ПІСНЯ ПРО РУШНИКРідна мати моя, ти ночей не доспала,Ти водила мене у поля край села,І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,І рушник вишиваний на щастя дала.І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,І рушник вишиваний на щастя, на долю дала. Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,І зелені луги, й солов'їні гаї,І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,І засмучені очі хороші твої.І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,І засмучені очі хороші, блакитні твої. Я візьму той рушник, простелю, наче долю,В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:І дитинство, й розлука, і вірна любов.І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов. Андрій Малишко. Квітка Цісик
Стежина. Чому, сказати, й сам не знаю,Живе у серці стільки літ. Ота стежина в нашім краю. Одним одна біля воріт. На вечоровім виднокрузі,Де обрій землю обніма,Нема кінця їй в темнім лузі,Та й повороту теж нема. Кудись пішла, не повертає,Хоч біля серця стеле цвіт,Ота стежина в нашім краю. Одним одна біля воріт. Дощами мита-перемита,Дощами знесена у даль,Між круглих соняхів із літа. Мій ревний біль і ревний жаль. Андрій Малишко. Дмитро Гнатюк