Презентація "Діячі української культури. Вересай Остап"

Остап Вересай

Кобзарство – це справді унікальне українське народне мистецтво, яке бере початок ще з язичницької доби. Воно зародилося у центральній частині України і поширилося більш на східну. А тому уявити Лівобережжя без цих сліпих музикантів, які своїми піснями не лише прославляли героїв повстань, а й переказували драматичну історію свого народу, – неможливо. Та комуністичний режим, який боявся найменшого прояву націоналізму, злякався і цих безневинних сліпців. А точніше, їхніх пісень, які збурювали душі людей і нагадували про Гайдамаччину…

Комуністичний режим винищив українських кобзарів. Під приводом з’їзду їх зібрали у Харкові і розстріляли, а інструменти спалили.

Пам'ятник репресованим кобзарям у Харкові

У славній плеяді українських кобзарів ім'я Остапа Вересая посідає визначне місце. В 70-х роках ХІХ ст. цей народний музикант сконцентрував довкола себе увагу не лише етнографів і фольклористів, але й українських та російських творчих, загалом інтелігентних кіл, як виконавець традиційних форм українського героїчного епосу. Про нього писали П. Куліш, М. Лисенко, Л. Жемчужников та ін.

Остап Микитович Вересай (прізвище Радчишин, вуличне прозвисько – Лаба) народився 1803 року в селі Калюжинцях Прилуцького повіту Полтавської губернії в сім'ї кріпаків. Батько майбутнього кобзаря був також сліпий, грав на скрипці, чим і заробляв на хліб. У дитинстві осліп і Остап. "Мені було года чотири, – розповідав він російському художникові Л. Жемчужникову. – Коли б я осліп більшим, тоді б я знав, що таке сонце та огонь, та й яке воно – красне або жовте, а то я нічого не знаю… Наша жизнь, темних людей, погана: дорожче очей нема в світі нічого…".

До батька часто заходили в гості кобзарі, музикували, їхнє виконавство емоційно вражало хлопця: "…То як кобзар прийде в хату до мого батька, стане грать, співать, да я коло нього, так не знаю, чи йому б у пазуху вліз, тому кобзареві, або його собі в пазуху взяв!" Однак він розумів, щоб стати самому кобзарем і мати можливість вижити і прогодуватися, слід вчитися.

Коли Остапу виповнилось 15 років, батько віддав його у науку.

Остап, хворобливий з дитинства, часто нездужав, що також переривало заняття. Так сталося після шести тижнів кобзарського маршруту з Є. Андріяшевським. О. Вересай розповів: "Поїхали ми… на ярмарок у Лубни…; відтіля – аж у Говтву, як у дев'ятій п'ятниці у Демидовку… Не дойшов у Кременчук 15 верстов… О Петрі були на ярмарку у Хоролі; відтиля… у Лохвицю". Після виступу в Лохвиці О. Вересай відпросився додому, де тривалий час хворів.

Хоча Остап Вересай навчався у багатьох майстрів, повного трирічного навчального курсу, що вимагалося на той час від виконавців, так і не добув. Удосконалював майстерність гри на бандурі та поповнював репертуар самотужки, спілкуючись із різними музикантами: "Кому купиш чверточку або даси гривеничка: "Навчи мене отої або Хведора Безрідного там, або що". Ото вже не од майстра, а од побочних старців навчивсь«.

Через чотири роки після навчання О. Вересай одружився і зажив родинним життям. Виростив дочку, у вісімнадцять років віддав її заміж, та після смерті жінки зять-п'яниця кривдив старого, наказував не давати йому їсти. Остап був змушений залишити свою хату, село та піти, як колись, заробляти на хліб по ярмарках. Подорожуючи, кобзар зайшов у село Сокиринці, де жила вдова Пріська, яку Остап знав ще дівчиною і залишився там. Сім років кобзар домагався її згоди на шлюб і таки домігся. Кріпак О. Вересай випросив у свого пана визвольного листа, одружився і оселився у Сокиринцях.

Тут кобзар познайомився з російським художником Левом Жемчужниковим, який у 1852-1856 роках жив і працював в Україні. Л. Жемчужников залишив про народного музиканта цікаві спогади, писав його портрет та познайомив з Пантелеймоном Кулішем. Куліш розповів про Вересая Тарасові Шевченку, який 1860 року послав Вересаєві гроші та свого "Кобзаря" з підписом: "Брату Остапу від Т. Г. Шевченка". Л. Жемчужников та П. Куліш умовили Остапа Вересая взяти до себе кількох учнів: Василя Бублика з Никонівки, Ярохтея з Березівки, Антона Негрія з Калюжинець та Янголя з Березівки, які продовжили традиції свого вчителя.

Розповідаючи про своє перебування в с. Сокиринцях у 1852 році, художник згадує про свою дружбу з Остапом Вересаєм: "У Сокиринцях моя душа знову відпочивала. До мене кожного дня приходив сліпий бандурист Остап, пісні і думи якого розважали мене. … Часто, коли я спав, Остап намацував костуром сходи ґанку, …заходив до мене в кімнату, …сідав і награвав на своїй бандурі. Він умів розгадати стан моєї душі і співав відповідно моєму настроєві. Тільки він і захоплював мене...". Л. Жемчужников. Портрет Остапа Вересая

Жемчужников високо оцінював виконавську майстерність Вересая, його дивовижну музикальність: "Бандурист був сповнений почуття, він перервав спів, продовжуючи грати ті ж мотиви і під тим самим враженням. Оті-то переливчасті, то переривчасті звуки металевих струн міцно впливали на серце, думка глибше проникала в душу і жива картина маяла перед очима… Як співав він свій кант "Про правду", між строфами пісні обидва, одриваючись від діла, плакали: один над своєю кобзою, а другий – за мольбертом".

Вперше ім'я кобзаря Остапа з'явилося в пресі 1857 року. В другому томі "Записок о Южной Руси" П. Куліш розповів про кобзаря Остапа, який у степовому шинку співав пісню "Нема в світі правди«: «Велит плакать — будешь рыдать непрерывно, велит смеяться — будешь хохотать неудержимо до колик в животе». Очевидці розповідали: «Це – кобзар-чарівник, який, що хотів, те міг сотворити з тобою».

1871 року Остап Вересай вперше відвідав Київ, де співав на відкритті Колегії Галагана. 28 вересня 1873 року, на пропозицію Г. Галагана, було скликано засідання Південно-західного відділу Російського географічного товариства, дійсний член якого Микола Лисенко виголосив реферат "Характеристика музичних особливостей українських дум і пісень, виконуваних кобзарем Вересаєм".

На засіданні Остап Вересай виконав кілька дум, які вразили слухачів. У 1874 році Остап Вересай виступає у Києві на III Археологічному з’їзді, а після нього — на концерті, влаштованому М. Старицьким, в якому взяв участь хор під керівництвом М. Лисенка. У звіті про з’їзд начальник Київського жандармського губернського управління пише рапорт вищому начальству про те, що "Остап Вересай своїми поетичними піснями і типовим виглядом сприяв збудженню симпатій до гетьманщини…".

1875 року у супроводі М. Лисенка та П. Чубинського Вересай побував у Петербурзі, де виступив на засіданні Російського географічного товариства, в Музеї етнографії і старожитностей, у Петербурзькому залі Благородного зібрання, на засіданні Слов’янського благодійного комітету та в інших аудиторіях.

22 лютого він виступив на сніданку, влаштованому українцями в пам’ять про Т. Г. Шевченка. 6 вересня кобзар співав у Зимовому палаці під час лекції з народної словесності професора О. Міллера князям Сергієві та Павлові, які подарували кобзареві срібну табакерку з підписом.

Виконуючи думи, зокрема особливо популярні "Про Хведора Безрідного" чи "Як три брати з Азова втікали", Остап Вересай вмів надати простому сюжетові глибокого змісту й сили експресії. Передаючи стан великої скорботи, викликаної втратою козаками свого побратима, спів кобзаря переходив у трагічний скрик, зойк, стогін. Вересай майстерно використовував уповільнення ритму, модуляцію голосу, поєднання персоніфікованих монологів та діалогів, емоційні піднесення і спади голосу, поєднання речитативу і розлогого співу, що, разом з майстерною грою на кобзі, справляло незабутнє враження.

Яскраву грань творчої індивідуальності Остапа Вересая становило виконання ним гумористичних та сатиричних пісень. Потрібного ефекту співець досягав грайливістю мелодії, жвавістю ритму, характерною мімікою, пританцьовуванням у такт пісні, відповідною до поведінки та вдачі героя інтонаційністю. Це був, вживаючи сучасну термінологію, справжній театр одного актора, який не лише давав високе естетичне задоволення, а й ніс велике ідеологічне навантаження. Саме це й вирізняло творчу манеру Остапа Вересая й зробило його ім’я відомим серед сучасників.

Завдяки своєму таланту Остап Вересай збуджував у слухачів почуття поваги до своєї історії, високі естетичні та патріотичні почуття. Це добре розуміли Т. Шевченко, П. Куліш, І. Карпенко-Карий, М. Лисенко, О. Русов, П. Чубинський, які пропагували творчість Вересая, опікувалися його долею. Іноземним приїжджим, які слухали Остапа Вересая, зокрема французькому професору, пізніше міністру освіти Франції Альфреду Рамбо, французькому професору Луї Леже, міністру освіти Югославії Стояну Новаковичу, професору з Відня Ватрославу Ягичу, українські пісні у його талановитому виконанні відкрили досі незнану Україну, душу її народу, її історію.

Професор Луї Леже під впливом виконаних Вересаєм пісень почав активно пропагувати у Франції українську культуру, навіть читав курс української мови. Професор Оксфордського університету В. Морфілл, який також слухав Остапа Вересая, зазначав, що у виконаних ним думах є дуже багато цінностей. А відомий австрійський поет Райнер-Марія Рільке, що бачив Вересая у 1889 ро-ці, відтворив його образ в опові-данні "Пісня про правду".

III відділення, занепокоєне успіхом у глядачів дум та історичних пісень, виконуваних О. Вересаєм, припиняє гастролі. По дорозі з Петербурга, у Прилуках, Вересая заарештували на базарі за пісню "Про правду й неправду" і посадили до в’язниці. У поліції під час допиту Вересая врятувала табакерка, подарована йому в царському палаці в Петербурзі князями, і його звільнили. До кінця життя Вересай живе у Сокиринцях.

Павло Чубинський на власні кошти збудував йому нову хату. Інколи старого кобзаря запрошують у Київ. 1884 року він виступав у Київській рисувальній школі М. Мурашка, де з нього учні малювали портрети. Помер Остап Вересай наприкінці квітня 1890 року. Похований у Сокиринцях.

Могила кобзаря

Пам’ятник Остапу Вересаю біля Сокиринець

Пам’ятник Остапу Вересаю біля Сокиринець

Пам’ятник Остапу Вересаю в селі Сокирниці

Пам’ятник Остапу Вересаю в селі Сокирниці

Пам’ятник Остапу Вересаюв селі Сокирниці

Пам’ятник Остапу Вересаю в селі Сокирниці

У цьому палаці в селі Сокирниці є музей кобзаря Остапа Вересая

Музей кобзаря Остапа Вересая

Бандури О. Вересая

Ювілейна монета України

Габуда Владимир. Портрет знаменитого кобзаря

Плакат Видатний кобзар Остап Вересай

Всеукраїнський фестиваль бандурного мистецтва

Капела бандурстів ім. О. Вересая

Капела бандурстів ім. О. Вересая

“Не можна було б без Вересая обійтись в ті страшні часи, коли саме існування українського народу, його мови,історії, культури заперечувалось і відкидалось…” П. Тичина