Презентація для виховної години "Живі національні символи України"

ПШЕНИЦЯ ТА ВОЛОШКИСОЛОВЕЙКОБАРВІНОКПРОЛІСКИЛЕЛЕКИЧОРНОБРИВЦІЖиві національні символи України. СОНЯШНИК ТА МАЛЬВАВЕРБАКАЛИНАМАКИ

Крім держаних існують і народні символи.  Народні символи – це те, що найбільше любить і шанує даний народ. Про народні символи складено багато пісень і легенд, вони використовуються в обрядах, звичаях. Народні символи – це наші святині. «Без верби й калини – нема України»

Однією із святинь є верба. Чим же заслужило це дерево таку шану? Вербу українці висаджували біля ставків та криниць, вона оберігала річки та джерела від замулювання. У народі кажуть: «Там, де живе верба, – жили і річки». Калина ще одна  улюблена рослина українців. Здавна говорили:«Посади калину – будеш мати долю щасливу». У народі цінують калину за її цілющі властивості.  Садили калину біля осель, а особливо біля криниць, щоб вода в криниці була прохолодною і смачною.

Часто в народних піснях вербу порівнюють із молодою дівчиною. Вона зажурена від нерозділеного кохання чи загибелі милого. Верба не дає соковитих плодів, тому наші предки вважали її кінцем поганого роду. Верба завжди символізувала добру душу, царство світла та вдячність. Наші предки вважали, що верба захищає від нечистих та злих сил. Тепер її лозу освячують за тиждень перед Великоднем. Плакуча верба

Легенда Поділля. У матері-вдови було троє синів. Вони дуже любили маму. Росли вони добрими, роботящими, приносили радість усім людям. Та от напали на рідну землю вороги. Прийшов до матерів старший:- Благословіть, мамо, за свій край боротися. Стиснулося в матері серце, але благословила. Потім прийшов середній. І його мусила благословити. А коли попросив благословення найменший, не витримала:- Не пущу! — скрикнула. — Один ти у мене залишився!- А земля у нас теж одна. Хто ж її захистить, як не я?Ще більше защеміло у матері серце, але провела у дорогу і найменшого сина А сама щодня виходила на берег річки, синочків рідних виглядала Поверталися їхні друзі, схиляли перед матір'ю голови, приносили їй невтішні звістки: загинули всі її сини героями. Довго плакала-ридала мати над річкою, не хотіла в хату без дітей вертатися. А на ранок побачили люди на березі вербу, що невтішно додолу схилила свої віти. Отак на світі з’явилася плакуча верба.

– А знаєте, діти, чому кущ назвали калиною? Ось послухайте легенду. Калинка – це ім’я української дівчинки. Ішла вона якось повз городи і натрапили на криницю. Задивилась Калинонька на свою вроду, а з  криниці голос: «Не дивись довго у воду, калиною станеш». Не послухалась дівчинка і перетворилась на кущ. Зашуміла листям, потягнулась гілочками до людей, до сонечка, до вітру: «Поверніть мені дівочу красу», але ніхто її не почув. Минав час. Пролітав мимо журавель, задивився на калину – сумну та самотню – накинув на неї чарівне намисто і вкрилась калина червоними ягодами. КАЛИНА

І кожна людина проходячи по ній, сам вибирає – в рай чи в пекло вона його приведе. Вважалося, що квіти маки належать самому богу сну Гипнос. Мак – символ безконечності й незчисленності Всесвіту і, водночас, сну і забуття. Мак – один з найяскравіших квіток на світі, що привертає багато уваги. Листки дрібненькі зеленого кольору, квіти великі яскраво-червоні. Цвіте у травні, червні місяці. Це магічна квітка-загадка, яка символізує як красу життя, так і жах смерті. Ала зірка, яка розпустилася у світі для розділення добра і зла. У народі кажуть, що дорога життя викладена зернятками маку. МАК

Стебельце – шорстка дробинка,У серединці – чорна вуглинка,Пелюстки блискучі, як лак. Це квітує червоний…Мак стверджує, що і дрібненьке та маленьке, якщо воно в єдності, має велику силу. Вінок із червоних маків-то вираз дівочої цноти і чистоти. Має мак і магічну силу, спрямовану проти усякого зла – і проти відьми, і проти наврочення. Мак – символ пам’яті полеглих у війні.

Давно то було. Тікала з турецької неволі українська дівчина Катерина. Блукала не один день, не два … Непомірно довго тягнувся час самотнього голодного блукання серед чужих людей, голих степів, холодних вітрів, пекучого від холоду каміння. Тікала вона і знала, що в разі невдачі чекає її жахлива розправа за вбитого слугу, за отруєння відваром болиголову сторожу. Та невдовзі султан повернувся з походу і, дізнавшись про все, просто оскаженів. Викликав загін яничар і звелів живою чи мертвою повернути втікачку. Скільки днів тривала погоня, одному лише світлочолому місяцю відомо, який темними ночами освітлював дівчині дорогу. Синьоока проліска – українська дівчина Катерина

Ось і степи залишились позаду. Із загону яничар залишились одиниці, а втікачки все не здоженуть. Яничари і самі давно вже повернули б назад, але, пам´ятаючи суворий наказ, продовжували погоню. Незабаром виснажена дівчина дісталася рідних країв і в знемозі опустилася на землю під вітами лісу. Надворі стояли перші дні весни.  На всі лади висвистували шпаки, зустрічаючи весну і радіючи теплу. Лежачи на купі сухого теплого листя, Катря плакала від щастя. Та раптом до неї долинули крики переслідувачів. Здавалось, що вони вже десь поряд, за сусідніми кущами. В дівчини від жаху холоне кров, туманиться в очах, серце ледь не вискочить з грудей. Розкинула Катруся в розпачі руки, обняла купку сухої вицвілої торішньої трави і у відчаї почала благати: “Ненько моя, земле! Не дай загинути! Не дозволь песиголовцям вернути в неволю! Краще розступися, земле, і навічно прийми мене в обійми! Миліша смерть на рідній батьківщині, ніж підневільне життя на чужині!”

Почула матінка-земля те благання, враз голі кущі покрилися зеленим листям, зашепотіли в швидкому рості трави, а з небесної блакиті опустилися на галявину голубі сутінки й заховали втікачку. З тих пір говорить легенда, там, де опустився на землю блакитний туман, заясніли на лісових галявинах, весняні квіти кольору вечірнього неба, нагадуючи нащадкам про хоробру українську дівчину Катерину, її  незгасне прагнення до волі. І, назвали їх синооьокими пролісками.

За віруваннями українців, пшеницю людям послав сам Бог. Причому, колос у неї, як і в інших рослин, починався при самій землі і продовжувався до верхівки стебла. Так що не можна було ні косити, ні жати, а підтинали колосся, щоб не згубити зерна, шилом при самій землі. Одного разу вирішив Бог спуститися на землю і перевірити, як живуть люди. Переодяглися вони із святим Петром у жебраків та й пішли світом. Скрізь вони бачили великий достаток і заможність людей. Зайшли вони у хату до однієї жінки і попросили милостиню. Дуже непривітно зустріла вона їх. У відповідь на прохання подорожніх кинула їм черствого млинця, хоча на столі стояв свіжоспечений духмяний хліб. Але перед цим витерла жінка тим млинцем слід на лаві, залишений дитиною. Розгнівався Бог на весь рід людський за таке зневажливе ставлення до хліба і давай обшморгувати пшеничне колосся. Побачив це вірний слуга людини – собака і давай скиглити, плакати, вимолювати прощення. Змилувався Бог над собакою і залишив на пшеничному стеблі колосся, яке він тримав у руці. Таким чином залишилася на стеблі лише “собача доля”, яку споживаємо ми, люди. Легенда про пшеницю

Легенди про волошку. А інша легенда розповідає, що одного разу небо дорікнуло хлібному полю у вдячності... – Все, що населяє землю, дякує мені, - сказало воно, - квіти посилають свій аромат, ліси – таємничий шепіт, птахи – спів, тільки колосся твого поля не складає мені подяки, хоча я напуваю твоє коріння життєдайним дощем, заставляю дозрівати важкі зерна.- Навпаки, ми дуже вдячні тобі, - заперечили колоски. Ми прикрашаємо землю морем зелені, але у нас немає можливості піднятися до тебе і віддячити по-іншому. Допоможи нам, і ми будемо вічно вдячні тобі. Гаразд, - відповіло небо. – Якщо ви не можете піднятися до мене, я зійду до вас. І небо наказало землі виростити серед колосся прекрасні сині квіти – частинки його самого. З того часу стебла хлібних злаків при кожному подиху вітру нахиляються до посланців синього неба і шепочуть їм ніжні слова любові.* * *

* * *Люди ж співчуваючи молодому хлопцю і його матері, в якої він був один, в пам'ять про нього назвали цю квітку іменем юнака – васильком. Може через те в багатьох районах України волошку називають саме так – “васильок”. Одного разу закохалася русалка в молодого красивого парубка Василя. Здалеку під прикриттям очерету невідривно слідкувала вона за красенем-юнаком. Але одного разу, коли підійшов Василь до річки умитися, вона не витримала і постала перед ним у всій своїй красі. Вони покохали одне одного, і стала русалка кликати юнака у свою водну стихію, а Василь умовляв її залишитися на землі. У всьому в них було розуміння, не могли вони лише домовитись, де їм жити разом. І коли зрозуміла русалка, що не залишить Василь-хлібороб свою рідну землю, у відчаї перетворила його в скромну квітку, що росте на полях, але цвітом нагадує голубу стихію.

ЧОРНОБРИВЦІДивна квітка чорнобривець, став одним із символів українського народу, який уособлює дитинство, рідну матір і батька, рідну оселю. Існувала цікава легенда про те, що чорнобривці вказували на місце знаходження золотого розсипу скарбів у землі. Напевне, саме це і привернуло до них увагу іспанських конкістадорів, які привезли насіння чорнобривців до Старого Світу. Коли з’явились ці рослини в Україні, невідомо, але назву вони отримали за незвичайні кольори квітки: пелюстки чорнобривців помаранчеві з чорними, як брови, обідками на краєчках.

Краса та цілющі властивості сприяли тому, що вони швидко поширились та стали дуже популярними. Немає України без білої хати і чорнобривців, які милують око до сивих морозів, тому  десь в чужих краях, побачивши їх, завжди згадуємо про рідну землю.   Я розлуки і зустрічі знаю. Бачив я і в чужій сторонічорнобривці із рідного краю,що насіяла ти навесні.   М. Сингаївський

Мальва. МАЛЬВА - символ любові до рідної землі, до свого народу, до батьківської хати. Уособлює духовне коріння людини, її вірність духовній спадщині предків.

СОНЯШНИК - символ Сонця, праці й достатку, сили і добробуту. Він - чи не найсильніший серед квітів... Соняшник знайшов своє місце під Сонцем. Сонце його не засліплює, а це означає, що він не боїться осліпнути від успіхів чи досягнень... Він не «мучиться» проблемами, що робити, куди йти - він іде за Сонцем... Соняшник символізує Батьківщину: як соняшник повертає за Сонцем свою голову, так і людина думкою, словом і ділом звернена до своєї Вітчизни. Як Сонце для соняшника - єдиний і незамінний орієнтир, так і для людини Батьківщина - єдина і найвища цінність. СОНЯШНИК

Хрещатий барвінок... Барвінок є символом невмирущого кохання. Ним здавна прикрашають весільний віночок та коровай. Його блакитні квіти нагадують спокійну небесну синь. Символ вічної радості. Його вічнозеленими листочками заквітчували шлюбне вбрання нареченої, устеляли доріжку перед молодими, а разом із кетягами червоної калини прикрашали коровай. На весіллі барвінок — символ вірності, краси і цнотливості.

Легенда про барвінок. Жили колись давно чоловік із дружиною у любові і злагоді. А найбільшою потіхою для них був їхній синочок на ім'я Бар. У скорому часі виріс він гарним парубком. Багато дівчат мали собі на думці вийти за нього. Сохло серце за Баром в однієї дівчини, котра мала за маму відьму. Посватався Бар до іншої, котра називалась Вінка. Ніяка ворожба відьми не могла розбити того кохання. І ось прийшов день весілля. Щасливі молодята стояли на воротах для батьківського благословення і чекали тієї хвилі, щоб піти до святої церкві до шлюбу. Аж тут казна-звідки ворожка зі своєю дочкою. Ворожка стала перед молодими, проголосила своє прокляття і окропила їх чорним смердючим настоєм якогось зілля. За хвилю на місці, де стояли Бар і Вінка, вже нікого не було. Кинулися люди до ворожки, а вона махнула руками і злетіла чорною вороною. Кинулися до її дочки, а та злетіла до хмар сірою галкою. Впала матінка Барова на те місце, де стояв її син, і скропила землю слізьми. І сталося диво: на очах у всіх із землі проросло зелене зілля, уквітчане дрібненьким блакитним цвітом... А назвали його Барвінком. І тягнеться він до хат, до батьківських могил. Кожна дівчина вплітає його у свій весільний вінок.

  Лелека – символ продовження роду, злагоди в родині. Його назвали на честь божества добра і кохання. Тому в давнину вважалося, що лелека мостить гніздо на подвір'ї тільки добрих людей. Повір'я було: в кого поселився лелека — тому щастя буде довіку. І горе тому, хто зруйнує гніздо птаха. Існує багато легенд про походження цього птаха. Бог дав людині мішок і наказав віднести далеко в ліс, але не розв'язувати і не заглядати в нього. Та на півдорозі чоловік не витримав і поцікавився, що несе. Як тільки він розв'язав мішок, із нього повистрибували жаби, повилазили вужі та змії і розповзлися по всьому світу. Розгніваний Бог перетворив чоловіка на лелеку і звелів ходити по болотам і збирати усяке гаддя. Дуже любимо ми лелек за те, що вони повертаються до своїх гнізд і приносять на крилах весну... Лелека — символ любові до рідної землі.

Український народ донезмоги співучий. Давня легенда розповідає про пташку, пісні якої стали перекладом для пташиного складу пісень нашої Батьківщини. Ця пташка – соловей. СОЛОВЕЙКОЗалетів один соловей і на Україну, але в селах було німо. Щось люди тут не живуть? - Подумав соловей. - Ні пісні, ні музики не чути. Але зайшло сонечко, і люди разом стали повертатися додому. То тут, то там чулися пісні. Старі люди розповідали, що колись давно ця гарна пташка не бувала в Україні. Гніздилася в далеких краях і не знала туди дороги. Але оскільки солов'ї були донезмоги співучі, то літали по всьому світу і збирали пісні всіх народів для індійського царя

 Здивовані солов'ї навесні разом полетіли в Україну, послухати ці пісні, перевести їх на пташиний склад, щоб співати в далекій Індії. В Україні вони висиджують пташенят, щоб продовжити рід там, де вони чули найкращі у світі пісні. Але пісні були сумними. Важка праця забирала всі сили. Тут соловей заспівав і звеселив їх. Забули люби втому і заспівали своєму заморському гостю. З усіх земель злетілися солов'ї до царського саду, з принесеними ними пісні. Але все це було вже знайоме цареві і він сердився. І тут під вікнами заспівав соловей з України, і правитель втратив спокій. Такі пісні він не чув - і велів тому солов'ю наспівувати пісні на ніч ...

ДЯКУЄМО ЗА УВАГУ!