Стаття "Гарантії прав і свобод людини і громадянина в Україні"

ГАРАНТІЇ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В УКРАЇНІ

Активне співробітництво України з іншими країнами, Європейським Союзом ознаменувало початок нової ери у взаєминах української держави зі світовим співтовариством, відносини в якому будуються на основі загальновизнаних міжнародних стандартів і норм захисту прав людини.

У цих умовах поглиблюються процеси становлення і функціонування сучасних механізмів забезпечення прав і свобод людини та громадянина. Новий політико-правовий курс на побудову суспільства в інтересах людини, узятий Україною в 1991 році і закріплений Конституцією України від 28 червня 1996 року, сприяв інтеграції України у світове співтовариство і підвищенню ролі міжнародно-правових норм у формуванні системи захисту прав громадян.

У Конституції України сьогодні значно розширений перелік прав і свобод, насамперед за рахунок включення в нього прав і свобод, закріплених у міжнародно-правових актах про права і свободи людини і громадянина. Всі вони в сукупності формують правовий статус громадян України. Фахівці стверджують, що від наявності дієвих механізмів забезпечення та захисту прав і свобод людини можна робити висновки про рівень демократизації суспільства, напрями побудови правової держави. Тому виявлення та подолання проблем у сфері захисту прав і свобод людини є актуальними питаннями для демократичних країн, до кола яких відноситься й Україна.

Мета цієї статті полягає у розкритті механізмів захисту прав і свобод людини та громадянина, характеристиці проблем, які виникли в Україні у цій сфері на даному етапі її розвитку.

Основні завдання цієї роботи обумовлені метою і полягають у визначенні шляхів подолання проблем, пов’язаних із системою захисту прав і свобод громадян.

10 грудня 1948 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла перший міжнародно - правовий документ, що проголосив основні права і свободи людини – Загальну декларацію прав людини. Вона закріпила підґрунтя світового правопорядку в галузі прав людини і на багато років наперед визначила шляхи формування відповідного національного законодавства багатьох країн світу.

 Положення Декларації отримали свій подальший розвиток у багатьох міжнародних договорах і документах. Так, 4 листопада 1950 р. прийнято Конвенцію про захист прав і основоположних свобод людини (Римську конвенцію). 16 грудня 1966 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла два важливих документи щодо прав людини: Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права та Міжнародний пакт про громадянські і політичні права. Зазначені документи є обов’язковими для всіх держав, що їх ратифікували, в тому числі й для України.

Визначені в цих документах основоположні права та свободи людини спрямовані на створення і забезпечення умов для нормальної життєдіяльності. Україна не тільки визнала ці документи, а й закріпила їх положення в конституції держави. У ній значно розширено права і свободи людини та громадянина, встановлено правові гарантії їх реалізації.

Отже, хоча права, свободи людини і громадянина і закріплені Конституцією України, належним чином вони не реалізуються, а у багатьох випадках порушуються.

Хоча особисті права і свободи людини безпосередньо пов’язані із самою сутністю людини як фізичної особи, тобто можна сказати, що вони є об’єктивними, їх забезпечення залежить від суб’єктивної соціальної політики держави. Це дуже важливо, оскільки статус особистих прав є підґрунтям усіх інших якісних рис людини. Виходячи з цього, кожну конкретну людину, хоча вона може мати багато істотних недоліків, необхідно розглядати як особистість.

До особистих прав людини належать: право на розвиток своєї особистості; невід’ємне право на життя; право на повагу до гідності; право на свободу та особисту недоторканість; право на недоторканість житла; право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; право на невтручання в особисте і сімейне життя; право на свободу пересування і вільний вибір місця проживання; право на свободу думки і слова; право на свободу світогляду та віросповідання.

Конституція України закріплює системи економічних, соціальних і культурних прав, які більш за все відносяться до суб’єктивної категорії, оскільки обумовлені національними особливостями.

Немає потреби наголошувати значення цих прав, їх практичної реалізації. Адже саме вони повинні гарантувати економічну свободу людини, її розвиток як вільної, забезпеченої в своїх життєвих потребах особистості. В свою чергу, саме ці якості суспільного життя характеризують державу як соціальну, тобто таку, що забезпечує достатньо високий рівень життя громадян. Оскільки справжня демократія повинна мати достатню матеріальну базу, яка є соціально-економічною гарантією її існування та розвитку, маємо всі підстави стверджувати, що здійснення в державі економічних, соціальних та культурних прав і свобод є одним із важливих чинників для того, щоб визнавати таку державу справді демократичною.

Система економічних, соціальних та культурних прав згідно з Конституцією України охоплює: право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; право на підприємницьку діяльність; право на працю; право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів; право на відпочинок; право на соціальний захист; право на житло; право на достатній життєвий рівень; право на охорону здоров’я; право на безпечне для життя і здоров’я довкілля; право зумовлене гарантуванням вільної згоди на шлюб, а також захистом материнства, батьківства, дитинства і сім’ї; право на освіту; право на свободу творчої діяльності.

До політичних прав і свобод належать: право на об’єднання у політичні партії та політичні організації; право брати участь в управлінні державними справами; право на мирні збори та маніфестації; право на звернення.

Політичні права громадян особливо яскраво відображають суб’єктивні ознаки права взагалі, оскільки найбільше відрізняються в тих чи інших країнах.

Всі зазначені вище права  і свободи потребують захисту з боку держави, що проявляється не лише в існуванні юридичних важелів, а й в існуванні доступних механізмів правосуддя, створенні економічного базису для гарантій забезпечення прав людини та громадянина.

Україна як демократична, правова і незалежна держава продовжує власне становлення. Досить тривалий час воно відбувається в умовах глибокої кризи, що охопила суспільство. Фахівці зазначають, що в сучасній Конституції України права і свободи людини та громадянина вперше закріплені не на основі революційних мрій чи класових постулатів, а на підґрунті природного права. По суті, здійснено перехід до нового правового розуміння, заснованого на загальнолюдських цінностях.

Сучасний стан правового статусу людини в Україні у різних сферах соціального життя свідчить про недосконалість та розбалансованість механізму забезпечення прав і свобод особи. Проголошення особистих прав і свобод людини та громадянина є важливою, але не єдиною ознакою правопорядку у суспільстві. Необхідно також створити відповідні умови для реалізації прав і свобод, що повинні забезпечуватися надійною системою їхніх гарантій.

Для гарантування можливості користуватися всіма правами та свободами людини і громадянина держава повинна забезпечити реалізацію конституційних прав і свобод, створити відповідний механізм їх гарантування. Основним елементом цієї системи є гарантії, які являють собою цілу низку конкретних засобів, завдяки яким стає реальним ефективне здійснення громадянами своїх прав і свобод, їх охорона та захист від правопорушення. Їх головне призначення полягає в забезпеченні всіх і кожного рівними правовими можливостями для набуття, реалізації, охорони та захисту суб’єктивних прав і свобод.

Роль і значення гарантій прав і свобод особи визначається тим, що вони є важливими чинниками в економічній, політико-правовій, культурній та інших сферах життя суспільства, які створюють умови для реальної можливості здійснення прав і свобод особи.

Система гарантій прав і свобод особи є досить складною та розгалуженою. За змістом і видами гарантії прав і свобод особи поділяються на загальні та спеціальні. До загальних гарантій належать економічні, політичні, соціальні, ідеологічні та культурні гарантії, а до спеціальних – правові гарантії прав і свобод особи.

Ефективність правових гарантій прав і свобод людини залежить від Конституції та чинних нормативно-правових актів, розвитку правових принципів, здійснення конституційного контролю, а також від того, як дотримуються цих законів державні органи та громадські організації, які повинні створювати умови для реалізації прав і дотримання обов’язків громадянами. Правові гарантії прав і свобод особи, які формуються у громадянському суспільстві, залежать від інститутів демократії, економічного становища держави, рівня правового виховання й культури населення, активної  громадянської позиції, ефективного функціонування і взаємодії гілок державної влади.

Останніми роками проблема прав людини стала предметом серйозного наукового аналізу. Механізм дії гарантій прав людини потребує нагального вдосконалення. Також повинні активно діяти не тільки правові гарантії захисту прав і свобод людини та громадянина, які закріплені нормами права, але й гарантії, які закріплені соціальними нормами: нормами моралі, корпоративними нормами,  звичаями та традиціями та ін. Правові гарантії захисту не в змозі у відриві від інших соціальних норм створити достатньо сприятливих умов для повного забезпечення прав і свобод людини.

Потрібен певний час для того, щоб суспільні відносини стали моральними, відповідали вимогам етики і, поряд з тим, вимогам закону. Повинен існувати комплекс правових гарантій прав і свобод громадян, тобто створення можливості, за якої стала б реальною реалізація кожною людиною і громадянином своїх конституційних прав та обов’язків.

Щоб привести механізми захисту прав і свобод людини у відповідність з вимогами правової держави, необхідно здійснити велику роботу у багатьох напрямах.

По-перше, треба переглянути існуючий перелік прав і свобод та вилучити з нього декларативні та поки що нездійсненні. Суспільство повинне, насамперед, реалізовувати ті права людини, які можна не лише обіцяти, а й гарантувати.

По-друге, слід визнати міжнародний стандарт прав людини, який повинен бути не остаточним ідеалом, а початком українського економічного і правового прогресу. Досягти цього можна не через ізоляцію чи підкреслювання наших принципових відмінностей, а шляхом сприйняття найціннішого та найгуманнішого, що напрацьовано міжнародним співтовариством. І Україна продовжує шлях поступового приєднання до вимог європейських структур та міжнародних документів щодо прав людини.

Список використаних джерел:

1.               Білозьоров Є.В. Правові гарантії захисту прав і свобод людини в Україні: реалії та проблеми//Адвокат. № 8(107).2009.
2.               Князев В. Поняття та елементи конституційного статусу людини і громадянина в Україні // Право України, 1998. № 12.
3.               Колодій А.М., Олійник А.Ю. Права людини і громадянина в Україні: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2003.
4.               Конституція  України. 

 (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text )

5.               Селіванов В. Приватно-правові засади концепції державної політики захисту прав і свобод людини в Україні // Право України. № 12. 2002.
6.               Хальота А. Класифікація конституційних особистих прав і свобод людини та громадянина // Право України. 2000.№8.
7.               Цивільний кодекс України (зі змінами і доповненнями станом на 10.10.2022 р.) https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text