Презентація до Шевченківських днів

Шляхом Шевченкової долі

Року 1814, з 26 на 27 лютого старого стилю, темної ночі, перед світом в селі Моринцях на Звенигородщині,в хаті Григорія Шевченка, кріпака пана Енгельгардта, блиснув у вікні єдиний на все село вогник: народилась нова панові кріпацька душа, а Україні – її великий співець Тарас Шевченко.

Нелегко було батькам ставити на ноги шестеро дітей. Григорій рвав жили на пана, робив вози в повітці, а то гайне з чумаками. А Катерина — то на панському полі, то на панській кухні. Удома і худобу доглянути, і їжу на сім’ю приготувати, і пошити, і випрати. Згадували потім і діти, і сусіди, що не було поміж батьків ні сварок, ні лайок, ладили одне з одним завжди.

Тарас ріс мовчазний, завжди чомусь замислений. Ніколи не тримався хати, а все тинявся десь по бур’янах, за що прозвали в сім`ї «малим приблудою». Восьмилітнього, його батьки віддали до дяка «в науку». А хлопчик мріяв навчитися малювати.

Мати померла, не доживши й до 40 років, робота виснажила, хвороба з’їла. Її поховали не на сільському цвинтарі, а на так званому визначеному кладовищі — у її ж садибі, ближче до дітей, щоб вони могли щохвилини пожалітися їй, знайти прихисток. Пам'ятник матері Тараса

Не минуло й року після смерті Катерини, як замучений клопотами вдівець привів Оксану Терещенко з її трьома дітьми у свою хату. І почалося пекло: не минало й години без сварки, бійки та сліз, а злість і роздратування мачуха зривала на дітях.

Після смерті батька мачуха й зовсім вижила Тараса з дому. Родичі захотіли вивести сироту в люди. Ким тільки не був малий Тарас: і свинопасом, і наймитом, і кухарчуком, і козачком у пана.

Восени 1829 року разом з обслугою Енгельгардта Шевченко виїздить до міста Вільно. Помітивши здібності козачка до малювання, Енгельгардт віддає Тараса вчитися у досвідченого майстра, можливо, Яна Рустемаса.

1831 року сімнадцятирічний Шевченко приїздить до Петербурга, куди було переведено Енгельгардта, 1832 року Енгельгардт законтрактував Шевченка на чотири роки Ширяєву - різних живописних справ майстру. 1836 р. Шевченко у складі артілі Ширяєва розписує театр у Петербурзі.

Це були найрадісніші, найщасливіші роки в житті нашого Кобзаря. Навесні 1831 року Тарас Григорович знайомиться з художником Сошенком, потім з Гребінкою, Брюлловим, Венеціановим, Жуковським…

Це завдяки їм 22 квітня 1838 року Тарасові Шевченку була куплена воля. 2500 крб. розбили кайдани кріпацтва, що сковували Шевченкові руки й голову.

Збереглося 835 художніх творів, які дійшли до нашого часу в оригіналах і частково в гравюрах на металі й дереві. Уявлення про мистецьку спадщину доповнюють відомості про понад 278 втрачених і досі не знайдених робіт. І Тарас Григорович виправдав надії своїх визволителів. В 1845 році він закінчив Петербурзьку художню академію з двома срібними медалями і званням «вільного» художника.

18 квітня 1840 року в Петербурзі з’являється друком перша збірка поета під назвою “Кобзар”. Фототипія першого видання «Кобзаря»Тираж – 1000 примірників. Ціна примірника – 1 крб. сріблом.Ілюстрація художника В. Шернберга. Редактор – Є. П. Гребінка. До «Кобзаря» входило вісім творів: “Думи мої…”, “Перебендя”, “Катерина”, “Тополя”, “Думка”, “До Основ’яненка”, “Іван Підкова”, “Тарасова ніч”.

У вересні 1843 року поет вперше після довгої розлуки відвідує рідну Кирилівку, зустрічається з братами й сестрами, виконує малюнок "Хата батьків в с. Кирилівці".

1845 р. Шевченко після надання йому Радою Академії мистецтв звання некласного художника вдруге відвідав Україну. Саме тоді у гостьовій кімнаті будинку лікаря Андрія Козачковського був написаний «Заповіт». Зараз — це Музей Заповіту Т. Шевченка.

Замальовував могили до розкопок і після них, замальовував знайдені тут речі, типи селян того часу, окремі побутові сцени. 1846 р. Т. Г. Шевченко брав участь в археографічній експедиції, що вела розкопки на кургані Переп’ят, що на Фастівщині. Цікавився історичним минулим, збирав і записував пісні, зокрема про Семена Палія. Згодом звертався до цього образу у своїх творах «Чернець», «Іржавець», «Швачка» .

Наприкінці березня 1847 р. почались арешти членів Кирило-Мефодіївського товариства, куди входив і Шевченко з 1845 по 1847 рр. Поета теж не оминула «злая доля».

8 червня 1847 р. Шевченка доставили в Оренбург, а незабаром відправили в Орську фортецю. Йому заборонили писати й малювати. Та поет не скорився долі. Попри вкрай несприятливі умови, він написав понад 100 поетичних творів. О думи мої! О славо злая!За тебе марно я в чужому краю Караюсь, мучуся, … але не каюсь!

1857 р. завдяки клопотанням друзів поета звільнили з заслання. Чекаючи дозволу на звільнення, Шевченко почав вести щоденник, якому довіряє свої сокровенні думки"І по десятилітнім засланні Шевченко вернувся нарешті до Петербурга, зламаний тілом, але не духом... Навіть в тих страшних роках його муза не затихала..."

1859-го року ще раз, втретє і востаннє, відвідав Україну. Тоді він мріяв оселитися в Україні у хаті з вишневим садком. Але доля не судила йому цього звичайного людського щастя. «Поставлю хату і кімнату,Садок – райочок насаджу. Посиджу я і походжу. В своїй маленькій благодаті”. Т. Г. Шевченко. Проект хати. Фасад. Акварель

1860 р.був значимий у житті Тараса Григоровича. Рада Академії мистецтв ухвалила рішення про надання Шевченкові звання академіка гравірування. Восени виходить останнє прижиттєве видання “Кобзаря”.

З кінця 1860 року поет хворіє на водянку. Стан здоров'я гіршає. Хвороба прогресує. Напередодні дня народження Тараса Григоровича провідав Костомаров. Застав його за столом, а навколо лежали його незакінчені праці. Шевченко почував себе ніби краще. Казав, що йому полегшало і що він у наступному тижні неодмінно почне виходити. Показував історикові свій новий, дорогий, золотий годинник і тішився ним, як дитина.

О 5 годині 30 хвилин 10 березня 1861 року Тараса Григоровича не стало. До останньої хвилини він чекав офіційного скасування кріпацтва, але цар не поспішав з оголошенням такого доленосного для багатьох рішення. За десять днів до смерті поет написав останні рядочки: Чи не покинуть нам, небого,Моя сусідонька убога,Вірші нікчемні віршувати. Та заходиться риштувать. Вози в далекую дорогу,На той світ, друже мій, до Бога,Почимчикуєш спочивать…

Поховали поета спочатку на Смоленському кладовищі в Петербурзі, а потім на Чернечій горі у Каневі. Жива. Душа поетова святая,Жива в святих своїх речах,І ми, читая, оживаємІ чуєм Бога в небесах. Тарас Шевченко

Шевченко зблизька

А чи знаєте ви, що народився Т. Г. Шевченко в середу, а в середу ( на думку дослідників) народжуються дуже творчі та активні люди), а за гороскопом він був риба .«Незчисленні зіроньки не пускають мене в хату»Кобзар обожнював зоряне небо. Саме під зоряним небом на березі Дніпра він сказав своєму другу Андрію Козачковському: «Як гарно бути поетом, якби він міг бути тільки поетом, а не громадянином».

Весна - особливий період для Шевченка ! Весна для Шевченка була особливою порою року. Всі найголовніші події сталися саме в цей період його життя. 9 березня він народився. 25 квітня 1838 року став вільним від кріпацтва. 26 квітня 1840 світ вперше побачив «Кобзаря». 5 квітня поета заарештували, а 7 квітня 1857 року він отримав звістку про волю. Напередодні свого останнього дня народження він дізнався, що підписано документ про скасування кріпацтва.

«Кого люблять діти, той не зовсім ще поганий чоловік»Живучи в 1859 році в Києві на Пріорці, поет дуже здружився з дітворою. Якось наймичка Оришка, перучи одяг, знайшла гроші, про які Шевченко забув. Він на ці гроші влаштував для сусідських дітей "бенкет". Пішов на базар, накупив силу іграшок та ласощів, ледве доніс.

«Дивною й ненатуральною здається... людина, яка існує без книги"Т. Г. Шевченко – у своїй поетичній творчості, в листах, у прозі й щоденнику висловлював думки про виховання дітей, виявляв глибокий інтерес до їх навчання. Він написав "Буквар", видав за власний кошт, готувався написати ще ряд шкільних підручників.

Кріпачка, княжна, актриса, княгиня, прислуга – коханню, як відомо, покірні усі віки і усі стани. Хтось з них віддав своє серце поетові на роки, когось пристрасно, але нерозділене кохав він. Тихого сімейного щастя, про яке так мріяв Шевченко, зазнати йому не судилося, але те, що стало особистою трагедією людини, дійшло до нас кількома світлими і сумними історіями кохання, а в українську поезію увійшло цілою низкою чудових віршів. Оксана Коваленко Ядвіга (Дуня) Гусиківська, Амалія Клоберг, Варвара Рєпніна, Глафіра Псьол, Ганна Закревська, Феодосія Кошиця, Усакова, Катерина Піунова, Марія Максимович, Лукерія Полусмак.

Тарас Шевченко був «душею компанії», любив сміятися і вмів розвеселити навіть незнайомих людей. Любив музику, грав на гармоніці. Голос мав приглушений, трохи хриплуватий. Що, однак, не заважало йому дзвінкоголосо співати , а співаком був неабияким і співав завжди, починаючи з дитинства. Співав сам і в компаніях... Відомі випадки, коли присутні щиро просили Тараса заспівати «Зоре моя вечірняя...» - його улюблену пісню. Співом зачаровував...

Тарас Григорович Шевченкозітхнув поважно й непричетнодістав годинника старогоі рушив повагом в дорогувін йшов врочисто тихим містомв пивницях пиво пив імлистестріляв цигарку в перехожихтакий живий такий несхожийдівчата парфумами вкритіпросили в нього закуритиїм отвічав не вельми чемно. Тарас Григорович Шевченковін врешті втік із цього міставін зник із сяючого місиваі в черешневій квітній пінійого зустріли перші півні© Сергій Жадан. ВІЧНО АКТУАЛЬНИЙ, МОДНИЙ, ГЕНІАЛЬНИЙ

Тарас Шевченко – сучасна людина ХІХ ст. зі сформованими гастрономічними смаками та вподобаннями

Про те, що Кобзар не змертвів і не змертвіє, свідчить хоча б його популярність як образа для творчих переробок і мемів.

Слово істини шукали у Шевченка наші діди-прадіди. Чеснотам навчав великий Кобзар наших батьків. І тепер, у час інформаційного вихору, навчаємось розуму у нього й ми. Більш свідомо вчитуймося у рядки його віршів і переконаємося, що всі вони звернені до нас - українців двадцять першого століття. І найперше, вчать любити й боронити Україну

Вшановуємо Кобзаря, Пророка

У час, коли України не було на карті світу – уже не було козацької України і ще не було нової незалежної України,- він її вимріяв, вифантазував – і вона стала реальністю. Своєю творчістю Т. Шевченко засвідчив воскресіння нашої нації. Українці відчули, що мають духовну силу, з якою можна і варто йти в майбутнє.

Шевченко завжди був вільним, хоч і народився кріпаком, перебував в ув’язненні… Як нам, необтяженим рабством, у незалежній країні цьому навчитися? Тож знай, нащадку, що прийшов на зміну, - Тобі ясніш світитеме зоря, Коли і ти полюбиш Україну, Пройнявшись віщим словом Кобзаря.

1384 — стільки пам’ятників Тарасові Шевченку встановлено в світі. З них в Україні налічується 1256 монументів, і ще 128 в 35 країнах світу — Бразилії, США, Китаї тощо.

Український майстер Микола Сядристий створив найменшу у світі книжку “Кобзар”, розміром трохи більше половини квадратного міліметра. Сторінки настільки тонкі, що перегортати їх можна лише кінчиком загостреного волоска. Зшито книгу павутинкою, а обкладинка зроблена з пелюстки безсмертника. Першим українським композитором, який свідомо підійшов до музичного втілення поезії Шевченка, став Микола Лисенко. Композитор написав цикл творів «Музика до «Кобзаря», який містить 87 творів різних жанрів і форм. На вірші Шевченка Лисенко створив також 56 романсів, 19 хорів, 9 вокальних ансамблів і 3 кантати.

500 м² − площа найбільшого портрета Кобзаря. Написаний він у Харкові на стіні сімнадцятиповерхового будинку і внесений до Книги рекордів України. В Україні налічується 164 населених пунктів, названих на честь Тараса Григоровича Шевченка. Крім того, в його честь названо місто Форт-Шевченко в Казахстані, більше двох десятків населених пунктів в Росії, а також морська затока в Аральському морі й гора на північному схилі Великого Кавказу. а навіть кратер на Меркурії, діаметр якого — 137 кілометрів.

Шевченкова поезія стала найважливішим і нетлінним складником духовного єства українського народу. Шевченко – це не тільки те, що вивчають, а й те чим живуть. У чому черпають сили і надії. У глибини майбутнього слав Шевченко свої непохитні заповіти синам рідної землі, і серед цих заповітів перший і останній: Свою Україну любіть,Любіть її... Во время люте,В остатню тяжкую минуту. За неї Господа моліть.