Презентація "Бойові дії на території України наприкінці 1942–1943 рр. «Чорносвитники». Радянський партизанський рух. Вигнання німецьких військ та їхніх союзників з України"

Бойові дії на території України наприкінці 1942–1943 рр. «Чорносвитники». Радянський партизанський рух. Вигнання німецьких військ та їхніх союзників з України. Розділ 6. УКРАЇНА В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

У результаті навчально-пізнавальної діяльності учні/учениці зможуть: Знати: – хронологічні межі окупації України нацистами та їх союзниками;Розуміти:– зміст поняття «чорносвитники»;Уміти:– використовувати карту як джерело інформації про оборонні та наступальні операції на території України, пересування протиборчих сторін і рух лінії фронту;– пояснити передумови, сутність явищ часів війни: тактики «випаленої землі», – визначити вплив війни на: зміни суспільної свідомості населення України; політику Йосифа Сталіна стосовно України,– визначити масштаби втрат українського народу в результаті воєнних дій, злочинів правлячих режимів тоталітарних імперій– СРСР і Німеччини, виявляти розуміння глибини трагедії українців як бездержавної нації в той час;– схарактеризувати історичну постать Сидора Ковпака.

Бойові дії на території України наприкінці 1942–1944 рр.

Бойові дії на території України наприкінці 1942–1944 рр.

Початок визволення України. Бої на ЛівобережжіПісля розгрому гітлерівців у битві під Сталінградом почалося їх вигнання і з України. Першим населеним пунктом, очищеним 18 грудня 1942 р. від німецьких військ, було село Півнівка Міловського району Ворошиловградської (тепер Луганської) області. Війська Воронезького і Південно-Західного фронтів звільнили більшу частину Харківщини з м. Харків і частину Донбасу. Передові з’єднання радянських військ навіть підійшли до Дніпропетровська і Запоріжжя, таким чином просунувшись на 700 км у глиб окупованої території України. Однак у лютому 1943 р. німці завдали відчутних контрударів, унаслідок яких радянським військам довелося знову залишати територію України. 15 березня 1943 р. німецькі війська вдруге взяли Харків, а 18 березня — Бєлгород. Під контролем Червоної армії залишилися тільки північ Ворошиловградської області та східна частина Харківської. Внаслідок німецьких контрударів утворився Курський виступ, так звана Курська дуга, де з квітня до липня 1943 р. панувало відносне затишшя. Обидві сторони готувалися до рішучих боїв влітку 1943 р.

Початок визволення України. Бої на ЛівобережжіКурська битва розпочалася 5 липня 1943 р. Німецькі танкові з’єднання завдали могутніх ударів з півдня і півночі Курського виступу. Проте радянська оборона вистояла і наступ ворога було зупинено. Першими пішли у наступ війська Західного, Брянського і Центрального фронтів, які здійснювали операцію «Кутузов». З 12 липня по 17 серпня 1943 р. їх передові частини ліквідували Орловський виступ і звільнили місто Орел. У цей момент військам Південного та Південно-Західного фронтів було дано наказ про проведення Донбаської операції. Передбачалося прорвати Міуський рубіж і звільнити територію Донбасу. Проте наступ радянських військ 17-30 липня 1943 р. провалився.3-23 серпня 1943 р. відбувся наступ Червоної армії на бєлгород-харківському напрямку (операція «Полководець Румянцев»). Війська Воронезького і Степового фронтів витіснили ворога з Курського виступу та оволоділи містами Бєлгород і Харків.

Початок визволення України. Бої на Лівобережжі23 серпня звільнення Харкова стало завершенням 50-денної Курської битви. У ній радянська сторона втратила майже 900 тисяч осіб убитими та пораненими, понад 6000 танків. Німецькі втрати становили 500 тисяч осіб і трохи більше 1000 танків. Скориставшись непоправними втратами гітлерівців, вісім радянських фронтів чисельністю 4,5 млн осіб на лінії завдовжки 2000 км розсікаючими ударами розгорнули наступ до Дніпра.13 серпня 1943 р. війська Південного і Південно-Західного фронтів розпочали другу Донбаську операцію. Цього разу вдалося подолати нацистську оборону. Паралельно війська Степового, Воронезького і Центрального фронтів розгорнули наступ на Лівобережжі. Німецьке командування, тверезо оцінюючи свої можливості, вирішило перейти до оборони вздовж річок Дніпро і Молочна, утворивши оборонну лінію «Східний вал».

Битва за Дніпро. Визволення Києва. Відступаючи, німці прагнули перетворити Лівобережжя на пустелю. Рейхскомісар України Кох у розпорядженні представникам німецької адміністрації Лівобережжя вимагав знищувати все, що не можна було вивезти в тил: «... Противник повинен знайти дійсно повністю спалену і зруйновану країну...»Лише стрімкий наступ радянських військ врятував Лівобережну Україну від повного знищення. Шлях від Курська до Дніпра був оплачений втратою майже двох мільйонів радянських солдатів й офіцерів. Радянські війська за допомогою партизанів наприкінці вересня 1943 р. в дуже складних умовах форсували Дніпро й створили плацдарми на північ, а також на південь від Києва.

Битва за Дніпро. Визволення Києва. Спочатку вирішальний наступ передбачалося розпочати з Букринського плацдарму, але всі спроби вирватися на оперативний простір не мали успіху. Радянські війська втратили близько 250 тис. осіб. Тоді головний удар перенесли на Лютізький плацдарм. Прагнучи підкреслити значущість битви за Дніпро й піднести бойовий дух військ, які поповнювало мобілізоване українське населення, Ставка Верховного Головнокомандування перейменувала Воронезький, Степовий, Південно-Західний, Південний фронти на 1-й, 2-й, 3-й, 4-й Українські фронти. У деяких арміях Першого Українського фронту частка українців сягала 80 %. Від листопада 1943 р. після потужної артилерійської підготовки (на кожний кілометр фронту припадало понад 300 одиниць артилерії) радянські війська перейшли в наступ з Лютізького плацдарму. Першого дня вони прорвали оборону німців, які втратили 50 % живої сили і 40 % техніки. У наступні дні атаки тривали. Німці не витримали, і 6 листопада частини 1-го Українського фронту очистили Київ від гітлерівців. У боях за Київ загинуло 260 тис. (417 тис.) радянських воїнів. За подвиги під час форсування Дніпра звання Героя Радянського Союзу були удостоєні 2438 осіб (понад 20 % від усіх нагороджених цим званням за всю війну).

Битва за Дніпро. Визволення Києва. Штурм Дніпра супроводжувався надзвичайно великими, часто не виправданими жертвами. Десятки тисяч новобранців, так званих «сірих піджаків» (або «чорна піхота», «чорнопіджачники», або «чорносвитники»)— неозброєних, ненавчених юнаків, наспіх мобілізованих у придніпровських областях України, були жертвами штурму (на Лівобережжі до лав радянської армії в 1943 р. мобілізували близько 1 млн осіб). їхні тіла вкривали плацдарми на Правобережжі. Одним із тих, хто пережив форсування Дніпра, був письменник Віктор Астаф’єв. Його спогади стали хрестоматійними: «Двадцять п’ять тисяч входить у воду, а виходить на тому березі три тисячі, максимум п’ять…»

Аналізуємо документи «Коли село звільнили, всіх чоловіків від 16 до 60 років – всіх, аби була нога-рука, а чи сліпий-глухий – не важливо, стали брати до війська. Нас “озброїли” – дали по пів цеглини і – “йдіть, іскупайтє вину кров’ю”, бо ми на окупованій території були. Мовляв, ви жбурляйте цеглу, а німці нехай думають, що то гранати! Нас 500 душ вигнали на кригу водосховища, навпроти – якийсь комбінат, німці вибили в мурі бійниці. Сам мур – висотою метрів три. Попробуй через нього перелізти та по кризі до нього добігти. Німці нас підпустили і вдарили кинджальним вогнем. Повернутися назад не можна було – там сиділи смершівці з націленими нам у спину кулеметами... Вибухнула міна, мене знову контузило, я впав. Коли мене, непритомного, підібрали, у госпіталі не могли ту цеглину витягнути, так я в неї вчепився і вона в мене вмерзла. Я, як справжній солдат, “зброю” на полі бою не залишив. Хлопці казали, що з 500 душ лише 15 уціліли! А під Ізюмом десять тисяч таких беззбройних поклали! І так винищували чоловіків по всій Україні. Ніхто про це не пише...» (А. Дімаров. «Біль і гнів»)Як ви думаєте, чому справжню ціну визволення України від окупантів у СРСР приховували? Чим було зумовлене жорстоке ставлення радянських керівників до місцевого цивільного населення?

Розгортання радянського підпільного і партизанського руху

Особливості радянського партизанського руху. За попередньою воєнною доктриною сталінського керівництва передбачалося, що Червона армія буде розгортати майбутні військові операції виключно на території противника, тому недоцільно готувати населення до партизанської війни. Така підготовка проводилась уже на початку війни в надзвичайних умовах. У районах можливої партизанської боротьби спішно закладалися бази зі зброєю, продуктами, медикаментами. Організувати підпільну й партизанську боротьбу мали партійні та комсомольські комітети разом з військовими фахівцями.

Особливості радянського партизанського руху. Проти наспіх створених радянських партизанських загонів гітлерівські окупанти кинули навчені й забезпечені технікою каральні формування, що мали досвід боротьби з антинацистським рухом у Німеччині. Із 3,5 тис. радянських партизанських загонів і груп, створених у першій рік війни, на червень 1942 р. залишилося тільки 22. За цей час майже 30 тис. партизанів загинули, потрапили до концтаборів або відійшли від опору. Тільки з часом, коли тягар нацистської окупації став нестерпним, до боротьби почали залучатись нові люди, а рух набирав активності. Згодом розпочалася централізація радянського опору німецьким окупантам. Із цією метою на початку літа 1942 р. було створено Український штаб партизанського руху (УШПР), який очолювавзаступник наркома внутрішніх справ УРСР Тимофій Строкач . Він координував дії радянських партизанських формувань, забезпечував їх спеціалістами диверсійної діяльності, постачав зброю. Наприкінці 1942 р. в німецькому тилу вже діяли добре озброєні й керовані з центру партизанські з’єднання під командуванням С. Ковпака, О. Сабурова, О. Федорова.

Розгортання радянського підпільного і партизанського руху. На кінець 1942 р. радянські партизани знищили понад 50 тис. нацистських окупантів, зірвали 270 залізничних і шосейних мостів, пустили під укіс 255 ешелонів, зруйнували десятки військових об’єктів. Німці відповідали на такі дії жорсткою боротьбою проти партизанів. Упродовж 1941–1942 рр. загинуло понад 35 тис. радянських партизанів. За перший рік війни гітлерівці знищили, звинувативши у зв’язках з партизанами, 90 тис. мирних жителів України. Окрім радянського партизанського руху, в Україні було розгорнуто мережу підпільних організацій. На окупованій нацистами території діяло 13 підпільних центрів, понад 3500 осередків і груп, що об’єднували 103 тис. осіб. Активно діяла організація «Народна гвардія», що об’єднувала понад 600 патріотів і мала осередки в Дрогобицький, Львівській, Станіславській областях. На бойовому рахунку підпільників було понад 30 підірваних ворожих ешелонів, 10 промислових підприємств, 6 військових складів окупантів. Успішно вели боротьбу з ворогом підпільники Києва, Ніжина, Сталіно (нині Донецьк) та інших міст і селищ України. Німецьке командування було вимушене виділити на боротьбу з партизанами та підпільниками близько 10 % своїх військ.

Особливості радянського партизанського руху. Форми боротьби були як пасивними (різноманітна допомога партизанам, відмова співпрацювати з окупаційними властями, саботаж заходів окупаційних властей, випуск бракованої продукції, зрив поставок продовольства для окупаційної армії, ухиляння від робіт і відправки до Німеччини тощо), так і активними (партизанський рух, диверсійна та пропагандистська діяльність підпілля). В Україні найбільш сприятливими для таборів партизанів були умови в північних районах. Їхні з’єднання діяли в основному в Чернігівській, Сумській, частково Харківській, Київській і Житомирській областях. На території України, окупованої гітлерівськими військами, 80 % населення становили українці. У п’яти найбільших партизанських з’єднаннях, що діяли в Україні, тільки 46 % бійців були українцями, у з’єднанні Ковпака — тільки 30 %.

Розгортання радянського підпільного і партизанського руху. З кінця 1942 р. радянський партизанський рух вступає у новий етап розвитку. Він стає усе більш численним та організованим. Дії партизанів починають координуватися з діями Червоної армії. Новою формою боротьби стає рейд по запіллю ворога. 26 жовтня 1942 р. з’єднання С. Ковпака і О. Сабурова рушили із Сумщини на захід. Подолавши Дніпро, рухаючись по північних районах Київщини та Житомирщини, партизани нищили комунікації та гарнізони ворога. Цей рейд виявився повною несподіванкою і змусив нацистів збільшити свої сили в тилу. Під час «Степового» рейду (перші місяці 1943 р.) партизани під командуванням М. Наумова пройшли з боями 2396 км до Одеської області і під тиском ворога відступили до Білорусі. Найблискучішим партизанським рейдом вважається Карпатський рейд партизанського з’єднання С. Ковпака (червень-вересень 1943 р.).

Розгортання радянського підпільного і партизанського руху. Пріоритетною формою бойової діяльності партизанів у 1943 р. стала боротьба на комунікаціях вермахту. Так, улітку 1943 р. партизани здійснили широкомасштабні операції — «Рейкова війна» і «Концерт» — з метою паралізувати транспортну систему ворога. На завершальному етапі німецько-радянської війни боротьба підпільників і партизанів у тилу окупаційної армії посилилася. У 1944 р. українські партизани тісно взаємодіяли з регулярними військами в операціях з вигнання окупантів з України, особливо Правобережжя, допомагали партизанам Польщі, Румунії, Угорщини, Чехословаччини. Частина українських партизанських груп діяла на території цих країн.

Домашнє завдання. Опрацювати §34 п.1, §33 п.1 Підготувати розповідь про стратегію виживання конкретної людини у період Другої світової війни1. Хто ця людина (ім’я, прізвище, вік, стать, освіта, професія, рід занять, сімейний стан, тощо)2. Що з нею сталося?3. Як особа сприймала події Другої світової війни?4. Що спонукало її до обрання саме цієї стратегії виживання?5. Де (у яких країнах) могли відбуватися подібні події?6. Що могла відчувати ця людина, читаючи сучасний підручник історії?7. Чому досвід і стратегію виживання цієї людини ви обрали для дослідження?8. Якою могла бути ваша поведінка у подібній ситуації?