(Презентація до твору Бредбері "Усмішка") "Красою врятується світ"

Майбутній письменник не мав ніякої освіти. Сам він говорив, що закінчив кілька бібліотек замість коледжу. А в перший час він жив за рахунок дружини. Перша публікація Бредбері була в 1938 році. Розповідь називався “Дилема Холлерброшена”. Існує премія Рея Бредбері, яка присуджується за кращий фантастичний кіносценарій. А першим його володарем став Джеймс Кемерон зі своїм “Термінатор-2: Судний день”. Рей Бредбері навіть у віці 90 років, першим ділом після пробудження сідав за рукопис. Він вірив, що кожен його роман продовжує йому життя. Останній побачив світ у 2006 році, гарантувавши собі статус бестселера ще до виходу на прилавки. Але, на жаль, автору це не допомогло.

У сім’ї Рея Бредбері ходила  легенда про чаклунку з їх власного родоводу — пра-пра-прабабцю, нібито спалену на знаменитому Салемському процесі над відьмами у 1692 році. Хоча, за історичними даними, засуджених страчували через повішення,  та й ім’я Мері Бредбері в списку могло виявитися просто збігом. Проте, з самого дитинства Рей вважав себе правнуком чаклунки. Характерно, що нечиста сила в оповіданнях Бредбері добра:  істоти з потойбіччя виявляються куди більш людяними, ніж їх переслідувачі – ханжі та пуритани.

До стіни в робочому кабінеті Бредбері був  прикріплений автомобільний номер «F-451». Доволі дивно для людини, яка ніколи не сідала за кермо, чи не так? Щодо цього факту письменник  глузливо зізнавався, що автомобілі та всі сучасні технічні досягнення людства викликають у нього паніку.

Поштовхом для написання цього роману  “451 градус за Фаренгейтом” , як говорив сам Рей Бредбері, було спалення бібліотеки в Олександрії. Датувань цієї події як мінімум три. А сам автор говорив, що це сталося 3000 років тому.

- Є злочини гірші, ніж спалювати книжки. Наприклад – не читати їх. - Коли людині 17, вона знає все. Якщо їй 27 й вона знає все – значить їй все ще 17. - Щоб вижити, треба припинити допитуватися, в чому сенс життя. Саме життя  й є відповіддю. - Ширше відкрий очі, живи так жадібно, наче за 10 секунд помреш. Намагайся здивувати світ. Він прекрасніший за будь-яку мрію, створену на фабриці й куплену за гроші. Не вимагай гарантій, не шукай спокою – такого звіра немає у світі. - Так, ми маємо вдосталь вільного часу. Та чи маємо час подумати? В нас один обов’язок – бути щасливими. - Не має значення, що саме ти робиш; важливо, щоб все, до чого ти торкаєшся, змінювало форму, ставало не таким, як раніше, щоб в ньому залишалась часточка тебе. В цьому різниця між людиною, що просто стриже траву, й справжнім садівником. - Я зазнав просте і найбільше у світі щастя – я був живий.

"Серце Тома билось часто-часто, і земля палила його босі п'яти".  "Том завмер перед картиною, дивлячись на неї. У хлопчиська пересохло в роті."  "Схвильований Том відчував, як прискорено калатало його серце, а земля під босими ногами здавалася йому розпеченою".

"За місто, на поранену воронками дорогу, через поле, через мілку річечку він біг, не обертаючись, і стиснута в кулак рука була захована під куртку."

"За годину він усе ще бачив її, навіть після того, як обережно склав та заховав. Він заплющив очі, і знову у темряві перед ним — Усмішка. Лагідна, щира, вона була там і тоді, коли він заснув, а світ охопила німа тиша, і місяць плив у холоднім небі спочатку вгору, потім униз, назустріч ранку."

Питання до твору 1) На яке суспільство схожа країна, описана в оповіданні «Усмішка»? 2) Із якою подією пов’язане поняття вандалізм? Яка його суть? 3) Наведіть приклади вандалізму, описані Реєм Бредбері. 4) Чи доводилося вам чути або бачити випадки вандалізму в наш час? 5) Кого, на вашу думку, можна назвати вандалами: представників минулого чи людей 2061 року? 6) Від чого письменник застерігає людей? 7) Чи є надія на майбутнє у суспільстві, описаному Реєм Бредбері? Доведіть думку цитатами з твору. 8) Як ви вважаєте, хто стане носієм цього майбутнього?  

Монолог Мони Лізи Вже почалось, мабуть, майбутнє. Оце, либонь, вже почалось... Не забувайте незабутнє, воно вже інеєм взялось! І не знецінюйте коштовне, не загубіться у юрбі. Не проміняйте неповторне на сто ерзаців у собі! Минають фронди і жіронди, минає славне і гучне. Шукайте посмішку Джоконди, вона ніколи не мине. Ліна Костенко

Вже почалось, мабуть, майбутнє. Оце, либонь, вже почалось… Не забувайте незабутнє, воно вже інеєм взялось! І не знецінюйте коштовне, не загубіться у юрбі. Не проміняйте неповторне на сто ерзаців у собі! Минають фронди і жіронди, минає славне і гучне. Шукайте посмішку Джоконди, вона ніколи не мине. Ліна Костенко