Презентація - "Опорно-рухова система людини"

Опорно-руховий апарат. Біологія 8

Будова та функції опорно-рухового апарату; Типи кісток; З'єднання кісток; Будова скелета; Види м'язових тканин; Будова скелетних м'язів; Основні групи скелетних м'язів; Хвороби опорно-рухової системи та їхня профілактика;ЗМІСТ:

Будова та функції опорно-рухового апарату. Функції опорно-рухової системи. Опорно-руховий апарат людини складається з пасивної та активної частин. Його пасивна частина — це внутрішній скелет, активна — скелетна мускулатура. Вони функціонують як єдина цілісна система. Уже в назві — опорно-руховий апарат — визначено дві його основні функції:створення опори для різних органів і систем органів;забезпечення рухів.

Система сполучених між собою кісток і м’язів підтримує тіло людини у вертикальному положенні, забезпечує певне розташування внутрішніх органів. М'язи поділяються на скелетні, та м'язи внутрішніх органів. М’язи завдяки своїм скороченням і розслабленням забезпечують рухи різних частин скелета. Кістки виконують роль важелів, які приводять у рух прикріплені до них м’язи. Відповідно рухаються різні частини нашого тіла, воно пересувається в просторі (ходіння, біг, стрибки, плавання). Опорно-руховий апарат визначає форму і розміри нашого тіла.

Основними функціями опорно-рухової системи є: опорна, рухова, захисна. Скелет виконує опорну і захисну функції, оскільки кістки скелета, з'єднані зв'язками і суглобами, підтримують інші органи і системи, а також захищають їх від можливих зовнішніх впливів. Наприклад, головний мозок міститься у порожнині черепа та захищений його кістками; легені і серце захищені грудною кліткою, тощо. Скелетні м'язи виконують рухову функцію. Кістки, прикріплені до м'язів, приводяться в рух, як важелі. М'язи також виконують захисну функцію. Наприклад, органи черевної порожнини захищені від зовнішніх впливів не тільки хребтом і кістками таза, але і м'язами спини і живота. Крім того, опорно-рухова система бере участь в обміні речовин організму (мінеральному, білковому) і виконує кровотворну функцію (у червоному кістковому мозку губчастих кісток утворюються формені елементи крові).

Тканини скелета людини, склад кісток. Скелет — це сукупність з’єднаних між собою кісток і хрящів. Відповідно основу скелета людини становлять кісткова та хрящова тканини. Основа кісткової тканини — остеоцити — дозрілі клітини, що втратили здатність до розмноження. Остеоцити беруть участь у формуванні основи (матриксу) кісткової тканини, підтриманні складу його мінеральних сполук. Тривалість життя остеоцитів може дорівнювати тривалості життя самого організму, що робить їх довгоживучими клітинами. Кістка — основна структурна одиниця скелета. В утворенні кісток основна роль належить сполучній кістковій тканині.

У губчастій речовині кісткові пластинки розташовані не щільно і менш упорядковано. Тому губчаста речовина має комірчасту будову й нагадує сітку. Порожнини між кістковими пластинками заповнені червоним кістковим мозком — різновидом сполучної тканини. У дорослої людини червоний кістковий мозок — головний орган кровотворення. Він має вигляд пухкої маси червоного кольору, яка містить стовбурові клітини. Ці клітини діляться, частина їхніх нащадків диференціюються і дають початок усім типам клітин крові: еритроцитам, лімфоцитам та тромбоцитам. Міжклітинна речовина кісткової тканини складається з органічного матрикси (колегенові волокна та аморфна речовина) та неорганічних солей, які надають їй міцності й твердості. Органічна частина забезпечує гнучкість, а неорганічна — твердість і міцність. Вона пронизана остеоцитами. Остеоцити оточені найдрібнішими «канальцами» з міжклітинної рідиною, через яку відбувається живлення і дихання кісткових клітин. У кісткових каналах проходять нерви і кровоносні судини.

Твердість кісткам надає наявність у їх складі неорганічних речовин: мінеральних солей Фосфору, Кальцію, Магнію. Гнучкість і пружність кісткам надають органічні речовини, передусім білки (наприклад, колаген). Міцність кістки забезпечується поєднанням твердості і пружності. Більшою гнучкістю володіють кістки організму, що росте; більшою міцністю — кістки дорослої (але не старої) людини.

Хрящова тканина. Хрящова тканина складається з клітин і міжклітинної речовини, в якій, на відміну від кісткової, переважають не мінеральні, а органічні речовини. Органічні речовини, насамперед білки (як-от колаген), визначають міцність і пружність хрящової тканини. Дозрілі хрящові клітини — хондроцити — мають кулясту або овальну форму, часто з відростками, здатні до поділу. Їхня основна функція — синтез та виділення компонентів міжклітинної речовини, яка надає хрящу пружність і міцність. Хрящова тканина не містить кровоносних судин, поживні речовини надходять шляхом дифузії з охрястя. Охрястя — зовнішній, сполучнотканинний шар, оболонка, яка оточує хрящ. У його клітинах синтезується білок колаген. Колагенові волоконця утворюють зовнішній шар охрястя, де проходять кровоносні судини і нерви. За рахунок охрястя можлива регенерація хрящової тканини.

Типи кісток. Будова і склад кісток. За формою кістки поділяють на:трубчасті;губчасті;плоскі;змішані;сесамоподібні;повітроносні.

Розглянемо будову трубчастих кісток на прикладі стегнової кістки. У зовнішній будові довгої трубчастої кістки можна виділити тіло кістки (діафіз) та дві кінцеві суглобові головки (епіфізи). Епіфізи трубчастої кістки покриті хрящем. Між тілом і головками міститься епіфізарний хрящ, що забезпечує ріст кістки у довжину. Усередині кістки міститься порожнина (канал) з жовтим кістковим мозком (жировою тканиною), що і дало назву таким кістках — трубчасті.

Епіфізи стегнової кістки складаються з губчастої речовини. Тіло кістки (діафіз) усередині утворено губчастою речовиною, зовні — товстим шаром компактної речовини і покрито оболонкою — окістям. В окісті розташовані кровоносні судини і нервові закінчення, завдяки чому забезпечується ріст кістки у товщину, живлення, зростання кісток після переломів. На суглобових головках (епіфізах) окістя відсутнє. Ріст кісток. У новонародженої дитини скелет складається переважно з хрящів. Окостеніння хрящів відбувається впродовж усього періоду розвитку організму і завершується у віці 20–24 років. Саме тоді припиняється ріст людини у висоту. У довжину кістки ростуть за рахунок поділу клітин хрящової тканини, розташованої між тілом кістки і головками. У товщину кістки ростуть завдяки поділу клітин внутрішнього шару окістя. У період розвитку організму ріст кісток регулюється гормоном росту (соматотропіном), який виробляє гіпофіз.

Види кісток. Усі кістки скелета за будовою, походженням і виконуваними функціями ділять на трубчасті, губчасті, плоскі, змішані, сесамоподібні та повітроносні кістки. Трубчасті довгі кістки становлять основу кінцівок і виконують функцію важелів, які рухають м’язи. У них розрізняють видовжену середню частину — тіло — та два розширені кінці — головки. У трубчастих довгих кісток довжина значно переважає товщину, звідки й походить їхня назва. Це, наприклад, кістки кінцівок: плеча, передпліччя, стегна, гомілки. Трубчасті короткі кістки розміщуються в тих частинах скелета, де вони повинні одночасно зберігати високу рухливість і витримувати велике навантаження. Це, наприклад, фаланги пальців, кістки плесна, п’ястка, які входять до складу скелета верхніх і нижніх кінцівок.

Губчасті кістки складаються переважно з губчастої кісткової тканини, вкритої тонким шаром компактної речовини. Ці кістки містять червоний кістковий мозок, що забезпечує функцію кровотворення. Вони становлять основу кінцівок і виконують функцію важелів, які рухають м'язи. Серед них розрізняють довгі (ребра, грудина) та короткі (кістки зап’ястка та передплесна). Системи губчастих кісток пружинять і зменшують навантаження на скелет під час рухів (ходьба, піднімання вантажу). Плоскі кістки — кістки, ширина яких переважає над товщиною для захисту внутрішніх органів. Так само як і губчасті, побудовані переважно з губчастої речовини, вкритої тонким шаром компактної. Це, наприклад, тазові кістки, лопатки, тім’яні кістки. Змішані кістки складаються із частин, які мають різну форму, будову і походження. До них належать хребці, в яких поєднуються елементи коротких трубчастих (тіло) та плоских (відростки) кісток.

Сесамоподібні кістки відрізняються від інших груп кісток тим, що вони містяться у товщі сухожиль і зазвичай розташовані на поверхні інших кісток. Такі кістки присутні в ділянках кисті (наприклад, горохоподібна кістка), стопи, колінного суглоба (надколінник (надколінок). Основна функція надколінника — захист від бічних зміщень суглобових поверхонь кісток, що входять до складу колінного суглоба: стегнової та великогомілкової. Форми кісток1 — довга кістка (стегнова); 2 — плоска кістка (тім’яна); 3 — сесамоподібна кістка (колінна чашечка); 4 — коротка кістка (надп’яткова); 5 — неправильна кістка (клиноподібна). В окрему групу об’єднують повітроносні кістки: лобову, верхньощелепну, клиноподібну, решітчасту (ґратчасту). У них є порожнини, вистелені слизовою оболонкою та заповнені повітрям. Ці порожнини, що називаються пазухами, допомагають зменшити вагу голови, зволожувати повітря, що вдихається, та резонувати голосу.

З'єднання кісток. З'єднання кісток. Різні види з'єднання кісток забезпечують функції частин скелета:нерухоме з'єднання (безперервне, шви);напіврухоме (напівпереривчасте) з'єднання;рухоме (переривчасте) з’єднання

Нерухоме (безперервне, шви) з'єднання являє собою зрощення або скріплення сполучною тканиною, відіграючи захисну або опорну роль. Щілини між кістками немає, тому такі кістки не можуть рухатись одна відносно одної. Безперервне сполучення має кілька різновидів. Наприклад, більшість кісток черепаз’єднана звивистими швами так, що западина однієї кістки за формою та розмірами відповідає виступу іншої (як ключ і замок). Часто кістки зрощені між собою (кістки таза, крижові хребці та ін.).

Напіврухоме (напівпереривчасте) з'єднання через пружні хрящові прокладки утворюють кістки, які виконують і захисну, і рухову функції. Характерно наявність невеликої щілиноподібної порожнини у тканині, що з’єднує кістки. Ця порожнина заповнена рідиною. Напіврухомо між собою сполучаються лобкові кістки тазового поясу нижньої кінцівки, хребці. Це з’єднання забезпечує певну рухомість кісток, але не таку значну, як суглоби. Це також з'єднання хребців міжхребцевими хрящовими дисками, ребер з грудиною і грудними хребцями.

За рухомого (переривчастого) з’єднання між кістками є порожнина у вигляді щілини. Таке з’єднання дає змогу кісткам переміщуватись одна відносно одної. Переривчасте з’єднання кісток забезпечує суглоб. За будовою розрізняють прості й складні суглоби. Прості суглоби з’єднують дві кістки (наприклад, плечовий), складні — три і більше (як-от променево-зап’ястковий). Суглоб складається з:суглобових поверхонь кісток;суглобової сумки;суглобової порожнини;суглобової (синовіальної) рідини. Будова суглоба: 1 - головка суглоба; 2 - суглобова западина; 3 - суглобова сумка; 4 - суглобова порожнина; 5 - хрящ

Будова скелета. Будова скелета людини. Скелет людини містить понад 200 кісток. Розрізняють такі відділи скелета:череп — має два відділи: лицьовий (утворений 15 кістками) і мозковий (утворений 8 кістками) — захищає головний мозок і є опорою для жувальних м'язів;скелет тулуба — захищає серце, легені, спинний мозок; бере участь у забезпеченні роботи кінцівок; забезпечує дихальні рухи;скелет верхніх кінцівок — забезпечує рухливість верхніх кінцівок; скелет нижніх кінцівок — забезпечує рухливість нижніх кінцівок.

Скелет голови. Череп має два відділи: лицьовий та мозковий. У людини мозковий відділ за розмірами значно переважає лицьовий. Мозковий відділ утворений 8 кістками: парні: скроневі, тім'яні;непарні: лобова, потилична, клиноподібна, решітчаста. Лицьовий відділ утворений 15 кістками:парні: верхньощелепні, носові, слізні, виличні, піднебінні, нижньоносові;непарні: нижньощелепна, леміш, під'язикова.

Усі кістки черепа, крім нижньої щелепи, з'єднанні нерухомо — швами. Нижня щелепа — рухома кістка черепа. У верхній і нижній щелепах є комірки (альвеоли), у яких розташовані корені зубів. Леміш бере участь в утворенні носової перегородки, що поділяє носову порожнину на праву та ліву частини. Під’язикова кістка — єдина кістка, яка не сполучається з іншими кістками черепа: до неї приєднуються певні м’язи. Свою назву вона дістала тому, що розташована під язиком, нижче нижньої щелепи.

Скелет тулуба. Скелет тулуба складається з двох частин: хребта і грудної клітки. Грудна клітка утворена ребрами та грудиною. Людина має 12 пар ребер, з яких перші 7 пар з'єднані безпосередньо з грудиною, наступні 3 прикріплюються до хрящів вищих ребер, а останні 2 пари розташовані вільно. Грудина розташована попереду грудної клітки і виконує важливу функцію — скріплює ребра між собою.

Хребет людини утворений 33 — 34 хребцями. Він включає 5 відділів: шийний відділ — 7 хребців (перший хребець — атлант, сполучає хребет з черепом);грудний відділ — 12 хребців — від кожного хребця відростає одна пара ребер;поперековий відділ — 5 хребців;крижовий відділ — 5 хребців, які зрослися в одну кістку;куприковий відділ — 4 — 5 хребців.

Скелет верхніх кінцівок. Людина має дві пари кінцівок — одна пара верхніх (руки) і одна пара нижніх (ноги). Скелет верхніх кінцівок складається з двох частин: пояс верхніх кінцівок — включає лопатку і ключицю — через ці кістки верхні кінцівки з’єднуються з тулубом;вільні верхні кінцівки — включають плече (плечова кістка), передпліччя (ліктьова та променева кістки), кисть (кістки зап'ястка, п'ястка, фаланги пальців).

Скелет нижніх кінцівок. Скелет нижніх кінцівок складається з двох частин: пояс нижніх кінцівок (тазовий пояс) — утворений тазовими кістками:вільні нижні кінцівки — включають стегно (стегнова кістка), гомілка (велика і мала гомілкові кістки), надколінник, стопа (кістки заплесна, плесна, фаланги пальців). Скелет вільної нижньої кінцівки має три відділи: стегно, гомілку та стопу.

Основні групи скелетних м'язів. Види скелетних м'язів. У тілі людини наічують понад 600 різноманітних скелетних м'язів. М'язи розрізняють за певними ознаками: формою, довжиною, функціями, розташуванням у тілі тощо. Так, за формою розрізняють м'язи трикутні (дельтоподібний м'яз), квадратні (квадратний м'яз стегна), веретеноподібні (трицепс), стрічкоподібні (прямий м'яз черепа), колові (коловий м'яз рота), широкі, зубчасті, трапецієподібні тощо.

М'язи голови. М'язи голови людини за своїми функціями поділяють на мімічні та жувальні. Мімічні м'язи — розташовані на обличчі. У людини вони добре розвинені. Одна точка їх фіксації — кістки обличчя, інша — шкіра або слизова оболонка. Під час скорочення вони змінюють положення та глибину складок шкіри і надають обличчю того чи іншого виразу. Крім того вони беруть участь в утворенні мови. Надчерепний м'яз — зміщує шкіру склепіння черепа, піднімає брови та розширює щілину повік. Коловий м'яз ока — змикає повіки, розширює сльозовий мішок, тягне брови донизу. Коловий м'яз рота — закриває ротову щілину, в результаті чого губи витягуються і притискаються до зубів.

М'язи тулуба. М'язи тулуба складаються з м’язів грудей, спини і живота. М’язи грудей поділяють на м’язи, які одним кінцем приєднані до грудної клітки, а другим — до кісток плечового поясу і верхніх кінцівок (великий і малий грудні м’язи), та власне грудні м’язи. Грудні м’язи (зовнішні і внутрішні міжреберні м’язи) забезпечують дихальні рухи.

М’язи спини поділяють на поверхневі (трапецієподібний м’яз, найширший м’яз спини) і глибокі. Поверхневі м’язи забезпечують рухи лопатки та (частково) рук, а за зафіксованого плечового поясу — рухи голови, а також беруть участь у дихальних рухах. Глибокі м’язи спини розташовані по обидва боки від хребта та розгинають його, підтримуючи тіло у вертикальному положенні.

М'язи кінцівок. М’язи верхньої та нижньої кінцівок складаються з м’язів відповідного поясу і м’язів вільної кінцівки. Найбільшим м’язом поясу верхньої кінцівки є дельтоподібний м’яз, який піднімає руку до горизонтального положення. М’язи верхньої вільної кінцівки поділяють на м’язи плеча, передпліччя та кисті.

Хвороби опорно-рухової системи та їхня профілактика. Гіподинамія — це зниження навантаження на м'язи і обмеження загальної рухової активності організму. Наслідками гіподинамії є: ослаблення та зменшення скелетних м'язів, погіршення кровообігу, інтенсивності обміну речовин, роботи серця та роботи кишково-шлункового тракту.

Порушення опорно-рухової системи. Розрізняють:природні захворювання опорно-рухової системи — захворювання, що спричиняють деформації та зниження міцності кісток внаслідок природних чинників (артрити суглобів, туберкульоз кісток, вроджений вивих стегна тощо);дистрофічні захворювання — розвиваються при порушенні живлення м'язової, хрящової та кісткової тканин (викривлення хребта, плоскостопість, остеохондроз, дистрофія м'язів);механічні пошкодження — виникають внаслідок зовнішнього впливу (розтягнення зв'язок, вивихи суглобів, переломи кісток).

При неправильній поставі відбувається викривлення хребта, яке рано чи пізно спричинює ушкодження міжхребцевих дисків. У результаті можуть затискатися нерви, які йдуть від спинного мозку, розташованого усередині каналу хребта. Людина починає відчувати болі у спині, шиї, голові. Розвивається хвороба остеохондроз. Зведені, опущені плечі, запалі груди ускладнюють роботу внутрішніх органів (у першу чергу легенів і серця). Також при викривленні хребта можуть зміщуватися внутрішні органи, через що погіршується їхня робота.

Ще одне порушення структури скелета — плоскостопість. Воно полягає у тому, що звід стопи стає плоским. У людини стопа має склепіння: її середня частина трохи піднята над поверхнею, на яку спирається нога (це необхідно для того, щоб стопа, злегка пружинячи, зменшувала дуже високі навантаження, що виникають при стрибках, бігу, перенесенні важких вантажів). Якщо стопа стає плоскою і не може зменшувати навантаження, то при ходьбі, бігу і навіть просто при стоянні ноги швидко втомлюються, викликаючи сильні болі. Супінатор — це ортопедичний виріб (устілка), яка застосовується при плоскостопості, або для профілактики розвитку плоскостопості.

Дякуюза увагу !!!