Від середини 14 ст. українських містах поширилося магдебурзьке право – міське право, що виникло в 13 ст. в Німеччині (м. Магдебург). За цим правом міста звільнялися від управління, судової та адміністративної влади місцевих феодалів (власників міст). Тож магдебурзьке право передбачало створення міського самоврядування. Воно надавало також різноманітні господарські привілеї.
1339 р. м.Санок Галицько-Волинського князівства — перше місто України, якому було надано магдебурзьке право. Згодом магдебурзьке право одержали й інші міста: Володимир-Волинський (1324 р.); • Львів (1356 p.); • Кременець (1374 p.); • Луцьк (1432 p.); • Житомир (1444 p.); • Київ (1494 - 1497 рр.); • Дубно (1498 p.); • Ковель (1518 p.); • Берестечко ( 1547 р.) та інші.
Зміни в житті міст після отримання Магдебурзького права. Робота з термінами Магдебурське право – це міське право на самоврядування, за яким міста частково звільнялися від підпорядкування центральній адміністрації, владі феодалів і створювали органи самоврядування. Причини надання українським містам Магдебурзького права: • повільний розвиток міст через постійні напади татар; • держава, польські королі, литовські князі, церква були зацікавлені в розвитку міст: з міст у державну скарбницю надходили податки, міські фортеці захищали від зовнішніх ворогів; • прагнення міського населення самостійно керувати життям свого міста . Магістрат Рада Лава Бурмистер (вирішував адміністративні питання) Війт (кримінальні справи) За магдебурзьким правом містом керув магістрат – орган, що об’єднував раду та лаву. На чолі лави був війт. Раду очолював бурмістр. До магістрату обирали найавторитетніших міщан.