Презентація "Діячі української культури. Заньковецька Марія"

Театр для мене, перш за все і після всього, — Храм. М. Заньковецька

Марія Заньковецька була окрасою національної сцени, зіркою в театральному просторі на зламі XIX-XX ст. Вона увійшла в історію театру як видатна українська трагедійна актриса, що в створюваних сценічних образах уособлювала символ української жінки, тонко поєднуючи архетипне і вмотивовану психологічність. Марія Заньковецька. 70-і рр. ХІХ ст.

Народилася 4 серпня (22 липня) 1854 року, в селі Заньки під Ніжином на Чернігівщині у багатодітній родині дворянина Костянтина Костянтиновича Адасовського та міщанки з Чернігова Марії Василівни Нефедової.

Марія Заньковецька. 70-і рр. ХІХ ст. М. Заньковецька з сестрою Лідією. 80-і рр. ХІХ ст.

Талант майбутньої актриси проявився ще з ранніх літ. Вона з особливим задоволенням брала участь в усяких забавах, витівках, інколи навіть ризикуючи потрапити під невдоволення батьків, яких вона дуже любила і намагалася їх ніколи не сердити, не завдавати їм жалю. Але прагнення емоційно відкривати нові грані своєї натури спонукало дівчинку на все нові й нові творчі експерименти, художні імпровізації, найрізноманітніші вигадки.

1876 — вийшла на сцену ніжинського театру. До кінця свого життя не поривала зв'язків з театральним колом Ніжина, де вона мешкала постійно протягом 1902—1924 рр. та з перервами, повертаючись після гастролей, — до 1932 р. У Ніжині вона мала свій будинок, який зберігся до нашого часу.

Марія Заньковецька з братом Євтухієм Адасовським. 90-і рр ХІХ ст.

27 жовтня 1882 р. — у міському театрі Єлисаветграда  (нині Кіровоград) під орудою М.Кропивницького  розпочався творчий шлях видатної української актриси. Вперше на професійній сцені вона зіграла роль Наталки («Наталка Полтавка»)  Івана Котляревського.

Пізніше Марія Заньковецька (вона взяла цей псевдонім на згадку про щасливе дитинство в рідному селі Заньки) працювала в найпопулярніших І найпрофесійніших українських трупах М.Кропивницького,  М.Старицького,  М.Садовського,  П.Саксаганського,  І.Карпенка-Карого. М. Заньковецька в ролі Івги Цвіркунки в опереті М. Лисенко «Чорноморці». 1892 р.

Марко Кропивницький спершу не розгледів Марію й узяв її в свою трупу лиш на епізодичну, майже без слів, роль старої баби Зачепихи. А як побачив на сцені — заплакав, зняв бірюзовий перстень і ним заручив Марію з театром. М. Заньковецька після свого бенефісу у виставі М. Кропивницького Дві сім'ї. 1912 р.

М. Заньковецька в ролі Олени Чаплинської у виставі М. Старицького "Богдан Хмельницький". 80-90-і рр. ХІХ ст. М. Заньковецька в ролі Зосі у виставі за п'єсою І. К. Карпенка-Карого "Сава Чалий". До 1917 р.

Обдарування М.Заньковецької багатогранне – лірична героїня, актриса комедійного плану. Та справжня стихія актриси – трагедія, в якій Заньковецька сягала висот античної трагедії. Вона царювала також у побутових драмах з натуралістичним елементом.

Фільмографія Грала Наталку в «Наталці Полтавці» (1909), матір в «Остапі Бандурі» (1923). З року в рік зростала майстерність Марії Костянтинівни як драматичної актриси. В її репертуарі більше 30 ролей на сцені. Це переважно драматично-героїчні персонажі. Вона «пережила» жіноче безталання Харитини («Наймичка» І. К. Карпенка-Карого, 1887), Олени («Глитай, або ж Павук» М. П. Кропивницького, 1883), Ази («Циганка Аза» М. П. Старицького, 1892), Катрі і Цвіркунки («Не судилось», 1889, «Чорноморці», 1882 М. П. Старицького), Галі («Назар Стодоля», 1882 Т.Шевченка) та Квітчиної Уляни («Сватання на Гончарівці»). А ще: Аксюші з «Лісу» О.Островського (1891) та Йо із «Загибелі Надії» Гейєрманса.

Слави їй вистачало. Лев Толстой, мов хлопчак, випросив на згадку червону хустку, в якій Заньковецька грала Олену з п’єси ”Глитай, або ж Павук ”. Чехов клопотався, щоб купити собі хутір поблизу Заньок. Обіцяв написати п’єсу, де б для Заньковецької була роль українською мовою. Чайковський посилав їй вінок із написом: ”Безсмертній — від смертного ”. Побувати на її спектаклях вважали за честь цар Олександр ІІІ, гетьман Павло Скоропадський і головний отаман Симон Петлюра. Актриса Марія Заньковецька в ролі Харитини із п'єси “Наймичка”

"Вогнем, жагою, пориванням Вона серця палила всім; Страждання граючи, стражданням  Сама була вона живим. І руки Чехова й Толстого  Благословляли їй дорогу, І Мирний голову клонив Благоговійно перед нею,  І Лисенко її любив  Співучо-ніжною душею…“ Максим Рильський

Артисти українського театру М. Кропивницький, М. Садовський і М. Заньковецька. 1883-1884 рр. Хутір “Надія”

…Я побачив Вас вперше в російській п’єсі (в «Лісі») і мало не збожеволів від захоплення. Такого виконання я ще не бачив, хоча, як рецензентові однієї з південних газет, мені доводилося бачити багато талановитих знаменитостей… Кілька друкованих рядків, присвячених вам в одній з київських газет, здавалися мені краплею в морі, і я не міг зрозуміти тих, хто намагався переконати мене, що я перебільшив, що я сказав дуже багато, що у російських п’єсах Ви нібито слабші, ніж у малоросійських! Брехня! Для таланту немає меж, немає мови, немає становища, яке б він не подолав. І.Висоцький  Марія Заньковецька. До 1917 р.

Москвичі під час її гастролей розбирали квитки зі словами: ”Ах, сегодня госпожа Заньковецкая плакать будет!” Марія Заньковецька. До 1917 р.

«Заньковецька є реальним втіленням ідеї страждання. Здається, показати всю силу, яку воно поки що має в нашому житті, вибрало ніжну, як мімоза, душу артистки, щоб понівечити її і в сценічній інтерпретації на очі кожному явити всю глибину того руйнуючого впливу, який вона має на людей. Вона – артистичний символ цього горя, сценічне втілення тих мук, які доводиться зазнавати українській нації”. Симон Петлюра Марія Заньковецька. До 1982 р.

М.Заньковецька стала артистичним символом української нації. «І як Шевченка, за Костомаровим, український народ наче обібрав для того, щоб він опоетизував у своїй творчості поетичній страждання народні, так і Заньковецьку обібрала сама доля української нації для високої місії: стати за сценічне опоетизування страждань українського народу», — стверджував С.Петлюра.

Народна артистка УРСР М. Заньковецька з внучатими племінницями Іриною і Галиною Воликами. Київ, 20-і рр. ХХ ст.

“Наша Україна надто бідна, щоб її можна було покинути. Я занадто люблю її, мою Україну, і її театр, аби прийняти вашу пропозицію.” (Відповідь Марії Заньковецької на пропозицію Олексія Суворіна «ощасливити російську сцену» — перейти примадонною до Малого театру) Марія Заньковецька

Надгробок Марії Заньковецької на Байковому цвинтарі в Києві

1922 — Україна урочисто відсвяткувала 40-річчя діяльності М. К. Заньковецької. Їй першій в Україні уряд присвоїв високе звання Народної артистки республіки. До Києва прибула і делегація з Ніжина у складі Ф. Д. Процента, Т. А. Агре та двох дівчат з села Заньки. Пам`ятник у Ніжині

Свого часу Марія Заньковецька першою в Україні була удостоєна звання народної артистки. На її честь названо Львівський національний драматичний театр. Окрім того, українці мають змогу ознайомитися з життям актриси у кількох музеях у різних куточках України. Марія Заньковецька (Маріїнський парк)

Відкриття меморіальної дошки на будинку № 121 по вул. Червоноармійській, де жила М.Заньковецька. Київ, 5 квітня 1953 р.

Марія Заньковецька на поштовій марці 2004 року Монета в честь Марії Заньковецької

В кожній галузі мистецтва є свій гігант. Так в українській літературі Тарас Григорович Шевченко, в театральному житті таким гігантом є Марія Заньковецька.