Презентація до Теми 1. "Поняття, предмет і система сімейного права. Сімейні правовідносини. Джерела сімейного права."

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1. Загальна характеристика сімейного права. Правовідносини подружжя. Тема 1. Поняття, предмет і система сімейного права. Сімейні правовідносини. Джерела сімейного права.

Особливості сімейного права:1) шлюбно-сімейні взаємовідносини мають відмінні від цивільних підстави виникнення. Якщо цивільні правовідносини виникають, як правило, з договорів, заподіяння шкоди, створення творів науки, літератури та мистецтва тощо, то шлюбно-сімейні відносини виникають зі спорідненості, шлюбу, усиновлення;2) якщо суб'єктами цивільно-правових відносин виступають фізичні та юридичні особи, держава та територіальні громади, то суб'єктами сімейних – є лише фізичні особи. При цьому сімейні правовідносини пов'язують не сторонніх, а близьких осіб – родичів, подружжя;3) у першу чергу, сімейні правовідносини – це особисті немайнові, і лише в другу чергу, вони є майновими. Майнові правовідносини випливають з особистих: є спорідненість, є шлюб – є майнові відносини. У свою чергу в цивільному праві переважна більшість відносин – це майнові відносини;4) сімейні права та сімейні обоє'язки не можна відчужувати, передавати, купувати, продавати чи дарувати. Причому не тільки особисті, але й майнові. Не можна, наприклад, передати право на одержання аліментів або ж на виховання дітей. У цивільному ж праві майже всі майнові відносини легко передаються (наприклад, право на одержання спадщини);5) процес розгляду сімейних справ відрізняється від розгляду цивільних, як суттєво відрізняється й виконання рішень. Наприклад, у справах про передання дитини на виховання другому з подружжя не можна так легко виконати рішення, як рішення, скажімо, про відчуження певної речі;6) сімейно-шлюбні відносини в Україні в багатьох випадках регулюються нормами моралі, а не тільки правовими нормами, і це характерно тільки для сімейного права;7) цивільні та сімейні відносини регулюються окремими кодифікованими законодавчими актами – ЦК України та СК України.

Сімейне право - сукупність правових норм, що регулюють особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Предметом сімейного права є сукупність норм, які регулюють особисті немайнові права та майнові відносини людей, що виникають на грунті шлюбу та сім'ї. Предметом правового регулювання у сімейному праві є такі групи сімейних відносин:1) відносини, що виникають у зв'язку із шлюбом (ці відносини виникають у зв'язку з укладенням шлюбу; припиненням шлюбу; визнанням шлюбу недійсним);2) особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї (право на зміну прізвища, право на материнство, батьківство; право на спільне вирішення всіх питань сім'ї; права дітей на отримання належного виховання; право на матеріальне утримання; право на управління майном тощо);3) особисті немайнові та майнові відносини між іншими родичами (відносини баби, діда з онуками, правнуками; відносини між братами та сестрами, вітчимом, мачухою; аліментні відносини певних членів сім'ї та родичів);4) відносини, що виникають у зв'язку із влаштуванням дітей, які позбавлені батьківського піклування (усиновлення, опіка та піклування, патронат, прийомна сім'я, дитячий будинок сімейного типу).

Метод сімейного права – це сукупність засобів та правових прийомів, за допомогою яких здійснюється правовий вплив на вольову поведінку учасників сімейних відносин. Вирізняють два ключові методи правового регулювання: диспозитивний та імперативний. Диспозитивний метод грунтується на координації цілей та інтересів учасників суспільних відносин, коли вони самі мають право приймати рішення щодо участі у цих відносинах. При цьому суб'єкти права мають змогу відступати від описаних у правових нормах форм стосунків, встановлювати для себе основні та додаткові, тобто безпосередньо не передбачені юридичними приписами, права та обов'язки.Імперативний метод ґрунтується на відносинах субординації. Для нього характерним є: переважання обов'язків; обмеження ініціативи суб'єктів правовідносин щодо зміни положень юридичних приписів; можливість вибору варіанта поведінки лише у межах, які визначені в законодавчих актах; виникнення правовідносин незалежно від бажання суб'єктів внаслідок безпосереднього припису закону.

Сімейне право характеризується імперативністю більшості норм. Наприклад: Сімейне законодавство підтримує принцип добровільності шлюбного союзу чоловіка і дружини (ст. 24 СК України). Однак умови і порядок укладення шлюбу визначено імперативними нормами (ст.ст. 21-23, 26 СК України). Шлюб може бути припинений шляхом його розірвання, тобто з волі одного або обох подружжя. Але й тут воля подружжя в ряді випадків обмежується імперативними вказівками. Так, відповідно до ч. 2 ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу не може бути пред'явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, за винятком випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки кримінального правопорушення, щодо другого з подружжя або дитини.

Принципи сімейного права – це закріплені в нормах сімейного законодавства основні керівні положення (засади), що відображають специфіку, сутність і зміст особистих та майнових відносин, які виникають між подружжям, батьками, дітьми, іншими членами сім'ї. Види принципів сімейного права:1. За джерелами права:- конституційні (закріплені в положеннях Конституції України). При цьому в окремих випадках вони дублюються у положеннях сімейного законодавства. Наприклад, рівність учасників сімейних відносин (ст.ст. 21, 24, 51 Конституції України, ч. 5,6 ст. 7 СК України); недопустимість державного або іншого втручання у сімейне життя (ст. 32 Конституції України, ч.5 ст. 5, ч. 4 ст. 7 СК України); державна охорона сім'ї, материнства, батьківства (ст. 51 Конституції України, ч. 1 ст. 5 СК України); свобода та добровільність укладення шлюбу (ст. 51 Конституції України, ст. 24 СК України); забезпечення судового захисту суб'єктів сімейних відносин (ст. 55 Конституції України, ч. 10 ст. 7, ст. 18 СК України).- галузеві (виражені в нормах СК України). Наприклад, принцип одношлюбності (моногамії) (ст. 25 СК України); принцип визнання шлюбу, зареєстрованого в державному органі реєстрації актів цивільного стану (ст. 21 СК України); свобода розірвання шлюбу (ст. 105 СК України); пріоритет сімейного виховання дітей (ст. ст. 5 СК України); пріоритет захисту прав та інтересів дітей та непрацездатних членів сім'ї (ст.ст. 75, 154, 202, 258, 262 СК України); принцип справедливості, добросовісності, розумності (ч. 9 ст. 7 СК України) та ряд інших.

Сімейне законодавство. Сімейне законодавство – це сукупність нормативних актів, у яких містяться норми, що регулюють особисті немайнові права та майнові відносини людей, які виникають на грунті шлюбу та сім 'ї.1. Конституція України.2. Міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана ВР України (Конвенцію ООН про права дитини 1989 р.; Конвенцію про закон, що застосовується до аліментних зобов'язань на користь дітей 1956 р.; Конвенцію про юрисдикцію і право, що застосовується щодо захисту неповнолітніх 1961 р.; Конвенцію про визнання розлучень та про судове розлучення подружжя 1970 р.; Конвенцію про право, що застосовується до аліментних зобов'язань 1973 р.; Конвенцію про укладення шлюбу і визнання його недійсним 1978 р.; Конвенцію про право, що застосовується до режимів власності подружжя 1978 р.; Конвенцію про згоду на укладення шлюбу, шлюбний вік і реєстрацію шлюбів 1962 р.; Європейську конвенцію про усиновлення дітей 1967 р.; Європейську конвенцію про статус дітей, народжених поза шлюбом 1975 р.; Конвенцію про цивільні аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 р.; Конвенцію про захист дітей та співробітництво у сфері усиновлення 1993 р. та інші.).3. Сімейний кодекс України. Чинний СК України був прийнятий 10 січня 2002 р. і набрав чинності одночасно з набранням чинності ЦК України 1 січня 2004 р. Він є четвертою кодифікацією сімейного законодавства.4. Цивільний кодекс України.5. Кримінальним кодексом України та Кодексом України про адміністративні правопорушення.6. Закони України ("Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 р., "Про попередження насильства в сім'ї" від 15 листопада 2001 р., "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" від 1 липня 2010 р., "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" від 21 листопада 1992 р., "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" від 1 червня 2000 р.

7. Підзаконні нормативні акти: - Постанови ВР України ("Про Концепцію державної сімейної політики" від 17 вересня 1999 р.; "Про Декларацію про загальні засади державної політики України стосовно сім'ї та жінок" від 5 березня 1999 р. та ін.);– Укази та розпорядження Президента України ("Про заходи щодо заохочення народжуваності в Україні" від 3 січня 2002 р; "Про національну стратегію профілактики соціального сирітства на період до 2020 р." від 22 жовтня 2010 р.; "Про додаткові заходи із забезпечення гарантій реалізації прав та законних інтересів дітей" від 1 червня 2013 р. та ін.);– постанови КМУ ("Про затвердження Положення про прийомну сім'ю" від 1 червня 2002 р.; "Про затвердження Положення про дитячий будинок сімейного типу" від 26 квітня 2002 р.; "Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного із подружжя, дітей, батьків, інших осіб" від 26 січня 1993 р.; "Про затвердження Порядку здійснення добровільного медичного обстеження наречених" від 16 листопада 2002 р. та ін.);– накази та розпорядження центральних органів виконавчої влади (наказ Міністерства освіти та науки, МОЗ, Державного комітету у справах сім'ї та молоді, Міністерства праці та соціальної політики від 26 травня 1999 р. "Про затвердження правил опіки та піклування"; наказ Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту від 13 серпня 2008 р. "Про єдиний облік багатодітних сімей в Україні", Наказ Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту від 5 березня 2012 р. "Про затвердження форм документів з питань усиновлення" та ін.)•

8. Договір. Стаття 9 СК України вперше офіційно закріпила регулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) сторін. Він має укладатися у письмовій формі, є обов'язковим до виконання, якщо зміст його не суперечить вимогам законів України та моральним засадам суспільства. До сімейних договорів майнового характеру віднесено: шлюбний договір (ст. 92 СК України); договір дружини та чоловіка про те, з ким із них після розірвання шлюбу будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні їхнього життя братиме той, хто проживатиме окремо (ст. 109 СК України); договір дружини і чоловіка про надання утримання (ст. 78 СК України); договір дружини і чоловіка про припинення права на аліменти у зв'язку з набуттям права власності на нерухомість (ст. 89 СК України); договір матері та батька дитини про сплату аліментів на дитину (ст. 189 СК України); договір матері та батька дитини про припинення права дитини на аліменти у зв'язку з набуттям права власності на нерухомість (ст. 190 СК України); договір дружини і чоловіка про визначення порядку користування нерухомістю (ст. 66 СК України); договір про поділ нерухомого майна (ст. 68 СК України); договори, які можуть бути укладені жінкою та чоловіком, які проживають однією сім'єю, але без реєстрації шлюбу.9. Звичай -це форма регулювання поводження, правила поведінки, які склалися внаслідок їх практичного застосування протягом тривалого часу серед людей і уособлювали собою підсумок історичного досвіду та зародки майбутнього

До інших регуляторів сімейних відносин можна віднести:– практику Європейського суду з прав людини, яка містить, зокрема, низку основоположних принципів регулювання шлюбно-сімейних відносин. Поряд із Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, застосування практики Європейського суду з прав людини судами України як джерела права є обов'язковим згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 р.;– Рішення Конституційного Суду України, якими а) встановлюються формально-обов'язкові правила розуміння норм Конституції та законів України, зокрема тих, якими регулюються цивільні відносини; б) визнається неконституційність певного нормативно-правового акта (ст. 150 Конституції України). Для правильного та однакового тлумачення і застосування норм сімейного права велике значення має судова практика, під якою розуміють сукупність правоположень (тверджень юридичного характеру, які конкретизують норми права). Основні форми вираження судової практики в Україні: а) рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій з так званих "принципових" справ і б) роз'яснення вищих судових інстанцій (Пленуму ВС України, вищих спеціалізованих судів). Судова практика не розглядається як джерело сімейного права, проте її фактична обов'язковість зумовлюється передусім владними повноваженнями вищих судових інстанцій, а також переконливістю аргументації, наведеної в мотивувальних частинах актів відповідних судів.

СК України складається із семи розділів:1. Загальні положення; 2. Шлюб. Права та обов'язки подружжя; 3. Права та обов'язки матері, батька і дитини; 4. Влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування; 5. Права та обов'язки інших членів сім'ї та родичів; 6. Особливості усиновлення дітей громадянами України, які проживають за її межами, та іноземцями; 7. Прикінцеві положення, які об'єднують 24 глави. Кодекс складається із Загальної та Особливої частин. Загальна частина містить норми, що поширюються на всі сімейні правовідносини. Це – норми про предмет, законодавство, мету і завдання, принципи, суб'єкти сімейних правовідносин тощо. Особлива частина регулює визначені різновиди сімейних відносин (окремі інститути сімейного права): порядок укладення і припинення шлюбу, особисті і майнові відносини подружжя, особисті і майнові правовідносини батьків і дітей, усиновлення, опіку та піклування над дітьми і т. ін.

Сімейні правовідносини. Підстави виникнення, зміни та припинення сімейних правовідносин Відносини, які регулюються нормами сімейного законодавства і входять у предмет сімейного права, називаються сімейними. Зокрема, це особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Особливості сімейних правовідносин:1) суб'єктний склад сімейних правовідносин визначений законом. Суб'єктами сімейних правовідносин можуть бути: по- перше, лише фізичні особи; по-друге, лише ті фізичні особи, які перебувають у шлюбі, кровному спорідненні, відносинах усиновлення, опіки, піклування тощо. СК України у ст. 2 встановлює такий перелік суб'єктів сімейних правовідносин:- подружжя, батьки, діти, усиновлювачі, усиновлені;- баба, дід, прабаба, прадід, онуки, правнуки, рідні брати, рідні сестри; мачуха, вітчим, падчерка, пасинок. Усі інші родичі (двоюрідні брати та сестри, тітки, дядьки, племінники, племінниці та ін.) не є учасниками сімейних правовідносин за винятками, встановленими законом. Наприклад, відповідно до положень гл. 20-1 СК України суб'єктами сімейних відносин можуть бути прийомні батьки та прийомні діти;2) тривалий характер. Тривалий характер сімейних правовідносин пояснюється їх соціальною значимістю. Сімейні відносини в більшості випадків не мають певних часових меж;3) виникають на безоплатній основі;

4) виникають на основі специфічних юридичних фактів. Сімейні правовідносини виникають, змінюються або припиняються на основі специфічних юридичних фактів, передбачених у законі: усиновлення, укладання та розірвання шлюбу та інші. Причому в більшості випадків для настання правових наслідків необхідний фактичний склад (сукупність юридичних фактів). Наприклад, для усиновлення дитини необхідно волевиявлення усиновителя; згоду іншого з подружжя, батьків дитини або осіб, які їх замінюють; згоду самої дитини, якщо вона може її висловити; рішення суду про усиновлення;5) у багатьох випадках сімейні відносини пов'язані з адміністративними. Державні органи, які виконують покладені на них завдання, є суб'єктами адміністративних відносин та суб'єктами сімейного права не стають. Відповідно до ст. 19 СК України у випадках, передбачених цим Кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування. Звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє особу права на звернення до суду.

Елементи сімейних правовідносин. До елементів сімейних правовідносин належать суб'єкти, об'єкти, зміст, які в сукупності представлені в будь-якому сімейному правовідношенні. Для всіх суб'єктів сімейних правовідносин характерною ознакою є наявність право- і дієздатності. Сімейна правоздатність – це здатність особи мати особисті немайнові та майнові права і нести обов'язки. Сімейною правоздатністю наділений кожен із суб'єктів сімейних правовідносин. Виникає сімейна правоздатність, як і цивільна, з моменту народження. З досягненням певного віку її обсяг збільшується. Так, здатність вступати в шлюб, бути опікуном, піклувальником виникає тільки з повнолітнього віку. Усиновителем особа може бути після досягнення нею 21-річного віку. Сімейна дієздатність – це здатність особи своїми діями набувати і здійснювати сімейні права, створювати для себе сімейні обов'язки і виконувати їх. Повна сімейна дієздатність, як і в цивільному праві, виникає з вісімнадцяти років. До 18 років повна дієздатність виникає у разі зниження шлюбного віку (ст. 23 СК України, ч. 2 ст. 34 ЦК України).

Елементи сімейних правовідносин. Часткова сімейна дієздатність виникає до 18 років у випадках, передбачених законом:1) з семи років: – потрібна згода дитини на зміну її прізвища у разі зміни прізвища обома батьками (ч. 2 ст. 148 СК України); – потрібна згода дитини, яка усиновлюється, для запису усиновлювача матір'ю, батьком дитини (ст. 229 СК України);2) з десяти років дитина самостійно визначає, з ким із батьків, які проживають окремо, вона буде мешкати (ч. З ст. 160 СК України);3) з чотирнадцяти років:– учасник сімейних відносин має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу (ч. 1 ст. 18 СК України);– потрібна згода дитини на зміну по батькові дитини у разі, якщо батько змінив своє ім'я (ст. 149 СК України);– дитина має право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав (ст. 165 СК України);– дитина є стороною договору про припинення права на аліменти у зв'язку з переданням права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо) (ст. 190 СК України);– дитина, яка була усиновлена, має право на одержання інформації щодо свого усиновлення (ч. З ст. 226 СК України);– місце проживання дитини визначається за її згодою у разі визнання усиновлення недійсним (ст. 237 СК України);– усиновлена дитина має право на звернення до суду з позовом про скасування усиновлення чи визнання його недійсним (ст. 240 СК України);– дитина має право відмовитися від договору про патронат, що має наслідком його припинення (ч. 1 ст. 256 СК України).

Елементи сімейних правовідносин. Об'єктами сімейних правовідносин є:1) дії:- позитивні (наприклад, вибір подружжям прізвища, місця проживання, надання коштів на утримання дітей та інших членів сім'ї та ін.);- у формі утримання (наприклад, батьки не мають права вчиняти дії, які спричиняють шкоду фізичному та психічному здоров'ю дітей; особи, яким відомо про усиновлення, зобов'язані зберігати таємницю усиновлення та ін.).2) особисті немайнові блага (материнство, батьківство, право на прізвище, ім'я, особисту свободу, особисту недоторканність та ін.)3) майно.

Елементи сімейних правовідносин. Зміст сімейних правовідносин – це суб'єктивні права й обов'язки їх учасників. Суб'єктивне право – це юридично забезпечена міра можливої поведінки уповноваженої особи, а також можливість вимагати відповідної поведінки від інших осіб. Так, подружжя мають суб'єктивні права володіти, користуватися і розпоряджатися спільним майном за взаємною згодою. Вони можуть також вимагати від усіх і кожного утримання від порушення вказаних правомочностей. Суб'єктивний обов'язок – юридично обумовлена міра належної поведінки зобов'язаної особи, що полягає у вчиненні визначених дій або в необхідності утримання від їх вчинення. Наприклад, дружина та чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Види сімейних правовідносин. За змістом сімейні правовідносини поділяються на:1) особисті немайнові;2) майнові. За суб'єктним складом можна виділити сімейні правовідносини:1) між подружжям (колишнім подружжям);2) між батьками і дітьми, усиновлювачами та усиновленими;3) між іншими членами сім'ї;4) між опікунами (піклувальниками) і підопічними неповнолітніми дітьми; 5) між прийомними батьками та прийомними дітьми та інші. Залежно від особливостей суб'єктного складу виокремлюють: 1) абсолютні; 2) відносні правовідносини. В абсолютних правовідносинах правомочній особі протистоїть невизначене коло зобов'язаних осіб. Наприклад, ст. 57 СК України визначає перелік майна, що є особистою приватною власністю чоловіка, дружини, які вважаються правомочними особами. Зобов'язаною стороною виступають усі особи, що оточують власника, оскільки ніхто з них не може порушувати права власника щодо володіння, користування та розпорядження річчю. На відміну від абсолютних, відносні відносини встановлюються між чітко визначеними суб'єктами, коли правомочній особі протистоїть не кожна особа, а лише визначений, конкретний суб'єкт. Наприклад, у аліментному зобов'язанні з виконання обов'язку утримувати дитину (глава 15 СК України) правомочній особі (одержувач аліментів) протистоїть зобов'язана особа (платник аліментів).