Презентація БІЙ ПІД КРУТАМИ

Бій під Крутамиперші кіборги, що врятували першу незалежну Україну

Коли відбувся бій під Крутами?Пам’ятний бій, котрий сучасні історики називають українськими Фермопілами, відбувся 29 січня 1918 року. Українські студенти під командуванням Аверкія Гончаренка намагались зупинити наступ більшовиків.

Аверкій Матвійович Гончаренко. Народився Аверкій Гончаренко 22 жовтня 1890 року в селі Дащенки Лохвицького повіту Полтавської губернії, нині Варвинського району Чернігівської області.1912 року з відзнакою закінчив Чугуївське військове училище. На початок Першої світової війни Гончаренко – кадровий військовий, підпоручик російської армії – командував сотнею, а невдовзі й батальйоном. Та в грудні 1915-го був важко поранений і після одужання направлений на викладацьку посаду до Києва, до вже згаданої школи хорунжих (відповідно до сучасних звань ЗСУ – школа старшин).

Подальша діяльність Аверкія Гончаренка була пов’язана з педагогікою – він служив при Головній шкільній управі, потім знову викладав у Юнацькій військовій школі, уже в Станіславові (нині Івано-Франківськ). Встиг побувати губерніальним комендантом Поділля й начальником канцелярії головного отамана Симона Петлюри. По завершенні Визвольних змагань, тобто з початком радянської окупації правобережної України і падінням Західноукраїнської Народної Республіки, Гончаренко відбув два місяці в таборі для інтернованих поблизу Перемишля. По тому повернувся до Станіславова.

Навесні 1943 року в Бучачі 53-річний Аверкій Гончаренко записався у добровольці до Української дивізії «Галичина». Через конфлікт із німецькими офіцерами потрапив у немилість. Один із них – “німака ненавидів українців, а підлеглі йому наші вояки відплачували йому тим самим” – сп’яну підстрелив українського солдата. Гончаренко наполягав на справедливому слідстві й покаранні винного, писав рапорти до штабу дивізії, однак суд виправдав вбивцю. Після капітуляції Німеччини Гончаренко добився, аби 2 тисячі українських вояків потрапили в розташування англійської, а не радянської, армії.

Аверкій Гончаренко взяв діяльну участь в організації Союзу українців у Британії, згодом очолив однойменний фонд. Уряд УНР на еміграції присвоїв Гончаренку звання полковника. Також його було нагороджено Хрестом Симона Петлюри та Воєнним хрестом Української Народної Республіки.1952 року Аверкій Гончаренко переїхав до Америки. Там він продовжив допомагати українським ветеранам, що емігрували на Захід.року. Похований біля церкви святого Андрія на українському цвинтарі Петра і Павла в місті Парма, штат Огайо.

Учасники бою. Загалом Гончаренко міг розраховувати на приблизно 520 вояків, 16 кулеметів і одну гармату. В той час як росіяни переважали майже вдесятеро: маючи близько 4 тисяч особового складу, два бронепотяги, гаубичну батарею і велику кількість кулеметів. Основу складали курсанти і офіцери юнацької військової школи Перед боєм приїжджає його побратим Гончаренка Семен Лощенко, до речі, уродженець Луганщини. Він і приштовхав платформу з гарматою. Це була єдина гармата, 76-міліметрова.

До загону українських військових входив студентський курінь, куди записались студенти, добровольці, активісти молодіжних організацій, випускники, гімназисти старших класів Києва. Саме цей курінь в результаті став жертвою розстрілу та катувань.

Курінь було створено в середині січня 1918 р. з ініціативи патріотичної української молоді – студентів Київського університету Св. Володимира та Українського народного університету, а також учнів 2-ї Української гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства. Курінь мав у своєму складі лише одну сотню, що налічувала 120 чоловік – студентів, гімназистів, слухачів фельдшерської школи. Отаманом куреня був студент С. Король, 1-ю сотнею командував студент Українського народного університету Т. Омельченко.

Сили сторін

Тривалість бою. Бій тривав до 6 годин і у ньому загинуло 70-100 українських бійців, а втрати більшовиків – 300 людей. Але бійцям вдалось зупинити просування військ більшовицької армії на кілька днів до Києва. В цей час Симон Петлюра зумів придушити повстання ворога на заводі «Арсенал». Також дослідники зазначають, що бій під Крутами відволік більшовицьку владу та надав час уряду УНР зробити важливу справу 9 лютого – підписати Берестейській договір з країнами Четвертного союзу.

Напередодні бою. Після захоплення Полтави, вздовж залізниці на захід наступала більшовицька так звана 1-а Революційна армія, а з Гомеля на Бахмач – 2-а. Саме там, де сходилися дві залізничні колії, вони планували об’єднатися.28 січня у Бахмачі обидві радянські армії з’єдналися. Командував ними Михайло Муравйов. Більшовики почали рухатися в бік Києва.

Коли більшовики побачили, що на полтавському напрямку українці чинять потужний спротив, тому головний акцент змістили на колію «Київ-Москва», опинившись в місті Бахмач. Сутички привели 29 січня до бою під Крутами.

Ввечері 28 січня невеличкий відділ петроградських червоногвардійців виїхав із Бахмача слідом за українськими частинами, але на станції Плиски наштовхнувся на бойовий потяг С. Лощенка і підрозділ куреня Смерті. Коротка розмова між представниками обох сторін скінчилася перестрілкою. Червоні поспішили від'їхати до Бахмача, кинувши напризволяще кількох своїх людей.

Бойові діїСотник Д. Носенко, який перебрав командування бойовим відтинком під Крутами, вважав свої сили недостатніми для успішної оборони проти більшовиків. Він негайно наказав підготувати на схід від залізничної станції позиції для оборони. Виконуючи наказ, бійці взялися копати шанці по обидва боки від високого залізничного насипу.

Гончаренко ж в цей час зумів грамотно організувати оборону: з обох боків станції він розташував курсантів, а наймолодших гімназистів залишив у резерві, в найбільш безпечному місці. З самого ранку більша частина українського війська зайняла лінію окопів. Близько двадцяти чоловік залишили на станції, як прикриття. Українська лава розташувалась в такий спосіб, що праворуч від залізничного тору лягли юнаки, ліворуч – студентська сотня.

Десь близько десятої ранку зʼявилися ворожі групи, і в той же час більшовицька артилерія почала обстріл. Обстріл був досить інтенсивний, але в рівній мірі невдалий – снаряди лягали десь в полі. Добре відстрілювалися юнаки. Гірше було із студентською сотнею. Багато не вміло стріляти, невелику кількість набоїв швидко вистріляно і послано на станцію за набоями. Але виявилось, що на станції вже штабу не було. Що найгірше, той тікаючи, причепив до свого паротягу вагони з амуніцією. Штабний потяг наступного дня відступаючі студенти наздогнали аж десь за Ніжином.

Години близько дванадцятої-першої почали росіяни наступати на Студентську сотню, але, вступивши в зону перехресного вогню, мусили відмовитися від наміру. До цього їх спонукала поява на залізничній колії Чернігів-Крути сотника Семирозума, що прикривав лівий фланг крутянців. Але той більшовицький наступ був лише маскуванням, бо справжній наступ вони спрямували на блокування правого крила, що давало їм в руки станцію «Крути», відтинало від бази.

Гончаренко керував усіма військами і всім боєм. Командував, коли стріляти, коли мовчати, коли перекидати резерви. Він координував усі підрозділи. Завдяки цьому українці протягом дня відбивали усі атаки противника, а під вечір почали відступ. Як талановитий тактик А. Гончаренко зрозумів, що після величезних втрат противник буде його оточувати.

Потім, під тиском ворога, українські бійці організовано відступили до ешелонів і вирушили в бік Києва. Причому це був не просто відступ, а вони забрали поранених, тіла вбитих, кого знайшли, і зруйнували півтора кілометра полотна!

Але одна студентська чота – 27 хлопців, заблукавши у темряві, повернулися до станції Крути, яка на той час уже була зайнята більшовиками. Вони прийняли нерівний бій але потрапили в полон. Цілу добу знущалися над ними червоні бандити. Зрештою, на другий день всіх було розстріляно. Перед розстрілом учень сьомого класу Другої української гімназії, галичанин Пипський, затягнув повним голосом український гімн, усі підтримали. Згодом майже всіх героїв поховали на Аскольдовій могилі у Києві.

Загиблі героїУкраїнців під Крутами загинуло, за різними оцінками, 70–100 осіб. На сьогодні вiдомi прізвища 20 з них. Це студенти Народного університету Олександр Шерстюк, Ісидор Пурик, Борозенко-Конончук, Головащук, Чижов, Сiрик, Омельченко (сотник); студенти Київського університету святого Володимира Олександр Попович, Володимир Шульгин, Микола Лизогуб, Божко-Божинський, Дмитренко, Андрiїв; гімназисти 2-ї Кирило-Мефодiївської гiмназiї Андрiй Соколовський, Євген Тернавський, Володимир Гнаткевич, Григiр Пiпський, Іван Сорокевич, Павло Кольченко (прапорщик), Микола Ганкевич.

Всіх полонених замордовано звірячим способом: вони були з розбитими головами, повибиваними зубами, повиколюваними очима. Кілька трупів не вдалося розпізнати, так вони були понівечені. Урочистий похорон відбувся за державний кошт, при великій участі київського громадянства, делегацій, уряду і війська. Заходами комітету по вшануванню пам'яті полеглих мав будуватися величезний пам'ятник, але ворожа окупація це унеможливила.​

Замість післямови. Бій під Крутами назавжди увійшов до історії як символ жертовності й ідеалізму. Завдяки звитязі та сміливості українських вояків ворожий наступ більшовиків на Київ було зупинено на кілька днів, коли тривали переговори між Українською Народною Республікою і країнами Четверного союзу. Важливо було, аби на той момент українська столиця перебувала під контролем Центральної Ради. 9 лютого 1918 року Брестський мирний договір було підписано. Він означав визнання самостійної Української Народної Республіки суб’єктом міжнародних відносин.

Важливо пам'ятати що:– бій під Крутами став успішною оборонною операцією з переважаючими силами ворога, наступ якого зупинив на декілька днів. Це дало змогу представникам Української Народної Республіки підписати Брестський мирний договір із країнами Четверного союзу;– Брестський мир означав визнання самостійної Української Народної Республіки суб’єктом міжнародних відносин;– незалежність Української Народної Республіки довелося захищати від російської військової агресії, ворогові протистояли молоді добровольці;– згодом українські війська за підтримки німецьких та австро-угорських (відповідно до Брестського договору) звільнили від більшовиків практично всю Україну;– події Української революції засвідчили: державність без армії неможлива;– сміливість та жертовність учасників бою зробила їх прикладом для майбутніх поколінь захисників України. З ними порівнюють захисників Донецького аеропорту в теперішній російсько-українській війні. Тому Героїв Крут називають першими кіборгами.

Дякую за увагу! ©Світлана МАЄВСЬКА