- Р. Бах. «Чайка Джонатан Лівінгстон»

Жеглова Валерія 8-Б класс

«Чайка Джонатан Лівінгстон» (1970) — одна з головних книг XX ст. Це стисла і мудра притча про велику мрію, яка живе в душі кожної людини, — мрію про політ, про покликання, мрію про безмежну досконалість.

Ідея написання книги виникла в автора 1959 року і була реалізована через вісім років. Письменник вважав, що він не автор твору, а лише медіум. Одного разу, прогулюючись туманним берегом каналу Белмонт Шор (штат Каліфорнія), почув Голос, який вимовив загадкові слова: «Чайка Джонатан Лівінгстон». Підкоряючись Голосу, він сів за письмовий стіл і записав марево, що пройшло перед його очима, як кінофільм. Але на цьому історія майже скінчилась. Скільки письменник не намагався власноручно продовжити повість, йому це не вдавалось, аж поки через 8 років примарилось продовження. Повість не зразу вразила видавців і читачів, спроби видати її окремою книжкою закінчилися невдало. Лише після того, як книгу було ілюстровано чудовими фотографіями фотографа — анімаліста Расела Масона, вона стала успішною.

Головний герой — Чайка Джонатан Лівінгстон — був не таким, як уся зграя. Його не приваблювала їжа, він мріяв навчитися літати, зрозуміти, що треба зробити, щоб прискорити політ. Задля реалізації своєї мети відмовився від їжі, незважаючи на худобу, бо мав одні кістки та пір'я. Таку позицію Джонатана в зграї ніхто не розумів, навіть його батьки, які постійно нагадували синові про вічне покликання чайки — літати для того, щоб їсти. Тому поведінка героя сприймалася іншими як своєрідне протиставлення, бажання залишитися вільним і незалежним від загальноприйнятих законів, прагнення заглянути в майбутнє, викликати в інших бажання до досконалості та зміни життєвого устрою на краще.

Чайка Джонатан працював на межі своїх можливостей, намагався бути зосередженим та обережним, проте часто зазнавав невдач. Іноді падав на поверхню води так боляче, що йому здавалося, ніби розбився.

Незрозумілий, нескорений, самотній, решту своїх днів чайка Джонатан провів у вигнанні. Герой не дорікав собі, не шкодував про ціну, яку довелося заплатити за своє прагнення бути першим серед інших у пошуку Прориву. Єдине, що непокоїло його, — це відмова інших чайок повірити в славу польоту. Причини такого порочного життя він вбачав у страхові, злобі і нудьзі.

Чайка Джонатан не один мав бажання навчитися майстерно літати. Були зграї чайок, які майстерно літали і постійно вдосконалювали свою техніку польоту. Йому пощастило зустрітися з такими розумними птахами, повернутися на їхню землю, бути прийнятим до їхньої зграї.

Чайка Джонатан бачив, що для кожної чайки найвагомішим у житті було удосконалення польоту і самого себе. Йому було дуже гарно з розумними птахами. Він багато чому навчився у своїх братів, у нього навіть були учні.

Повернення і політ чайок — вигнавців захопив зграю, яка, не зважаючи на заборону Голови, вступила з ними в спілкування. Поступово навколо Джонатана та його учнів з'являлися птахи, які приходили уночі, щоб слухати пояснення вчителя. Спочатку вони ховалися, боялися бути викритими. А вже через місяць від зграї відкололася перша чайка Терренс Лоуєлл, яка стала восьмим учнем Джонатана. Слідом за нею із зграї пішов Керк Мейнард.

Тисячі птахів милувалися польотом Джонатана та його учнів, прислуховувалися до слів учителя, не звертаючи уваги на те, що їх можуть побачити.

Щодня кількість чайок збільшувалася. У зграї про

Джонатана говорили різне: він або Бог, або диявол. Більшість усе ж таки схилялися до другого твердження. Разом з тим ніщо не зупиняло Чайку Джонатана у своєму прагненні змінити життя чайок на краще. І коли він побачив, що його учні вже не потребували допомоги, назавжди покинув їх, виконавши свою місію на землі. Його смерть — це перехід до нового життя і нових страждань.

Вистава столичного Вільного театру за мотивами «Чайка Джонатан Лівінгстон» вже майже 10 років не сходить зі сцени. 18 січня 2004 року актори зіграли цю виставу сотий раз.

Алегоричність повісті: зграя чайок — наше повсякденне життя; політ Джонатана Лівінгстона — свобода;

прагнення вдосконалювати політ — шляхи людського самовдосконалення, бажання пізнати сенс буття і осмислити свій статус у світі.

Багато критиків, рецензентів зазначили в повісті наявність євангельських і буддійських мотивів. Біблійно-євангельський сюжет виявився в обранництві і вигнанні, поверненні до тих, «чий розум відкритий до знань», учнях — апостолах, дивах, відвідуванні раю для чайок, смерті і воскресінні.

Рей Бредбері відгукнувся про повість — притчу так: «Ця книга Річарда Баха діє відразу в двох напрямах. Вона надає мені почуття Польоту і повертає мені молодість».

«Кишеньковий довідник Месії». Не дивлячись на те, що твори Р. Баха не містили передмови і післямови, цей твір розпочався зі своєрідного вступу. Автор повідомив про те, що користуватися довідником. Його вчив месія Дональд Шимода. Після смерті месії (якого начебто вбили місцеві жителі, вирішивши, що він чаклун) письменник розгорнув довідник і прочитав: «У цій книжці усе може здатися помилкою». У гніві він викинув книгу в поле (штат Айова), а потім назавжди покинув це місце і ніколи не бував на тому полі. Через двадцять років отримав бандероль з твором і вкладеним листом, у якому повідомлялося, як була знайдена книга під час роботи на полі, а також висловлювалася думка, що вона — власність письменника, яка майже не постраждала, і мала належати йому. Зворотної адреси не було. Річард Бах розгорнув книгу. Знову ж ті самі слова «В цій книжці усе може бути помилкою». Письменник ще раз заплющив очі, узяв книжку в руки і запитав: «Дорогий дивовижний томик, навіщо ти до мене повернувся?» Відповідь була такою: «Усі люди, усі події у твоєму житті виникають тому, що покликав їх туди ти. Що ти будеш робити з ними, — вирішувати тобі».