Презентація на тему: "Олесь Гончар. Поезія". ЛРК

ЛРК Олесь Гончар

Олесь Гончар (1918-1995). Український письменник, літературний критик, громадський діяч. Народився 3 квітня 1918 року в селі Сосниці ( тепер околиця міста Дніпро). Після смерті матері хлопця виховували дідусь і бабуся, які проживали у слободі Сухій Кобеляцького району на Полтавщині. Там пройшли його дитячі роки. -

У 1934-1937 роках Олесь Гончар навчається в Харківському технікумі журналістики,після закінчення якого працює в газеті, пише оповідання та вірші, публікує їх на сторінках журналів. У 1938 році вступає на філологічний факультет Харківського університету. З початком Другої світової війни Олесь Гончар добровольцем пішов на фронт, воював у складі студентського батальйону, був поранений, пройшов дорогами війни аж до перемоги, нагороджений орденами Слави, Червоної Зірки, трьома медалями « За відвагу». В «окопних університетах» продовжував писати твори.

Після закінчення війни Олесь Гончар продовжив навчання в Дніпропетровському університеті. У 1946 році вступив в аспірантуру Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка, переїхав до Києва, згодом одружився, виховував дочку і сина. У повоєнні роки написав новелу « Модри Камень», трилогію «Прапороносці», романи « Людина і зброя», « Таврія», «Перекоп» та інші.

Цікаві факти Олесь Гончар зазвичай твори писав зранку – приблизно з 10 до 14 години. Замикав на ключ двері кабінету, відключав телефон, а коли хто письменника в цей час шукав, то домочадці відповідали, що його немає вдома. Якщо з тих чи інших причин не випадало попрацювати за письмовим столом, О. Гончар журився: «Ляснув день». Перешкод траплялося чимало — з’їзди, засідання, депутатські обов’язки, спілчанські справи... Тож, повернувшись додому, письменник щоразу намагався надолужити згаяне. І називав це «каторгою на творчих галерах» (щоденниковий запис від 23.11.1980).

Поезія Олександра Гончара"Молодий весняний грім..."* * * Молодий весняний грім, Синє його рокотання Збуджує в серці моїм Тужливе чекання, Коли вже знедолений люд, Зачувши весняні грози, Не подумає: це пливуть, Знову пливуть бомбовози. 15 жовтня 1941 р."Ні кінця їй не видно, ні краю..." * * * Ні кінця їй не видно, ні краю — Все війна, і війна, і війна. Я доріг, думав, тисячу маю, А, виходить, лишилась одна. Остається блукати по світу, Лиш блукать, а нікуди не йти Й молоду мою душу розбиту Кожен день на розп’яття нести. 1942"Я без тебе не можу бути…"* * * Я без тебе не можу бути… І з тобою не можу теж! Ой зеленої скільки отрути Нині в серце моє ти ллєш! Ой зеленої та запашної Я п’ю нахильці із ковша, І жаданої, і страшної, Що вбиває і воскреша!

Олесь Гончар – активний громадський діяч. Він був депутатом Верховної Ради України, головою Спілки письменників України, Українського республіканського комітету захисту миру, членом Всесвітньої Ради Миру. Помер Олесь Гончар 14 липня 1995 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі.