Символізація образу ковил- трави в криворізьких легендах.

Про матеріал

матеріал з історичного краєзнавства може бути використаний при написанні учнівських дослідних робот, в роботі шкільних гуртків краєзнавчого та літературного спрямування, для популяризації досліджень етнографічного характеру та посилення міжпредметних зав’язків суспільно-гуманітарного та природничого навчальних циклів.

Перегляд файлу

Символізація образу ковил- трави в криворізьких легендах.

Сьогодні фольклорний світ та його збагачення перебуває в умовах зникнення. Легенди та народні переспіви є великим, але недостатньо вивченим писемним історичним джерелом, яке містить в собі безцінний скарб здобутку нашого народу. За допомогою простих слів, що передавалися та зберігалися багатьма поколіннями ми дізнаємося про світосприйняття тогочасних людей, їх уявлення про надприродній світ, символізм бачення навколишнього світу.

Кожен народ має народні символи, поважає та оберігає їх, на генетичному рівні вважаючи їх своєрідними святинями, які ідентифікують вирізняючи конкретний народ з поміж розмаїття та строкатості етнічної карти світу. До народних символів відноситься те, що найбільш любить та шанує народ. Українці мають свої символи, які протягом багато столітньої історії нашого народу виступали важливими факторами формування та становлення національної ідентичності: червона калина, верба, хрещатий барвінок, вірний своєму краю лелека та багато інших. Всі вони, наші давні і добрі символи, наші обереги дали можливість нашому сильному та вільному народу зберегти від забуття нашу пісню і думу, нашу історію і родову пам’ять, волелюбність. Про народні символи складено багато пісень і легенд, вони використовуються в обрядах, звичаях,їх вишивають на сорочках, рушниках. Чимале розмаїття рослин- символів в Україні. А якщо запитати себе: «Чи багато ми про них знаємо?». У народі кажуть: «Хто не дбає про коріння, той і не збере насіння». І тому все те краще, що дісталося нам у спадок ми повинні шанувати, берегти та передати у спадок наступним поколінням. Особливо гостро питання збереження національної ідентичності українського народу та власної ідентифікації постало в період повномасштабного вторгнення РФ, російські наративи намагаються впевнити українців у їх другосортності та меншовартості. Єдиним способам протистояти російській агресивній пропаганді знецінення національної свідомості українського народу є ґрунтовні дослідження історичного минулого всіх історичних періодів, повернення власної історії та збереження усного передання як історичної спадщини українського народу.

У козацьких повір’ях степову ковилу вважають травою мертвих, що росте на кістках наших предків- козаків. Тому козаки ніколи не рвали її і не вносили до будинку. Наведемо приклади відомих легенд які містять згадки про ковилу.

Одна з легенд розповідає, що давним-давно на нашу землю здійснювали набіги турки, татари та інші кочові племена. Багато лиха приносили, залишали по собі спустошену землю, обливаючи українською кров’ю родючі ґрунти нашої Батьківщини. Змушені були козаки поставити на кордонах сторожові пости, денно та ночно нести варту для захисту рідного краю. На переправі річки Кривий Торець стояла застава богуславського козака Антіна Щербини. Одного разу, під час варти Антіна, за заставу набігли татари, і він змушений був прийняти бій. Відважно бився козак- летіли голови з плечей татарви. Але дісталося й самому Антіну. Ось рубанув козака ятаганом ворог- полилася козацька кров на землю. І де впали краплі крові – там розцвів червоний мак. Зачепив бусурман шаблею волосся Антіна- впало сиве пасмо на землю, підхопив його вільний вітер і розніс по чистому полю, де впало сиве волосся , там покрився степ ковилою-травою. Не вдалося того разу татарам захопити заставу, вчасно прийшли на допомогу браття-козаки, гідну відсіч отримали іновірці. Жодному ворогові не вдалося вийти з тієї сутички живим. З тих пір кожного літа степ покривається червоними маками та срібною ковилою, нагадуючи славетний подвиг богуславського козака Антіна Щербини. А інша переповідає, що край наш був дуже багатим, чисельні племена та народи боролися за можливість проживати на цій благодатній землі проливаючи свою кров. І поросла на цій землі сива трава-ковила. Голівка ковили завжди схилена до землі в глибокій печалі, в скорботі по воїнам, загиблих у битвах, захищаючи свою Батьківщину, її волю заради майбутніх поколінь.

На жаль всі легенди нашого краю подібні за змістом між собою, однак кожна з них несе в собі щось неповторно унікальне та дозволяє нам поринути у ковильний степовий світ. Маємо зазначити, що є багато чудового матеріалу, який містить в собі розповіді про широкі простори ковильного степу в народних піснях:

« розгулялася непогодушка,

хмара грізна піднімалася.

Розшумілися, схилилися дубравушка,

всколихающая в полі ковила-трава…»,

або: « І впав Добриня з добра коня на сиру землю у ковилу-траву».

Однак, окрім слави «володарки дикого степу» інколи ковилу пов’язували зі смертю або тугою за покійними. Її особливий шепіт під час колихання вітром наче тихий плач що несеться широкими степними просторами. Це явище знайшло відображення в піснях, приказках та поетичних творах.

Ой коли ж тебе, серденько, ждати?

– Як стане по степу вітер повівати,

Очерет та траву по степу розсипати,

тоді, моя мила, мене ждати-піджидати.

Тоді питай вітра буйного: – А де

Ти подівався, молодий козак?

А вітер буйний у отвіт промовить:

– Ой лежить козак убитий та у полі під рокитою».

А по степу-долині ковила сивіє,

А скрізь по ковилі свистун вітер віє!

Проте, ковила у народній творчості символізує ще й свободу та силу. Таку символіку народ дав їй через місце розташування, бо південні степи асоціюються з козацьким життям, походами, духом свободи. Також шовкова трава – ідеал дівочої коси: «Ой коби в мене такі косоньки, такі жовтенькі, як се кійло (ковил)» На Буковині, наприклад, наречені вплітали рослину у весільний вінок, що утворював велику, пишну кулю із шовковистих волокон. Стебла ковили порівнювали і з гривами коней.

А в того коня шовковий хвостик,

А в того коня кійлова грива,

Кійлова грива коня покрила

Кійло(ковила)має не лише красу, а й силу, яку теж передає коневі:

На горі Іванко ходить,

Шаблею кійло косить,

Під кониченька носить

Та кониченька просить:

-їж, коню, те білеє кійло,

Щоб здужав за Дунай плести,

Нашу Марусеньку увезти

Великий пласт народної мудрості зберігають народні приказки та прикмети коли кажуть: «часом і поміж кропивою росте кійло», мають на увазі, що гарна добра, совісна людина знайдеться і серед негідного оточення; «де ковила, там і хліб», указують на плодючість українських земель.

Підсумовуючи вищевказане, можемо впевнено стверджувати, що ковила і її степи залишаються володарями народних легенд та переказів, які складають відповідний відсоток фольклорної літератури

Нами були знайдені, проаналізовані визначні легенди Криворіжжя пов’язані зі степом. Ми звернули увагу, що серед широкої флори криворізького степу найбільш часто згадується саме ковил-трава наче спеціально акцентуючи увагу на безкрайності степу, порівнюючи його з безмежними вільними морськими просторами. Наприклад, «Золота баба»- це топонімічна легенда, у якій йдеться про зниклу золоту фігуру у вигляді баби, яку сховали козаки від «лихих бусурманів –людоловів», а починається вона словами опису українського степу «Серед безкрайнього українського степу колишеться ковила. Під подихами вітру її пухнастості голівки перекочуються, наче хвилі морські.І обтікають плавно ті хвилі кам’яних баб. Неподалік від злиття двох річок, на пагорбі стоїть єдина на весь степ золота баба.». Особливо нашу увагу привернула героїчна легенда– «Сльози Рудани»- розповідь про безтямне кохання та любовний трикутник. В ній як і в першій представленій легенді всі головні події розгортаються в ковильному степі: «в ковильному степу жили– були брат і сестра- Інгулець і Саксагань, діти бога Симаргла…».На останок ми наводимо легенду «Вогняний курган»- давній переспів однієї з криворізьких легенд, записаний вже в післявоєнні роки. Тим не менш, він теж містить згадки про ковилу характеризуючи степ « Стояв в безкрайньому українському степу серед моря ковили курган…». Остання легенда вразила нас своєю досить простою та лаконічною структурою, однак сюжет з кожним словом стає все напруженішим і цікавим.

Якщо ми звернемо увагу, то всі три легенди пов’язані між собою красою та оспівуванням рослинності рідної землі. Українська природа дивовижна та багатогранна. Серед її різноманіття є і трава ковила, або ковил, яка здавна зачаровувала своїм виглядом. Наприкінці травня українські ковилові степи вкриваються дивовижними рослинами– стають зеленими, срібними, жовтими морями. Вони зачаровують своїм виглядом– тоненькими стеблами та ніжними, невагомими квітками. В описах ковилу порівнюють із шовком або сріблом, що розлилося та блищить на сонці, тому в народі вона знана ще як «шовкова трава». Сама ж назва «ковила» походить від праслов’янського «kovylь», пов’язаного зі словами «кувати», «бити», «рубати», тобто, скошувати, бо здебільшого ковила була рослиною для покосу. Є також регіональна назва – кійло.

Українська земля багата на різноманітні пам’ятки минулого, наша природа незрівнянна та дивовижна. Серед різноманіття флори є і трава ковила, або ковил, яка здавна зачаровувала своїм хвилюючим виглядом. Наприкінці травня українські ковилові степи вкриваються шовковою ковдрою– стають зеленими, срібними, жовтими морями. Вони гіпнотизують своїм виглядом– тоненькі стебла, ніжні, майже невагомі квіточки колихаються в такт з тисячолітньою піснею українського степного вітру. В описах ковилу порівнюють із шовком або сріблом, що розлилося та блищить на сонці, тому в народі вона знана ще як «шовкова трава». Сама ж назва «ковила» походить від праслов’янського «kovylь», пов’язаного зі словами «кувати», «бити», «рубати», тобто, скошувати, бо здебільшого ковила була рослиною для покосу. Є також регіональна назва– кійло.

Ковили- гарні декоративні трави, досить поширені не тільки в Україні, а й в деяких країнах Азії та Європі. Використовуються для відкритих паркових галявин, багаторічних газонів, кам’янистих гірок, штучно створених степових ділянок як групами так і поодиноко. Ця рослина, яка за століття увібрала в себе безліч систематично схожих за собою образів , стала на один рівень з символами не тільки окремих регіонів, а й всієї України. Це підтверджується описом її як символу степового краю в безлічі літературних та історичних творів. Ковила є потужним образом, що уособлює рідний край, виступає оборонницею українських степів в творах багатьох борців за право на самовизначення українського народу, зокрема в творах Василя Стуса, шовкова трава, краса українських степів є символом минулих років, сповнених смутку у вірші «Рідніше не треба крові…»:

Рідній не треба мові

Печальних слів,

Давній сум ковилів

Забуті ми готові

Підсумовуючи все вищесказане, можна впевнено стверджувати, що ковила та її степи були та залишаються володарями української народної літературної думки та не втрачають актуальності на сьогоднішній день, посідаючи гідне місце в сучасній українській літературі.

Отже, ковила- дійсно виступає як народний символ краси та оборони українських, зокрема, криворізьких степів, запропоновані і проаналізовані нами приклади українського, в тому числі криворізького фольклору є доказом цього.

Список використаної літератури:

1.Б.В.Заверуха « У світі рослин».- К.: Урожай, 1980.

2.Владислав Андрійович Титов. Ковила- трава степова [Електронний ресурс]: [Веб-сторінка].-Електронні дані. – Режим доступу: https://books.google.com.ua/books/about/%D0%9A%D0%BE%D0%B2%D1%8B%D0%BB%D1%8C_%D1%82%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B0_%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%BD%D0%B0%D1%8F.html?id=eJA-AQAAIAAJ&redir_esc=y

3.Войтович Валерій Миколайович. Українська міфологія.-К.:Либідь,2002.-664 с.:іл.; Українська міфологія.- Вид.3-є.-Рівне: Видавець В.Войтович,2012.-681 с.: іл.

4.Історичний фольклор Криворіжжя.- Кривий Ріг: видавництво «І.В.І», 2001.-

368 с.

5.Ковила [Електронний ресурс]:[Веб-сторінка].-Електронні дані. – Режим доступу: http://moyaosvita.com.ua/biologija/kovila/

6.Коломієць І.І. Флолексизми в українській поезії ІІ половини ХХ ст.: функціонально-стилістичний аспект.-зб.наук.праць.Вип.5.-Донецьк:ДонНУ,2002

7.Легенда про ковилу[Електронний ресурс]:[Веб-сторінка].-Електронні дані. – Режим доступу: http://eco-kray.org.ua/articles/167-legenda-pro-kovilu.html/

8 . Мензатюк З. Шовкова трава // Зелені чари: зб. оповідань / худож.: Л. Остапенко, О. Бржосніовська, В. Ярош.– Чернівці: Видавничий дім «Букрек», 2012.– С. 134–136.

9.СУМ-словник української мови в 11 томах[Електронний ресурс]:[Веб-сторінка].-Електронні дані. – Режим доступу: https://slovnyk.ua/index.php