ПРАВОВЕ ВИХОВАННЯ  –  ОСНОВНИЙ  НАПРЯМ ПРОФІЛАКТИКИ ПРАВОПОРУШЕНЬ УЧНІВ

            Актальність дослідження. Зміни, які відбуваються в українському суспільстві, сьогодні вимагають виховання правосвідомої, соціально активної і відповідальної особистості. У цьому контексті особливо актуальним є формування правової вихованості дітей, адже необізнаність у правових питаннях значною мірою знижує можливість реалізації особистістю своїх прав та обов’язків. Аналіз публікацій свідчить про те, що проблемам правового виховання присвячено  чимало  праць. Це  питання  досліджували  такі  вчені-юристи,   як   В.Андрейцев,   С.Демський, В.Колісник, Л.Марченко, С.Матвєєв, О.Орлова, Л. Павловська, О.Петришин, С.Погребняк, С.Серьогіна, Ю.Сміщук, В.Тацій та ін. Незважаючи на розмаїття поглядів щодо різних аспектів правового виховання, чітких уявлень стосовно шляхів його вдосконалення сьогодні у літературі майже не існує.

           Мета дослідження – з’ясування основних форм та мети правового виховання як важливого напряму профілактики правопорушень серед дітей, висловлення пропозицій щодо напрямів розвитку правовиховної роботи серед дітей в Україні.

          Видатний педагог-гуманіст В.О. Сухомлинський відзначав, що правове виховання, запобігання правопорушенням одна з найгостріших соціальних проблем нашого суспільства. Треба вести спеціальну виховну роботу, розраховану спеціально на те, щоб не було в нашому суспільстві правопорушників [1, с. 323]. Боротьба з проявами протиправних дій дітей має бути насамперед боротьбою за духовне багатство людини, за її світогляд, переконання [2, с. 46].

        Важливим напрямом підвищення ефективності профілактики правопорушень є правове навчання і правове виховання дітей. Згідно з Указом Президента від 18 листопада 2001 р. № 992/2001 “Про Національну програму правової освіти населення”, правова освіта населення полягає у здійсненні комплексу заходів виховного, навчального та інформаційного характеру, спрямованих на створення належних умов для набуття громадянами обсягу правових знань та навичок у їх застосуванні, необхідних для реалізації громадянами своїх прав і свобод, а також виконання покладених на них обов’язків. Правова освіта є складовою частиною системи освіти і має на меті формування високого рівня правової культури та правосвідомості особи, її ціннісних орієнтирів та активної позиції як члена громадянського суспільства [3].

     Відзначимо, що серед учених, які досліджували і досліджують проблеми правового виховання дітей, немає єдиної думки щодо поняття зазначеного феномена. Це пояснюється тим, що поняття правового виховання є складовою предмета дослідження кількох наук.

     Як слушно зазначає М. М. Фіцула, необхідність організації правового виховання молоді зумовлена розбудовою правової держави, існування якої немислиме без відповідного рівня правової культури її громадян, трансформації правової системи, необхідності подолати правову неграмотність [4, с. 45].

     У сучасній науковій літературі висловлюються різні точки зору щодо співвідношення таких понять, як “правове виховання” та “правова освіта”. Так, О. Ф. Скакун зазначає, що правова освіта, як і правове виховання, являє собою процес засвоєння знань про основи держави і права, виховання у громадян поваги до закону, прав людини, небайдужого ставлення до порушень законності та правопорядку [5, с. 484]. У той самий час М. Кравчук вважає, що правова освіта є найефективнішою формою правового виховання, оскільки вона спрямована на надання певної системи правових знань і здійснюється у школах, училищах, технікумах, ВНЗ тощо. Як бачимо, автор розглядає правову освіту як складову правового виховання [6, с. 220]. В. В. Головченко, П. І. Неліп, М. І. Неліп вважають, що правове виховання – це надання молодим громадянам соціальних, педагогічних, правових послуг не лише педагогічними колективами, а й гро- мадськими та благодійними організаціями, правоохоронними органами, батьками [7, с. 8].

     Заходи правового виховання, що спрямовані на профілактику правопорушень, можна розподілити на такі напрями: надання правових знань педагогами під час викладання певних предметів; проведення вікторин, тематичних ранків (для молодших школярів); зустрічі з працівниками правоохоронних органів, які можуть відбуватися за місцем навчання дітей або за місцем роботи правоохоронців (екскурсії до відділів поліції) [7, с. 60; 8, с. 46, 83, 126].

      У науковій літературі описано різні методи, що можуть використовуватися з метою правового виховання неповнолітніх. Серед них: роз’яснення, розповіді, бесіди, читання творів, лекції, дискусії, диспути з правових питань, “круглі  столи”  з правових  питань  та  інші вербальні  методи  [7,  с.  60,  62; 8, с. 118], інтерактивні методи – ігри, рольові ігри, вправи, тренінги, конкурси [7, с. 59; 8, с. 126].

      Відзначимо, що найпоширенішими формами правового виховання є:

•                      правова освіта (правовий всеобуч);
•                      правова пропаганда;
•                       юридична практика державних органів та інших організацій (правовиховна діяльність суду, прокуратури, органів внутрішніх справ, юстиції, адвокатури тощо);
•                      правомірна поведінка громадян, їх особиста участь у здійсненні правоохоронної діяльності;
•                                   самовиховання.

      Форми та засоби правового виховання, що можуть застосовуватися у ВНЗ та суспільстві загалом, спрямовані на реалізацію таких функцій:

•                                   передання дітям (індивідам, суспільним групам) правових знань, навичок, умінь;
•                                   формування правових ідей, почуттів, переконань у правосвідомості вихованців, –вироблення правової установки на правомірну поведінку [9, с. 100–101].

              Правове виховання виконує такі найважливіші функції: інформативну, ціннісно-орієнтаційну, розвитку соціально-правової активності, профілактичну. Саме профілактична функція займає особливе місце у системі функцій правового виховання. Досвід свідчить, що правові знання, установки і почуття, повага до права і закону здебільшого налаштовують людину на правомірну поведінку.

                  На думку О.О. Орлової, структура процесу правового виховання передбачає: оволодіння знаннями, нормами і правилами поведінки; формування почуттів (стійких емоційних відношень людини до правових явищ), які сприяють трансформації певних дій особистості зі сфери розу- мового сприймання у сферу емоційних переживань; формування переконань (інтелектуально-емоційного ставлення суб’єкта до будь-якого знання як до істинного (або неістинного) тощо [10, с. 60]. Науковець розглядає правове виховання в діяльності поліції як двозначне поняття. З одного боку, це діяльність, яка здійснюється під час виконання підрозділами міліції своїх основних функцій, спрямованих на боротьбу із правопорушеннями через припинення конкретних правопорушень. З іншого, – це безпосередньо правовиховна діяльність, що має на меті насамперед профілактику правопорушень. Звідси – правове виховання в системі засобів профілактики правопорушень, що є одним з важливих засобів їх попередження.

           Відомо, що правове виховання у демократичному суспільстві повинно здійснюватися на усіх етапах життя особистості: у сім’ї, у дошкільних закладах, у загальноосвітніх середніх школах, у вищих навчальних закладах, у державних установах та суспільних організаціях.                                                                      Отже, першим етапом правового виховання людини виступає сім’я та дошкільні заклади. Правове виховання повинно здійснюватися не лише в закладах освіти, але й і в сім’ї. З цією метою український дослідник А.А. Кутиркін пропонує створення серії підручників з правового виховання для дітей дошкільного віку, розроблених під контролем Міністерства освіти та науки України та провідних дитячих психологів [12, с. 123].

         Другим етапом отримання правового виховання є навчання у загальноосвітньому середньому навчальному закладі. Якісна підготовка з правового виховання у дошкільному віці дає змогу швидше сприймати курс із “Правознавства”, оскільки знання лягали б уже на підготовлений ґрунт. Крім того, такий курс необхідно теоретично підсилити та ввести його не з дев’ятого класу (як у переважній більшості шкіл), а з п’ятого. Сьогодні курс вказаної дисципліни включає в себе тільки поверхневий огляд теоретичних понять різних галузей права.

         Наступний етап правового виховання повинен здійснюватися у вищих навчальних закладах. Саме у вищих навчальних закладах людина повинна вже відшліфовувати та поглиблювати отримані правові знання, усвідомлювати їх на якіснішому рівні [13, с. 6].

         Можна погодитися з тим, що на етапі ранньої профілактики навчальному закладу за участю сім’ї належить виключна роль у профілактиці правопорушень серед дітей. При цьому педагогу для того, щоб не дозволити неповнолітньому перейти на шлях вчинення правопорушень, часто достатньо лише звернути увагу і своєчасно відреагувати на такі ознаки у поведінці неповнолітнього, як втрата інтересу до навчання, недотримання правил навчального закладу, систематичні пропуски уроків без поважних причин.

         Серед суб’єктів соціальної профілактики правопорушень особливе місце належить міліції, яка не тільки сама здійснює спеціальні профілактичні заходи, а й забезпечує проведення таких заходів іншими державними органами. Під взаємодією педагогічних колективів  у правовому вихованні учнівської молоді розуміється наявність між ними стійких контактів, що виникають і розвиваються на основі спільних інтересів з метою профілактики правопорушень, зміцнення законності та правопорядку серед учнів, формування у них високої правосвідомості та правової культури [15, с. 179].

        Важливим способом зниження протиправних проявів серед дітей є правове виховання. Цілеспрямована робота у цьому напрямі може стати однією з позитивних умов формування моральної особистості, здатної протидіяти протиправним проявам. Водночас мусимо констатувати, що правове виховання дітей наразі перебуває лише на стадії формування.

         З огляду на вищевикладене, необхідно модернізувати правове виховання в усіх навчальних закладах України. Удосконалювати педагогічні правовиховні технологій потрібно шляхом визначення критеріїв ефективності правоосвітньої діяльності, розроблення Типових програм правової освіти дітей, збільшення часу та відповідальності викладачів за результати правововиховної діяльності, створення відеокурсів, фільмів, комп’ютерних програм з правової проблематики тощо. Окрім того, необхідно залучати громадськість до участі у правовому  вихованні в сучасній Україні на усіх етапах її здійснення. Реалізація викладених пропозицій щодо правового виховання дітей дасть змогу ефективніше здійснювати державну правову політику відповідно до її основних пріоритетів – захисту прав і свобод людини та громадянина.

                                   Список використаних джерел

1. Сухомлинський В.  О.  Формування  комуністичних переконань  молодого  покоління  : Вибр.  тв.: у 5 т. / В. О. Сухомлинський. – К. : Рад. школа, 1976. – Т 2. – 670 с. 2. Сухомлинський В. О. Як виховати справжню людину : Вибр. тв.: у 5 т. / В. О. Сухомлинський – К. : Рад. школа, 1976. – Т 2. – 670 с. 3. Про Національну програму правової  освіти  населення : Указ   Президента  України  від 18 листопада  2001 р. № 992/2001. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/734-2012- п/paran13#n13.

4. Фіцула М. М. Правове виховання учнів : метод. посіб. / М. М. Фіцула. – К. : ІЗМН, 1997. – 148 с.

5. Скакун О. Ф. Теорія держави і права : підруч. : пер. з рос. / О. Ф. Скакун. – Х. : Консум, 2001. – 656 с.

6. Теорія держави і права (опорні конспекти) : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / М. В. Кравчук. – К. : Атіка, 2003. – 288 с.

7. Головченко В. Правове виховання учнівської молоді: питання методології та методики / В. Головченко. – К. : Наук. думка, 1993. – 134 с.

8. Запорожан І. Правове виховання молодших школярів  : навч.  - метод. посіб. / І. Запорожан.  – Ужгород–Тернопіль  : Мистецька  лінія,  2002.  – 158 с.

9. Зарицький О. Л. Правове виховання як домінант формування правової культури / О. Л. Зарицький // Європейські перспективи. – 2011. – № 2, 1. – С. 98–102.

10. Орлова О. О. Механізм правового виховання / О. О. Орлова // Вісн. Луган. держ. ун-ту внутр. справ. – 2005. – № 4. – С. 57–65.

11. Орлова О. О. Правове виховання і роль міліції у його здійсненні на сучасному етапі розвитку суспільства: теоретичні та прикладні аспекти: автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 “Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень” / О. О. Орлова. – К., 2008. – 20 с.

12. Кутиркін А. А. Шляхи розвитку теорії та практики правового виховання населення України / А. А. Кутиркін // Право України. – 2008. –

№ 3. – С. 122–125.

13. Данильян О. Г. Деякі напрями оптимізації правового виховання в сучасній Україні // О. Г. Данильян, Я. О. Овдієнко // Наук. записки Харк. ун-ту Повітряних сил (Соціальна психологія, філософія). – 2009. – Вип. 2 (33). – С. 3–11.

14. Бандурка О. М. Професійна етика працівників міліції : навч. посіб. / О. М. Бандурка. – Х. : ХНУВС, 2011. – 262 с.

15. Сурмяк Ю. Р. Правовиховна діяльність ОВС як засіб профілактики правопорушень серед учнівської молоді (на матеріалах закладів системи професійно- технічної освіти Львівщини) / Ю. Р. Сурмяк // Наук. вісн. Львів. держ. ун-ту внутр. справ. – 2006. – № 2. – С. 151–161.

Слухач _______________                          ________________________________

 Керівник ______________                          ________________________________

Дата захисту  ___________________               Термін навчання ____________