Презентація "Цитатна характеристика героїв «Дім на горі»"

Цитатна характеристика героїв «Дім на горі»Виконала учениця ФФ11 Ганночка Марія

Іван1. «Високий сивогривий чоловік… Чоловік був задуманий, і, давалося, не він вів тих кіз, а вони його.»2. «…ось уже чотирнадцять років її чоловік тільки й робив, що пас кози. За всі сорок років він ніколи не поцікавився їхнім сімейним бюджетом. Їв просту їжу і не загадував лагоминок.»3. «Старий підіймався разом зі своїми козами під гору… Слухав жайворона, який вливав до складного світу довколишніх звуків і свій спів, і мав від того задоволення.»4. «Стояв босоніж серед саду в розхристаній сорочці і зарошених штанях, звів обличчя, і великі сльози покотилися йому з очей. Велика всезаймаюча гармонія захоплювала його… Здавалося, входив сам у себе, і тільки краєчком вільного мозку розумів і передчував, що світло це особливе, а радість вогнелитна.»5. «Зрештою, цього разу Іван горів по-особливому: висидівши якийсь час за столом на веранді, він наче пригасав і ніяковів.»

Марія1. «…кругла, сива й напрочуд ласкава бабуся. Спиралася на ціпок, а на ногах у неї були червоні туфлі. Дивилася лагідно й тепло, бо той чоловік, що підіймався кам'яною стежкою, був у цьому вечірньому світлі як король із забутих казок.»2. «…Коли заспокоїлася, важко зітхнула. Не могла хворіти, поки живе він, і не мала права вмирати.»3. «Марія відчула від того поцілунку, що в неї розширилося серце, що вся вона наче налита голубим вітром і що хоче брести отак по цій дорозі із ним.»4. «…нагадувала (Володимиру) йому першу його вчительку, і він подумав, що стає підлеглим ще й цієї жінки. Стало зовсім добре від таких думок…»5. «Марія любить часом, впоравшись із обідом, вийти в сад, сісти на ту ж таки садову лавочку і пуститись у такі солодкі й далекі мандри… Останнім часом це для неї по-особливому жадана розривка, і Марія Яківна не відмовляє собі в тому задоволенні.»6. «Сум заволодів нею… хоч друга половина її єства мимовільно вже засівалася тим світлом, що лилося і від саду, і від чоловіка.»

Галя1. «Була така гарна й молода під тим сонцем! Зрадів, що мати така невимірне гарна, а ще більше, що покарання вдасться уникнути.»2. «Часом на Галю находило: хотілось убратись у найкращу одежу, взяти сина за руку й податись у кіно чи просто пройтися по вулицях; накидала гачок на двері й годину крутилася біля дзеркала, видивляючись на себе… Хотілося муркотіти й крутитися, хотілося, щоб синьо світилося від доброї погоди вікно і щоб падало в її кімнату сонце.»3. «…побачила перед собою бліде, розколошкане дівча з перестрашено розширеними очима, із покусаними вустами і в подертій біля грудей сукні.»4. «Була складена з голубих площин, а вдягнена в сонячне проміння, входила в неї через очі, тоді й очі її голубіли ; вони зливалися в одне й жили отак : богиня й вона — їй аж подих забивало від такої зухвалості.»5. «Прагла бути холодною й непроникною, хоч вся була просякнута веселою чудовою музикою.»6. «Впливало те в неї через очі, і очі її заголубіли. …Галя раптом сама перелякалася краси, що плюснула на неї від тієї незнайомої жінки в дзеркалі.»

Олександра Панасівна1.«…молодиця з порожніми відрами, і він не зміг не задивитися і на цю молодицю: мала темні й величезні очі.»2.«Голос був різкий, трохи гортанний, і називав він одне, друге й п'яте ймення… високу й худу постать»3. «Великі, добрі й теплі очі привітали його, і він раптом почав пригадувати, що десь їх бачив.»4. «…гарна — висока й чорнява, на позір сухувата і строга, була вона не так учасником забави, як її свідком.»5. «Танцюватиме з ними й вона, доки виступить їй на оці блискучий кришталик сльози, — згадає вона тоді невисокого, широкоплечого чоловіка, тиха туга обвіє її.»6. «Влюбилася! - шепнула Олександра, і їй стало так млосно, що захотілося покинути цю веселу компанію й повернутися додому, де так приємно й тепло пахне свіжою сосною»

Микола1.«Світло його душі, подумав він, вже прагне туди, але він ще повинен перейти цю дорогу і має ще не раз озирнутися. Тож ступав приповільнено, й озирався, й бачив дім із прозорими стінами, за якими святкують сімейне свято істоти, в яких залишив своє тіло. Вони майже відчужилися від нього, але не може дивитися на них байдужно. Ішов він і йшов. Озирався й тамував біль.»2. «Широкоплечий хлопець із зачесаним набік чубом і з плямкою вусиків під носом, широкогубий і широколиций, дивився на неї й дивився… Але були вони таки сині, цвіли, як дві волошки, і їй незвідь від чого запаморочливо стислося серце.»3. «Сам Микола Ващук непокоївся також… Вогонь, який відходив від нього, здавалося, гас, і він сірів так само, як горби, скелі, дерева й небо, — весь світ сірів тоді від його туги. В грудях поселялося кошлате чудисько, торкалося лапою струн, напнутих понікуди; заходив до пивниці й випивав, щоб заспокоїтися.»4. «…але тік від його важкуватого, майже чотирикутного тіла незбагненний струм… такі залізні й пекучі долоні, не давало їй втратити тямку.»5. «і коли прошиє його, перерізавши навпіл, кулеметна черга. Тоді він ще довго стоятиме на місці, могутній його організм не хотітиме здатися, і він тільки й думатиме про це поле, і матиме таке ж відчуття порожнечі й пустелі...)»

Стара1. «…сиділа, скоцюрбившись, баба — дивилася майже безтямним поглядом і ворушила вустами. Помічала онуку серед двору, й поступово лагіднів та осмислювався її погляд»2. «Стара мовчала. Була темна й важка, сіра й нерушна. Лице її закам'яніло, а очі погасли. Дивилася морочно, як плететься над рікою сіра пелена смерку, і не бачила, здається, ні смерку того, ні річки.»3. «…побачила в її очах непроглядну темінь і відчула подих чорнезного вітру...»4. «…оця стара, яка сидить так велично й поважно на порозі, й справді гідна королівської корони.»5. «…та стара із німбом сивого волосся над чолом нагадувала королеву. Сиділа нерухома, начебто спала чи ввійшла в задуму, повіки їй приплющилися, а все обличчя повилося смутком.»

Джиґун 1. «…з'явився джиґун у лакованих туфлях, сірому костюмі і в легкому солом'яному капелюсі. Звідкіля він узявся, не помітив ніхто…»2. «Були в джиґуна маленькі чорні вусики, блискучі, аж світилися, зуби, а коли знімав капелюха, щоб привітати мимохідь трохи цибату і не до кінця ще сформовану дівчину, то на тій голові виявилося ідеально зачесане на проділ волосся, так ретельно напомаджене і загладжене, що здавалося — це не волосся було, а перука.»3. «Джиґун здимів з гори, наче не був живим чоловіком, а тільки духом, що спустився сюди на крилах, а потім розчинився, наче дим…»