Презентація до практичного заняття "Порушення прав дитини та як забезпечити їхнє дотримання в Україні"

Практичне заняття «ПОРУШЕННЯ ПРАВ ДИТИНИ ТА ЯК ЗАБЕЗПЕЧИТИ ЇХНЄ ДОТРИМАННЯ В УРКАЇНІ»

Виховуючи дітей, треба пам'ятати, що ми виховуємо їх не для життя в теперішньому, а в майбутньому, кращому стані людського роду, тобто для життя в інших, кращих, умовах життя. Виховуючи ж дітей для майбутнього, кращого устрою світу, ми цим самим покращуємо майбутній устрой світу (І. Кант).

15 травня 2003 року наша країна підписала Конвенцію ООН про права дитини, яка містить всеосяжний комплекс міжнародних правових стандартів щодо захисту і забезпечення належних умов для виховання дітей, також, у Конституції України є низка прав, які наша країна зобов’язалася виконувати. Незважаючи на чималий проміжок часу від підписання „Конвенції про права дитини”, громадяни України ще й досі намагаються довести всі встановлені права не лише дітей, а й дорослих, бо саме вони повинні контролювати та дотримуватися всіх законних прав дітей.

Про ефективність системи дотримання прав дітей і їх захисту знаємо не з чуток. Ситуація з правами дитини у нашому суспільстві на перевірку виявилася ще тривожнішою. Про кричущі випадки насильства над дітьми спершу всюди пишуть і показують по телевізору (ток-шоу «Стосується кожного», «Один за всіх», «Говорить Україна» тощо). А потім… забувають. Аж до нового випадку.

Ситуаційна гра. Уявіть ситуацію: у власному дворі ви стали свідком як мама малолітньої дитини (років 10-12, причому — ймовірно з психічними розладами) змушує цю дитину тримати на руках кількамісячне немовля, при цьому зі штурханами і злим криком накидається на хлопчика: "Як ти її тримаєш! Ах ти …. Я тобі зараз ….". Замість крапок були нецензурні слова. Уявили? І як ви вчинили б? Підійшли спитати, в чому справа? Зробили зауваження? Але чи має право стороння людина влазити в ситуацію?

Головна проблема насильства над дітьми та порушення їхніх прав, кажуть правозахисники, це незнання дорослими цих прав, нехтування ними, але найбільше — замовчування проблеми і байдужість. У нашому суспільстві немає нульової толерантності до насильства над дітьми, як це є у країнах Європи

Два аспекти нульової толерантностіПерший — суспільство має нетолерантно ставитися до проявів жорстокого поводження з дітьми. Другий — суспільство і держава мають навчати самих батьків. Адже для деяких такий вид виховання, як крики, приниження і "фізичні зауваження" є нормальним.

Що є насильством над дітьми. Фізичне — будь-яке фізичне травмування дитини. Психологічне — словесні нападки, постійна критика, приниження, образи, висміювання, кепкування, відмова вислухати дитину, а також — нездатність проявити любов та надати підтримку та керівництво. Економічне — нездатність або відмова батьків або осіб що здійснюють догляд, забезпечити основні потреби дитини у відповідній її віку турботі, в їжі, одязі, житлі, медичному догляді, освіті, захисті. Сексуальне — використання дитини дорослим або іншою (зазвичай набагато старшою) дитиною для задоволення сексуальної потреби або одержання користі. До сексуального розбещення відносяться також залучення дитини в проституцію, порнобізнес, оголення перед дитиною статевих органів та сідниць, підглядання за ним, коли він цього не підозрює: під час роздягання, відправлення природних потреб. За тяжкістю завданих травм сексуальне насильство прирівнюється до тортур і катування.

Чи втручатись у конфлікт. Соціум — головний інструмент реагування на порушення прав дитини. Але у сторонньої людини виникає дилема — чи можу я втручатись в чуже життя. Деякі юристи розповідають про статтю 8 Європейської Конвенції про права людини, де йдеться про недоторканість приватного життя. І на цьому спекулюють. Що не можна втручатися в приватне життя. В той же час перебування на вулиці — це вже не приватне життя, а публічні дії. Відповідь однозначна — якщо відбувається насильство над дитиною на вулиці — ніхто не повинен проходити повз.Інша справа, недоторканість приватного життя. Що робити, якщо ти чуєш крик і плач дитини за сусідньою стіною? У Норвегії, наприклад, про це навіть не замислюються — відразу дзвонять у поліцію. Приїжджає не тільки вона, а й служба у справах дітей, і відразу вирішує питання, чи варто залишатися дитині в такій сім'ї.

Життєві ситуації з НорвегіїБув гучний випадок, коли емігрантка так виховувала свою дитину, що у неї норвезька влада її забрала, і хотіла другу забрати. Жінка швидко втекла до своєї країни, а її адвокати вели судові тяжби з органами опіки Осло, але дитину їй так і не повернули. Ще ситуація, коли дитині, теж емігранти, вирвали вдома зуб ниточкою. Коли дитина про це розповіла в дитсадку, це було розцінено як жорстоке поводження з дитиною. І теж був гучний судовий процес. А у нас серед ночі можуть дитину ображати, і ніхто нічого не зробить!Втім, напрактиці були випадки, коли саме сусіди викликали наряд міліції за такими випадками. Це були родини, які неодноразово були помічені в насильстві над дитиною, в маргінальній поведінці, п'янках і так далі. Інша справа — якщо подібна ситуація трапиться десь в елітному будинку, районі. Навряд чи так хтось когось викликатиме. Але якщо ви знаєте, що це за родина, її координати, то можна звернутися в соцслужбу.

До кого звертатись з питань порушення прав дитини. Наказом Мінсоцполітики затверджено, що з питання порушення прав дитини можна звертатись до: служб у справах дітей, закладів соціального захисту дітей, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, органів внутрішніх справ, закладів освіти, закладів охорони здоров’я. Втім, і тут турбот вистачає. Українську соцслужбу не можна назвати некомпетентною. Інша справа, що цих працівників не вистачає, їх кількість не відповідає тій навантаженості, яка повинна бути у відповідності з положенням Кабміну про службу у справах дітей. У нас сильно розмиті повноваження. Законом вони начебто і прописані, але на практиці виходить, що такими дітьми займається кілька різних підрозділів, в тому числі і органи місцевого самоврядування. Тобто, у нас немає мультидисциплінарної команди, яка є в багатьох країнах, у яких пріоритетом є захист прав дитини. Служба з прав дітей у нас працює, але постфактум, не для профілактики. Вони ледь встигають реагувати на ті факти, які є. А після реформи прокуратури і скасування загального нагляду у нас тепер немає відділів по захисту прав дітей, які раніше були в прокуратурі. І всі моменти, які стосуються дотримання прав дитини, наприклад, в дитячому будинку або інтернаті, знову лягли на плечі цього фахівця служби з прав дітей.

Як виглядають діти, які пережили насильство. У нашій країні немає порядку превентивних дій щодо насильства над дитиною. У нас є порядок дій, вже коли насильство несе "гарячий" характер. Щоб змінити ситуацію, потрібно створити систему раннього реагування на факти насильства над дітьми та жорстокого поводження з ними. А суспільству, нам з вами, варто, як мінімум, мати уявлення, на що реагувати.

Психологи виділяють специфічні ознаки у поведінці дітей, які можуть бути жертвами жорстокого поводження: Вік до 6 місяців життя: малорухомість; байдужість до навколишнього світу; відсутність або слабка реакція на зовнішні стимули; рідка посмішка у віці 3-6 міс.6 міс. – 1,5 року: страх батьків; страх фізичного контакту з дорослими; постійна безпричинна настороженість; плаксивість, капризність, сумний вигляд; страх чи подавленість при спробі дорослих взяти її на руки.1,5 – 3 роки: страх дорослих; рідкі проявлення радості, плаксивість; реакція переляку на плач інших дітей; крайнощі в поведінці – від надмірної агресивності до байдужості.3 – 6 років: примирення з тим, що сталось, відсутність опору; пасивна реакція на біль; болюча реакція на зауваження та критику; надмірна поступливість; псевдо доросла поведінка; негативізм, агресивність; брехливість; жорстокість по відношенню до тварин. Молодший шкільний вік: прагнення приховати причини травм; самотність, відсутність друзів;страх іти додому після школи. Підлітковий вік: втечі з дому; спроби суїциду; антисуспільна поведінка; вживання алкоголю, наркотиків.

У підсумку маємо: доки в Україні не буде створено систему превентивного реагування на випадки жорстокого поводження з дітьми, мусимо дбати про права і психічне здоров'я підростаючого покоління силами небайдужих громадян. Здається, у нас це краще виходить, ніж у нашої влади.