Методична доповідь "Практично-демонстраційні методи навчання на уроках спецдисциплін, як один із факторів професійного зростання учня"

Вище професійне училище № 3 м. Чернівці

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Методична  доповідь

на тему:

 

«Практично-демонстраційні методи навчання на уроках спецдисциплін, як один із факторів професійного зростання учня»

 

 

 

 

Підготувала:

Викладач спецдисциплін

Нікішина О.В.

 

 

Розглянуто

на засіданні методкомісії

професійного циклу

Голова методкомісії

___________Л.О.Берегій

 

 

 

м. Чернівці, 2021 р.

І. Вступ

 

Прискорення науково-технічного прогресу, інтенсивний характер розвитку сучасних технологічних процесів і підвищення вимог до виробничих функцій працівника (робітника, техніка, інженера) зумовлюють необхідність удосконалення підготовки фахівців. Сучасному виробництву все більше потрібні працівники, які володіють широким технічним світоглядом, здатні оперативно реагувати на будь-які зміни в технологічному процесі, спроможні передбачати наслідки цих змін, планувати свої дії,  самостійно визначити найбільш раціональні прийоми трудових дій. Усе це вимагає від працівника ґрунтованих знань  з відповідної професії.

Професійна освіта є найважливішим фактором особистісного розвитку, забезпечення активної життєвої позиції кожної людини, засобом її індивідуальної самореалізації. У цьому зв’язку нова політика в галузі професійної освіти повинна спрямовуватись на досягнення таких взаємопов’язаних  цілей: сприяти розвиткові особливості, суспільно-політичному прогресу держави, забезпеченню країни необхідного рівня кваліфікації.

Успішне розв’язання навчально-виховних завдань за таких умов залежить від рівня розвитку професійно-технічної освіти, її змісту та інноваційності технологій навчання. Немає сумніву в тому, що практичне втілення  сучасних  тендецій розвитку системи профтехосвіти  в України безпосередньо пов’язане з проблематикою, змістом і технологією навчання, тобто із самою сутністю навчального процесу.

Перебудова української школи передбачає реалізацію комплексних завдань у навчально-виховній сфері, потребує опрацювання і впровадження нової концепції професійно-технічної освіти, її стандартів, навчальних планів, програм,  підручників, навчальних посібників. Щоб процес навчання в професійно-технічних закладах не набув суб’єктивно-інтуїтивного або імперативного характеру, - для цього потрібні комплексні міжгалузеві психолого-педагогічні  й методичні дослідження, спрямовані на визначення нових засад освіти, навчання й концептуальних шляхів впровадження їх в навчально-виховний процес професійно-технічних закладів,  опрацювання нових педагогічних технологій, у яких повинні враховуватись головні соціально-культурні тенденції розвитку сучасного суспільства, зокрема, такі, як підвищення гуманітарного потенціалу людини в її спілкуванні з оточуючим середовищем, зростання технологічності виробництва  на основі нових інформаційних технологій, фундаменталізація освіти, глобальність екологічного мислення та ін.

Серед них: пріоритетність освіти, якою передбачається особливе ставлення до неї суспільства; перетворення освіти на важливий ефективний інструмент національного розвитку і гармонізації національних відносин:  відкритість системи освіти; безперервність, багатоукладність  і варіативність, які допускають можливість вибору  форми освіти, навчального закладу й засобів навчання; запровадження  варіативного компонента змісту підготовки, інтеграції її елементів, диференціації та індивідуалізації навчання.

Значної уваги потребує розв’язання проблеми організації  навчання в професійно-технічних закладах, тобто  пошук внутрішньої впорядкованості, узгодженості взаємодії частин цілісного навчального процесу.

Тому інноваційні підходи до вивчення фундаментальних наук в системі професійно-технічної освіти є пріоритетним, оскільки формують фундаментальні знання для здобуття конкретної професії. Особливе значення в цьому аспекті відводиться вивченню конструювання, як основного предмету для професійно-технічних училищ швейного профілю.

 Термін «інновація» означає оновлення процесу навчання, який спирається, головним чином, на внутрішні фактори. Запозичення цього терміна пов’язане з бажанням виділити мотиваційний бік навчання, відмежуватися від чергових   «переможних методик», які за короткий час повинні дати максимальний ефект незалежно від особливостей групи та окремих учнів, їхніх бажань, здібностей тощо.

Поняття «технологія» виникло у світовій педагогіці також як протиставлення існуючому поняттю «метод». Недолік методу полягає в його негнучкості та статистичності.

Отже, «інноваційні технології – це цілеспрямований системний набір прийомів, засобів організації  навчальної діяльності, що охоплює весь процес навчання від визначення мети до одержання результатів».  Система ґрунтується на внутрішніх умовах навчання. Тому   «педагогічні технології» пов’язані з ідеями і досвідом психології, соціології аналізу тощо.

Педагогічна технологія – це цілеспрямована система. Ми звикли до визначення мети навчання, виходячи з комплексного підходу поєднання освітньої виховної мети. Останнім часом особлива увага приділяється розвиткові творчих здібностей учнів. Найбільш поширеним є когнітивний та гуманістичний підходи.

Прибічники когнітивного підходу вважають головним у навчанні розвиток мислення та пам’яті учнів, інтелектуальних умінь, як-то: абстрагування, аналіз, синтез, класифікація,  узагальнення, оцінювання, теоретичні міркування, тобто таких, що дають можливість розв’язати висунуту проблему.

Послідовники гуманістичного підходу спираються на «Я-концепція» і відстоюють право учнів самостійно обирати мету, формувати власні проблеми, заглиблюватись у суб’єктивний досвід та прогнозувати його наслідки.

Звідси ідеї «активного навчання», «безпосереднього досвіду», «персоналізації знань», «права учня на турботу та увагу», «необхідність створення атмосфери відвертості та взаємопорозуміння». Згідно з таким підходом змінюється зміст навчання, програма складається відповідно до потреб та інтересів учнів; навчальний процес структурується на солідарній основі; вчитель виконує роль консультанта та джерела знань, а не контролера; бали виставляються тільки за бажанням учнів; постійно існує вибір пізнавальної альтернативи, а сутність навчання зводиться до накопичення суб’єктивного досвіду.

Важко довести перевагу або ефективність того чи іншого підходу, стилю, методу, тому нормальним є наявність плюралізму в підході до нових технологій.

Зважаючи на минулі авторитарні підходи, сучасне надання в школах України тяжіє до когнітивного. Тому творчо працюючих педагогів цікавить усе, що пов’язано з гуманізацією освіти.

Часто нові педагогічні технології ведуть до відмови від класно-урочної  системи: поділ учнів не за вікном,  а за рівнем розвитку; організація навчання методом проектів; робота учнів за програмою, спільний звіт; школа з центроми за інтересами; робота вчителя з великими (60 – 150 учнів) та малими (2-5 учнів) групами; викладання матеріалу блоками.

Розробка нестандартних уроків відбувається у двох напрямках: поєднання різних форм навчання (урок-диспут, урок-лекція, урок-семінар) і власне нестандартні уроки.

На відміну від звичайних уроків, метою яких є оволодіння знаннями, вміннями та навичками, нестандартний урок найбільш повно врахований вікові особливості, інтереси, нахили, здібності кожного учня. У ньому поєдналися елементи традиційних уроків – сприймання нового матеріалу, засвоєння, осмислення, узагальнення – але у незвичайних формах.

Самі такі уроки містять в собі елементи майбутніх технологій, які при групуванні їх у певну систему, що  ґрунтується на глибокому знанні потреб, інтересів та здібностей учнів, можуть стати дійсно інноваційними.

Найбільш поширені такі форми нестандартних уроків:

1.     Інтегрований урок. Як правило, такий урок проводять  два вчителі. Вони спільно здійснюють актуалізацію знань за двома напрямами  опитування (якщо це потрібно), виклад нового матеріалу тощо. Найчастіше поєднуються такі предмети, як..
2.     Дослідницький урок та лабораторно-практичні роботи. Їхня мета полягає в одержанні навчальної інформації з першоджерел. Ці уроки розвивають спеціальні вміння  і навички, стимулюють пізнавальну активність та самостійність. Учні вчаться працювати з історичними документами, періодичною пресою, фізичними приладами та установками,  проведення дослідження якостей матеріалів, пропозицій щодо умов застосування матеріалів в своїй професій.
3.     Рольова гра. Вона вимагає від учнів прийняття конкретних рішень у проблемній ситуації в межах ролі. Кожна гра має чітко розроблений сценарій, головну  частину якого необхідно доопрацювати учням. Отже, пошук вирішення проблеми залишається за учнями.
4.     Театральна (театралізована) вистава. На відміну від рольової гри, вистава передбачає більш чіткий сценарій, який регламентує діяльність учнів безпосередньо на уроці   і збільшує їхню  самостійність під час підготовки сценарію. Театралізовані вистави спрямовані на те, щоб викликати інтерес до навчання. Вони опираються на образ мислення, фантазію, уяву учнів. Така вистава може  використовуватися  в позаурочній діяльності  фізичного гуртка, вечорів, КВК.

Поняттям «інновація» позначають нововведенням, новизну, зміну, введення чогось нового. Стосовно педагогічного процесу інновація означає введення нового в цілі, зміст, форми і методи навчання та виховання; в організацію спільної діяльності вчителя і учня, виховання. Інноваційні самі по собі не виникають, вони є результатом наукових пошуків, передового педагогічного досвіду окремих учителів і цілих колективів.

 Сучасний етап розвитку освіти в Україні характеризується відходом від тоталітарної уніфікації і стандартизації педагогічного процесу, інтенсивним переосмисленням цінностей, пошуками нового в теорії  та практиці навчання і виховання. Цей процес не може бути стихійним. Він потребує управління.

 Основну інноваційних процесів в освіті складають дві важливі проблеми педагогіки – проблема вивчення, узагальнення і поширення передового педагогічного досвіду та проблеми впровадження досягнень психолого-педагогічної науки в практику. Результатом інноваційних процесів слугує використання теоретичних і практичних нововведень, а також таких, що утворюються на межі теорії і практики. Учитель може виступати автором, дослідником, користувачем і пропагандистом нових педагогічних технологій, теорій, концепцій.

  Управління інноваційним процесом передбачає аналіз і оцінку введених учитилем педагогічних інновацій, створення умов для їх успішної розробки і застосування. Водночас керівники навчального закладу проводять цілеспрямований відбір, оцінку й застосування на практиці досвіду колег, нових ідей,  методик,  запропонованих наукою.

 Інноваційні процеси є механізмом інтесивного розвитку школи та педагогіки. Інновації функціонують на рівнях створення, освоєння і втілення. Дослідниками сформульовано ряд законів перебігу інноваційних процесів.

Закон необоротної дестабілізації педагогічного середовища. Сутність його полягає в тому, що будь-який інноваційний процес вносить у педагогічне середовище необоротні зміни. Цілісна система, що існує, починає руйнуватися і потребує деякого часу для створення нової системи на базі нових елементів або асиміляції старої.

Закон обов'язкової реалізації інноваційного процесу. Будь-який інноваційний процес, в основі якого є педагогічне відкриття, рано чи пізно, стихійно або свідомо повинен реалізуватися. Достатньо пригадати досвід видатних педагогів -А.С.Макаренка, В.О.Сухомлинського, С.Т.Шацького, вчителів-новаторів-В Ф.Шаталова, І.П.Волкова, І.П.Іванова та ін.

Закон стереотипізації педагогічних інновацій. Будь-яка інновація поступово перетворюється у звичні поняття і дії, отримуючи статус стереотипної.

Ці закони обумовлюють і певні етапи функціонування інновацій. На першому етапі інновація сприймається як чужорідний елемент у педагогіці, часто викликає різку протидію, здається прожектерством. З часом інновація перевіряється практикою, набуває масового визнання. На останньому етапі новий підхід до навчання чи виховання стає відомим і входить до системи навчально- виховної роботи.

Особливість розвитку будівництва в Україні, яке використовує інноваційну технологію опоряджувальних та будівельних робіт вимагає від учнів професйно-технічних навчальних закладів набути фундаментальні знання з конструювання з послідуючим використанням даних знань в професійно-теоретичній та професійно-практичній підготовці. Учень має бути готовим засвоїти нові інноваційні технології та постійно навчатися. Тому особлива роль відводиться конструюванню як фундаментальній науці, яка є рушієм всіх інноваційних технологій.

 

 

 

 

 

 

 

 

ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

Будь-яка діяльність людини має цілком визначену мету. Основна мета викладача - усесторонній розвиток творчих здібностей учнів. Досягнення цієї мети дозволяє розв'язати багато задач освіти: забезпечення міцних знань, підготовка учнів до активної участі у житті колективу групи, вмінню самостійно одержувати знання, приймати нестандартні рішення в бути гідним громадянином України.

Досвід роботи вчителя показує що за всієї різноманітності нетрадиційних уроків в основі кожного з них лежить така форма організації навчання, як дидактична гра, за допомогою якої можна керувати діяльністю учнів, їхнім інтелектуальним і психічним розвитком. Особлива увага приділяється вступникам до вищого професійного училища. На протязі двох тижнів вивчається рівень засвоєння навчальних досягнень за базову середню освіту.

Це дає можливість вчасно виявити нахили і здібності учнів вступників на перший курс училища і оперативно реагувати на виявлені недоліки, прогалини в знаннях, систематично працювати над підвищенням освітнього та культурного рівня учня. Особистісно-орієнтоване навчання дає можливість підняти якісний рівень знань, оцінити учня як особистість, не використовувати авторитарний вплив на учня. Учні яких викладач привчає до нестандартного мислення при розв'язуванні стандартних задач, проведенні уроків - конференцій, інтегрованих уроків, лабораторних робіт та практикумів, демонстраційних експериментів ; виявляють високий рівень знань, вмінь і навичок. Викладач повинен дати учням творчі завдання, де проявляється їх творчий потенціал, можливості різних підходів до пояснення створення різноманітних конструкцій.

Викладач повинен вміло використовувати різні форми, методи прийоми активізації пізнавальної діяльності учнів на основі ідей педагогіки співробітництва. На уроках учні почувають себе вільно і активно включаються в процес пояснення, закріплення або розв’язування якісних і розрахункових завдань з конструювання. Складаючи конспект учні, вчаться виділяти головне, можливість його застосування у своїй професії.

Особисто переконана у доцільності підходу до навчання при якому в центрі уваги є матеріал, а сприйняття його реалізується на принципах особистісно-орієнтованого навчання.

Питання формування інтелекту, загальної культури переконання, громадянської позиції, гордості за свою Вітчизну є актуальним, особливо для              учнів               училища.              Гармонійне              поєднання проблем загального розвитку і з їх, конкретизацією в роботі з учнями училища дає можливість формувати творчі              здібності              учнів               через активізацію їх пізнавальних інтересів, потреб і позитивних мотивів  навчання. Постійно наголошую на зв'язок конструювання з професійно-практичною підготовкою, технологією, загальноосвітніми предметами.

Розвиток творчих пізнавальних здібностей учнів – мета діяльності викладача, а застосування різних прийомів активізації є засобами досягнення цієї мети. Турбуючись про загальний розвиток учнів, активно використовую елементи рольової гри, розв’язування кросвордів-диспутів. Щоб забезпечити активну участь учнів в процесі роботи попередньо вивчаю особистісний рівень розвитку пізнавальних можливостей, щоб підібрати оптимальні методи і засоби активізації пізнавальної діяльності. Завдання з конструювання формуються по трьом рівням: середній, достатній, високий. Учень може вільно вибрати рівень складності завдання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ТЕХНОЛОГІЯ ДОСВІД, СИСТЕМА ПРИЙОМІВ РОБОТИ,

МЕТОДИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ

 

Даний досвід спирається на інтелектуальні можливості учнів і викладача. Він представляє собою систему виявлення та розвитку розумових здібностей і можливостей учнів при вивченні конструювання на першому та другому курсах навчання.

Навчання, як і виховання,- доброзичливо-творча взаємодія викладача і учня училища. Спираючись на педагогічне співробітництво, працюю так, щоб у учнів був відсутній страх за невідповідний рівень засвоєння матеріалу, панує розкутість мислення і радість відкриття нового або рух по ступенці знань. Спокійне врівноважене, звертання до учня, як партнера в спільному процесі, заохочення до здобуття нових знань, аналіз вже набутих знань позитивно впливають на навчальну діяльність учнів. Оскільки більшість учнів вступають до вищого професійного училища з недостатнім рівнем знань, умінь і навичок, особливу увагу приділяю слабшим учням, даючи їм впевненість у зацікавленості мною їхніми успіхами в освоєнні і здобутті  знань, вмінь і навичок.

В кожній групі учні є з різним рівнем знань, тому завданням являється індивідуальна робота, яка є різнорівневою, тобто забезпечується особистісно-орієнтоване навчання.

Поступово вибираючи складніші завдання. Таким чином враховується фактор самооцінки учнем своїх сил, можливість поетапного завдання і покращення якості навчання. Переконана, що учнем не посильні завдання назавжди будуть відштовхувати учні від засвоєння предмета, такі завдання тільки підривають віру дитини в свої сили і здібності, а викладач не забезпечує розвитку її як особистості.

"Викладання кожного предмету повинно йти таким шляхом, щоб на долю вихованця залишилося стільки праці, скільки здатні подолати його молоді сили". (К.Д. Ушинський). Тому будую свою роботу з урахуванням поступового, планомірного і цілеспрямованого досягнення очікуваної мети -  розвитку творчих пізнавальних здібностей учнів, майбутніх робітників незалежної і вільної України.

Учням цілком доступній підхід, який спонукає їх мислити. Це дає змогу розвивати здібності, як найкращих учнів так і педагогічно запущених. Використовую різноманітні шляхи активізації пізнавальної діяльності учнів на уроках, а саме:

♦ наявність елементів новизни;

♦практична спрямованість навчання та зв’язок з спецдисциплінами і професійно-практичноюю підготовкою;

♦ розвиток логічного мислення;

♦створення проблемних ситуацій;

♦ включення учнів, як в колективу роботу та поділ і робота в перехресних групах з елементами контролю та самоконтролю;

♦ змінюваність видів і форм діяльності;

♦ наявність моментів і елементів гри;

♦включення в самостійну роботу.

Залучення учнів до творчості і співробітництва:

♦ через повторення;

♦ через осмислення набутих знань;

♦через розвиток абстрактивного мислення учня;

♦через винахідливість мислення;

♦ через системність і неперервність;

♦через обов’язковий рівень навчання, пильність і доступність;

♦через науковість і досягнень сучасної науки;

♦ через оптимальність, інтенсивність;

♦через мотивацію навчальної діяльності;

♦через врахування індивідуальних особливостей учнів і типу заняття;

♦через педагогічну майстерність, організацію уроку, використання елементів передового педагогічного досвіду.

Багато уваги приділяю включенням в урок елементів гри. При вивченні великої кількості матеріалу, який насичений формулами, пропоную створити команди з учнів групи і, використовуючи набір слів на карточках скласти означення: терміну, визначення, назви конструктивного відрізку.

Такі вправи цікаві для учнів і, несуть в собі виховний і змагальний момент. З однієї сторони бачу, як учні засвоїли дані формули або визначення, з іншої виховую них уважність, відповідальність, зосередженість. Дидактичні ігри  допомагають, але не заміняють вивчення матеріалу, це один із засобів, які дозволять зробити навчання цікавим та доступним, створюю умови для подолання труднощів, особливо для слабших учнів. Використання дидактичних ігор у системі вивчення конструювання є важливим засобом активізації пізнавальної діяльності учнів училища.

Реалізація ігрових засобів на уроці відбувається слідуючим чином: перед учнями ставиться дидактична мета у вигляді ігрової задачі; встановлюються правила гри, вводиться елемент змагання, який переводить дидактичну задачу в ігрову, успішність виконання дидактичного завдання пов’язують з результатами гри.

Під час дидактичної гри важливим елементом є дисципліна, учні повинні привчитись вислухати опонента, висловити свою думку, виправляти помилки після повної відповіді попереднього учасника гри.

Хаотичне спілкування, підказки, списування приносить більше шкоди,  ніж користі.

Якщо зробити спілкування учнів цілеспрямованим, таким, щоб вони відчували користь від своєї пізнавальної діяльності, то одержимо кращі позитивні результати.

На сучасному етапі розвитку педагогіки особлива роль відводиться інтегративному уроці – занятті, що полягає в об’єднанні зусиль викладачів різних предметів у його підготовці і проведенні, а  також інтеграції знань про певний об’єкт вивчення, що здобувається засобами різних навчальних дисциплін.

Що відрізняє сучасний урок від звичайних (стандартних) уроків.

Сучасний урок – це не просто основна організаційна форма навчання, а співпраця  викладача та учня ліцею на принципах педагогіки співпраці. Ці  співробітництво спрямоване на формування вмінь, знань, духовних потреб і ціннісних орієнтацій. На такому уроці учень виступає не тільки об’єктом,  а й суб’єктом навчання та виховання, коли певна частина функцій (взаємоконтроль, самоконтроль,   різні форми індивідуальної, групової та колективної діяльності учнів) покладається на самих учнів.

Навчальну діяльність на сучасному етапі поєднують з іншими видами діяльності – включення елементів дидактичної гри, робота  з базисно-перехресними групами, рольові ігри, змагання, вікторини, написання рефератів, доповідей. Приклади нестандартних уроків, як інноваційних підходів при викладанні конструювання в системі професійно-технічної освіти, як засіб підвищення ефективності і результативності навчальних досягнень учнів приведено в додатках.

Показниками сучасного уроку є висока навчальна активність усіх учнів групи, як сильних так і слабких, забезпечуючи рівні можливості всім учасникам особистісно – орієнтованого навчання. Потрібно наголошувати на основне, найбільш суттєве в навчальному матеріалі, раціонально поєднувати індивідуальну, фронтальну, колективну, групову, самостійну роботу учнів на уроці. Оскільки вважаю, що основне навантаження по оволодінню знаннями, вміннями і  навичками повинно здійснювати на уроках. Домашнє завдання для учнів є різнорівневими.  Для сильніших пропонуються завдання творчого характеру.

Для розвитку особистості учня широко використовую складання коротких конспектів з конструювання. Наприклад, при вивченні теми учням пропонується опрацювати підручник з творчим завданням: скласти конспект. Учні працюють, після закінчення складання конспекту (5-8хв.) пропоную порівняти свій конспект з еталонним.

Для закріплення пропоную як якісні так і кількісні завдання різного типу складності.

Із запропонованих завдань учень може вибрати ті завдання з якими він справиться якщо розв’язані прості завдання учень може приступити до більш  складних завдань, рухаючись вверх по драбині знань.

Результативність роботи визначення продуманістю плану уроку, методів його забезпечення, ефективності роботи учнів у засвоєнні знань. Значну роль в досягненні цієї мети покладено на комплексне методичне забезпечення. Системність, взаємоповага  викладача та учнів дають позитивний результат. Намагаюся працювати творчо, цікавитися новинками педагогічної науки і впроваджую їх в практику свої робити.

Така результативність роботи пояснюються співпрацею із викладачами матеріалознавства, спецдисциплін, з метою встановлення зв’язків з темами.