Презентація до уривку Т.Г.Шевченка "Сон"

5 Уривок з комедії «Сон»«Дивлюся, аж світає»

Летим. Дивлюся, аж світає,Край неба палає,

Соловейко в темнім гаїСонце зустрічає.

Тихесенько вітер віє,Степи, лани мріють,

Меж ярами над ставами. Верби зеленіють.

Сади рясні похилились,Тополі по воліСтоять собі, мов сторожа,Розмовляють з полем.

І все-то те, вся країна. Повита красою,Зеленіє, вмивається. Дрібною росою,

Споконвіку вмивається,Сонце зострічає...І нема тому почину,І краю немає!

Ніхто його не додбаєІ не розруйнує...І все-то те... Душе моя, /Чого ти сумуєш?

Душе моя убогая,Чого марне плачеш,Чого тобі шкода? Хіба ти не бачиш,Хіба ти не чуєш людського плачу?

То глянь, подивися; а я полечу. Високо, високо за синії хмари;Немає там власті, немає там кари,Там сміху людського і плачу не чуть.

Он глянь, у тім раї, що ти покидаєш,Латану свитину з каліки знімають,З шкурою знімають, бо нічим обуть

Княжат недорослих; а он розпинають. Вдову за подушне, а сина кують,Єдиного сина, єдину дитину,Єдину надію! в військо оддають!

Бо його, бач, трохи! А онде під тином. Опухла дитина, голоднеє мре,

А мати пшеницю на панщині жне.