Презентація "Давня українська література"

Українська середньовічна література ХІ-ХV ст. Розвиток писемності після хрещення Руси-України (988р.)

Володимир Великий (980— 1015)

Остромирове Євангеліє Одна з найвидатніших пам'яток старослов'янського письменства в давньоруській редакції Воно містить євангельські читання для неділі і свят. Переписане 1056—1057рр. з староболгарського оригіналу, як гадають, у Києві дияконом Григорієм для новгородського посадника Остромира, який в написі книги названий «близьким» (родичем) князя Ізяслава Ярославича

Євангеліст Лука

Слава тебе г(оспод)и ц(ар)ю н(е)б(е)сьныи. яко подоби мя написати еу(ан)г(е)лие се. почахъ же е писати. Въ лет(о) .6564. А оконьчахъ е въ лет(о) .6565. Написахъ же еу(ан)г(е)лие се. рабоу б(о)жию нареченоу сущоу въ кр(е)щении иосифъ. а мирьскы остромиръ. близокоу сущоу изяславоу кънязоу. изяславоу же кънязоу тогда предрьжящоу обе власти и о(т)ца своего ярослава. и брата своего володимира. самъ же изяславъ кънязь . правлааше столъ о(т)ца своего ярослава кыеве. А брата своего столъ поручи правити близокоу своемоу остромироу нове городе. Мънога же лет(а) дароуи въсътяжавъшоумоу еу(ан)г(е)лие се. на оутешение мъногамъ д(у)шамъ кр(ь)стияньскамъ. да и емоу г(оспод)ь б(ог)ъ бл(агослове)ние с(вя)тыхъ еванг(е)листъ. и иоана. матфеа. лоукы. марк(а). и с(вя)тыхъ прао(те)ць. Авраама. и исаака. и иякова. самомоу емоу. и подроужию его. феофане. и чядомъ ею. и подроужиемь чадъ ею. съдравьствоуите же мънога лет(а). съдрьжаще пороучение свое. АМИНЪ.

Ізборники Святослава. Ізбо́рники 1073 та 1076 рр. — Пам’ятки давньоукраїнського перекладного письменства, створені для чернігівського князя Святослава Ярославича, відомі також як Ізборники Святослава. Вважається, що Ізборник 1073 року був переписаний з болгарського ориґіналу — збірника царя Симеона. Містять твори релігійного змісту. Ізборник 1076 року містить статті релігійно-морального характеру. Містить твори церковно-релігійного характеру, матеріали з граматики, поетики, риторики; стверджує користь знань і читання книжок.

Перекладна література БІБЛІЯ

Бі́блія (з грец. βιβλία — книга) або Святе́ Письмо́ чи Святі Книги — священна книга християнства. Для християн Біблія — це Боже Слово, яке, хоч і писалося людьми, вважається богонатхненним.

Біблія містить 66 книг, записаних 40 різними авторами впродовж 1500 років. Записували Священну Книгу люди найрізноманітнішого походження і самих різних занять: царі, селяни, філософи, рибалки, поети, державні діячі та учені. Біблія записувалась принаймні на трьох континентах і трьома мовами: старо-єврейською, арамейською і грецькою.

Уперше на українську землю Біблія прийшла з Візантії. В часи Київської Русі Біблія потрапила на українську землю, очевидно, як кирило-мефодіївський переклад. Кирило й Мефодій Кирило й Мефодій склали нам абетку вперше переклали Біблію на старослов`янську мову. Побутували тут і глаголичні біблійні книги. Поширювалася Біблія і грецькою мовою.

Популярними були Чотириєвангелія та Апостоли. З євангелій найдавніші, що дійшли до нашого часу, називаються Мстиславове, Турівське, Галицьке – вони належать до ХІ-ХІІ ст. Найдавніші ж Апостоли датовані 1195 і 1220 роками. Розповсюджувалися літургійно-учительні збірники, так звані Паремійники і Апракосні Євангелія; найдавніша пам`ятка такого типу – знамените Остромирове Євангеліє 1056-1057 років.

Герасим Смотрицький Повне зібрання біблійних книг, призначене для українських та білоруських земель, надрукував у 1517-1519 роках Франциск Скорина, а на основі Біблії Скорини Лука з Тернополя створив свій біблійний кодекс 1569р. 1581 року вийшла знаменита Острозька Біблія – результат праці острозького культурного осередку, очолюваного українським ученим Герасимом Смотрицьким.

Переклали її знамениті українські письменники Пантелеймон Куліш, Іван Нечуй-Левицький та не менше відомий вчений Іван Пулюй; сама книжка вийшла у Відні, бо царський уряд забороняв перекладати Біблію чи окремі її книжки українською мовою. Повний текст Біблії вийшов у друкарні Києво-Печерської лаври в 1758 році, а перший переклад повної Біблії власне українською мовою було видано лише в 1905 році.

Всі течії християнства своїм Свя­тим Письмом вважають Біблію. Вона складається з двох основних частин — Старого та Нового Заповітів. Перша, давня частина Біблії — Старий Заповіт, як зазначалося, визнається також іудаїзмом. Старозаповітна частина Біблії займає 4/5 усього тексту Біблії і відома у двох варіантах. Масоретський текст (Танах), прийнятий в іудаїзмі, написаний давньоєврейською. Він складається з трьох книг: 1) П'ятикнижжя; 2) Пророки; 3) Писання.

Головним є П'ятикнижжя (Буття, Вихід, Левіт, Числа і Повторення Закону). Старий Заповіт, перекладений на грецьку мову (Сегггуагінта), містить 50 книг. До них ставлення християн різне: протестанти визнають 39 книг, православні — 11 книг вважають неканонічними, а католики — визнають їх другоканонічними. Загалом історія створення старозаповітної частини Біблії обіймає період у кілька століть (з IX ст. до н. е. — по 60-ті роки II ст. до н. е.).

У Новий Заповіт, що сформувався протягом І— II ст. н. е., богослови відібрали 27 книг, текст яких є єдиним для усіх християн. Він складається з чотирьох Євангелій — від Матвія, Марка, Луки та Іоанна.

Густав Доре. Створення світу

Густав Доре. Створення Єви

Рафаель Санті Створення Єви

Густав Доре. Вигнання Адама і Єви з Раю

Густав Доре. Під час потопу

Густав Доре. Вавилонська вежа

Ван Дейк Мойсей та бронзовий змій

Крамський Мойсей

Автор – невідомий Скрижалі Мікеланжело Буанарроті П’ятикнижжя Мойсея

Автор – невідомий Десять заповідей

Джорджоне Суд Мойсея

Рембрандт Повернення блудного сина

Якопо Бассано. Притча про сіяча

Оригінальна література княжої Руси-України Літописи

Літо́пис — історико-літературний твір у Київській Русі, пізніше в Україні, Росії та Білорусі, в якому оповідь велася за роками. Назва походить від структури літопису, де статті починались зі слів «в літо». Першим самостійним жанром давньоруської літератури стало літописання. Початок його відносять ще на кінець Х століття.

Нестор-літописець «Повість временних літ» є літописним зведенням. Вона була створена на початку XII століття ченцем Нестором на основі декількох більш давніх літописів X—XI століть. Одна з величезних заслуг Нестора полягає в тому, що він об'єднав місцеві, регіональні записи «за літами» в єдиний, загальноруський літопис.

Збереглися лише пізніші списки. Найдавніші з них — Лаврентіївський, переписаний 1377, що охоплює події до 1110, та Іпатіївський (Іпатський), переписаний на початку XV ст. з доведенням розповіді до 1117. Відомі три редакції «Повісті врем'яних літ»: перша — складена ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором з літописних зведень кін. XI ст. з доведенням розповіді до 1113; друга — ігуменом Видубицького монастиря Сильвестром у 1116; третя виготовлена у Видубицькому монастирі 1118 для Мстислава — сина Володимира II Мономаха.

Фрагмент «Повісті…» «Повість врем'яних літ» — перша у Київській Русі пам’ятка, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій. Висвітлює історію східних слов’ян та князівської влади, утвердження християнства на Русі, містить оповіді про виникнення слов’янської писемності, відбиває настрої різних суспільних верств. Записи подаються порічно. Використано перекази, оповідання, повісті, легенди.

Києво-Печерський патерик Найдавніші джерела, в яких містяться відомості про походження Києво-Печерського монастиря, – це пам’ятки давньоруської писемності “Повість временних літ” та “Києво-Печерський патерик”.

Антоній Печерський