Презентація "Бароко як доба і художній напрям"

Бароко як доба і художній напрям

Бачення світу та людини XVII ст. в Західній Європі відзначається надзвичайною складністю соціальних і духовних процесів. У цей час тривала криза феодалізму, водночас відбувався активний процес формування національних держав, об’єднання країн під владою могутніх монархів. XVII ст. називають добою абсолютизму. Королі прагнули підкорити собі свавільних феодалів. Вони підтримували мистецтво й науку, укладали союз із церквою. Релігія продовжувала відігравати провідну роль у країнах Європи, проте її позиції значно похитнулися у зв’язку з розвитком науки, техніки, торгівлі й море плавства. У Європі з’явилися перші наукові товариства: Лондонське наукове товариство й Паризька академія,їхні відкриття свідчили про безмежні можливості людського розуму Отже, наукові відкриття XVII ст. обумовили нове бачення світу та людини.

Уявленнями людей того часу, панують не тільки Божі закони, а й закони природні, невідомі сили й стихії. Людина XVII ст. відкрила силу власного розуму, своїх внутрішніх можливостей. Якщо в культурі епохи Відродження панував життєствердний пафос, то в XVII ст. митці відчули гостроту нерозв’язаних конфліктів. Діячі Ренесансу поетизували людину, возвеличували її, представники ж культури Нового часу показували людину в більш реальному плані, намагалися проникнути в її духовний світ, відобразити боротьбу, що відбувається в людській душі XVII ст. героям доводилося постійно боротися із залежністю від Бога й ірраціональних сил, чинити опір прихованим у душі пристрастям, середовищу й обставинам У XVII ст. зростає роль довкілля, воно постає не просто фоном для зображення життя людини, а сферою її буття. Митці Відродження сприймали світ статичним і незмінним, а діячі культури XVII ст. зображували явища в постійному русі й мінливості їхніх форм.

Основні ознаки бароко як художнього напряму Світ у культурі бароко постає в усій своїй складності, безмежності й мінливості, представники бароко намагалися осягнути природні стихії, оточення людини — усе, що становить великий і досить непростий для розуміння Всесвіт. Вони усвідомлювали обмеженість раціоналістичних засобів пізнання й тому значну роль відводили інтуїції, У культурі бароко утвердилося уявлення про світ як про поєднання суперечливих начал, як про арену протилежних сил — світла й темряви, добра і зла, життя і смерті, Бога та диявола. У внутрішньому світі барокових героїв стикаються дух і плоть, нице й піднесене, нестримна жага насолод і суворий аскетизм. В епоху бароко продовжується ренесансна тенденція розуміння людини як індивідуальності, але вже не цілісної і гармонійної, а складної і суперечливої, далекої від схематизму. Нерідко це сприймається нею як боротьба Бога й демонічних сил.

Людина постійно відчуває присутність вищого начала у світі, але її шлях до нього пролягає через важкі пошуки й вагання. Головним сюжетом барокового мистецтва стає духовне випробування людини. Представники бароко уявляли світ безладним і хаотичним, у ньому панували невідомі сили, які нерідко уособлював сатана. І людині треба було протистояти цьому світу. Хоча людина вже не ідеалізувалася, як у добу Відродження, представники бароко поставили її в центр своїх світоглядних шукань, порушивши питання про складність людської натури та її зв’язок з безмежним Усесвітом. Важливою ознакою бароко є універсальність художнього мислення, космічність бачення. Митці зображують не просто епізоди з життя людей, а буття людства в усесвітньому, глобальному масштабі.

Представники бароко в літературі Літературне бароко відзначається ускладненням форм, поєднанням релігійних і світських мотивів та образів, тяжінням до різних контрастів, алегорій, намаганням уразити читача пишним і барвистим оздобленням твору. Яскравими представниками бароко в Західній Європі були Луїс де Гонгора, Педро Кальдерон, Тірсо де Моліна (Іспанія), Торквато Тассо та Джамбаттиста Маріно (Італія), Джон Мільтон і Джон Донн (Англія), Ганс Якоб Кристоф Гріммельсгаузен (Німеччина).