Презентація "Червоне і чорне"

Презентацію підготувала вчитель світової літератури Водянської СЗШ Руденко В.І.

Кадр з кінострічки «Червоне і чорне» (режисер С. Герасимов, 1976 р.)

План Поєднання в романі соціально-політичного й психологічного аспектів. Гостра критика режиму Реставрації. Конфлікт головного героя Жюльєна Сореля з суспільством як сюжетний стрижень роману. Внутрішня драма героя як наслідок цього конфлікту.. Жіночі образи роману. Психологізм творчості Стендаля

«У суспільстві, розщепленому, як бамбукове стебло, головне завдання людини полягає в тому, щоб піднятися із свого класу у вищий, котрий зі свого боку докладає всіх зусиль до того, щоб не допустити цю людину до себе». Отже, натиск знизу викликає протидію згори, вищі прошарки намагаються зупинити наступ нижчих, відтак, на думку письменника, французьке суспільство постійно перебуває в передреволюційному стані,що будь-коли може вибухнути. І Паризьке видання роману «Червоне і чорне». 1928 р. Правда, сувора правда! Дантон

Підзаголовок роману – “Хроніка ХІХ століття” Проблему, яка зацікавила Стендаля, він знайшов у “Судовій газеті”. У 1828 році. Прототип головного героя – Антуан Берте.

Під ХІХ століттям варто розуміти період Реставрації, тому що роман був початий і в основному написаний до Липневої революції. Термін “хроніка” тут позначає правдиву оповідь про суспільство епохи Реставрації Підзаголовок роману - “Хроніка ХІХ століття” Нова буржуазія та стара аристократія, розбещене світське життя і політика, боротьба релігійних напрямів у Франції за часів доби Реставрації стали основною темою роману.

Панорама Франції ХІХ століття Е.Ламі .На балу (1840) Ілюстрація П.Пінкесевича до роману Злочинець чи жертва?

В романі він є кумиром і взірцем для наслідування Ж. Енгр. Портрет Наполеона на імператорському троні А.Ж.Гро. Бонапарт на Аркольському мості. Ж.Л.Давид. Портрет Наполеона І. (1808) Імператор.

“Я засуджений справедливо” Показ в образі Жульена Сореля трагічної внутрішньої боротьби сильних і щирих пристрастей та егоїстичного розрахунку.

Жюльен Сорель – Денис Баландин Жульєн змушений пристосовуватися і лицемірити: це зумовлено життєвою необхідністю, існуючим режимом. Тому він обожнює Наполеона і відчуває, що запізнився з народженням і потрапив в чужу й ворожу йому епоху.

ЖУЛЬЄН СОРЕЛЬ -«ПРИРОДНА ЛЮДИНА» Мрія: “ Непохитна рішучість витерпіти які завгодно муки, аби лише пробити собі дорогу. Пробити дорогу для Жульєна насамперед означало вирватись із Вер*єра; він ненавидів свій край. Від усього, що він тут бачив, холонуло серце». “Жульєн марив військовою службою” (ч. 1. р. V) Улюблені твори: збірка реляцій великої армії та "Меморіал святої Єлени» Наполеона; «Сповідь” Руссо. Ідеал: Наполеон. «Протягом багатьох років у житті Жульєна не було, здається, жодної хвилини, коли б він не повторював собі, що Бонапарт нікому не відомий бідний лейтенант, зробився володарем світу з допомогою тільки своєї шпаги. Ця думка втішала його у нещастях, які здавалися йому жахливими, і подвоювала його радощі, коли було чому радіти» (ч. І, р. V). Спілкування з дійсністю змінює мрію.

Ж.Л.Давід. Наполеон на переході Сен – Бернар. (1801р.) Непересічна особистість чи цинік? Герой роману

Кадр із кінофільму “Червоне і чорне”, 1954, режисер - К. Отан – Лара. Жульєн - Ж.Філіпп, Реналь – Д.Даріє. Жульєн – завойовник жіночих сердець

Кадр із кінофільму “Червоне і чорне”

Кадр з кінострічки «Червоне і чорне» (режисер К. Отан"Лора, 1954 р.) “ Їхнє щастя відверто стало піднесеним, а полум'я, що сушило їх, запалало ще сильніше. Збоку могло здатися, що їхнє щастя повне. Але вони вже втратили ту чудесну ясність, те безхмарне раювання й легку радість перших днів любові, коли пані де Реналь боялася тільки одного — що Жульєн її не досить сильно кохає. Тепер їхнє щастя іноді нагадувало злочин» (ч. І, р. 19). — Чи отримує герой перемогу? У боротьбі за кар'єру герой програє зовні — це поразка. Але у внутрішній душевній боротьбі «природного і штучного», вигаданого Жульєном , перемогу отримує справжнє “Я” героя.

Ілюстрації до роману “Червоне і чорне”

ЖУЛЬЄН І БЕЗАНСОНСЬКА СЕМІНАРІЯ ТА СЕМІНАРИСТИ Звернемося до Ідеалу героя: пам'ятаємо, що для Жульєна Сореля це був Наполеон, та після відомих подій Жульєн «раптом перестав говорити про Наполеона». Ми зауважили, що тільки «говорити». Герой змінює мрію — «хоче стати священиком» — і починає втілювати свою «нову мрію», мрію Жульєна «штучного» в життя. Але в душі героя продовжується напружена боротьба

У Безансонській семінарії він знову обирає лицемірство, руйнуючи справжнє «Я». Жульєн докладає всіх зусиль, аби бути схожим на інших семінаристів, обмежених і нерозвинутих. У такий спосіб він сподівається стати першим серед них і таким чином піднятися вгору. Поглянемо, як складалися стосунки Жульєна і семінаристів. Знайомлячи читача з Безансонською семінарією, автор зауважує: «Все, тут, здавалося, свідчило про найвищу чесноту», — «здавалося», а не було. Це і є головним. Штучність, лицемірство. Жульєн потрапив в лігво лицемірів і наївно вважав себе «неперевершеним лицеміром» (табл. 2)

ПАРИЖ «З раннього дитинства в нього були хвилини надзвичайного піднесення. Він з насолодою поринав у мрії, уявляючи, як його знайомлять з паризькими красунями, він зуміє привернути їхню увагу якимсь надзвичайним вчинком. Чому б одній з них не покохати його, як покохала Бонапарта, коли він був ще бідним, блискуча пані де Бокарне ». Завдяки абатові Пірарові Жульєн став секретарем у будинку багатого паризького аристократа маркіза де Ла-Моля, його довіреною особою. З'явилися мета і мрія — політична кар'єра. Його покохала «блискуча аристократка, дочка маркіза де Ла-Моля, Матільда де Ла-Моль».

Знайомство і розмова на балу з графом Альтамаріо викликали у Жульєна інтерес до проблем революції, філософії, політики. Жульєн у роздумах пов'язав ці проблеми з кар'єрою: «Мета виправдовує засоби; якби я був не такою незначною пилинкою, а мав хоч якусь владу, я б наказав повісити трьох, щоб врятувати життя чотирьом. — В очах його спалахнув вогонь рішучості і зневаги до нікчемного людського суду» (ч. ІІ. р. 9). «Він мріяв про славу для себе і свободу для всіх».

Шлях від хибних істин до справжніх життєвих цінностей. Позбувся марнославства, лицемірства, пізнав смак щирого і відданого кохання. То хто він: злочинець чи жертва?

чорний червоний Жульєн Колір форми солдатів наполеонівської армії Мрія. Пошуки себе самого Пристрасть, любов, жага Кров. Революція. Бонапарт Життя. Подвиг Сорель Сутана священника (костюми героя теж чорні) Реальність. Гра на публіку. Зло, лицемірство, жалоба. Реакція. Реставрація Смерть. Плазування.

Фрагмент картини Г.Доре “Між небом і землею” (1862) Чому фрагмент цієї картини вміщено саме в розділ, присвячений долі Жульєна Сореля?

Кадр з кінострічки «Червоне і чорне» (режисер К. Отан"Лора, 1954 р.) Жіночі образи роману Мадам де Реналь – молода жінка з провінційної аристократії, щира й безпосередня, з вродженим відчуттям відрази до всього ницого й вульгарного, здатна на глибоке й самовіддане почуття. Розчарувавшись у чоловікові, вона відмовилася від особистого щастя й присвятила своє життя дітям і Богові. Однак зустріч з Жульєном пробудила в ній «любов"пристрасть, найвищу й благородну форму любові, доступну лише тим, кому чужі корисливість і честолюбність, лицемірство й егоїзм». Це почуття приносить героїні не лише щастя, а й тяжкі душевні муки, та навіть після того, як коханий ледве не позбавив її життя, жінка намагається стати йому опорою і відрадою в страшні дні очікування вироку. Коли Жульєна не стало, «вона не робила спроб покінчити з собою, але через три дні після страти померла, обнявши своїх дітей» – цими словами закінчується роман.

Матильда де ла Моль належить до верхівки столичної аристократії і, що не менш важливо, до епохи романтизму, пік якої у Франції припадає на 20–30-ті роки ХІХ ст. Можна сказати, що вона уособлює романтичний індивідуалізм і романтичні фантастичні уявлення в специфічному жіночо - аристократичному контексті. Увагу Матильди, що зневажає безхарактерних молодих аристократів, привертає простолюдин Сорель. Її почуття до Жульєна, що починається як «почуття від голови» й живиться переважно честолюбством і марнославством, згодом істотно не змінюється – вона горда тим, що, зважившись на зв’язок і шлюб з сином селянина, вчинила те, на що не здатна жодна жінка з її середовища.

У світі почуттів є лише один закон – зробити щасливим того, кого любиш. Стендаль

Пані де Реналь та Матильда Матильда — «паризька лялька» -- такою її сприймав Жульєн: «Яким смішним я, мабуть, здаюся цій па­ризькій ляльці. Яке божевілля — щиро вислоаіюва-ти перед нею свої думки. Навішо їй треба знати мої найлотаємніші думки? Вона безцеремонна. Так робити непристойно». Жульєн порівнював Матильду з пані де Реналь. У цьому ми бачимо той шлях, яким розвивалися їхні стосунки, двобій сильних особистостей. Чи було це коханням?

У цей час прийшов лист до маркіза де Ла-Моля від пані де Реналь, в якому йшлося, про те, що Сорель — безсоромний кар'єрист. І маркіз відмовився видати Матильду за Сореля. Усі плани зруйновано. Можливо, цей лист мав стати порятунком для занапащеної душі Жульєна? Він мусив зупинити власну саморуйнацію — і зупинив. Жульєн помчав у Вер'єр і там вистрілив у пані де Реналь.

«Честолюбство померло в його серці» — це сталося у в'язниці в самотні години. Душевна внутрішня боротьба закінчилася перемогою справжніх, щирих почуттів, серця й розуму. Разом з цим повернулася любов, справжнє кохання до пані де Реналь. Він відмовляється від порятунку і погоджується на апеляцію тільки після того, як його про це попросила пані де Реналь, щоб ще кілька тижнів бути поряд з нею.

Що стало причиною трагедії: суспільство, оточення? Адже поряд були старий полковий лікар, Фуке, абат Шелан, пані де Реналь, абат Пірар. Причиною трагедії є гордота Жульєна Сореля. Він програв. Зрештою, чим і як закінчив його ідеал Наполеон? (Жульєн Сорєль — кар 'єрист, лицемір, «штучна людина», яку він собі вигадав, отримав поразку. Але щира, пристрасна душа Жульєна Сорепя — "природної людини» — свят­ кувала головну перемогу: «Ніколи ще ця голова не була так сповнена поезії, як тої хвилини, кони лягла на пла­ ху. Найчарівніші хвилини, пережиті колись у лісах Вер­ жі, цілим раєм поставали в його уяві». Найскладніший бій — це бій із самим собою.

Особливості поетики й стилю роману Психологізм – художнє відтворення внутрішнього світу людини, її емоцій, думок, внутрішньої боротьби тощо. У літературі відомі два основних види психологізму – об’єктивний і суб’єктивний, залежно від точок, з яких ведеться у творі оповідь, – зовнішньої, об’єктивної, чи внутрішньої, суб’єктивної. Відповідно в першому випадку оповідь ведеться від третьої особи, а в другому – від першої, тут суб’єкт дії і розповідач зливаються. Домінуючим засобом об’єктивного психологізму є психологічний аналіз, тобто аналітичне авторське відтворення процесів, що відбуваються у внутрішньому світі персонажів, у їхньому духовному й душевному житті, у свідомості й підсвідомості. Саме до цього типу психологізму вдавався Стендаль. У розкритті всіх тих процесів і перипетій, які відбуваються в душі Жульєна Сореля, з особливою виразністю виявився психологізм Стендаля, що сягнув незвичайної тонкості й проникливості. І саме психологізм є фундаментальною рисою поетики роману «Червоне і чорне».