Презентація "День Соборності: історія виникнення державного свята"

На 1919 рік Україна знаходилась на вістрі боротьби трьох ворожих армій. На її землі претендували поляки, білогвардійці та більшовицька Росія.

Історія становлення державності завжди складна і заплутана. Кожен народ пройшов довгий шлях з війнами, горем та втратами. Але історія українського народу найтяжча і найболючіша, адже збудована вона була на кістках тих, хто не жалів себе у боротьбі за соборність Великої України. У січні 1918 року була створена Українська Народна Республіка (УНР). Її першим Президентом став Михайло Грушевський. Його змінив переворотом П. Скоропадський, а потім – Директорія, яку очолив С. Петлюра.

Після Першої світової війни Австро-Угорська імперія розвалилася і Західна Україна отримала суверенітет.1 листопада 1918 року постала Західно-Українська Народна Республіка, населення і політичні діячі якої прагнули до об’єднання з УНР у соборній державі. Президентом ЗУНР став Євген Петрушевич.

У грудні 1918 року лідери обох держав у Фастові підписали передоб’єднувальний договір. 22 січня 1919 року цей договір, що увійшов у історію як „акт злуки”– акт об’єднання українських земель, був обнародуваний у Києві на Софіївській площі. Музей-вагон в Фастові

Документ про Злуку у складних умовах готували і у Фастові, і в Києві. Центральний державний архів 70 років ховав цей документ від зазіхань КДБ. І навіть сьогодні таємниця, в якому сховищі він перебуває. Час майже не вплинув на документ 1919 року. Оригінал Акту Злуки

Обидва уряди зобов'язувалися в найкоротший час здійснити це об'єднання. Даний договір, викликавши схвалення українського загалу, став, по суті, першим і основним актом соборності. Після нього значно активізувалася боротьба за ідейно-політичну і територіальну консолідацію українців усіх земель.

Директорія і Рада Народних Міністрів призначили урочисте святкування об'єднання УНР і ЗУНР на 22 січня. Мабуть, це було не випадково, бо вказаний день збігався з річницею історичного IV Універсалу Центральної Ради, згідно з яким УНР проголошувалась самостійною, незалежною державою. Цей день мав стати днем подвійного всенародного свята - Незалежності й Соборності.

22 січня на Софіївському майдані Акт про об'єднання України офіційно зачитав народу член Директорії Федір Швець. Були керівники країни, парадні війська, депутати, представники церкви. Невдовзі відзначали цю подію і в інших містах Галичини і Наддніпрянщини.

"Віднині зливаються в одно віками відділені одна від одної частини України - Галичина, Буковина, Закарпаття і Придніпрянська Україна - в одну Велику Україну…Віднині український народ, звільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної незалежної Української Держави на добро і щастя українського народу". Федір Швець.

Цю подію зняли ще 101 рік тому на кінострічку. Рідкісні кадри 1919 року збереглися й до сьогодні.

Єдиною Україна пробула недовго: важке економічне і військове становище, взаємна недовіра політиків призвели до катастрофи. Тоді Україна не витримала військової агресії одразу кількох держав. Вже через кілька місяців після проголошення Возз’єднання більшовики захопили Київ, Східну Галичину окупували поляки, а Закарпаття – Чехословаччина. Але Злука зберіглася, як кажуть історики, в генетичній пам'яті народу.

Перше масштабне відзначення свята Соборності відбулося 22 січня 1939 року в Карпатській Україні в місті Хусті. Закарпатці нагадали про волю українців, висловлену на з’їзді Всенародних зборів у Хусті 21 січня 1919 року про приєднання Закарпаття до Української Народної Республіки зі столицею в Києві. Це була найбільша за 20 років перебування краю у складі Чехословаччини демонстрація українців. Для участі в ній до столиці Карпатської України з’їхались понад 30 тисяч осіб.

Святковий мітинг на День Злуки. Хуст, 22 січня 1939 року

Генерал Курманович та керівництво Карпатської Січі виступають перед народом в День Злуки. Хуст, 22 січня 1939 р.

Вірш Д. Левського «22 січня» (Часопис «Веселка», Ч.1, 1923 р., Канада). Цій події присвячували малюнки, пісні, вірші і статті українці діаспори по всьому світу багато років.

Повідомлення «22 січня 1919 року» («Незалежність. Український двохтижневик в Парижі», 1 лютого 1931 р.)

Вірш М. Ореста «Видіння минулого» (Додаток до часопису «Наше життя», Ч.5, 1946 р., США)

 Дзвони соборності. Автор графіки – Микола Битинський. Архів ОУН, Париж, 1934 рік

Війська займають Софіївську площу на парад 22 січня 1919 року. Картина Леоніда Перфецького, 1937 р. Місце збереження: Музей С. Петлюри в Парижі

Не забували цього дня і в Україні.22 січня 1973 року в Чорткові на Тернопільщині 9 молодих хлопців, членів підпільної Організації українських націоналістів під орудою Володимира Мармуса вивісили жовто-блакитні прапори та розклеїли листівки що закінчувалися гаслами: «Свободу українським патріотам!», «Ганьба політиці русифікації!», «Хай живе зростаючий український патріотизм!», за що хлопців ув'язнили в радянському концтаборі на 5 років. 22 січня 1978 р. на знак протесту проти російської окупації біля могили Тараса Шевченка в Каневі спалив себе Олекса Гірник із Калуша. Володимир Мармус. Олекса Гірник

А 22 січня 1990 року майже 3 мільйони українців узялися за руки, утворивши "живий ланцюг" від Києва до Львова, на згадку про проголошення Акту Соборності. Протяжність ланцюга склала близько 600 кілометрів.

Стояли вздовж траси Київ – Чоп, плечем до плеча. По-братерськи.

Ланцюг починався на Софіївській площі в Києві,

а закінчувався на проспекті Свободи у Львові.

Українці стояли поруч на вулицях міст,

містечок,

сіл,

і просто серед дороги в полі,

чи вздовж залізничної колії.

Стояли кияни, житомиряни, тернополяни, рівненчани, львів'яни,

приїздили цілі делегації з Чернігова,

і Буковини,

Донецька та Харкова,

Луцька та Полтави, і багатьох інших міст і містечок з усієї України.

Найчисельнішою з Надніпрянщини була Черкаська делегація – майже 1500 осіб!

Українці 22 січня 1990 року намагалися показати, що Схід і Захід разом у прагненні до незалежності. Учасники «живого ланцюга» взялися за руки і символічно з’єднали Україну до річниці її Соборності. Це була наймасовіша акція прихильників незалежності у тоді ще радянській Україні.

Акція стала одним із свідчень того, що українська нація подолала страх перед комуністичним режимом і готова продовжити свою боротьбу проти комуністичної партії за власну державність. 30 років тому ця подія стала початком падіння СРСР і проголошення нової незалежної і соборної України.

З тих пір і став цей день святом всього народу. А офіційно і державна влада сучасної України визнала 22 січня святом з 1999 року. День Соборності став відзначатися у відповідності до указу Президента України Л. Д. Кучми від 21 січня 1999 року № 42/99.

Ця традиція важлива, і вона продовжує існувати. В кінці 2000-х років вона відродилася і в Києві щороку створюють такі ланцюги на мосту Патона, хоча вже не в таких масштабах, але близько 1000 чоловік збирається, щоб показати символ об'єднання правого і лівого берега Дніпра. У 2011 році такі ланцюги створили в більш ніж 20 містах країни, а у Львові ланцюг зібрав 5000 чоловік.

Соту річницю Акту Злуки у 2019 році українці всього світу відзначили теж ланцюгами Злуки. Традиція живого ланцюга Соборності України вже поширилася у світі, відтак аналогічні акції єднання відбуваються в Швеції, Британії, Польщі, Естонії, Канаді, Німеччині й США. Акція символічно об’єднує українців у світі. І вже завтра, 22 січня 2020 року, о 12.00 за Київським часом розпочнуться заходи з відзначення Дня Соборності України серед українців всього світу.

Сьогодні Україна продовжує боротьбу за незалежність і соборність. Тому соборність залишається на порядку денному національних змагань. Цілісна, соборна Україна – це повернення окупованих Криму і окремих районів Донеччини та Луганщини, це духовне єднання українців усього світу.

Обніміте ж, брати мої,Найменшого брата —Нехай мати усміхнеться, Заплакана мати. Благословить дітей своїх. Твердими рукамиІ діточок поцілуєВольними устами.І забудеться срамотня. Давняя година,І оживе добра слава,Слава України,І світ ясний, невечерній. Тихо засіяє... Обніміться ж, брати мої. Молю вас, благаю!