Презентація "Архітектура і будівництво Егейського світу"

Архітектура і будівництво Егейського (Кріто-Мікенського) світу. Лекція з історії мистецтв

План : Передумови і характер архітектурної діяльності. 1 Троянська архітектура. 2 Архітектура Кріту. 33 Архітектура материкової Греції. 44 Click to add Title5

Стародавня Греція. Словосполучення «стародавня Греція» у багатьох асоціюється з високою античною культурою, мудрими афінськими філософами, відважними спартанськими воїнами та величними храмами. Насправді ж стародавня Греція, це не одна, а відразу кілька цивілізацій, які розвивалися і трансформувалися протягом століть. Серед них можна виділити: Мінойську цивілізацію, яка існувала в ранній період розвитку древньої Греції, з нею пов’язана, наприклад, знаменита легенда про Тесея і Мінотавра, що має ймовірно під собою якусь реальну історичну основу. Ахейську цивілізацію, саме про цей період пише Гомер у своїх епічних поемах «Іліада» і «Одіссея». Еллінську цивілізацію, власне період найвищого розквіту давньогрецької цивілізації.

Передумови і характер архітектурної діяльності

Передумови і характер архітектурної діяльностіРайонами поширення архітектури Егейського світу стали острови Егейського і Середземноморського морів Кріт, Кіпр і Кіклади, узбережжя Малої Азії з прилеглими островами і Балканський півострів, де знаходилися міста Мікени, Тиринф, Пілос. Культура народів, що заселяли ці території, розвивалась одночасно з єгипетською і месопотамською, згасла на межі ХІІІ … ХІІ ст. до н. е., стала з'єднувальною ланкою між архітектурою Єгипту, Стародавнього Сходу і Античної Греції.

Природні та кліматичні умови. Природні та кліматичні умови мали значний вплив на формування архітектури егейського світу, який включає такі давні культури, як Мінос, Мікена та Кіклади. Ось деякі ключові фактори: Землетруси: в регіоні часто відбувалися землетруси, які нерідко призводили до катастрофічних наслідків і руйнування споруд. Клімат: Літня спека, різкі вітри та урагани, рідкі але сильні зливи. Цей клімат визначав потребу в архітектурних рішеннях, спрямованих на охолодження влітку та утеплення взимку. Такі рішення включають в себе використання білих фасадів для відбивання сонячних променів та будівель з плоскими дахами, які використовувалися для збирання води. Матеріали: У регіоні були обмежені ресурси на будівельні матеріали. Тому стіни та споруди часто були виготовлені з каменю (вапняк, алебастр, сланець) та глини. Дерево було рідкісним і менше використовувалося в архітектурі. Архітектурні інновації: Егейський регіон був піонером в архітектурних інноваціях, таких як використання склепінь, арочних конструкцій і фортець з великими масивами каменю без розчину. Таке мурування греки називали циклопічним, оскільки вважали, що їх зводили міфічні велетні – одноокі циклопи.

Троянська архітектура

Крито – Мікенське мистецтво

Ранній етап історії Стародавньої ГреціїРанній етап історії Стародавньої Греції носить назву крито-мікенський, або егейський. В III—II тисячоліттях до н. е. виникають перші держави у басейні Егейського моря — на острові Крит і півострові Пелопоннес (міста Мікени, Пілос, Тіринф). Острови Егейського світу, які називають Архіпелагом, поділялися на декілька груп. Це були держави ранньомонархічного типу з розвинутим бюрократичним апаратом, сильними общинами. Вони схожі на давньосхідні деспотії.

Культура Егейського світу. Культура Егейського світу була відкрита лише в Новітній час . Центр Егейського світу – о. Крит, де розкопки розпочалися лише в 1900 році, англійським вченим Артуром Евансом, він найретельнішим чином досліджував відкриту ним культуру, дав їй назву мінойська.

Генріх Шліман. Перший крок до відкриття крито-мікенської (її називають також Егейської) культури зробив Генріх Шліман. Повіривши у реальність існування гомерівського міфу, він почав шукати легендарну Трою. Йому надзвичайно пощастило. Ознайомившись із західним узбережжям Малої Азії, Шліман вирішив, що давня Троя розташована на пагорбі Гіссарлик. Тут усе збігалося з описом Гомера, а на поверхні Землі він виявив залишки стародавніх будівель. Розкопки почалися в 1871 р., Шліман знайшов безліч кам'яних знарядь, керамічних виробів та посуду. Під час розкопок 1873 р. було виявлено велику будівлю із скарбом золотих речей, яку Шліман прийняв за палац царя Пріама. Як з'ясувалося пізніше, це була не гомерівська Троя, а поселення, яке виникло тисячоліття раніше. До кінця своїх днів (Шліман помер у 1890 р.) він так і не дізнався, що, розкопавши до найнижчих верств пагорб Гіссарлик, він відкрив набагато давнішу, ніж гомерівська Троя, культуру.

Артур Джон Еванс. Поштовхом для початку досліджень англійського археолога А. Еванса на Криті послужили сюжети багатьох грецьких міфів: про великого майстра Дедала, який побудував для крітського царя палац-лабіринт, про героя Тесея, який переміг мешканця лабіринту Мінотавра і знайшов шлях за допомогою “нитки Аріадни”. Артур Еванс розділив найдавнішу історію Криту на три періоди (назвавши їх на ім'я легендарного критського царя мінойськими):ранньомінойський (3000 - 2000 рр. до н. е.) середньомінойський (2000 - 1600 рр. до н. е.)пізньомінойський (1000 - 1200 рр. до н. е.). Перший із цих періодів відомий також як раннє бронзове століття.

Археологи Генріх Шліман (1822-1890)Артур Еванс (1851-1941) Спірідон Марінатос (1901 – 1974)Перші центри відкриті в результаті розкопок Г. Шлімана (Німеччина) у Мікенах (1876), сера А. Еванса (Англія) на Криті (з 1899). Останнім часом великий внесок у вивчення егейської культури на о. Тіра (Санторін) вніс грецький археолог С. Марінатос.

Парадний посуд з “морськими” сюжетами. Крітські майстри обробляли бронзу, але не знали заліза, виготовляли гарний керамічний посуд, прикрашаючи його кольоровими зображеннями рослин, тварин, людей. Особливо відомим є парадний посуд з “морськими” сюжетами. Глечик в морському стилі

Торговельні зв’язки Мінойської цивілізації

Царський палац у Кноссі – головний пам'ятник егейської культури

Кносський палац. Цей дивовижний палац-лабіринт побудував талановитий архітектор, скульптор і художник того часу Дедал. Він був і видатним винахідником. Центрами Мінойської цивілізації були міста. Вони розросталися навколо величезних палаців, які могли мати до чотирьох поверхів, налічували безліч кімнат, були обладнані каналізацією та водогоном. Палацові стіни прикрашали яскраві фрески та мозаїки. Ці споруди настільки вразили археологів, що Мінойська цивілізація отримала назву палацової.. Перші поселення міського типу з'явилися на Криті ще в Ранньомінойський період (3000 – 2200 рр. до н. е.). Вони управлялися правителями – базилевсами. До часів Гомера на Криті було до 100 поселень.

Мистецтво Егейського світу відрізняється від мистецтва сучасних їй Східних деспотій більшою свободою виразних засобів, різноманітністю сюжетів і форм, жвавістю виражаються емоцій. Зовні суворі палаци базилевсів всередині були багато прикрашені фресками – розписами по сирій штукатурці. Найбільш ранні фрески за своєю стилістикою нагадують давньоєгипетські, однак, вони вільні від релігійних канонів.

Фреска «Акробати грають з биком» або «Таврокатапсія»Розписи оформляли приміщення у вигляді стрічкових фризів на висоті людського зросту. У сюжетах переважають сцени видовищ, полювання, зображення дикої природи, тварин у русі. Культ бика мінойців. На фресці з Кносського палацу ілюстрація до легенди про Мінотавра

Мистецтво Егейського світу. Крім сюжетних розписів, стіни прикрашені орнаментальними фризами у вигляді хвиль або спіралеподібних форм. Для розписів характерні динаміка, плинність ліній, яскраві контрастні кольори світлих відтінків з темним контуром навколо зображень.

«Дами в блакитному» фреска Кносського палацу 15 ст. до н. е.

Фреска з Кносського палацу – Придворна дама “Парижанка” План цієї багатоповерхової споруди справді нагадує лабіринт. Багато приміщень, сполучених складною системою переходів, коридорів, сходів, не мали зовнішніх вікон і освітлювалися через спеціальні світлові шахти. У палаці діяла система вентиляції і водопостачання. Стіни прикрашали чудові фрески, найзнаменитіша з яких – “Парижанка”.

Мінойська Богиня змії, фаянс, с. 1650-1550 до н. е., розкопана у Кносських храмових сховищах)У палацах крито-мікенської культури були також знайдені статуетки: фігурки жриць, тварин з фаянсу і слонової кістки, бронзи, були виявлені також фрагменти великих статуй, які не збереглися. Грецькі скульптори вважали себе спадкоємцями крито-мікенських майстрів і називалися «дедалідами» по імені легендарного Дедала – скульптора і винахідника, який працював у критського царя Міноса.

Ключові риси мінойської архітектури:

Мінойська архітектура. Мінойська архітектура була виразною і оригінальною, і вона відігравала важливу роль у формуванні грецького мистецтва та архітектури. Вона свідчить про високий рівень технологічних досягнень і культурного розвитку мінойського суспільства.

Критська (Мінойська) культура (XVIII-XIV ст. до н. е.):

Типи капітелей у догрецькій архітектурі Егейського світу:

Кераміка. Особливе місце в мистецтві Криту займає кераміка. Форми судин були дуже різноманітні, і в них вже вгадується грецька стилістика, яка лягла в основу вишуканих форм класичної кераміки. Судини покривалися складними візерунками, зображеннями квітів, птахів, морських тварин. На ритуальних посудинах з каменю зображувалися складні композиції, що зображують військові сцени або ігри з биком. Мінойська кераміка

Ритуальна кераміка: ритон, кернос, ларнак Ритони та керноси, спеціальні судини для поливань і підношень, виконаних найчастіше у формі голів тварин, наприклад, бика. Ларнаки – глиняні еквіваленти сучасних трун

Рослинний та морський стилі мінойської кераміки

Кераміка в стилях камарес та Barbotine

Кераміка в стилі Камарес. Середньопалацовий період ознаменувався появою судин стилю Камарес, які виготовлялися у Кноссі та Фесті. Вони відрізняються не тільки дивовижною технікою виконання (стінки деяких ваз і чаш настільки тонкі, що можна порівняти з яєчною шкаралупою і виділяються в окрему підкатегорію), а й поліхромним мальовничим декором. Округлі симетричні форми ваз стилю Камарес розписані складними візерунками із хвилеподібних ліній, розеток, спіралей, сіток тощо, нанесених на темне тло червоною, білою та коричневою фарбами.

Кераміка в стилі Barbotine. Кераміка в стилі Barbotine (у російському перекладі мені цей стиль зустрічався як «шестірні», що звучить, звичайно, кривувато). Характерною особливістю декору цих виробів є шипоподібні опуклості, які створюють ще процесі ліплення судини.

Форми мінойської кераміки Кубки, глеки, шкатулки, «чайники», «фруктівниці», скіфоси, піфоси великих і малих розмірів, кратери - такі види кераміки, що особливо часто зустрічаються.

Форми античної Грецької кераміки

Амфора. Амфора - овальна посудина з двома ручками для зберігання олії та вина, іноді використовувалася як урни для поховання чи голосування.

Кратер Кратер з завитками - посудина з широким горлом, містким тулубом і двома ручками; для змішування міцного вина з водою. Кратер у формі чашечки квітки. Другий тип кратерів, нічим не поступається першому.

Пеліка Пеліка - розширюється донизу, з двома вертикальними ручками. Використовувалася, головним чином, для зберігання невеликих обсягів сипучих і рідких речовин.

Килик. Килик (грец. κύλιξ) — давньогрецька широка посудина, найуживаніший різновид посудини для пиття води. Килик мав легку коротку ніжку або зовсім її не мав, з більш-менш пласким корпусом і парою ручок.

Кіаф. Кіаф — давньогрецька посудина з однією ручкою, нагадує сачасну чашку. Це різновид килика без однієї ручки, проте ручка кіафа більша і підноситься над краєм посудини, оскільки кіафи використовувалися на сімпосіях для зачерпування вина.

Лекіф. Лекіф (грец. Λήκυθος) — давньогрецька посудина, призначена для зберігання оливкової олії, також використовувалася як поховальний дар в 5 столітті до н. е. Характерними рисами лекіфа є вузьке горло і невелика ніжка.

Скіфос. Скіфос (грец. Σκύφος) — давньогрецька широка і глибока посудина для вина. Мала низький бортик, ручки, які примикали горизонтально до верхнього краю посудини, а іноді й були відсутніми. Скіфос — видозмінений килик, запозичений стародавніми греками у скіфів, звідси походить і назва. Він вважався посудиною Геракла і часто зображувався в його руках.

Гідрія або Кальпіда. Гідрія (грец. Υδρία), також Кальпіда (лат. Kalpis) — давньогрецька посудина з трьома ручками, дві з яких менші за третю, приставлені горизонтально з обох сторін корпусу посудини і служили для того, аби притримувати посудину, коли несеш на голові. Третя, довга ручка, прикріплена вертикально до шийки гідрії, допомагала нахиляти посудину, виливаючи із неї воду.

Стамнос. Стамнос — давньогрецька посудина круглої форми, що нагадує амфору. У стамноса низька шийка і дві горизонтальні ручки з боків. Стамноси вперше з'явилися в архаїчну епоху в Лаконії та Етрурії і використовувалися для зберігання вина, олії та інших рідин. Стамноси часто зустрічаються з кришками. Греки Аттики називали стамноси пеліками. В Афінах стамноси з'явилися близько 530 до н. е. і виготовлялися виключно для продажу в Етрурію.

Псиктер. Псиктер (грец. Ψυκτήρ) — давньогрецька посудина, за формою нагадує гриб. Псиктер набув поширення в Аттиці в другій половині 6 століття до н. е. Псиктер використовувався разом з кубковим кратером. Одна з цих посудин призначалася для зберігання снігу або крижаної води, в іншу наливалося нерозбавлене вино. До теперішнього часу не зберіглося інформації, яка з судин призначена для води, а яка — для вина. Псиктер поміщався в рідину, що знаходилася в кратері. Псиктери разом з кубкоподібними кратерами використовувалися на сімпосіях.

Ойнохоя. Ойнохоя грец. Οινοχόη — давньогрецька посудина для розливання вина. Це глечик з однією ручкою, овальним корпусом та вінчиком у формі трилисника, тобто з трьома носиками. Професійні виночерпії, запрошувані на сімпосії, майстерно розливали за допомогою ойнохої вино одразу в три келихи.

Алабастрон. Алабастрон — давньогрецька посудина, грушоподібна або витягнута, циліндричної форми з округлим дном. На відміну від ритону алабастрон може стояти вертикально. Алабастрони використовувалися для зберігання ароматичних речовин і рідин, переважно жінками. Чоловіки користувалися в аналогічних випадках арибалами.. Зразком для форми алабастрона послужила форма посудин в Єгипті, які там виготовлялися з алебастру, якому й зобов'язані своєю назвою. Алабастрони виявляли під час розкопок некрополів Кносса і Феста на острові Крит, вони датовані 1900—1300 до н. е. Головними мотивами вазопису критських алабастронів були зображеннями птахів, риб та восьминогів у палацовому стилі.

Лутрофор. Лутрофор (грец. λουτροφόρος) — давньогрецька посудина, яка відрізняється довгою шийкою та ручками особливої форми із перетинками. Лутрофор використовувався для зберігання води у шлюбних і похоронних церемоніях, а відтак за своїм культовим призначенням аналогічний лекіфу або лебес гамікос. Тому його часто виявляють у похованнях незаміжніх жінок. Лутрофор також зображувався на надгробках як скульптура або рельєф.

Канфар. Канфар ( др.-грец. κάνθαρος ) - Давньогрецька посудина для пиття у формі кубка з двома вертикальними ручками. З канфарів пили грецькі боги, наприклад, з канфаром часто зображувався Діоніс . Нерідко канфар використовувався для жертвоприношень або як предмет культу . Таким чином, як посуд для пиття канфар ніс у собі релігійне навантаження. Можливо, що спочатку канфар використовувався виключно для культових обрядів.

Чорнофігурний стиль. Ахіл та Аякс, за грою в кості.  Чорнофігурна амфора.  530-525 рр. до н.е. Майстер Ексекій. Чорнофігурний вазопис Стародавньої Греції, відомий також як чорнофігурний стиль або чорнофігурна кераміка — один із основних методів і стилів декорування античних грецьких ваз. Особливо поширений між 7-м і 5-м століттями до н. е., хоча існують зразки, датовані ще 2 століттям до нашої ери. Малюнки та орнаменти на посудині формою і кольором подібні до силуетів. Тонкі контури вирізалися у фарбі перед випалом, і деталі могли підсилюватися і підкреслюватися, як правило, білим чи червоним кольором. 

Чорнофігурний стиль. Використовувалась глина жовтих відтінків. Вироби спочатку сушили, робили живопис, потім тричі випалювали. Вважається, що розпис виконували пензлями особливою рідиною — шлікером (глянцевою глиною). Це суспензія особливої глини у воді, що після випалення дає чорне тло вазопису. Малюнок продряпували на шлікері до основи, комбінуючи подряпини з малюнком білою і червоною фарбами. Біла фарба використовувалась також для малювання жіночого тіла та орнаментів, одягу, пір'я птахів, деяких контурів. Керамічні вироби коринфського походження зазвичай не перевищують 30 см у висоті. Геракл і Геріон. Чорнофігурна амфора. бл. 540 р. до н.е.

Червонофігурний стиль З'явився приблизно в 530 р. до н. е. в Афінах і проіснував до кінця III ст. до н. е. Свою назву червонофігурний стиль отримав завдяки характерному співвідношенню кольорів між фігурами і тлом, прямо протилежному чорнофігурному: тло — чорне, фігури — червоні. Крім двох основних кольорів у зображеннях зустрічаються й інші кольори — білий та червоний. 

Червонофігурний стиль У порівнянні зі чорнофігурними силуетами, що виглядають як тіні, червонофігурні зображення стали динамічнішими і наблизилися до життя. Крім того, червоні фігури відрізнялися більшою контрастністю на чорному тлі. З'явилася можливість зображувати людей не тільки у профіль, але і анфас, зі спини або в три чверті. Червонофігурна техніка дозволяла краще передати глибину та простір.

Мікенська архітектура. Мікенська архітектура відноситься до архітектурного стилю, який був розповсюджений в Мікенах - одному із важливих центрів давньогрецької цивілізації. Мікени - це місто-держава, розташоване в сучасній Греції, і це місце відоме завдяки мікенському періоду давньогрецької історії, який тривав приблизно з 1600 до 1100 року до н. е. Мікенська архітектура є важливим пам'ятником давньогрецького мистецтва та історії. Вона свідчить про розвинений ступінь військової архітектури та технологічних досягнень того часу і грає важливу роль у вивченні ранньої грецької цивілізації.

Період високого розквіту мистецтва ахейської ГреціїЗа часів розквіту на Криті мінойської цивілізації в материковій Греції набирають сили племена ахейців. Саме з ними пов’язують нову грецьку цивілізацію, яку ще називають мікенською — від назви столиці наймогутнішого з ахейських царств, міста Мікени. Мікени були торговельним і ремісничим центром Греції. Помітну роль у житті Греції з 16-15 ст. до н. е., окрім Мікенського царства, відіграють держави зі столицями Пілос, Тиринф, Афіни та Фіви.Історію Греції ІІ тис. до н. е. називають ахейською. У цей час було винайдено гончарне коло та бойові колісниці. Культура ахейців на відміну від життєрадісної палацової культури критян носила суворий кріпосний характер.

Як стверджує дослідник мікенської цивілізації Ю. В. Андрєєв:«Мікенська пасіонарність була зовсім іншого роду, аніж мінойська. Її основою була не радість життя, не готовність кинутися в обійми природи, щоб розчинитися у невичерпному потоці живої матерії, що наповнює увесь космос, але зовсім навпаки, нестримувана жага самоствердження перед обличчям ворожого зовнішнього світу, героїчна боротьба та захоплення цією боротьбою…»  

Ключові риси мікенської архітектури:

Левові ворота в Мікенах Рельєф величних «Левових воріт» - єдиний приклад монументальної скульптури в Егейському мистецтві. Геральдичний характер рельєфу цілком відповідав умовному мистецтву Мікен.

Мікенська архітектура. Мікенські палаци розташовані на піднесених місцях. На відміну від палаців Криту, які не мали укріплень, палаци Тиринфа і Мікен були добре укріплені. Укріплені вежами стіни Тиринфа місцями сягали 10 м завтовшки і мали всередині комори для зброї та ін. Із тиринфської фортеці підземний хід вів до підземного джерела. У палацах був водопровід та каналізаційні стоки. Загальні риси мікенських палаців з композицією критських палаців:- несиметричне розташування споруд;- світлові колодязі та ін.

Особливості палацових комплексів мікенської архітектури: в плані палацу центральне місце займав мегарон – це були тими рисами егейської архітектури, які перейшли в архітектуру Давньої Греції; стіни палацових будівель були складені з сирцевої цегли з дерев'яними прокладками, покриті штукатуркою і іноді розписані; примітивна техніка кладки фортечних стін з величезних необтесаних каменів, насухо;   стіни були укріплені баштами; у плануванні враховуються природні та ландшафтні особливості місцевості; складається єдина ордерна система. Колони прикрашаються спіралями, зиґзаґами, візерунками із металевих кілець тощо.

Мегарон (грец. Megaron - великий зал)Мегарони складалися з приміщень прямокутної форми. В основі конструкції були прямокутні колони, стіни мурувалися з каменю та вирівнювались штукатуркою. В центрі мегарону містилась колонада з 4 колон, між якими розташовувалась велика чаша для вогнища. Дах мегарону був плаский або двоскатний, покривався керамічною черепицею. Мегарон - найпростіший тип давньогрецького храму в антах, на передньому фасаді має закритий ордер в один ряд колон. Поняття запровадив Вітрувій, який дав типологію давньогрецьких храмів.

Мегарон

Палац в ПілосіПлан Мікен (реконструкція) Відновлена фреска з палацу в Пілосі (Мікенський період, близько 1350 р. до н. е.)

Толосові поховання. Важливими пам’ятками архітектури мікенської цивілізації є також купольні гробниці. Найвідоміша з них, так звана скарбниця Атрея, була збудована близько ХІІІ ст. до н. е. Купольна зала гробниці має 14 метрів в діаметрі. З внутрішньої сторони купол був оздоблений позолоченими розетками, що вочевидь мало на меті символізувати небо. До купольної зали веде довгий коридор – дромос, він також має символічне значення, як перехід в потойбічний світ. У купольних гробницях можна вбачати претензію ахейців та їх цивілізації на вічність, самодостатність та непідвладність часу. 

Купольні гробниціВиділяються круглі у плані купольні гробниці-толоси з хибним склепінням і дромосом (гробниця Атрея біля Мікен, 1400-1200 рр. до н. е.).

Мікенський вазопис. Для мікенського вазопису характерні геометризація та схематизація зображуваного, використання стилізованого силуету. Мікенський вазопис прийнято поділяти на «палацовий» та «картинний» стилі. Для першого випадку власне і характерні керамічні вироби розфарбовані яскравими фарбами. Контур зображень завжди рівний і чіткий, що ніби «прикріпляє» зображення до фону. Фон використовувався однотонний, без додаткових елементів. Для ахейського живопису характерне зведення просторових елементів до площинних: твори ніби фіксують зображуване, навічно зупиняють його в часі. В ахейському живописі дуже популярними були сюжети війни та полювання, що також в свою чергу дозволяє скласти уявлення про життя, заняття та світогляд ахейців., картинний стиль, в свою ж чергу, тяжіє до сюжетного живопису, однак зустрічається він досить рідко. У XIV-XIII ст. до н.е. мікенська кераміка зазнає значних змін: помітно знижується якість матеріалів, розпис остаточно зводиться до геометричних фігур. Такі трансформації пов’язують з дорійським вторгненням і так званою «Катастрофою бронзового віку».

Мистецтво скульптури. Мистецтво скульптури також було знайоме ахейцям. Найвідомішим його артефактом є знайдена у 19 столітті у Мікенах так звана «Маска Агамемнона» – золотий рельєф, що зображує людське обличчя. Поховальна маска датується ІІ тисячоліттям до нашої ери і легендарному царю Агамемнону, ймовірніше за все, не належала. Однак цей артефакт важливий як характерний взірець ахейської скульптури. Вочевидь, для створення поховальних масок, як і для інших скульптурних портретів, існувала єдина схема, згідно якої виділялися основні деталі обличчя, проте в цілому воно лишалося відносно «пласким», на теракотових головах риси обличчя виділялися не лише об’ємом але й кольором, розфарбуванням. Для скульптури малих розмірів в якості матеріалу часто використовувалась слонова кістка. З наближенням «катастрофи бронзового віку» ахейська скульптура зазнає змін, намічається тенденція до «спрощення» форм. З’являються так звані «пізньомікенські» ідоли, для яких характерний геометризм, абстрактність та певна «примітивність» виконання.

Прикладне мистецтво ахейців. У прикладному мистецтві ахейців велике місце займали предмети виконані з дорогоцінних металів: тонкого листового золота: маски, великовагові кубки, чаші, посудини, виготовляли зброю, яку прикрашали різьбленням і інкрустацією.

Архітектура егейського світу з приблизно 3000 до 1000 років до н. е. Основні особливості архітектури егейського світу :

Мінойська і мікенська архітектура

Архітектурні елементи: Егейська архітектура включала такі елементи, як колони, арки та фрески. Егейська архітектура має свою власну унікальну історію та стиль, і вона залишила незабутній слід у світовій архітектурі.

Дякую за увагу і терпіння!Гарного дня!