Презентація "Балкани у добу Середньовіччя"

Балкани у добу Середньовіччя

План: Велике Переселення народів. Болгарія. Візантійська та Латинська імперіїХорватія. Сербія. Далмація

Зміни клімату (надзвичайно сильне та швидке похолодання) у ІV ст. та масові епідемії викликали панічне прагнення до зміни місця проживання у північних народів, що призвело до масової міграції населення відомої як Велике Переселення народів. Римська імперія, котра володіла Балканським регіоном з останніх сил тримала рубежі…1. Велике Переселення народів

Хоча ситуація тимчасово стабілізувалася за часів імператора Костантина, хвилі неримських народів, переважно тервінги, гревтунги та гуни, почали проникати на територію регіону. Спочатку (у випадку тервінгів) їх прийняли як біженців з імперським дозволом, тому що вони не могли захиститися від своїх ворогів — гунів, потім вони почали вторгатися на Балкани з метою загарбання. Після десятиліть неволі та киплячої ворожнечі тервінги на чолі з Фрітігерном, і пізніше вестготи на чолі з Аларіхом, врешті-решт завоювали і розорили весь балканський регіон, перш ніж вирушити на захід, щоб вторгнутися в саму Італію. До кінця Римської імперії регіон став каналом для просування загарбників на захід, а також сценою договорів і складних політичних маневрів римлян, готів і гунів, які прагнули отримати найбільшу перевагу для своїх народів.

У VІ ст. Балкани приналежали Східно-римській імперії - Візантії

Візантійська імперія була грекомовною державою зі столицею в Константинополі. Протягом більшої частини своєї історії вона контролювала провінції на Балканах і в Малій Азії. Східно-римський імператор Юстиніан на деякий час повернув велику частину території, яка колись була об'єднаною Римською імперією, від Іспанії та Італії до Анатолії.

У VІІ – VІІІ ст. Балкани заселяють авари, слов'яни, булгари

Авари були тюркською групою (або монгольською), можливо, з правлячою верхівкою, що походила з Жужаню. Вони увійшли до Центральної Європи у VII столітті, змушуючи ломбардців втікати до Італії. Вони постійно здійснювали набіги на Балкани, сприяючи загальному занепаду території, що почався століттями раніше. Після невдалої облоги Константинополя в 626 році вони залишилися у Центральній Європі. Вони панували над західними слов'янами, які вже населяли цей регіон. До Х століття Аварська конфедерація розпалася через внутрішні конфлікти, франкські та слов'янські напади. Зрештою, авари, що залишились, були поглинені слов'янами і мадярами.

З першої половини VII ст. на південь від Дунаю поселилися племена слов'ян.

У VII столітті почалося масове заселення Балканського півострова болгарськими племенами, які розселилися на значній території в Мезії, Фракії, Македонії, Далмації, Істрії, частині Греції. Разом з протоболгарами слов'янські племена в 681 році створили державу Болгарію, яка займала територію сучасної Північної Болгарії. На чолі держави став хан Аспарух, а її столицею — місто Пліска. Хан Аспарух

2. Болгарія

Наступником Аспаруха став його син Тервел (700-721), талановитий воєначальник і дипломат. Його політика також була направлена на розширення території і зміцнення особистої влади. Підтримавши детронізованого у Візантії імператора Юстиніана ІІ, Тервел отримав від нього стратегічно важливу область Загоре в північно-східній частині Фракії та звання кесаря. 708 року візантійці спробували силою повернути втрачену область, але зазнали поразки під Анхіало. 716 року Візантія уклала з Болгарією угоду, за якою гарантувала сплату данини та сприяння торгівлі, а болгари підтримували візантійців у боротьбі з арабами. 717 року хан Тервел врятував оточений Константинополь, завдавши арабам удар з тилу. Нормалізація стосунків з Візантією сприяла розвитку Болгарії та її економічному піднесенню.

760 року болгари зазнали поразки у битві під фортецею Маркелі, проте через 32 роки болгари (792 року ) вже Візантія зазнала поразки поблизу фортеці Маркелі і підписала болгаро-візантійську угоду, за якою Візантія сплачувала щорічну данину. Ця перемога стабілізувала державу

803–814 — хан Крум створює закони, завойовує Сердику (Софію), доходить до Цареграда. Протягом 9-10 століть Болгарія значно розширила свої кордони, зміцнила військовий і політичний авторитет в Європі. Після створення Кирилом та Мефодієм слов'янської писемності та літератури (855 р.) Болгарія перетворилась в перший слов'янський культурний центр.852–889 — правління князя Бориса I, який хрестить усіх болгар (865) і приймає учнів Кирила і Мефодія. Прийняття християнства як офіційної релігії відіграло важливу роль у завершенні процесу створення болгарської народності.893–927 — править цар Симеон I, «Золота доба» Болгарської культури. Кирило та Мефодій. Хрещення болгар

Царь Семеон

Болгарія за царя Семеона

915 року цар Симеон напав на Фракію, а 917 року розбив візантійські війська на березі річки Ахелой. 918 року за вказівкою Симеона Болгарська церква самовільно проголосила свою незалежність від Константинополя, а Симеон отримав царську корону. Втім, титул не був визнаний візантійським імператором і константинопольським патріархом. Тому 923 року Симеон знову вирушив у похід проти Константинополя, але нічого не досяг. 924 року він пішов війною на сербів, після чого Сербія стала болгарською провінцією. Однак у 926—927 роках програв війну з Хорватією. Прагнучи визнання титулу Римським Папою, Симеон готував нову війну з Візантією, але раптово помер 927 року. За час його правління територія Болгарії суттєво розширилася, зріс авторитет на зовнішній арені та активно розвивалася культура. Наступником Симеона став його син Петр (927-968), який не мав великодержавних амбіцій. З огляду на складну економічну ситуацію, болгари 927 року уклали угоду про 30-річний мир. Згідно з ним, Болгарія відмовлялася від завойованих візантійських територій. Також 927 року сербський князь підняв антиболгарське повстання і відновив незалежність Сербії. У 934, 943, 961-962, 968 рік через територію Болгарії походом на Візантію пройшли угорці, завдавши значних руйнувань. Також болгарські землі зазнали шкоди від печенігів, які 943 року ходили разом з київським князем Ігорем на Візантію. У 967 році підбурений Візантією київський князь Святослав на чолі 60-тисячного війська вирушив до Болгарії, завдавши поразки у районі Добруджі, закріпившись у Преславці. Старий і хворий Петр прийняв монашу схиму і відійшов від влади. У 969 р. Святослав переміг болгарське військо, зайняв усю Північну Болгарію. Зокрема столицю Преслав. Без допомоги Візантії новий цар Борис ІІ став вимушеним союзником Святослава. Залишивши у Преславі гарнізон, Святослав разом з загонами болгар, печенігів та угорців пішов походом на Константинополь, але програв битву біля Аркадіополя.

3. Візантійська та Латинська імперії

Імператор Візантії Іоанн Цимісхій підкорив північно-східну частину Болгарії, перетворивши її на візантійську провінцію. Царя Бориса ІІ з родиною привезли до Константинополя і детронізували. Щоб підтвердити, що Болгарія як держава більше не існує, Іоанн Цимісхій перейменував її столицю Преслав на свою честь — Іоаннополь.

За часів Македонської династії у ІХ – на початку ХІ ст. Візантія посилює вплив на Балканах

Після падіння Константинополя внаслідок Четвертого Хрестового походу на Балканах постали Латинська імперія з васалами та Нове Болгарське царство. Латинська імперія

Положення Латинської імперії було дуже хитким — ненависть греків і напади болгар сильно послабили її, так що 1261 року імператор Нікейської імперії Михайло Палеолог, за підтримки грецького населення Латинської імперії відвоювавши Константинополь і розгромивши Латинську імперію, оголосив про відновлення Візантійської імперії. 1337 до неї приєднався Епір. Але Ахейське князівство — єдине життєздатне утворення хрестоносців у Греції — проіснувало до завоювань османських турків, так само як і Трапезундська імперія. Відновити Візантійську імперію в її цілості було вже неможливо.

Балкани 1355 року

4. Хорватія

З VI—VII ст. Хорватію заселяли слов'янські племена, предки хорватів, які, за деякими відомостями, переселилися сюди з території нинішньої південної Польщі та Західної України (так звані білі хорвати). У VIII—IX ст. Хорватію підкорили франки. У IX ст. хорвати утворили окреме князівство, а 925 р. — королівство (перший король — Томіслав I). Вони прийняли християнство і латинське письмо з Риму. Томіслав IХорвати йдуть до Адриатики

Громадянська війна почалася у 1089 році, внаслідок якої країна ослабла і у 1091 році перемогу над нею здобула Угорщина. Підписання Конвенційного пакту між хорватськими племінними керівниками та угорським королем у 1102 об'єднало ці дві нації під політичною владою угорського монарха, проте Хорватія зберегла свою автономію. Після виродження національної королівської династії хорватський парламент (Сабор) почав вибирати різноманітні європейські династії на хорватський трон. Під владою всіх королів Хорватія зберігала свій парламент і регіональних адміністраторів, тобто не втратила суттєвих ознак державності.

У 1102–1526 pp. Хорватія перебувала в персональній унії з Угорським королівством, зберігаючи державну автономію з окремим парламентом (сабором) під владою угорських королів; приморська Хорватія (Далмація) була переважно під контролем Венеційської республіки. У XVI—XVII ст. більшою частиною Хорватії володіла Османська імперія, решта опинилася під владою Габсбургів.

5. Сербія

Сербія була заселена сербами й іншими слов'янськими племенами з VI—VII століть, до кінця XII століття перебувала під владою Римської (Ромейської) імперії (Візантії), а у XIII і XIV століттях постала як незалежна держава. 1217 року виникло Перше Сербське королівство. У період царювання Стефана Душана (1346–1355) воно стало великою та могутньою державою, територія якої охоплювала більшу частину сучасної Албанії та північну Грецію. В цю золоту добу сербської держави були побудовані численні православні монастирі та храми. Стефан Душан

З XV століття Сербія після поразки на Косовому полі входила до складу Османської імперії і частково (з XVI століття) Священної Римської імперії битва на Косовому полі 28 червня 1389 року.

6. Далмація. Назва Далмація походить від імені іллірійського племені далматів які жили в східній частині Адріатичного узбережжя в І тисячолітті до н.е. Вона була частиною Іллірійського королівства між ІV ст. до н.е. та Іллірійськими війнами (ІІ ст.), коли Римська республіка над ними встановила свою владу. У VІ ст., після аварської навали Далмація була зруйнована і спустошена, романомовне населення збереглося лише в укріплених прибережних містах і в гірських районах, на кшталт морлахів. Місцеві мешканці зберегли романську далматинську мову. Після аварів прийшли племена слов'ян, які поселилися в Далмації. Слов'яни розпочали об'єднання своїх племен в потужніші держави. Хорвати контролювали північну і центральну частину Далмації з X століття, коли вони заснували незалежне королівство, існувало до XII століття. Південна частина Далмації була поділена між дрібними князівствами Паганія, Захумлє, Травунія, Дукля/Зета. Сербська держава Рашка була розширена за рахунок Травунії і Паганії в X сторіччі. Захумлє стало васалом новітнього Хорватського королівства на початку X століття, Паганія приєдналось до Хорватії в 1050 р.. Після падіння Сербії в другій половині X століття, Дукля перебрала на себе лідерство в східній частині регіону створивши в 1077 р. велике королівство. Хорватське королівство мало свої столичні міста в Далмації: Біачі, Нин, Біоград, Шибеник (заснований, як порт хорватського королівства, у той час коли Візантія контролювала Трогір і Спліт), Книн, Спліт, Оміш, Клис, Солін.

Венеційська республіка з X століття робила кілька спроб взяти під контроль острови і міста-держави Далмації, однак Візантія також зберігала вплив на них. Цей вплив Візантії зник наприкінці XI століття, коли Королівство Угорщина розширила свій вплив на південь, і Хорватія поступилася своєю незалежністю на користь Угорщини. XIII-XV століття пройшли в Далмації під знаком суперництва між Венецією і Угорським королівством. В 1346 р., Далмація зазнала пандемію чуми. Економічна ситуація погіршилась і міста підпали під вплив Венеції.

Будуючи свою морську торговельну імперію, Венеційська республіка зробила ставку на торгівлю сіллю. Вона заволоділа більшістю островів Егейського моря разом з Кіпром і Критом та стала головною «силою» на Близькому Сході та на усіх Балканах. До 1200 року Венеція захопила низку місцевостей на східних берегах Адріатичного моря, частково із суто комерційних міркувань, але також і тому, що осілі там пірати були загрозою їхній торгівлі. Дожі відтоді носили титул «герцог Далмації» та «герцог Істрії». Після фінансованого Венецією 4-го хрестового походу під час якого в 1204 році хрестоносці захопили і розграбували Константинополь і згодом створили на землях Візантії Латинську імперію, Венеція стала цілком імперською державою. Венеція згодом створила сферу впливу в Егейському морі, яка включала в себе Герцогство Архіпелагу, а також острів Крит.

Венеційська республіка контролювала велику частину Далмації з 1420 до 1797 рр., південна частина називалась Венеційська Албанія.

В 1481 р. Далмація присягнула на вірність Османській імперії. Це надало свої торгові переваги, такі як доступ до Чорного моря. Республіка Рагуза, яка виникла як центр морської та сухопутної торгівлі з Балканами у ХІ ст. стала одним з головних конкурентів венеційських купців в XV і XVI сторіччях. Рагузька республіка була одним із головних посередників в економічних стосунках Османської імперії та європейських держав. Попри те, що значну кількість населення республіки становили слов'яни, суспільно-політичне життя та правляча еліта перебувала під сильним романо-італійським впливом, а офіційна назва держави походила з латини.

Поступово Венеційська Республіка втратила майже всі володіння на Балканах, зберігаючи у XVIII ст. лише адріатичні території Істрії, Далмації і Венетської Албанії. Битва при Лепанто 1571 р.