Правобережна Україна в останній чверті XVII ст. Історія України 8 клас

Правобережна Україна в останній чверті XVII ст.Історія України8 клас. Підготувала: Найда Наталія Вячеславівна

1. Укладення Бахчисарайського мирного договору між Московською державою та Османською імперією. Правобережжя залишився Ю. Хмельницький, який розмістився в Немирові. Він був підвладний турецькому наміснику (паші) із Кам’янця. Проте влада Ю. Хмельницького тривала недовго. За однією з версій, він був заарештований, а згодом страчений турецькою владою за пограбування купців, тортури та вбивства невинних. На думку інших вчених, він доживав віку в православному монастирі на острові в Егейському морі. Тим часом Московська держава та Османська імперія домовилися про поділ Української козацької держави. У 1681 р. сторони підписали Бахчисарайський мирний договір на 20 років.

2. Відновлення козацтва на Правобережжі, його участь у боротьбі проти Османської імперії. Бахчисарайський мирний договір не завершив боротьбу за Правобережжя. Із часом протистояння між Річчю Посполитою та Османською імперією спалахнуло з новою силою. У 1681 р. турецький султан віддав Брацлавщину й Київщину під управління молдавського господаря Георгія III Дуки. Той поставив наказним гетьманом Яна Драгинича. Останній, оселившись у Немирові, почав призначати полковників до колишніх полкових міст і розгорнув активну політику з освоєння розорених війною земель. Крім того, Я. Драгинич проголосив «загальне право свободи по всій Україні й відновлення козацьких полків». Ці заходи викликали занепокоєння Московської держави, яка вбачала в цьому порушення умов Бахчисарайського мирного договору. Лівобережний гетьман І. Самойлович навіть здійснив рейд на Правобережжя, щоб розігнати нових поселенців. У той самий час Річ Посполита також вирішила відновити козацтво, розуміючи, що без нього вести успішну боротьбу з Османською імперією та відродити Правобережжя неможливо. Ще в 1674 р. подільський полковник Остап (Євстафій) Гоголь був призначений наказним гетьманом. У його відання перейшли Могилівський, Брацлавський, Кальницький та Уманський полки. У 1676 р. польський сейм ухвалив рішення затримати козаків на службі не лише з військовою метою, але «як представників панування Речі Посполитої в Україні». Оскільки більша частина Правобережжя була під владою Османської імперії, польська влада виділила для козаків землі на Київському Поліссі. Гетьманською резиденцією стало місто Димер.

Умови Бахчисарайського мирного договору 1681 р.: кордон між Московією та Османською імперією пролягав по Дніпру;Лівобережна Гетьманщина, Київ із прилеглими містами та Запорожжя визнавалися за Московією, а Південна Київщина й Поділля — за Османською імперією;обидві сторони зобов’язувалися не споруджувати та не відбудовувати укріплення між Південним Бугом і Дніпром, а також не заселяти ці землі;татарські орди могли вільно кочувати в південноукраїнських степах, а запорозькі козаки та все населення — ловити рибу в Дніпрі, добувати сіль, полювати й пересуватися річками до Чорного моря;султан і кримський хан зобов’язувалися не допомагати противникам Московської держави.

Цікавий факт!У битві під Віднем уславився український козак Юрій Кульчицький із міста Самбір на Львівщині, про подвиги якого писали тогочасні європейські газети. Коли Османська імперія взяла в облогу Відень, Ю. Кульчицький перебував у місті в торгових справах. Не вагаючись, він став до лав захисників Відня. Знаючи турецьку мову та звичаї (він колись був у полоні), Ю. Кульчицький неодноразово проникав до турецького табору та діставав важливі відомості. Коли після розгрому турецької армії союзники ділили захоплену здобич, Ю. Кульчицький узяв собі вози, навантажені кавою. Ніхто не знав, що це і що з ним робити. Кмітливий козак відкрив у Європі першу кав’ярню. Так було закладено традицію вживання відомої на весь світ віденської кави. Після смерті Ю. Кульчицького в столиці Австрії йому було встановлено пам’ятник. Розвідник Ю. Кульчицький під час облоги Відня. Невідомий художник. 1684 р.

Підписання Бахчисарайського мирного договору суттєво змінило розстановку сил у Центрально-Східній Європі. Він розв’язав руки султану для останнього, як виявилося, великого наступу на Європу. Його кульмінацією стала облога Відня в 1683 р. На допомогу місту вирушив польський король Ян III Собеський із 25-тисячним військом, у якому були й українські козаки. Стрімкий удар польських гусарів (це була найбільша кавалерійська атака в історії) по табору османів примусив останніх тікати з місця битви. Після цієї перемоги Польща вступила до Священної ліги (Рим, Венеція, Австрія), яка вела боротьбу проти Османської імперії. У той час як польський король Ян III Собеський громив турецьку армію під Віднем, 5 тис. козаків на чолі з гетьманом Стефаном Куницьким здійснили похід через молдавські землі в буджацькі та білгородські степи. Вони здобули гучну перемогу над турецькими й татарськими військами в битві під містом Тигиня (нині Бендери) і вийшли до Чорного моря. Проте незабаром козаки самі були розбиті в Молдавії. У поразці звинуватили С. Куницького, через що його було вбито. Новим гетьманом став Андрій Могила (Мигула) (1684—1685 рр.). Король Ян III Собеський прагнув створити міцну перешкоду турецько-татарським нападам. Тому він вирішив узаконити територіальне козацьке військо на землях Правобережної Наддніпрянщини. Відповідно до універсалу короля (1684 р.) і сеймової Конституції (1685 р.) за козаками затверджувалися вольності, свободи і привілеї, а також дозволялося заселяти землі колишніх семи правобережних полків (Чигиринського, Канівського, Корсунського, Черкаського, Уманського, Білоцерківського та Кальницького). Обіцяні привілеї привертали сюди жителів Лівобережжя, переселенців з інших районів Правобережжя, Галичини, вихідців із Білорусії та Молдавії. На землях, визначених польською владою, було створено чотири територіальні козацькі полки. Очолював козацьку адміністрацію наказний гетьман, якого призначав король. У 1689—1693 рр. наказним гетьманом був Григорій Гришко, а його наступником став Самійло Самусь.

Козаки нових полків (2 тис. осіб були записані до реєстру) брали активну участь у війні з Османською імперією, за що отримували чималі гроші від польської влади. Зміцнення козацтва призвело до загострення конфлікту зі шляхтою, що спалахнув у 1688 р. через земельні володіння. Проте поки йшла війна, вища влада Речі Посполитої не зважала на це. У 1699 р. держави Священної ліги й Османська імперія підписали Карловицьке перемир’я, за яким Річ Посполита повертала собі Західне Поділля. Цього ж року сейм ухвалив рішення про ліквідацію козацького війська на Правобережжі. Віденська битва 1683 р. Художник Ф. Геффелс. Засідання Карловицького конгресу 1699 р. Гравюра. Невідомий художник

3. Гетьманство І. Самойловича. Період гетьманства І. Самойловича тривав 15 років. Він намагався об’єднати козацьку Україну силою, спираючись на московські війська. Проте за прихильність Московії він платив новими поступками царській владі. Так, він сприяв підпорядкуванню Київської православної митрополії Московському патріархату в 1686 р.Із метою виснаження сил своїх противників І. Самойлович руйнував правобережні міста й села, а їхнє населення примушував переселятися на лівий берег Дніпра («Великий згін» 1678—1679 рр.). Проте приєднати Правобережжя І. Самойлович так і не зміг, оскільки в боротьбі за нього стикалися інтереси Речі Посполитої, Московського царства й Османської імперії. У 80-ті рр. ХVII ст. гетьман активно займався внутрішніми справами. За І. Самойловича Лівобережна Гетьманщина вступила в період відносно стабільного розвитку. Відновилося господарство, швидко розвивалися торгівля й промисли, відродилося культурне життя. Коштом І. Самойловича збудували ряд соборів, зокрема у Мгарі (нині територія Полтавської області). Він зміцнив владу гетьманської адміністрації в регіонах, намагався приборкати Запорозьку Січ. Фактично І. Самойлович припинив скликати загальні козацькі ради й почав називати себе «верховним володарем і господарем вітчизни». Гетьман Іван Самойлович. Невідомий художник. Кінець ХІХ ст.

І. Самойлович започаткував інститут «бунчукових (значкових) товаришів». До нього належали діти старшини, які з юнацьких років, перебуваючи в оточенні гетьмана, готувалися в майбутньому обійняти керівні посади. Також гетьман сприяв утвердженню старшинського землеволодіння (про нього ви дізнаєтеся в наступних параграфах). Сам він був великим землевласником, зокрема, мав у своєму розпорядженні місто Гадяч і 14 сіл. Прагнення І. Самойловича одноосібної влади, тяжіння до запровадження монархічної форми правління в козацькій Україні непокоїли царський уряд. Серед лівобережної старшини було чимало невдоволених жадобою та здирництвом гетьмана.Історик ХХ ст. Д. Дорошенко про І. Самойловича. Гетьман був, безперечно, українським патріотом і мріяв про якнайбільшу самостійність України, був добрим політиком і адміністратором, але занадто честолюбною людиною, яка не вміла й не хотіла жертвувати інтересами особистої кар’єри для загального добра.

4. «Вічний мир» між Московською державою та Річчю Посполитою. Перший Кримський похід. Щоб залучити Московську державу до боротьби з Османською імперією та закріпити за собою Правобережжя, король Ян III Собеський пішов на примирення з Московією. 6 травня 1686 р. між Річчю Посполитою та Московією було підписано «Трактат про Вічний мир», або «Вічний мир», відповідно до якого: Лівобережжя, Запорожжя й Київ з околицями визнавалися за Московією, а більша частина Правобережжя (Північна Київщина й Волинь) — за Польщею;Московія визнавала за Польщею Поділля, якщо та згодом відвоює його в Османської імперії;правобережні землі Наддніпрянщини, спустошені польськими й турецько-татарськими військами, мали залишитися незаселеними;польська влада зобов’язувалася забезпечити православному населенню на своїй території вільне віросповідання;Московія й Річ Посполита вступали у військовий союз, спрямований проти Османської імперії та Кримського ханства. Фактично «Вічний мир» 1686 р. скасував Бахчисарайський мирний договір між Московією та Османською імперією. Для Української козацької держави договір означав узаконення на міжнародному рівні її поділу на дві частини. Саме тому проти «Вічного миру» виступав гетьман І. Самойлович, але всі його звернення до царя були марними. Після укладення «Вічного миру» склалися сприятливі умови для активізації боротьби Московії за Північне Причорномор’я. Із цією метою в 1687 р. було здійснено спільний Кримський похід 100-тисячного московського та 50-тисячного козацького війська на чолі з князем Василем Голіциним і гетьманом І. Самойловичем. Напередодні походу князь В. Голіцин заявляв: «Я йду на Крим, щоб зруйнувати його дощенту, щоб знищити саму пам’ять про антихристів. Ми мусимо перекрити туркам шлях до Криму. Там вони побачать, на що здатні християни». Проте похід завершився повним провалом. Провину за це безпідставно поклали на І. Самойловича, що стало приводом до усунення його від гетьманства.І. Самойлович мав сумну славу найбільшого казнокрада. За час свого правління він запровадив велику кількість надмірних і незрозумілих податків, мав багато маєтків, які щедро роздавав своїм родичам і друзям. До кінця життя І. Самойлович накопичив величезні статки, які викликали заздрість навіть у найвищого московського чиновництва.

Працюємо з хронологією1681 р. — Бахчисарайський мирний договір між Московським царством та Османською імперією.1683 р. — битва під Віднем.1686 р. — «Вічний мир» між Річчю Посполитою і Московським царством.1687 р. — Перший Кримський похід московсько-козацького війська.1699 р. — Карловицьке перемир’я між Османською імперією та державами Священної ліги. Московський екземпляр договору Московії і Речі Посполитої про «Вічний мир». 1686 р. Фотокопія