Презентація "ЦЕ СПАРТА! Держава-казарма"

ЦЕ СПАРТА!Держава-казарма

Лакедемон і Спарта. По обидва береги річки Еврот, на території сучасної Греції, росли верби. Їх гнучкі гілки схилялися до прохолодної води. З долини річки відкривався прекрасний вид на величну гору Тайгет. Гірським хребтом проходила західна межа Лакедемона — держави в межах провінцій Мессенія та Лаконія, столицею якої була відома нам Спарта.

Могутня Спарта займала в древній Елладі провідне становище нарівні з Афінами. Спарта – це одне з найзагадковіших та найвпливовіших міст-держав Стародавньої Греції, відоме своїм жорстким військовим устроєм та вихованням воїнів. Її суспільство було побудоване на дисципліні, мінімалізмі та беззаперечному підкоренні законам. Спартанці не будували високих мурів навколо міста, бо вірили, що найкращим захистом є їхні воїни.

Місто Спарта було засноване на півострові Пелопоннес дорійцями в XI або X столітті до н.е. Завойовники підкорили собі навколишню область, Лаконію. У VIII столітті до н. е. спартанцям вдалося захопити долину Еврота, Кінурію та Фіреатиду, Тегейську рівнину, аркадсько-елідську та елідсько-мессенську прикордонні смуги, і, нарешті, всю Месенію.

Держава Лакедемону. Спарта була аристократичним містом-державою, де домінували спадкові царі-архагети з двох сімей - Агіади та Евріпонтіди, які заявляли про своє походження від Геракла. Це було унікальним явищем для стародавньої Греції, забезпечувало баланс влади та підтримувало стабільність у воєнний і мирний час. Один архагет зазвичай очолював армію під час війни, тоді як інший залишався в місті для вирішення внутрішніх справ.

Архагети мали релігійні, військові та судові обов’язки. У релігійних питаннях архагет був найвищим священиком, у судових питаннях його рішення мали вирішальний характер, а у військових справах він був абсолютним лідером. Кожен з архагетів мав своє коло повноважень, але обов'язковими були:організація жертвопринесень;здійснення військової влади;участь у раді старійшин.

Найважливішим державним органом у Спарті була герусія — рада старійшин, яка складалася з двадцяти восьми чоловіків віком понад шістдесят років плюс два царі. Герусія вирішувала суперечки і давала вказівки навіть царям-архагетам. Для того щоб геронти з ради старійшин і народ не сперечалися між собою через владу, спартанський архагет-законодавець Лікург уклав угоду між ними — закон про поділ влади.

Двадцять вісім старійшин-геронтів обиралися народом довічно з числа міської знаті. Як державна влада, герусія готувала питання, які згодом обговорювалися на народних зборах, а також здійснювала зовнішню політику Спарти. Герусії доводилося розглядати окремі кримінальні справи і розбирати державні злочини.

В цілому судочинством Спарти займалася спеціальна колегія ефорів. До неї входили п'ять найбільш гідних громадян, які обиралися народом на один рік. Ефори в основному вирішували суперечки майнового характеру. З часом повноваження судової колегії розширилися. Ефори отримали можливість скликати народні збори, вести зовнішню політику, керувати внутрішніми справами поліса. Ефори отримали настільки великий вплив, що могли навіть усувати царів від влади.

Ще одним із фундаментальних законів, виданих царем-законодавцем Лікургом, був закон про перерозподіл землі. Правитель Спарти переконав співгромадян відмовитися від володіння ділянками на користь держави. І з того часу в Лакедемоні ніхто не міг ні продавати, ні купувати землю. Всю землю розділили на рівні ділянки, і кожна спартанська родина отримала рівний наділ. М.-Ж Блондель. Лікург Спартанський

Народні збори (апела) в Спарті теж мали свою особливість. Брати участь у зборах могли тільки чоловіки, які досягли тридцятирічного віку. Питання, які виносилися на збори, не обговорювали, могли лише прийняти або відкинути запропоноване ефорами рішення.

У Спарті існувала унікальна система голосування. Під час обговорення важливих питань на народних зборах спартанці висловлювали свою думку вигуками. Рішення приймалося на основі того, який бік вигукував голосніше. Питання, які виносилися на збори, не обговорювали, могли лише прийняти або відкинути запропоноване ефорами рішення.

Законодавство Спарти було захищене від впливу іноземців. Житель міста не міг без дозволу покинути місто і виїхати за межі поліса. Існувала також заборона на появу в Спарті іноземців. Спартанці не пускають до себе чужинців і не виїжджають самі щоб не навчитися поганому і не послабити свою могутність, поправши свої звичаї. Це місто ще в давні часи славилося відсутністю гостинності.

Суспільство. В спартанського суспільства був принцип єдності всіх повноправних громадян поліса. Для цього держава і право Спарти суворо регламентувала життя і побут своїх підданих, стримуючи їх майнове розшарування. Основи подібного суспільного ладу були закладені законами легендарного Лікурга – Великою Ретрою. Згідно з нею, обов'язками спартанців були тільки заняття спортом або військовим мистецтвом, а ремесла, землеробство і торгівля були справою ілотів і періеків.

Жителі Лакедемона завжди були класово нерівноправними. Спартанське суспільство складалося з трьох класів: спартанців, або спартіотів. Тільки спартіоти могли голосувати на народних зборах та входити до органів управління; періеків (дослівно «ті, що живуть поблизу»), особисто вільних невоїнів; ілотів – державних рабів.

Завдяки праці численних ілотів спартанці могли присвячувати весь свій час фізичним вправам та військовій справі. Їм заборонялося займатися торгівлею, а щоб відбити у них бажання отримувати прибуток, держава не використовувала золоті та срібні монети. Гроші в Лакедемоні робили із заліза! І будь яка розкіш була суворо заборонена, а найціннішим майном родини були військові обладунки.

Спартанці вважали ганьбою повернутися з бою без свого щита. Їхнє кредо “з щитом або на ньому” підкреслювало важливість честі у військовій службі. Їли вони просту їжу, таку як чорна юшка із крові, оцту та свинини, яка вважалася символом їхньої суворості. Але археологічні розкопки в Лаконії все ж свідчать про багатий культурний спадок, включаючи зразки мистецтва, кераміки та храмів.

Ще Лікург заснував спільні трапези вільних спартанців. Такі трапези влаштовувалися у всіх бойових загонах, на які було поділено все спартанське суспільство. Для трапези збирався загальний котел, куди кожен спартанський воїн вносив свою частку продуктів. Під час самої трапези дуже суворо стежили за тим, щоб були з'їдені всі порції. Якщо хтось не їв, то його могли запідозрити в тому, що він вже пообідав в іншому місці і оштрафувати або ж зовсім вигнати з загону.

Служба у спартанській армії тривала до шістдесяти років — за мірками античного світу це був досить поважний вік. Після відставки у шістдесят років перед колишніми воїнами відкривалося кілька шляхів. Більшість продовжувала жити зі своїх земельних наділів, займаючись сільським господарством. Багато хто добровільно залишався на військовій службі або виконував функції місцевої варти. Деякі знаходили застосування своєму досвіду в адміністративній сфері.

Торгівлею та виробництвом займалися періеки, особисто вільні, але політично безправні ремісники і торговці. Вони не брали участі в політичному житті Спарти, але мали певні права. У них були власні поселення із самоврядуванням, де вони займалися ремеслами. Також вони мали право на володіння землею. Від періеків ще вимагалося нести військову службу в спартанській армії в якості піхотинців-гоплітів, що інколи могли складати до половини всього складу спартанського війська.

Спартанці не втручалися в господарське життя періеків, хіба що податки збирали і посилали в їхні міста своїх посадових осіб — гармостів, які стежили за станом справ та за тим, щоб періеки додержувались законів Лікурга. Однією з найвідоміших громад періеків було давнє портове місто Гітій на півдні півострова Пелопоннес, в Лаконії, побудоване ще фінікійцями.

Грецькі племена дорійців, які прийшли з Балканського півострова, зробили рабами населення греків, що проживало в цій області, а землі, які давали хороший урожай, забрали собі. Як не дивно, але завойовників було менше, ніж корінного населення, яке було підкорене.

Завойовники почали називати себе спартанцями, а ілоти - це місцеві жителі, яких ті захопили. Їхній статус був близький до статусу рабів чи кріпаків. Ілоти, які складали більшість населення, періодично повставали проти спартіатів, і ці повстання придушувалися жорстокими методами.

Ілоти віддавали спартіатам певну фіксовану частину врожаю, більшу за яку, ті не мали права відбирати. Вони могли зберегти 50% плодів своєї праці. Ілоти одружувалися, сповідували релігію і володіли майном. І якщо вони були достатньо багатими, могли купити свободу. В той же час спартіати обмежували життя ілотів великою кількістю правил. Наприклад, примушували ілотів співати непристойних пісень, забороняли їм розваги, які личать вільній людині.

А ще були криптії. Раз на рік групи спартанців, які пройшли курс виховання – агоге, посилали грабувати і вбивати підневільних ілотів. Вигода була подвійною. Хлопці отримували досвід реального насильства і запобігали повстанням, вирізаючи найміцніших рабів. Під час війни з Афінами спартанці оголосили, що візьмуть на допомогу підрозділ з 2000 ілотів, яким дарують свободу. Добровольців з вінками на головах водили по храмах. Всі вони пропали безвісти.

Спартанське виховання Виховання спартанців як воїнів було найважливішим завданням, яке ставили правителі. Не можна сказати, що держава постійно готувалася до загарбницьких походів. Спартанці хотіли миру, але водночас вони боялися втратити захоплені землі: долину Еврота і рівнину Мессенії. Причому захищати ці території доводилося не від сусідів, які втратили їх, а від рабів, які постійно мріяли про свободу.

Спеціально для цього була розроблена система виховання спартанців - агоге, згідно з якою громадяни Спарти не могли жити окремо один від одного, вони повинні були служити країні, слухати свого командира. Таким чином, з народження хлопчики розглядалися не як сини, а як вихованці всього суспільства. Вихованням дітей спартанців повністю займалася держава.

Про спартанців і їхнє відношення до дітей існує моторошна легенда. Начебто, коли дитина народилася, слабкою або хворою, її скидали у прірву з гори Тайгет. Саму історію про скидання новонароджених з гори видумав філософ Плутарх на початку нашої ери. Сучасні історики зі своїм древнім колегою не погоджуються. Археологи уже не раз дослідили місця де потенційно могли влаштовувати такі масові вбивства немовлят і доказів їм не знайшли.

Спартанське виховання починалося до появи дитини на світ. Вагітна жінка була зобов’язана відвідувати тренування, щоб тренуватись дитина починала ще до народження. Новонароджених дітей не пеленали, їхнє тіло було відкрите повітрю і сонцю, таким чином, вони загартовувалися. Починаючи з семи років, держава брала всі турботи про нового воїна на себе.

Спартанське виховання поділялося на три ступені залежно від віку:- з 7 до 12 років;- з 12 до 20;- з 20 до 30. У 7 років хлопчиків забирали у їхніх батьків і віддавали вихователям і наставникам. З 7 до 12 років спартанське виховання передбачало об'єднання хлопчиків у загони і проживання в казармі. Панувала дуже сувора дисципліна.

Особлива увага на цьому етапі приділялася фізичному вихованню. Наставники намагалися спровокувати бійку для того, щоб побачити слабкі і сильні сторони кожного підопічного. Юних воїнів вчили терпляче переносити всі побої і беззаперечно коритися своїм начальникам.

Умови життя хлопчиків гартували їхню витривалість. Спали діти в казармі просто на земляній долівці, взимку підстеляли собі кропиву, зібрану особисто. Хлопчикам дозволяли носити лише мінімальний одяг, а їжу часто видавали в обмеженій кількості, щоб вони вчилися виживати. Юні спартанці самі повинні були добувати собі їжу, а зробити це вони могли тільки крадучи продукти з будинків і садів. Якщо злодій попадався, то його карали, але не за крадіжку, а за те, що він попався.

З 12 до 20 років хлопці перебували на навчанні в агелах, своєрідних школах-інтернатах. Керівником агели був старший юнак. У його обов'язки входило керувати агелою і карати тих, хто провинився. Покарання були жорстокими. Зазвичай це була прочуханка. Жоден з вихованців не міг скаржитися, він повинен був стійко переносити будь-яке покарання. Окрім вивчення бойових дій та вправ зі зброєю, вони також вивчали танці, музику, читання та письмо.

У 20 років воїни отримували невеликі земельні наділи, де вони займалися вирощуванням плодових культур. За це вони платили податок. Тепер юнак потрапляв у компанію своїх ровесників із 15 осіб - фідитію, тут починалася його військова служба. Харчування у молодих людей було дуже мізерним, щоб воїн краще був підготовлений до тривалих військових походів і легко переносив голод.

До того ж, вважали, що мізерна їжа робить людину міцнішою і здоровішою, а тіло гнучким і легким. Перебуваючи у фідитії, юнак вже міг одружуватися, але жити продовжував разом з товаришами в казармі, відвідуючи дружину потай. Однак неодружених чоловіків зневажали, тому шлюб у Спарті також був регламентований державою.

Спартанських дівчаток виховували так само, як хлопчиків. Юні спартанки не сиділи під замком в очікуванні заміжжя. Подібно до хлопців, вони розбивалися на загони і проходили атлетичну підготовку. Спартанки вчились битися (зі зброєю або без неї) майже так само вміло і мужньо, як чоловіки. Спартанські жінки, які довго жили без чоловіків, зобов'язані були захищати сім'ю і будинок від ворогів.

Життя спартанок Унікальним явищем у Спарті була роль жінки. У той час як в більшості грецьких міст жінки були відсторонені від публічного життя, у Спарті вони мали набагато більше прав. Їм дозволялося володіти землею, вони отримували фізичну підготовку і мали право голосу в деяких суспільних питаннях. Дівчата займались спортом та здобували освіту на державному рівні на відміну від інших міст, де більшість жінок були абсолютно неграмотними.

В порівнянні з іншими гречанками, спартанки користувалися такими великими правами, що спартанцям дорікали в матріархаті. Коли дружину царя Леоніда запитали, чому спартанські жінки єдині в Греції «правили» своїми чоловіками, Горго відповіла: «Тому що ми єдині жінки, які народжують чоловіків».

Спартанські жінки не брали участі в боях, але навчалися військовій справі. Цьому є практичне пояснення: чоловіки часто гинули на війні, успадковувати та захищати їхню землю мали жінки. Це означало, що спартанські жінки контролювали сімейне багатство і фактично всю сільськогосподарську економіку (торгівля та будівництво були обов’язком громадян).

Як згадує Платон у «Протагорі», освіта жінок в Спарті не обмежувалась фізичною активністю «були там жінки, які пишалися своєю духовною освітою». Це було щось більше, ніж просто освіта, це було систематичне навчання риторичної та філософської думки. Жінки також допускались до спортивних змагань, але лише до того часу, поки не виходили заміж.

Немов намагаючись ні в чому не поступатися чоловікам, спартанки і одяг носили, що нагадував чоловічий. Вони не любили прикрас, не користувалися косметикою і парфумами, вийшовши заміж, коротко стригли волосся і не мали більше права відрощувати його до кінця життя.

Висновок Спарта – це не просто місто-держава Стародавньої Греції, а символ військової дисципліни, незламності та відданості своїм ідеалам. Падіння Спарти спричинила не війна, а зміни в суспільстві. Спарта втратила свою силу не через поразку на полі бою, а через поступове зменшення кількості громадян-воїнів та зростання економічних труднощів, зокрема корупції. Врешті-решт вона не змогла адаптуватися до нових умов і втратила своє домінуюче становище.

Світлана ІЛЬЧЕНКОДЯКУЮ ЗА УВАГУ!Світлана ІЛЬЧЕНКО