мотивуючі фактори можуть використовувати і дорослі. Та тут мотивація може бути позитивна та негативна. Позитивна-грунтується на позитивних стимулах, чи позитиві, який міститься в самій справі. Негативна мотивація – спонукання, зумовлені усвідомленням можливих неприємностей, незручностей, покарань, які можливі в разі невиконання діяльності. Наприклад, школяра до учіння можуть спонукати вимоги й погрози батьків, побоювання незадовільних оцінок як таких, що завдають удару амбіціям, або ж призводять до неприємностей і в школі, і вдома. Навчання під впливом такого мотиву набуває характеру захисної дії і є певною мірою примусовим. 

У разі дії негативної мотивації людину спонукає до діяльності прагнення уникнути неприємностей і покарання. Вона міркує так: «Якщо я цього не зроблю, то зазнаю неприємностей або навіть покарання». Страх перед можливими неприємностями чи покаранням і намагання цього уникнути – ось що спонукає до діяльності під впливом негативної мотивації.

Не слід забувати, що мотивуючі фактори можна використовувати не раніше 4-річного віку. Адже діти 3-4 років погано ідуть на систему домовленості. В них ще не сформований причино наслідковий зв’язок, нема усвідомленого бачення кінцевого результату протяжних дій.

Щоб краще зрозуміти систему мотивації визначимо неправильні її способи, зрозуміємо чому вони є неправильними та як правильно діяти.

Неправильні способи мотивації:

1 –позбавляти задоволеності за неуспішність. Часто це може виражатись як ультиматум. Наприклад: не напишеш гарно контрольну – не підеш в зоопарк.

Чому неправильно? Увага дитини фокусується на провалах, і вона звикає оцінювати себе відносно зовнішніх показників.

Правильно: слід ввести систему заохочення, нагороджувати за старання, зусилля, а не за оцінки.

Не скупіться на похвалу. Її принципи:

• хвалити щиро;
• хвалити якості дитини, а не результат;
• підкреслювати своє відношення до якостей дитини («якщо хочеш отримати… - зроби…»; замість «не зробиш…, не отимаєш…» )

Чому важливо хвалити:

•                  дитина звикає докладати зусиль для отримання результату і знає, що її зусилля будуть оцінені;
• підвищується самооцінка і впевненість в собі та свої силах.

2 – заохочення за те, що дитина і так вміє робити та любить це. Наприклад: дитина вміє гарно малювати. Не слід нагороджувати її щоразу за гарно виконану роботу. Просто похваліть.

Чому неправильно?  Відбувається заміна внутрішньої мотивації на зовнішню. Переконання «я це роблю тому, що я це люблю» замінюється на переконання «я це роблю тому, що отримаю нагороду».

Правильно: знаходити застосування отриманим навичкам та знанням. Наприклад: якщо дитина намалювала певну кількість картин влаштуйте виставку для друзів і родичів, або в класі де вона вчиться. Коли дитина бачить, що те, що вона робить, вчить можна використати в повсякденому житті  потяг до знань підвищується.

3 – заохочувати і мотивувати грошима. Наприклад: платити гроші за отримання гарних оцінок.

Чому неправильно?

•                   дитина звикає переключати сімейні відносини і свій розвиток у фінансовий простір. Їм краще отримати певну суму і розпорядитися нею за власним бажанням, аніж провести час з сім’єю;
•                   при відсутності фінансової нагороди, інші методи мотивації перестають працювати. Їй вже нецікаві прогулянки, розважальні центри,…, адже пріоритети змінені.

Правильно:метод «зеленої ручки» (коли червоною підкреслюють помилки, то зеленою те, що написано правильно) - дитина вчиться не концентруватися на невдачах, а звертати увагу на свої успіхи:

•                   робити акценти на досягненнях, на тому, що дитина зробила правильно і добре. Підкреслюючи це, ми підвищуємо мотивацію та успіх;
•                   у дитини виробляється орієнтація на успішність, а не концентрація на помилках.

4 –порівняння та змагання з кимось. Наприклад: рівняти дитину по навчанні з братом чи сестрою, з однокласниками.

Чому неправильно? Постійне рівняння з іншими приводить до розвитку  комплексів, приниженню дитиною власних позитивних якостей.

Правильно:

•                   створювати систему особистих досягнень (рівняти, наскільки теперішній результат та виконання певних дій кращі за попередні, які були кілька днів чи тижнів назад);
•                   дитина звикає не залежати від сторонніх оцінок і розвивається в своєму ритмі. При цьому вона усвідомлює свої можливості і не схильна  до формування комплексів.

5 – демонстративна та повна невідповідність тих вимог, які батьки хочуть отримати від дітей. Наприклад: змушують читати, хоча самі цього не роблять.

Чому це неправильно? У дитини розвивається недовіра до батьків, бажання не чути прохань та знак протесту.

Правильно:включати мотивацію на власному прикладі. Система прикладів – сама сильна мотивація. Якщо батьки для дитини авторитети – діти із задоволенням будуть їх наслідувати. Моделі поведінки можуть бути різні: позитивні і негативні, та дітьми наслідуються всі.

Отже, узагальнюючи питання дитячої мотивації можна виділити 5 правильних ричагів, які сприяють позитивному мотивуванню:

1.               знаходити інтерес дитини і включати її через нього (наприклад: якщо дитина багато часу проводить за комп’ютером слід зрозуміти що її там цікавить, чому вана це робить, зрозуміти як через таку звичку розвинути позитивні якості);
2.               показувати на практиці цінність та важливість отриманих нею знань та умінь;
3.               хвалити, підкріплюючи  якості та риси характеру дитини;
4.               підкреслювати та акцентувати увагу на тих речах, що дитина робить правильно, а не навпаки;
5.               включати дитину в дію власним прикладом.