Презентація до теми класицизм

Черкаська загальноосвітня школа I-III ступенів №22 Презентація на тему: МУЗИКА І ТЕАТР ЕПОХИ КЛАСИЦИЗМУВчитель : Сущенко Ольга Михайлівна

Музичний класицизм. Загальна характеристика стилю. З середини XVIII до початку XIX ст. (1750-1820 рр.) у Західній Європі, а потім і в Росії радикальна зміна поглядів на світ, перегляд соціальних цінностей і правил поведінки отримують відображення в музичному мистецтві, яке називають "класицизмом".

Твори композиторів цього історичного етапу відрізняє яскраво виражене художня єдність тем, образів, мови, форми. Саме в цей час у західноєвропейській музиці складаються "зразкові" для всієї подальшої історії структури сонати і симфонії, а в театрі формується психологічна драма.

Істотні зміни у цей час відрізняють музичне життя Європи. Це поява перших публічних концертів, поява в столицях і великих містах музичних товариств і оркестрів. Оркестри розширюються за складом, з них йдуть орган і клавесин, збільшуються групи духових інструментів, в ужиток входить кларнет. В придворному ритуалі міцне місце займає дозвіллєва музика камерних складів: касації, дивертисменти, серенади звучать під час трапези, прогулянок по парку, катання на воді.

Опера в епоху класицизму. Віденська державна опера. Друга половина XVIII ст. - час реформаторських процесів, революційних змін в опері. Вони пов'язані в першу чергу з іменами К. В. Глюка і А. Моцарта. Перший створив з концертного подання, яким була опера - seria, справжню музичну драму, другий зробив комедію з ходульными поворотами сюжету динамічною виставою з психологічно різноманітними живими персонажами.

Крістоф Віллібальд Глюк (1714-1787) - австрійський композитор, дитинство і юність якого пройшли в Чехії, потім він переїхав до Мілана, де був керівником капели італійського аристократа А. Мельци. В Італії Глюк вчиться майстерності оперного композитора, і в 1741 р. в придворному театрі Мілана відбулася прем'єра першої опери "Ахашверош", з успіху якої починається його "італійська" слава оперного композитора. Оперна реформа Глюка мала великий вплив на подальший розвиток жанру.

«Орфе́й і Евріді́ка» (італ. Orfeo ed Euridice) — опера Крістофа Віллібальда Глюка у трьох діях, написана на лібрето Раньєрі де Кальцабіджі. Сюжет опери спирається на міф про Орфея та Еврідіку. Прем'єра відбулася в 1762 році у Відні, а 1774 року був опублікований переглянутий варіант французькою мовою (лібретист — П'єр-Луї Молін). Орфей і Еврідіка (1864, автор: Фредерік Лейтон)

Катерина Нелідова в ролі Серпіни. Картина Дмитра Левицького. Класичним зразком цього нового типу комічної опери є "Служниця-пані" Джованні Баттіста Перголезі, композитора, який прожив всього 26 років, але прославив неаполітанську оперну школу. Написана в 1733 р. "Служниця-пані" розбурхала в 1752 р. Париж і міцно завоювала Європу. Це одна з небагатьох опер класицизму в репертуарі сучасних музичних театрів.

Естафету Перголезі в останній третині сторіччя підхопив знаменитий неаполітанець Доменіко Чимароза (1749 - 1801). Він написав понад 70 опер, які з успіхом ставилися в багатьох великих містах Італії - Римі, Венеції, Мілані, Флоренції. У 1792 р. у Відні, будучи капельмейстером при дворі імператора Леопольда II, Чимароза створює своє найкраще творіння - оперу "Таємний шлюб". Її постановка ішла з приголомшуючим успіхом. Фрагмент спектаклю «Таємний шлюб»

Віденська класична школа (нім. Wiener Klassik) — художній напрямок в європейській музичній культурі 2-ї половини XVIII — початку XIX століть. Представниками віденського класицизму вважають насамперед Й. Гайдна, В. А. Моцарта і Л. ван Бетховена. Рвозквітом віденського класицизму важається період 1780-х — 1810-х років - якщо в ранній творчості Гайдна і Моцарта вони тільки складалися, то в пізніх творах Бетховена відчутна близькість романтизму. Віденська державна опера

Величезну роль у становленні Віденської школи зіграв музичний побут Відня — найбільшого музичного центру, музичний фольклор багатонаціональної Австрії. У віденських класиків тісно пов'язане із загальним підйомом австро-німецької культури, із Просвітництвом напередодні Великої французької революції. Творчі ідеї віденських класиків тісно стикаються з поглядами Г. Е. Лессінга, І. Г. Гердера, Й. В. Ґете, Ф. Шиллера, І. Канта.

Опери Вольфганга Амадея Моцарта - найзначніша сторінка його величезного творчого доробку. За своє коротке життя (1756-1791) він створив понад шести сотень творів, серед яких 41 симфонія, більше 40 інструментальних концертів, але саме опера визначає його стиль. Свої перші опери Моцарт починає писати в дитинстві: у 12 років він створює комічні опери "Удавана простушка", "Бастьєн і Бастьена", а до 16 років вже є автором опер,які успішно йдуть в італійських оперних театрах: опери-seria "Мітрідат" і "Лючіо Силла". Постановки в Мюнхені "Уявної садовниці" (1775) і "Ідоменея" (1781) принесли молодому композитору справжній великий успіх. Вольфганг Амадей Моцарт. Портрет написаний Барбарою Крафт (Barbara Krafft) у 1819 році

Всі свої оперні шедеври Моцарт створює в останнє десятиліття життя: "Викрадення із Сералая" (1782), "Весілля Фігаро" (1786), "Дон Жуан" (1787), "Чарівна флейта" (1791). Найзнаменитіша, поширена в сучасному репертуарі і широко відома для масового слухача опера Моцарта "Весілля Фігаро" - своєрідний "бренд" композитора. Весілля Фігаро

Франц Йозеф Гайдн (1732-1809), австрійський композитор. Франц Йозеф Гайдн австрійський композитор, представник віденської класичної школи, один з основоположників таких музичних жанрів, як симфонія і струнний квартет.  Для музики Гайдна характерною є широта фольклорних зв'язків. Він автор 104 симфоній, 83 квартетів, 52 фортепіанних сонат, ораторій («Створення світу»,  «Пори року), 14 мес, 24 опер. Автор музики гімну Австро-Угорщини, котра згодом стала за основу гімну Німеччини. Він підсумував і підняв на новий якісний рівень досвід попередників, відкривши нову епоху у розвитку жанру симфонії.

Людвіг ван Бетховеннімецький композитор і піаніст, останній представник «віденської класичної школи». Бетховен — ключова фігура класичної музики в період між класицизмом і романтизмом, один з найбільш виконуваних композиторів у світі. Він писав у всіх існуючих в його час жанрах, включаючи оперу, музику до драматичних спектаклів, хорові твори. Найбільш значними в його спадщині вважаються інструментальні твори: фортепіанні, скрипкові і віолончельні сонати, концерти для фортепіано, для скрипки, квартети, увертюри, симфонії. Творчість Бетховена справила значний вплив на симфонізм XIX і XX століть.

Бетховен пише музику. Картина Карла Шлессера, кінець XIX століття. Дев'ята симфонія Бетховена, прем'єра якої відбулася 7 травня 1824 року у Відні й супроводжувалася шквалом овацій, які композитор, на той час уже повністю втративши слух, не зміг почути, досі є неперевершеним твором в історії музики. "Ода до радості" на вірші Шиллера (Friedrich Schiller) стала гімном єдиної Європи.

Театральне мистецтво. Головні вимоги стилю класицизм у театральному мистецтві:• єдність місця: загальний простір для всіх подій п'єси із зміною декорацій;• єдність часу: всі події повинні розгортатися в приблизно однаковому часовому проміжку, не виходити за рамки доби;• єдність дії: одна сюжетна лінія без побічних епізодів від зав’язки до розв’язки.

Для сценічного мистецтва класицизму характерні: урочистий, статичний лад спектаклів і розмірене читання величних і благозвучних віршів. З’являсться нова манера гри — психологічно-виразна, барвиста й темпераментна декламація із спеціально розробленою системою пластичної виразності. Новий стиль дуже часто називали «мистецтвом декламації». Жан Расін «Федра»

Від епохи античності театр класицизму взяв суворий порядок і гармонію. Класицизм — мистецтво розуму, правил і логіки, де центральне місце посідає категорія краси, яка не залежить від людини та її внутрішнього світу, а розум — головний критерій художньої правди. П'єр Корнель «Сід»

У трагедіях зображували представників знаті — королів, вельмож, героїв, а сюжети брали з античних трагедій, Старого Заповіту або героїчного епосу. Твори «високого» жанру писали величавою, урочистою мовою. У комедіях героями були простолюдини — городяни, селяни, слуги, а сюжети автори брали цілком життєві, прославляючи ідеї монархії та громадського служіння. Твори «низького» жанру писали мовою, близькою до розмовного стилю, викривали вади суспільства і характерів. Комедія Мольєра «Міщанин шляхтич»

Театральне мистецтво класицизму побудоване па основних принципах стилю. XVIII ст. часто називають «золотим століттям» театру. Класицизм прагнув все розкласти по поличках, а естетичні принципи стилю встановлювали неухильну ієрархію жанрів (серед «високих» — трагедія, епічна поема, ода, історична, міфологічна, релігійна картини, а серед «низьких» — комедія, сатира, байка, жанрова картина). На сценах театру ставили трагедії П. Корнеля, Ж. Расіна і Вольтера, комедії Мольера, сатиру Н. Буало, байки Ж. Лафонтена, прозу Ф. Ларошфуко, Ф. Шіллера. Фрагмент спектаклю «Підступність і кохання»за однойменною трагедією Шиллера

Використані джерела1.https://studme.com.ua/1422090613605/kulturologiya/muzykalnyy_klassitsizm.htm2.https://composer.ucoz.ua/publ/istorija/videnska_klasichna_shkola/18-1-0-583.https://dovidka.biz.ua/yozef-gaydn-biografiya-skorocheno/4.https://uk.wikipedia.org/wiki/Людвіг_ван_Бетховен