Ки́ївська Русь (у джерелах сучасники називали цю державу Русь або Ру́ська земля́ — середньовічна держава на території Східної Європи з центром у Києві, яка існувала з кінця IX до середини XIII століть і являла собою об'єднання руських князівств під владою династії Рюриковичів. У часи найбільшої могутності простягалася від Балтійського моря на півночі до Чорного моря на півдні, і від верхів'їв Вісли на заході до Таманського півострова на сході.
Історики часто ділять політичну історію руської держави на три періоди. Перший період — швидкого зростання — охоплює майже 100 років — з 882 року, коли на престол у Києві сів Олег, до смерті Святослава I Хороброго 972 року. У цей час було підкорено сусідні східнослов'янські племена, в результаті чого утворилося величезне господарське й політичне об'єднання, здатне кинути виклик основним суперникам у цьому регіоні. Другий період охоплює князювання Володимира Святославича (978-1015 ) та Ярослава I Мудрого (1034-1054), що було добою зміцнення Києвом своїх завоювань і досягнення ним вершини політичної могутності і стабільності, економічного та культурного розквіту. На противагу територіальному зростанню попереднього періоду тут переважає внутрішній розвиток. Було впроваджено християнство, що значною мірою вплинуло на політичне і культурне життя держави, а також вироблено кодекс законів. Останній період характеризується безупинними руйнівними князівськими чварами, зростанням загрози нападів кочових племен та економічним застоєм. Початок цього періоду, за різними оцінками, припадає на час смерті Ярослава I Мудрого 1054 року або кінець князювання останніх успішних правителів Києва — Володимира II Мономаха (1113-1125) та його сина Мстислава I Великого (1125-1132). Після захоплення та розорення Києва суздальським князем Андрієм Боголюбським 1169 року, політичне й економічне значення міста впало. Монгольська навала на Русь 1237—1241 років і руйнування Києва1240 року поклали край існуванню Київської Русі та незалежності давньоруських князівств.
Михайлівський Золотоверхий собор. Визначна пам’ятка архітектури Київської Русі стала жертвою радянської влади. Михайлівський Золотоверхий монастир разом із величним собором існував з 1108 року аж по 1936, коли його підірвали комуністи. Збудував його онук Ярослава Мудрого Святополк Ізяславич. У 17 столітті він набув форм українського бароко. Відбудували його тільки у 2000 році. Зараз це діючий монастир та храм УПЦ КП. Фото 1875р. Фото 2017р.
Києво-Печерська лавра. Одну із головних святинь православних християн, духовний центр українського народу, теж не обійшла сумна доля війни – головний храм лаври зруйнували у 1942 році. Історики по сьогодні шукають винних, чи то радянські війська, чи Вермахт – невідомо. Але храм відновили тільки у 2000 році. Збудували Успенський собор Києво-Печерської лаври 1078 року за часів сина Ярослава Мудрого Святослава Ярославича. Монастир на тому місці існував весь час, аж по сьогодні. Зараз – це одна з основних святинь православних християн, належить УПЦ МП.
УСПЕНСЬКИЙ СОБОР ЄЛЕЦЬКОГО МОНАСТИРЯ. ОДИН З НАЙВЕЛИЧНІШИХ ХРАМІВ ЧЕРНІГОВА. БУВ ЗБУДОВАНИЙ У СЕРЕДИНІ 12 СТОЛІТТЯ. ПІД ЧАС ТАТАРО-МОНГОЛЬСЬКОЇ НАВАЛИ БУВ ЧАСТКОВО ЗРУЙНОВАНИЙ, ОДНАК ПОТІМ ВІДНОВЛЕНИЙ. ЯК І БАГАТО ІНШИХ ХРАМІВ, БУВ ПЕРЕБУДОВАНИЙ У СТИЛІ УКРАЇНСЬКОГО БАРОКО, В ЯКОМУ ДІЙШОВ ДО СЬОГОДНІ. В ІНТЕР’ЄРІ СОБОРУ ЗБЕРЕГЛИСЯ НЕВЕЛИКІ ЗАЛИШКИ РОЗПИСІВ ЧАСІВ КИЇВСЬКОЇ РУСІ.
НАЙВЕЛИЧНІШОЮ СПОРУДОЮ НАЦІОНАЛЬНОГО ЗАПОВІДНИКА „СОФІЯ КИЇВСЬКА” Є СОФІЙСЬКИЙ СОБОР – ВСЕСВІТНЬО ВІДОМА ПАМ’ЯТКА АРХІТЕКТУРИ І МОНУМЕНТАЛЬНОГО ЖИВОПИСУ ХІ СТ. У 1990 Р. СОБОР РАЗОМ АНСАМБЛЕМ МОНАСТИРСЬКИХ СПОРУД НА ЙОГО ПОДВІР’Ї ЗАНЕСЕНО ДО СПИСКУ ВСЕСВІТНЬОЇ СПАДЩИНИ ЮНЕСКО. ЗАСНУВАННЯ СОБОРУ ЗГАДУЄТЬСЯ В ЛІТОПИСАХ ЯК ПІД 1017, ТАК І ПІД 1037 РОКАМИ. БУДІВНИЧИМ СВЯТОЇ СОФІЇ ЛІТОПИСЦІ НАЗИВАЮТЬ ВЕЛИКОГО КИЇВСЬКОГО КНЯЗЯ ЯРОСЛАВА МУДРОГО.