Одеська загальнооосвітня школа №56

Одеської міської ради Одеської області

 

 

 

 

 

Права та обов’язки дітей та батьків або осіб, які їх заміняють, під час навчальноосвітнього процесу

 

 

 

 

 

 

 

 

Вчитель історії та правознавства Голобородов К.В.

Одеса - 2019

Права та обов’язки дітей та батьків або осіб, які їх заміняють, під час освітнього процесу в Закладах Середньої Освіти базуються на міжнародному та національному законодавстві. Міжнародною базою є основоположні права та свободи і обов’язки дитини, які викладенні в Конвенції ООН про права дитини,

прийнятій 20 листопада 1989 року, та ратифікована в Україні  27 листопада 1991 року. Далі проаналізуємо національне законодавство, станом на жовтен 2019 року:

Конституція України

Стаття  52 п.2. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом.

Стаття 53. Кожен має право на освіту.

Повна загальна середня освіта є обов'язковою.

Сімейний кодекс України

Стаття 150. Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини

1.  Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.

2.  Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

3.  Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

4.  Батьки зобов'язані поважати дитину.

5.  Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.

6.  Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини.

7.  Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Комментар Конституційного суду України:

 

Стаття 150 СК визначає основні положення з виховання дітей. Для здійснення цього завдання батьки наділяються батьківськими правами, тобто правом на особисте виховання своїх дітей.

Батьківські права є в той же час і обов'язками батьків з виховання дітей, тому що батьки не тільки володіють правом на виховання дитини, а й мають обов'язок її виховувати. Нездійснення ними своїх прав тягне за собою або повну їх втрату, або тимчасове позбавлення цих прав.

Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дітей. Вони мають строковий характер, тобто існують тільки щодо неповнолітніх дітей, при досягненні дітьми повноліття зазначені права у батьків припиняються.

На сьогодні права батьків з виховання дітей закріплені не тільки нормами національного законодавства (Конституція України, Сімейний Кодекс, Закон України «Про охорону дитинства», Закон України «Про освіту» тощо), а й нормами міжнародного права (у першу чергу Конвенцією про права дитини, Декларацією О ОН прав дитини, Всесвітньою Декларацією про забезпечення вживання, захисту і розвитку дітей тощо).

Так, Декларація прав дитини, проголошена Генеральною асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, визначила б таких вимог та умов, у яких повинна зростати дитина:

«Дитина має право на здобуття освіти, яка має бути безкоштовною і обов'язковою, в усякому разі на початкових стадіях. їй має даватися освіта, яка сприяла б її загальному культурному розвитку і завдяки якій вона могла б на основі рівності можливостей розвинути свої здібності і особисте мислення, а також усвідомлення моральної і соціальної відповідальності, і стати корисним членом суспільства.

Якнайкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, хто відповідає за її освіту і навчання; ця відповідальність лежить насамперед на її батьках».

У статті 18 Конвенції про права дитини, яка набула чинності в Україні з 27 вересня 1991 року, зазначено: «1. Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної й однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування». Тобто батькам хоча і надається допомога з виховання дітей з боку держави, але й вимагається від них вжиття всіх заходів для того, щоб усі діти мали належне батьківське сімейне виховання, за що батьки несуть основну відповідальність.

У частині першій статті 150 СК визначені головні напрями виховного процесу, мета виховання, точніше, ті бажані результати, що мають проявлятися в дітей і досягти яких повинні намагатися батьки.

Зокрема, виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних, історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у сус-пільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства тощо (див. статтю 12 Закону України «Про охорону дитинства» (ВВР, 2001, № ЗО, с. 142)).

-На розвиток цих вимог законодавець передбачив і конкретну відповідальність батьків за невжиття заходів з виховання дітей та їх духовний розвиток, поклавши це першочерговим завданням сім'ї, а потім навчальних закладів.

Частина друга статті 150 СК зобов'язує батьків піклуватися про здоров'я дитини  її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Установлений законом цей обов'язок батьків може включати в себе такі заходи: ознайомлення і, відповідно, дотримання рекомендацій щодо санітарно-гігієнічних умов для дітей (їх навантаження, режим, харчування, одяг побутові умови): створення умов і заохочення до занять фізичною культурою і спортом тощо. Без допомоги і втручання держави в оздоровчий процес дітей батьки не зможуть самостійно в повній мірі справлятися з цим завданням.

Тому у статті 6 Закону України «Про охорону здоров'я» передбачено низку законодавчих заходів для подання допомоги батькам в оздоровчому процесі дітей,*» саме:

«Кожна дитина має право на життя з моменту визначення її живонародженою та життєздатною за критеріями Всесвітньої організації охорони здоров'я.

Держава гарантує дитині право на охорону здоров'я, безоплатну кваліфіковану медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров'я, сприяє створенню безпечних умов для життя і здорового розвитку дитини, раціонального харчування, формуванню навичок здорового способу життя.

З цією метою держава вживає заходів щодо:

•  зниження рівня смертності немовлят і дитячої смертності;

•  забезпечення надання необхідної медичної допомоги всім дітям;

•  боротьби з хворобами і недоїданням, у тому числі шляхом надання доступу до достатньої кількості якісних харчових продуктів ті чистої питної води;

•  створення безпечних і здорових умов праці;

•  надання матерям належних послуг з охорони здоров'я у допологовий і післяпологовий періоди;

•  забезпечення всіх прошарків суспільства, зокрема батьків і дітей, інформацією щодо охорони здоров'я і здорового харчування дітей, переваг грудного вигодовування, гігієни, санітарних умов проживання дітей та запобігання нещасним випадкам;

•  розвитку просвітницької роботи, послуг у галузі планування сім'ї та охорони репродуктивного здоров'я;

•  пільгового забезпечення дітей ліками та харчуванням у порядку, встановленому законодавством»-.

Частина третя статті 150 СК зобов'язує батьків забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Ці вимоги закону відповідають і конституційним вимогам про обов'язковість середньої освіти (стаття 53).

Тому основним принципом освіти в Україні є доступність для кожного громадянина всіх видів освітніх послуг, що надаються державою. Правове регулювання діяльності національної системи освіти ґрунтується на відповідних положеннях законів України «Про освіту», «Про охорону дитинства», «Про дошкільну освіту», «Про загальну середню освіту» тощо.

Відповідно до цих законів батьки зобов'язані створити необхідні умови для підготовки до занять у домашній обстановці, а також створити загальні умови для своєчасного отримання дітьми середньої освіта і професійної підготовки. За порушення законодавства про загальнообов'язкову середню освіту передбачена адміністративна відповідальність батьків (стаття 184 АК України).

Повага до дитини — це повага до її прав, визначених Конвенцією, зокрема в статті 8; «держави-учасниці зобов'язуються поважати право дитини на збереження індивідуальності, включаючи громадянство, ім'я і сімейні зв'язки, не допускаючи проти-законного втручання».

На розвиток цих вимог цією ж Конвенцією передбачені статтями 12 — 16 права дитини: право вільно висловлювати власні погляди; висловлювати свої думки; бути заслуханою; повага до прав дитини на свободу думки, совісті і релігії.

Жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя.

Такі ж вимоги до поваги дітей, передбачені статтею 9 Закону України «Про охорону дитинства».

Батькам надається право відповідно до частини п'ятої статті 150 СК віддавати дітей на виховання окремим особам, якщо це відповідає інтересам дітей. Під інтересами дітей слід розуміти інтереси їх правильного виховання, яке відповідає тим загальним правилам, цілям, які поставлені законом перед батьками. Найчастіше право передавати дітей на виховання батьки використовують для передачі їх своїм родичам (бабі, діду, бездітній тітці), дитячим установам, які мають для цього належні умови.

Особи, які виховують дитину, передану їм батьками, не набувають батьківських прав щодо цієї дитини, а їх обов'язки обмежуються створенням для дитини належних побутових.і духовних умов життя. Права та обов'язки батьків, установлені законом, поширюються і на цих осіб. Однак і в цьому випадку батьківські обов'язки щодо дитини не припиняються, а тому виховання дитини сторонньою особою повинно бути під постійним наглядом батьків. Вони несуть відповідальність в першу чергу за пра-вильне виховання дитини.

Частина шоста статті 150 СК передбачає заборону будь-яких видів експлуатації батьками своєї дитини. Захист від усіх форм експлуатації дітей передбачено Конвенцією про права дитини. Так, у статті 32 записано:

«Держави-учасниці визнають право дитини на захист від економічної експлуатації і від виконання будь-якої роботи, яка може являти небезпеку для здоров'я, бути пере-

решкодою в одержанні нею освіти чи завдавати шкоди її здоров'ю, фізичному, розумовому, духовному, моральному і соціальному розвитку.

Держави-учасниці вживають законодавчі, адміністративні і соціальні заходи, а також заходи в галузі освіти, з тим щоб забезпечити здійснення цієї статті. З цією метою, керуючись відповідними положеннями інших міжнародних документів, держави-учасниці, зокрема:

а) встановлюють мінімальний вік для прийому на роботу;

б) визначають необхідні вимоги щодо тривалості робочого дня й умови праці;

в) передбачають відповідні види покарань або інші санкції для забезпечення ефективного здійснення цієї статті».

Стаття 34 цієї Конвенції зобов'язує держави-учасниці захищати дитину від усіх форм сексуальної експлуатації, приймати всі необхідні методи, заходи і форми для запобігання:

а) схиленню або примушуванню дитини до будь-якої сексуальної діяльності;

б) використанню з метою експлуатації дітей у проституції або в іншій незаконній сексуальній практиці;

в) використанню з метою експлуатації дітей в порнографії та порнографічних матеріалах.

У нашому законодавстві, наприклад, за експлуатацію дітей передбачена кримінальна відповідальність (стаття 150 КК) за проституцію або примушування чи втягнення до заняття проституцією (стаття 303 КК) тощо.

Стаття 164 СК передбачає позбавлення батьківських прав, якщо вона /він вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва.

Закон вимагає, здійснюючи свої права з виховання дітей, батьки повинні поважати їх людську гідність і не вдаватися до насильницьких методів виховання. Цю умову закріплено у статті 26 Конституції України про право людини на

недоторканність, у Конвенції ООН про права дитини, де у статті 19 зазначається, що дитина має право на захист від усіх форм фізичного чи психологічного насильства, образи чи брутального поводження і експлуатації, включаючи сексуальні зловживання з боку батьків.

Закон забороняє не лише фізичні, а й інші види покарання, які принижують людську гідність (позбавлення їжі, тримання закритими в підвалі, льосі, утримання на колінах, у наручниках тощо).

Стаття 180. Обов’язок батьків утримувати дитину

Батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Кодекс про адміністративні правопорушення України

-2

Стаття 173 . Вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування

Вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров’ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення, - тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних

мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від тридцяти до сорока годин, або адміністративний арешт на строк до семи діб.

Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті, - тягнуть за собою накладення штрафу від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин, або адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.

                                                         -4                                                                                                                                            

Стаття 173 . Булінг (цькування) учасника освітнього процесу

Булінг (цькування), тобто діяння учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого, - тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від двадцяти до сорока годин.

Діяння, передбачене частиною першою цієї статті, вчинене групою осіб або повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, - тягне за собою накладення штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин.

Діяння, передбачене частиною першою цієї статті, вчинене малолітніми або неповнолітніми особами віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років, - тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, які їх замінюють, від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від двадцяти до сорока годин.

Діяння, передбачене частиною другою цієї статті, вчинене малолітньою або неповнолітньою особою віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років, - тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, які їх замінюють, від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин.

Неповідомлення керівником закладу освіти уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про випадки булінгу (цькування) учасника освітнього процесу - тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до одного місяця з відрахуванням до двадцяти процентів заробітку.

Стаття 184. Невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов'язків щодо виховання дітей

Ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов’язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей - тягне за собою попередження або накладення штрафу від п’ятдесяти до ста

неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, - тягнуть за собою накладення штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних

мінімумів доходів громадян.

Вчинення неповнолітніми віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років правопорушення, відповідальність за яке передбачено цим Кодексом, крім порушень, передбачених частинами третьою або четвертою статті 173^-4 цього

Кодексу, - тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, які їх замінюють, від

п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вчинення неповнолітніми діянь, що містять ознаки злочину, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, якщо вони не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність, - тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, які їх замінюють, від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Невиконання рішення органу опіки та піклування щодо визначення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від дитини, - тягне за собою накладення штрафу від ста до ста п’ятдесяти неоподатковуваних

мінімумів доходів громадян.

Діяння, передбачене частиною п’ятою цієї статті, вчинене повторно протягом року після накладення адміністративного  стягнення, - тягне за собою накладення штрафу від ста п’ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та тимчасове обмеження того з батьків, з ким проживає дитина, у праві виїзду за межі України та обмеження у праві керування транспортним засобом - до виконання рішення в повному обсязі.

Умисне порушення встановленого законом обмеження щодо строку перебування дитини за межами України у разі самостійного вирішення питання про тимчасовий виїзд дитини за межі України тим із батьків, з яким рішенням суду визначено або висновком органу опіки та піклування підтверджено місце проживання цієї дитини,

-

тягне за собою накладення штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних

мінімумів доходів громадян.

Кримінальний кодекс України Стаття 166. Злісне невиконання обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування

Злісне невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, що спричинило тяжкі наслідки, - карається обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбавленням

волі на той самий строк.

Закон України «Про освіту»

Стаття 3. Право на освіту

1. Кожен має право на якісну та доступну освіту. Право на освіту включає право здобувати освіту впродовж усього життя, право на доступність освіти, право на безоплатну освіту у випадках і порядку, визначених Конституцією та законами України.

Стаття 7. Мова освіти

1. Мовою освітнього процесу в закладах освіти є державна мова.

Держава гарантує кожному громадянинові України право на здобуття формальної освіти на всіх рівнях (дошкільної, загальної середньої, професійної

(професійно-технічної), фахової передвищої та вищої), а також позашкільної та післядипломної освіти державною мовою в державних і комунальних закладах освіти.

Стаття 53. Права та обов’язки здобувачів освіти

1. Здобувачі освіти мають право на: навчання впродовж життя та академічну мобільність;

індивідуальну освітню траєкторію, що реалізується, зокрема, через вільний вибір

видів, форм і темпу здобуття освіти, закладів освіти і запропонованих ними освітніх програм, навчальних дисциплін та рівня їх складності, методів і засобів навчання; якісні освітні послуги;

справедливе та об’єктивне оцінювання результатів навчання; відзначення успіхів у своїй діяльності;

свободу творчої, спортивної, оздоровчої, культурної, просвітницької, наукової і

науково-технічної діяльності тощо; безпечні та нешкідливі умови навчання, утримання і праці; повагу людської гідності;

захист під час освітнього процесу від приниження честі та гідності, будь-яких форм насильства та експлуатації, булінгу (цькування), дискримінації за будь-якою ознакою, пропаганди та агітації, що завдають шкоди здоров’ю здобувача освіти; отримання соціальних та психолого-педагогічних послуг як особа, яка постраждала від булінгу (цькування), стала його свідком або вчинила булінг

(цькування); користування бібліотекою, навчальною, науковою, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою інфраструктурою закладу освіти та послугами його структурних підрозділів у порядку, встановленому закладом освіти відповідно до спеціальних законів; доступ до інформаційних ресурсів і комунікацій, що використовуються в

освітньому процесі та науковій діяльності; забезпечення стипендіями у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів

України; трудову діяльність у позанавчальний час;

збереження місця навчання на період проходження військової служби за

призовом та/або під час мобілізації, на особливий період; особисту або через своїх законних представників участь у громадському

самоврядуванні та управлінні закладом освіти; інші необхідні умови для здобуття освіти, у тому числі для осіб з особливими освітніми потребами та із соціально незахищених верств населення.

3. Здобувачі освіти зобов’язані:

виконувати вимоги освітньої програми (індивідуального навчального плану за його наявності), дотримуючись принципу академічної доброчесності, та досягти результатів навчання, передбачених стандартом освіти для відповідного рівня

освіти; поважати гідність, права, свободи та законні інтереси всіх учасників освітнього

процесу, дотримуватися етичних норм; відповідально та дбайливо ставитися до власного здоров’я, здоров’я оточуючих,

довкілля; дотримуватися установчих документів, правил внутрішнього розпорядку закладу освіти, а також умов договору про надання освітніх послуг (за його наявності); повідомляти керівництво закладу освіти про факти булінгу (цькування) стосовно здобувачів освіти, педагогічних, науково-педагогічних, наукових працівників, інших осіб, які залучаються до освітнього процесу, свідком яких вони були особисто або про які отримали достовірну інформацію від інших осіб.

Стаття 54. Права та обов’язки педагогічних, науково-педагогічних і наукових працівників, інших осіб, які залучаються до освітнього процесу

1. Педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники мають право на:

академічну свободу, включаючи свободу викладання, свободу від втручання в педагогічну, науково-педагогічну та наукову діяльність, вільний вибір форм, методів і засобів навчання, що відповідають освітній програмі; педагогічну ініціативу;

розроблення та впровадження авторських навчальних програм, проектів, освітніх методик і технологій, методів і засобів, насамперед методик компетентнісного навчання; користування бібліотекою, навчальною, науковою, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою інфраструктурою закладу освіти та послугами його структурних підрозділів у порядку, встановленому закладом освіти відповідно до спеціальних законів; підвищення кваліфікації, перепідготовку;

вільний вибір освітніх програм, форм навчання, закладів освіти, установ і організацій, інших суб’єктів освітньої діяльності, що здійснюють підвищення кваліфікації та перепідготовку педагогічних працівників; доступ до інформаційних ресурсів і комунікацій, що використовуються в

освітньому процесі та науковій діяльності; відзначення успіхів у своїй професійній діяльності; справедливе та об’єктивне оцінювання своєї професійної діяльності; захист професійної честі та гідності;

індивідуальну освітню (наукову, творчу, мистецьку та іншу) діяльність за

межами закладу освіти; творчу відпустку строком до одного року не більше одного разу на 10 років із

зарахуванням до стажу роботи; забезпечення житлом у першочерговому порядку, пільгові кредити для

індивідуального і кооперативного будівництва; забезпечення службовим житлом з усіма комунальними зручностями у порядку,

передбаченому законодавством; безпечні і нешкідливі умови праці; подовжену оплачувану відпустку;

участь у громадському самоврядуванні закладу освіти; участь у роботі колегіальних органів управління закладу освіти;

захист під час освітнього процесу від будь-яких форм насильства та експлуатації, у тому числі булінгу (цькування), дискримінації за будь-якою ознакою, від пропаганди та агітації, що завдають шкоди здоров’ю.

Стаття 55. Права та обов’язки батьків здобувачів освіти

1.          Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку дитини як особистості. Батьки мають рівні права та обов’язки щодо освіти і розвитку дитини.

2.          Батьки здобувачів освіти мають право: захищати відповідно до законодавства права та законні інтереси здобувачів

освіти; звертатися до закладів освіти, органів управління освітою з питань освіти; обирати заклад освіти, освітню програму, вид і форму здобуття дітьми

відповідної освіти; брати участь у громадському самоврядуванні закладу освіти, зокрема обирати і

бути обраними до органів громадського самоврядування закладу освіти; завчасно отримувати інформацію про всі заплановані у закладі освіти та позапланові педагогічні, психологічні, медичні, соціологічні заходи, дослідження, обстеження, педагогічні експерименти та надавати згоду на участь у них дитини; брати участь у розробленні індивідуальної програми розвитку дитини та/або

індивідуального навчального плану; отримувати інформацію про діяльність закладу освіти, у тому числі щодо надання соціальних та психолого-педагогічних послуг особам, які постраждали від булінгу (цькування), стали його свідками або вчинили булінг (цькування), про результати навчання своїх дітей (дітей, законними представниками яких вони є) і результати оцінювання якості освіти у закладі освіти та його освітньої діяльності; подавати керівництву або засновнику закладу освіти заяву про випадки булінгу (цькування) стосовно дитини або будь-якого іншого учасника освітнього процесу; вимагати повного та неупередженого розслідування випадків булінгу (цькування) стосовно дитини або будь-якого іншого учасника освітнього процесу.

3. Батьки здобувачів освіти зобов’язані:

виховувати у дітей повагу до гідності, прав, свобод і законних інтересів людини, законів та етичних норм, відповідальне ставлення до власного здоров’я, здоров’я оточуючих і довкілля; сприяти виконанню дитиною освітньої програми та досягненню дитиною

передбачених нею результатів навчання; поважати гідність, права, свободи і законні інтереси дитини та інших

учасників освітнього процесу; дбати про фізичне і психічне здоров’я дитини, сприяти розвитку її здібностей,

формувати навички здорового способу життя;

формувати у дитини культуру діалогу, культуру життя у взаєморозумінні, мирі та злагоді між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами, представниками різних політичних і релігійних поглядів та культурних традицій, різного соціального походження, сімейного та майнового стану; настановленням і особистим прикладом утверджувати повагу до суспільної моралі та суспільних цінностей, зокрема правди, справедливості, патріотизму, гуманізму, толерантності, працелюбства; формувати у дітей усвідомлення необхідності додержуватися Конституції та

законів України, захищати суверенітет і територіальну цілісність України; виховувати у дитини повагу до державної мови та державних символів України, національних, історичних, культурних цінностей України, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання України;

дотримуватися установчих документів, правил внутрішнього розпорядку закладу освіти, а також умов договору про надання освітніх послуг (за наявності); сприяти керівництву закладу освіти у проведенні розслідування щодо випадків

булінгу (цькування); виконувати рішення та рекомендації комісії з розгляду випадків булінгу (цькування) в закладі освіти.

4.  Держава надає батькам здобувачів освіти допомогу у виконанні ними своїх обов’язків, захищає права сім’ї.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування мають поважати право батьків виховувати своїх дітей відповідно до власних релігійних і філософських переконань, а суб’єкти освітньої діяльності мають враховувати відповідні переконання під час організації та реалізації освітнього процесу, що не повинно порушувати права, свободи та законні інтереси інших учасників освітнього процесу.

5.  Інші права та обов’язки батьків здобувачів освіти можуть встановлюватися законодавством, установчими документами закладу освіти і договором про надання освітніх послуг (за наявності).

Закон України «Про загальну середню освіту»

Стаття 29. Права та обов'язки батьків або осіб, які їх замінюють

1.   Батьки або особи, які їх замінюють, мають право:

вибирати навчальні заклади та форми навчання для неповнолітніх дітей; приймати рішення щодо участі дитини в інноваційній діяльності закладу

загальної середньої освіти; обирати і бути обраними до органів громадського самоврядування закладів

загальної середньої освіти; звертатися до відповідних органів управління освітою з питань навчання і

виховання дітей; захищати законні інтереси дітей;

здійснювати індивідуальний супровід дитини з особливими освітніми потребами

під час її перебування у закладі загальної середньої освіти.

2.   Батьки або особи, які їх замінюють, зобов'язані: забезпечувати умови для здобуття дитиною повної загальної середньої освіти за

будь-якою формою навчання; постійно дбати про фізичне здоров'я, психічний стан дітей, створювати належні

умови для розвитку їх природних здібностей; поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти,

милосердя, шанобливе ставлення до сім'ї, старших за віком, державної, регіональних мов або мов меншин і рідної мови, до народних традицій і звичаїв; виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей Українського народу, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання та навколишнього природного середовища, любов до України.

4. Інші права та обов’язки батьків і осіб, які їх замінюють, визначаються Законом України"Про освіту".

Статут Одеської загальноосвітньої школи №56 Одеської міської ради Одеської області

6.4. Учні Закладу зобов’язанні:

-      оволодіти знаннями, вміннями, практичними навичками в обсязі, не меньшому, ніж визначено Державним стандартом загальної середньої освіти;

-      підвишувати свій загальний культурний рівень;

-      брати участь у пошуковій та науковій діяльності, передбаченій навчальними програмами та навчальним планом Закладу;

-      дотримуватися законодавства України, моральних, етичних норм, поважати честь і гідність інших учнів та працівників;

-      виконувати вимоги педагогічних та інших працівників Закладу відповідно до цього Статуту та правил внутрішнього розпорядку Закладу;

-      брати посильну участь у різних видах суспільно корисної праці, не забороненої чинним законодавством України;

-      дбайливо ставитись до комунального, приватного і особистого майна, майна інших учасників навчально-виховного процесу;

-      дотримуватися вимог цього Статуту, правила внутрішнього розпорядку

Закладу;

-      дотримуватися правил особистої гігієни.

6.19. Батьки учнів та осіб, які їх заміняють, мають право:

-      обирати навчальний заклад та форми навчання і виховання дітей;

-      створювати батьківські громадські організації та брати участь у їх діяльності;

-      приймати рішення про участь дитини в науковій, спортивній, трудовій, пошуковій та інноваційній діяльності Закладу;

-      на захист законних інтересів дітей в органах громадяського самоврядування Закладу та у відповідних державних, судових органах.

6.20. Батьки та особи, які їх заміняють, є відповідальними за здобуття дітьми повної загальної середньої освіти, їх виховання і зобов’язанні:

-      створювати умови для здобуття дитиною повної загальної середньої освіти за будь-якої формою навчання;

-      забеспечувати дотримання дітьми вимог цього Статуту;

-      поважати честь і гідність дитини та працівників Закладу;

-      постійно дбати про фізичне здоров’я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей;

-      виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердня, шанобливе ставлення до Вітчизни, сім’ї, державної та рідної мови; повагу до національної історії, культури, цінностей інших народів;

-      виховувати у дітей повагу до законів, прав, основних свобод людини. 

ЗАГАЛЬНІ ПРАВИЛА ПОВЕДІНКИ УЧНІВ

1.   Загальні правила поведінки учнів

1.1.          Учень приходить до навчального закладу за 10-15 хвилин до початку занять, чистий і охайний, в шкільній формі. При вході у школу дотримується правил ввічливості, залишає верхній одяг в гардеробі, прямує до місця проведення уроку.

1.2.          Забороняється приносити до школи та на її територію з будь-якою метою і використовувати будь-яким способом зброю, вибухові або вогненебезпечні предмети і речовини; спиртні напої, наркотики, інші одурманюючі речовини та отрути, газові балончики.

1.3.          Не дозволяється без дозволу педагогів йти зі школи і з її території в урочний час. У разі пропуску учбових занять учень повинен пред’явити класному керівнику довідку від лікаря або записку від батьків (або особи, яка їх заміняє) про причину відсутності на заняттях. Пропускати заняття без поважних причин забороняється.

1.4.          Учень школи приносить необхідні навчальні приладдя, книги, зошити, щоденник. Приходить до школи з підготовленими домашніми завданнями з предметів згідно з розкладом уроків.

1.5.          Учень школи проявляє повагу до старших, піклується про молодших. Учні й педагоги звертаються один до одного шанобливо. Школярі поступаються дорогою дорослим, старші школярі – молодшим, хлопчики – дівчаткам.

1.6.          Поза школою учні поводяться скрізь і всюди так, щоб не осоромити свою честь та гідність, не заплямувати добре ім’я школи.

1.7.          Учні бережуть майно школи, надають посильну допомогу в його ремонті, акуратно відносяться як до свого, так і до чужого майна.

1.8.          Учні дотримуються правил техніки безпеки як під час уроків так і під час перерв.

2.   Поведінка на заняттях

2.1.          При вході педагога в клас учні встають на знак вітання, сідають після того, як учитель відповість на вітання і дозволить сісти. Так само учні вітають будь-якого дорослого, що увійшов до класу під час занять.

2.2.          Протягом уроку не можна шуміти, відволікатися самому і відволікати інших сторонніми розмовами, іграми та іншими, що не стосуються уроку, справами. Урочний час повинен використовуватися учнями тільки для навчальних цілей. За першою вимогою вчителя (класного керівника) необхідно пред’явити щоденник. Будь-які записи в щоденниках учнями повинні виконуватися охайно. Після кожного навчального тижня батьки учня ставлять свій підпис у щоденнику.

2.3.          Якщо під час занять учню необхідно вийти з класу, то він повинен підняти руку і попросити дозвіл у вчителя.

2.4.          Якщо учень хоче поставити запитання вчителю або відповісти на запитання вчителя, він піднімає руку. Дзвінок про закінчення уроку дається для вчителя.

Тільки коли вчитель оголосить про закінчення заняття, учень має право покинути клас. При виході вчителя або іншого дорослого з класу учні встають. 3. Поведінка до початку уроку, на перервах і після закінчення занять

3.1.   До початку уроку учень повинен: прибути до кабінету до першого дзвінка, увійти до класу тільки в присутності вчителя і підготуватися до уроку.

3.2.   Під час перерви учні зобов’язані:

•              навести чистоту та порядок на своєму робочому місці;

•              вийти з класу;

•              рухаючись коридорами, сходами, триматися правої сторони;

•              підкорятися вимогам працівників школи, черговим учням;

•              допомагати підготувати клас на прохання вчителя до наступного уроку;

•              у разі спізнення на урок постукати в двері кабінету, зайти, привітатися з вчителем, вибачитися за спізнення і попросити сісти на місце. 

3.3. Під час перерви учням забороняється:

•              бігати сходами, поблизу вікон і в інших місцях, не пристосованих для ігор;

•              штовхати один одного, кидатися предметами і застосовувати фізичну силу для вирішення будь-якої проблеми;

•              вживати непристойні вирази і жести на адресу будь-яких осіб, шуміти, заважати відпочивати іншим;

•              палити в будівлі і на території школи.