Презентація "Цікаві факти з біографії Ольги Кобелянської"

Кобилянська Ольга Юліанівна Видатна українська письменниця, учасниця феміністичного руху на Буковині, авторка повістей та оповідань про проблеми українського жіноцтва та буковинського села на межі століть, щоденника та листів. Одна з найважливіших постатей раннього модернізму в українській літературі (1863-1942) ЦІКАВІ ФАКТИ З БІОГРАФІЇ Непересічна, яскрава, прогресивна, завзята, розумна, надзвичайно талановита і обдарована, при цьому жіночна, романтична та натхнена.

Народилася Ольга Кобилянська 27 листопада 1863р. у містечку Гура-Гумора в Південній Буковині в багатодітній шляхетній сім'ї дрібного урядовця. Була четвертою з 7 дітей. ДИТИНСТВО Батько – українець,  мати – наполовину полька і німкеня. Мати розмовляла з дітьми польською, батько – українською, а між собою вони спілкувалися німецькою. Кобилянська закінчила лише чотири класи школи німецькою мовою, багато займалась самоосвітою, самотужки вивчила українську.  Маленька Ольга (зліва) з матір'ю та сестрою

Батько, дрібний урядовець Юліан Якович Кобилянський, народився на Галичині . Належав до шляхетного роду з Наддніпрянщини. Проте дід Ольги Яків не підтвердив документи про шляхетство сина нотаріально, вважаючи, що для заробітку йому буде достатньо розуму. Це значно вплинуло на долю письменниці, позначивши її фінансовою скрутою, труднощами в освіті й самореалізації. Мати, Марія Йосипівна Вернер, походила зі спольщеної німецької родини. Її родичем був німецький поет-романтик Захарій Вернер. З любові до чоловіка Марія Вернер вивчила українську мову, прийняла греко-католицьку віру та виховувала всіх дітей у пошані та любові до українства. Ольга дуже любила і глибоко шанувала матір, називала її «наша лагідна „Свята Анна“». Брат Ольги Степан був живописцем (серед його творів — портрети сестри). Інший брат Юліан — філолог, автор кількох підручників із латинської мови. Сестра Ольги Євгенія мала дар до музики, майстерно грала на фортепіано. РОДИНА  Юліан Якович Кобилянський, Марія Йосипівна Кобилянська та їхні донечки Євгенія й Ольга. Старшенька стоїть біля батьків, а симпатичне немовлятко на руках у матері – маленька Ольга.

РОДИНА Кобилянські, 1894 р. Стоять: Олександр, Юліан, Степан, Володимир. Сидять: Максиміліан, Євгенія, Марія (мати), Юліан (батько), Ольга.

Коли Ользі було 5 років, батька переводять до Сучави. Там Кобилянські заприятелювали з місцевим парохом та українським письменником Миколою Устияновичем. З Ольгою Устиянович Кобилянська щиро товаришувала до кінця життя. Ранні роки та стосунки ОЛЬГА була справжньою модницею. Вона мала гарну тонку фігуру, в одязі віддавала перевагу чорному кольору. Письменниця добре малювала, грала на різних музичних інструментах (а навчилася грати на слух). Любила коней і чудово їздила верхи. Ольга Кобилянська з Марією та Ольгою Устиянович

Уся родина Кобилянських не володіла українською мовою. З дитинства вона знала досконало польську та німецьку мови, якими розмовляли в її родині. Та як і мати, Ольга згодом вивчила українську. ДИТИНСТВО Перші вірші та оповідання О. Кобилянська писала німецькою мовою з 13-14 років. Ольга Кобилянська підписувалася “Кобиляньска”, бо саме таке написання започаткував її батько. Ольга стала однією із найосвіченіших жінок свого часу завдяки самоосвіті.  Вона закінчила лише 4 класи школи, на той час вважалося, що дівчатам знати більше не потрібно. Та Кобилянську це не влаштувало, вона активно навчалася САМА.

Перші літературні твори О. Кобилянської, написані німецькою мовою, припадають на початок 80-х років («Гортенза, або нарис з життя однієї дівчини», «Доля чи воля?»). Ранні неопубліковані твори Кобилянської («Малюнок з народного життя на Буковині», «Видиво», «Людина з народу» та ін.) сьогодні зберігають переважно пізнавальне значення. У Південній Буковині, де жила родина, українських шкіл у ті роки не було. Німецька школа не могла дати Кобилянській будь-яких знань з історії культури українського народу.

«ЛЮБОВ…» Ольга Кобилянська дуже любила читати. «Завершувати кожен день книгою» - така її порада. Її особиста бібліотека налічувала 350 книг. Ольга ретельно вела їх каталог, а самі книжки підписувала. Перша прочитана ще дівчинкою книга була чеською мовою. На питання, які три книги взяла б з собою у тривале ув'язнення, обирає Євангеліє, «Фауста» Гете та Тараса Шевченка. А у 18 років Кобилянська хотіла вийти заміж за… бібліотеку! Пана Вробля, декана філософського факультету Чернівецького університету, Ольга знала лише за розповідями брата. Його самого вона називала «стара мумія», і цікавив він її виключно з точки зору отримання доступу до його книг. Вона навіть написала йому листа (щоправда, не надіслала), в якому пише, що вона донька чесних батьків, не зовсім гарна, але буде вірною та відданою дружиною, аби тільки їй дали можливість користуватися бібліотекою…

Писати українською Ольга почала під впливом Євгена Озаркевича, брата Наталі Кобринської, подруги письменниці. Юна дівчина закохалась в Євгена з першого погляду. Жадібно слухала його розповіді про Європу, українськький світ, книги, письменників, про Івана Франка. Можна сказати, що він відкрив їй новий світ, багато в чому сформував її світогляд. Ольга Кобилянська відома своїми європейськими поглядами, її хвилювало питання емансипації. Її називають першою українською феміністкою. Саме вона першою створила інший образ української жінки – не пригнобленої чоловіком та тяжким побутом селянки, а освіченої, багатогранної жінки, інтелігентки, що прагне вирватися з міщанського оточення. Вважала своєю заслугою, що змогла привернути увагу «до теперешніх Марусь, Ганнусь і Катрусь, які повинні стати жінками європейського характеру». ФЕМІНІСТКА Євген Озаркевич

Тоді ж вона бере активну участь у так званому феміністичному русі, який зачепив чимало наболілих питань, над якими замислювалися представники передової інтелігенції. Ставши у 1894 році однією з ініціаторок створення «Товариства руських жінок на Буковині», Кобилянська обґрунтувала мету цього руху в брошурі «Дещо про ідею жіночого руху». Письменниця порушила питання про тяжке становище жінки «середньої верстви», активно виступила за рівноправність жінки й чоловіка, за її право на гідне людини життя. Маючи лише 4 класи офіційної освіти, Кобилянська гостро відчувала нерівноправне становище жінки, «рабство родинне і рабство суспільне». 

За давньою легендою, дівчина, яка знайде едельвейси, буде дуже щасливою і матиме міцну та велику родину. Ольга маленькою дівчиною на крутих схилах назбирала ці квіти, але повір’я так і не справдилося. Але цей гербарій був завжди з нею, хоча і не приніс їй щастя. Особисте життя письменниці було нещасливим. Найбільшим коханням Ольги був молодший її на декілька років Осип Маковей, редактор газети «Буковина». Деякий час вони навіть жили разом. Але врешті решт він залишив її, одружився та покинув Чернівці. Його рішення було настільки несподіваним та болючим, що вона ніколи не вийде заміж, віддаючи всю себе творчості. Після їх розриву Ольга спалила все листування. Кохання Осип Маковей Едельвейс

ДРУЖБА САМЕ в той час, коли Ольга розлучилася з Осипом Маковієм, вона отримує надихаючий лист від Лесі Українки, з якою була особисто знайома. Погляди письменниць на любов, творчість, положення жінки в суспільстві були настільки близькими, що вони просто не могли не подружитися. А тема втраченої любові ще більше зближує їх. Навіть існують плітки про їх роман. Зустрічалися подруги нечасто (є факти, що всього три рази за життя), але їх щире та тепле листування тривало аж 14 років, до самої смерті Лесі Українки. Леся Українка та Ольга Кобилянська

Із приїздом до Чернівців (1891) - «серця Буковинської України» - для Ольги відкривається новий світ, широкий і багатий для творчої праці. Кобилянська твердо постановляє писати по-українськи. Вона переробляє німецьку повість «Вона вийшла заміж» і під заголовком «Людина» друкує її в «Зорі» 1894 р. Продовжуючи проблематику «Людини», повість «Царівна» (1895) свідчила про розширення світобачення письменниці, поглиблення її реалістичної манери, засобів психологічного аналізу. Надрукована повість була в газеті «Буковина» (1895) і того ж року вийшла в Чернівцях окремим виданням. ТВОРЧІСТЬ

У середині 90-х рр. письменниця вивчає життя селянства, чому сприяють її тісні контакти з мешканцями буковинських сіл, зокрема Димки, що згодом увійде в її творчість страшною трагедією-братовбивством (“Земля”). У деяких оповіданнях та новелах післявоєнного періоду Кобилянська звернулася до відображення тих морально-етичних проблем, що стали предметом художнього аналізу в багатьох її творах, написаних у кінці 19 — на початку 20 ст. Так, мотиви «Землі» знаходять своєрідне продовження і певне поглиблення в соціально-побутовому оповіданні «Вовчиха». ТВОРЧІСТЬ

Творчість Кобилянської 1920-1930-х рр., у період, коли Північна Буковина опинилася під владою боярської Румунії, проходила в особливо складних і тяжких умовах. Українська мова й культура у цьому краї жорстоко переслідувалися, проте й у таких умовах Кобилянська налагоджує контакти з українською літературною молоддю прогресивного журналу «Промінь» (1921 — 1923), з львівським місячником «Нові шляхи», з харківським видавництвом «Рух», де протягом 1927—1929 рр. вийшли її «Твори» в 9 томах.

У творах Кобилянської періоду першої світової війни та часів боярсько-румунської окупації Північної Буковини з'явилися деякі нові мотиви. В оповідання письменниці ввійшла тема війни (“Юда”, “Лист засудженого вояка до своєї жінки”, “Назустріч долі” (1917), “Зійшов з розуму” (1923) та ін.) ТВОРЧІСТЬ

Ольга Кобилянська мала прийомну доньку Олену Панчук, яка насправді була їй племінницею, позашлюбною донькою брата Олександра. Мати покинула дівчинку у ранньому віці та поїхала до Відня. Все життя Олена прожила разом з Ольгою, саме її дівчинка називала матусею. Чоловік Олени закінчив історичний факультет Чернівецького університету, працював там бібліотекарем, а згодом став директором літературно-меморіального музею Кобилянської. СІМ’Я Олена, прийомна донька О.Кобилянської, та її чоловік Ельпідефор Панчук  У старості, коли мала сили Кобилянська розповідала чудові казки своїм онукам. Письменниця мала добру пам’ять і могла декламувати твори із «Кобзаря» кілька годин.

Коли на Буковину знову прийшли румуни, то письменницю навіть хотіли віддати під трибунал через те, що її агітаційні радянські листи шкодили румунській державі. Ставились питання ув’язнення, проведення показового суду і, навіть, публічного розстрілу як зрадниці. Але знайшлися розумні люди, які буксували розгляд справи, даючи спокій 78-літній жінці. Кобилянська померла у Чернівцях 21 березня 1942 року. Хоча некролог й було розміщено у місцевій газеті, багато хто не наважився відвідати похорон. Процесії не дозволили пройти центральною вулицею. Заборонено було також виголошувати промови українською. Але цю заборону все ж таки було порушено – місцева вчителька Равелюк не побоялася пропрощатися з письменницею рідною мовою.

БУДИНОК – МУЗЕЙ У Чернівцях існує єдиний в Україні Літературно-меморіальний музей письменниці, який знаходиться у будинку, де Ольга Юліанівна жила з 1925 року і до самої своєї смерті. Там, серед численних експонатів і особистих речей, зберігається унікальний документ — щоденник Кобилянської. Майже 70 років ці раритети були за кордоном, їх зберіг і передав у музей відомий американський адвокат Іван Панчук Меморіальна дошка Лесі Українки та Ольги Кобилянської в Чернівцях

Будинок Кобилянської в Чернівцях, в якому вона прожила з 1925 року і до самої смерті, і в якому зараз розташований її музей, спочатку належав її старшому братові Максиміліану. Єдиний в родині проросійськи налаштований. Під час російської окупації був призначений бургомістром. Але за повернення австрійців вимушений був тікати з Чернівців. Через деякий час Ольга, яка на той час вже була відомою письменницею і мала гарні гонорари, написала братові листа і запропонувала викупити будинок. Згодом нащадки згадували, що завдяки грошам, вирученим від продажу будинку, родина пережила голодомор, купивши мішок борошна. БУДИНОК - МУЗЕЙ

У музеї все залишилось як за часів господині. На столі й досі стоїть пляшка… з морською водою. Кобилянська з дитинства мріяла побувати на морі, проте мрії так і не судилося здійснитись. БУДИНОК - МУЗЕЙ

Ще один дивний експонат музею, ще одна нездійснена мрія письменниці, засушена гілочка едельвейсів. Ці квіти вона сама знайшла в юності на горі Рарив, і зберігала все життя. Поміж інших пам’ятних речей збереглися кварта з Києво-Печерської лаври, камінь з могили Шевченка та батькова люлька. ЕКСПОНАТИ Портрет О.Кобилянської, Є.О. Ліпецький

Найвідоміші твори письменниці Найвідоміші твори Ольги Кобилянської, які вважаються класикою української літератури – «У неділю рано зілля копала», «Земля», «Царівна», «Ніоба», «Юда», «Людина».