Презентація, 10 клас, Діяльність УПА

Діяльність УПА під час та після ІІ світової війни

Офіційною датою створення Української Повстанської (Повстанчої) Армії вважається 14 жовтня 1942 р. - козацьке свято Покрови - коли Сергієм Качинським було сформовано перший відділ УПА під егідою ОУН(б), але реально окремі українські націоналістичні збройні формування існували вже від початку війни (і навіть раніше - "вовки" Василя Сидора проти поляків). Так, своєю назвою УПА завдячує збройному формуванню вже згадуваного поліщука Боровця УПА "Поліська Січ", що діяло на Поліссі та Волині від початку війни проти большевиків, підтримуване німцями, а згодом і проти самих німців. Але на цей момент дії проти німців ще не набули значного масштабу, атакувалися переважно засоби зв'язку, транспортні шляхи, господарські об'єкти тощо.

Навесні з ініціативи ОУН(б) почалася консолідація усіх націоналістичних сил, що діяли на окупованих теренах. Етапи процесу консолідації: Не дивлячись на труднощі, на кінець літа до УПА вже було приєднано мельниківські повстанські загони і залишки УНРА (Українська Народна Революційна Армія). УПА поповнилася за рахунок української поліції, що з німецької служби у більшості своїй перейшла до лав повстанців. До УПА також масово переходили колишні полонені Червоної Армії, з яких німці творили допоміжні "східні батальйони" (литовські, грузинські, азербайджанські, узбецькі, татарські...), притулок тут знаходили і євреї, що рятувалися від геноциду. Наприкінці 1943 р. кількість інтернаціональних бійців, з яких творилися національні відділи УПА (всього 15 відділів), сягнула 10 тис. За даними П. Мірчука, на 1944 р. кожний п'ятий вояк УПА був неукраїнського походження. Медичний персонал було представлено значною мірою лікарями-євреями.

З ініціативи командування УПА було створено Українську Головну Визвольну Раду (УГВР), яка з того моменту і очолила визвольну боротьбу. Силою УПА являлася також і політична платформа: вона включала гасло самостійності України та боротьбу за основні громадські права, за демократію, за рівні права меншин і за співпрацю з іншими поневоленими народами проти нацизму і більшовизму. Збройне протистояння УПА німцям починається від лютого 1943 р. нападом на німецьку залогу у містечку Володимирець і звільненням ув'язнених, а ще наприкінці січня зафіксовано напад на в'язницю в Дубні одного з відділів ОУН(м). Одночасно продовжуються дії УПА і проти червоних партизанів. Головною подією стало вбивство повстанцями у травні шефа німецьких штурмових партійних відділів Віктора Лютце, а у 1944 р. - смертельне поранення совєтського генерала Ватутіна, комадувача І "Українського" фронту. Окрім безпосередніх бойових дій УПА активно втручається у адміністративно-господарське життя окупованих територій: організує саботажні акції, ліквідує німецькі "лігеншафти", сформовані на місці колгоспів, відбиває українських "остарбайтерів", що вивозяться до Німеччини, а у самій Німеччині ОУН від імені українського уряду веде пропаганду і організує підпільні повстанські групи у таборах у середовищі совєтських воєннополонених українського походження... У квітні 1943 р. повстанцями вже контролювалася майже уся сільська місцевість Волині і Поділля. У травні німці розпочинають масштабні наступальні операції проти УПА. В то т же час Активізується УПА також на Житомирщині та Київщині, у чорнобильських лісах, у Галичині. Німці відповідають масштабними репресіями: у одній лише Галичині восени 1943 р. німцями було страчено понад півтори тисячі членів ОУН і УПА. За голову провідника ОУН(б) Миколи Лебедя гестапо призначило нагороду в 50 тис. німецьких марок.

З літа 1943 р. УПА змушена вести боротьбу на два фронти - проти червоних партизанів і проти німців. А навесні 1944 р. відбуваються і перші бої з регулярними радянськими частинами. На додачу у цей період досягає своєї кульмінації кривавий конфлікт з поляками за українську Волинь, без якої останні у шовіністичному запамороченні не уявляли собі повноцінної польської держави. Через партизанський характер боротьби у конфлікт неминуче було втягнуто цивільне населення, що призвело до десятків тисяч жертв з обох сторін. Таким чином, західні землі стають ареною боротьби чотирьох взаємоворожих сил за володіння цим регіоном. З них усіх лише українські повстанці боролися на своїй землі.

Діяльність УПА у повоєнний період умовно можна поділити на три етапи:1944-1946 – відкрите протистояння великих з´єднань;1947-1950 – підпільна боротьба, удари невеликих бойових груп, затухаюча активність;від 1950 – поодинокі джерела опору.

Перший етап. Після закінчення Другої світової війни керівництво УПА вважало, що зіткнення Заходу і СРСР неминуче, і тому своє основне завдання вбачало в тому, щоб не дати змоги радянській владі швидко закріпитися в західноукраїнському регіоні. Особливості:загони УПА тримали під своїм контролем досить значну територію – майже 150 тис. км2;створюються альтернативні радянським органам влади національно-державні структури;формування повстанців мали у своєму складі кавалерійські та артилерійські частини.

Протягом усього часу протистояння населення піддається шаленій пропаганді протилежного змісту ворогуючих сторін. У цих обставинах Головною командою УПА було здійснено у березні 1944 р. спробу порозуміння, але усі вони закінчувалися нічим, оскільки українська сторона послідовно висувала вимогу відновлення після війни незалежної української держави, про що противник не хтів нічого слухати.

Другий етап. Великі втрати та відсутність очікуваного радянсько-американського конфлікту вимагали суттєвої зміни тактики. Наприкінці 1946 р. Українська Головна Визвольна Рада прийняла рішення про докорінну реорганізацію УПА. Особливості:демобілізація частини повстанців;відправлення певної кількості вояків на Захід;організація підпілля з найстійкіших і найвитриваліших людей

У 1946 р. московське керівництво ставить завдання "очистити" територію України від українських повстанців силами Червоної Армії, прикордонних військ, МВД і МГБ. Москва стягла до регіону, за підрахунками підпілля, 585 тис. війська, переважно НКВД, що на кілька порядків перевищувало сили повстанців. Доходили до маскараду з перевдяганням у "бандерівців", випалювання лісів, часом разом з прилеглими селами, затруєнням озер і криниць,поширенням на чорному ринку отруйних протифозних уколів. Не кажучи вже про застосування заборонених розривних куль, розстріли полонених і профанацію могил загиблих. Вже в 1945 р. на території Західної України діяло 156 фальшивих "загонів УПА" у складі 1783 осіб.

У 1946-1947 рр. ОУН і УПА фактично зливаються у єдину формацію і називаються "збройним підпіллям ОУН-УПА". УПА здійснюють рейди територіями сусідніх держав з пропагандистською метою - інформування місцевого населення про мету боротьби українських націоналістів, про змагання за свободу й незалежність Української Держави, а також викриття справжнього обличчя комуністичного режиму. Відділи УПА ведуть боротьбу проти польсько-радянського терору і примусової депортації українського населення до СССР, так званої "деукраїнізації”.

Третій етап. Загибель командувача УПА Р. Шухевича (5 березня 1950 року) стала своєрідним поворотним пунктом – після неї фактично закінчився організований опір на західноукраїнських землях, хоча окремі невеликі загони УПА та рештки підпілля діяли ще до середини 50-х років. Весною 1947 р. на Лемківщині УПА було вбито заступника міністра оборони Польщі генерала Кароля Сверчевського, чим скористалося польське комуністичне керівництво для проведення запланованої раніше акції Вісла. Після реалізації комуністами цієї злочинної акції УПА втрачає матеріальну базу для своєї діяльності і інформаційну та моральну підтримку населення.

Попри все, окремі загони УПА продовжували боротьбу до травня 1954 р.(1955 р.), коли було захоплено у полон нового голокомандувача полковника Василя Кука-Коваля. Та й після цього деякі зберігали боєздатність аж до кінця 50-х років, а останній партизан Ілько Оберишин погодився вийти з лісу тільки у 1991 р., після проголошення незалежності України.

Після трагічної смерті С. Петлюри у Парижі від рук більшовицького агента Президентом УНР в екзилі став голова Уряду УНР Андрій Лівицький (1879-1954), котрий перебував на цій посаді з 1926 по 1954 рік. В еміграції очолював уряд УНР, під час Другої світової війни зазнав репресій з боку нацистів. За його дорученням у 1948 році на основі українських політичних сил у еміграції створено Українську Національну Раду. Після Другої світової війни усі кошти на діяльність Державного Центру та його структур надходили від українського громадянства у світі, яке добровільно брало на себе певні зобов'язання. УНРада випустила серію облігацій позики, що була розповсюджена між громадянством.