Презентація до уроку 1 "Реалізація ялтинсько-потсдамських домовленостей лідерів провідних держав антигітлерівської коаліції: здобутки та невдачі"

Реалізація ялтинсько-потсдамських домовленостей лідерів провідних держав антигітлерівської коаліції: здобутки та невдачіПлан уроку: Територіальні зміни в Європі за підсумками війни Ялтинсько-Потсдамська система міжнародних відносин. Сан-Франциська конференція. Створення ООНЗагальна Декларація прав людини (1948) Міжнародні пакти про права людини (1966)Радянська окупація країн Центрально-Східної Європи

СТВОРЕННЯ НОВОЇ СИСТЕМИ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНЯЛТИНСЬКО-ПОТСДАМСЬКА СИСТЕМА МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН: СУТНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІТЕРИТОРІАЛЬНІ ЗМІНИ В ЄВРОПІ ЗА ПІДСУМКАМИ ВІЙНИНа конференціях у Тегерані, Ялті та Потсдамі були погоджені післявоєнні територіальні зміни в Європі. Усі територіальні загарбання Німеччини, Італії та їхніх союзників були анульовані. Територію Німеччини поділили на чотири зони окупації: радянську, британську, французьку й американську. Берлін також був поділений на чотири сектори окупації . Кордон між Німеччиною та Польщею було проведено по лінії річок Одер і Нейсе (польські назви, відповідно, Одра й Ниса). Східний кордон Польщі мав проходити вздовж «лінії Керзона». Німецьке м. Кенігсберг і прилеглі до нього райони передали СРСР. Радянський Союз отримав частину території Фінляндії — область Петсамо, а також орендував територію Порккала-Удд на північному узбережжі Фінської затоки для радянської військово-морської бази. Територіальні зміни в Італії, Румунії, Угорщині, Болгарії та Фінляндії відбулися на підставі договорів з ними держав-переможниць. Італія визнала незалежність Албанії, а також повернула Греції Додеканезькі острови; найсхідніший регіон Італії, окрім м. Трієста, передали Югославії. Трієст з прилеглим до нього невеликим районом проголосили «вільною територією» (у 1954 р. західну частину разом з Трієстом приєднали до Італії, а східну до Югославії). Мирні договори з Румунією та Угорщиною закріпили повернення Румунії частини Трансільванії.

ФОРМУВАННЯ ЯЛТИНСЬКО-ПОТСДАМСЬКОЇ СИСТЕМИ ПРОХОДИЛО В 4 ЕТАПИ: I ЕТАП: конференція в Бреттон-Вудсі (США, 1-23 липня 1944 р.), на якій були закладені основи міжнародного співробітництва з регулювання повоєнної світової економіки. Ключовими інструментами економічної стабілізації стали три інституції - Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), а також Генеральна угода з тарифів та торгівлі (ГАТТ, підписана в Женеві у жовтні 1947 р.). Ці інституції сформували комплекс світо-економічних регулюючих механізмів, відомих під назвою Бреттон-Вудської системи. II ЕТАП: Ялтинська (Кримська) конференція (4-11 лютого 1945 р.), на якій були погоджені загальні підходи СРСР, США і Великої Британії щодо майбутнього політичного устрою в Європі та світі. В «Декларації про звільнену Європу» та Заяві «Єдність в організації миру, як і у веденні війни» були окреслені спільні принципи політики трьох держав щодо вирішення економічних та політичних проблем визволених європейських країн, формування в них демократичних режимів шляхом проведення вільних виборів. Фактично закладалися підвалини нової, повоєнної системи міжнародних відносин.

III ЕТАП: конференція в Сан-Франциско (25 квітня — 26 червня 1945 р.), на якій було погоджено та прийнято Статут Організації Об'єднаних націй. ООН мала стати головним та універсальним інструментом регулювання міжнародних відносин, підтримання міжнародного миру та безпеки, трибуною багатостороннього діалогу з проблем повоєнного світоустрою. IV ЕТАП: Потсдамська (Берлінська) конференція (17 липня - 2 серпня 1945 р.), на якій були конкретизовані шляхи розбудови нового європейського порядку. Рішення Потсдамської конференції продемонстрували можливість досягнення єдності держав антигітлерівської коаліції в мирний час, як і в роки війни, та стали програмою післявоєнного устрою Європи.

Основні риси Ялтинсько-Потсдамської СМВ 1945 – 1991 рр.1. Її політичною, стратегічною та міжнародно-правовою основою стали результати двох міжнародних конференцій (в Ялті 4-11 лютого та Потсдамі 17 липня - 2 серпня 1945 р.), під час яких керівництво головних держав антигітлерівської коаліції (СРСР, США та Велика Британія) намагалися узгодити базові принципи післявоєнного світоустрою. 2. «Холодна війна» – як результат протистояння двох наддержав в умовах можливості застосування ядерної зброї. Гарячі війни перемістилися на «околиці світу», але провідні держави прямо чи опосередковано участь у них все одно брали. Повоєнна система носила конфронтаційний характер!!!

3. Створення системи військово-політичних союзів та коаліційна дипломатія – відбувалося групування держав навколо полюсів сили. Було створено НАТО (4 квітня 1949 р.) та ОВД (14 травня 1955 р.). Підписано цілий ряд невійськових угод, що створювали політичні блоки держав, при чіткому розмежуванні їх на східні та західні. Таким чином, призвело до глобалізації та поглибленої геополітичної структуризації системного протистояння та конфронтації. Водночас беззаперечна гегемонія СРСР та США дозволяли через механізми «блокової дисципліни» домагатися достатньо високого ступеню «керованості» міжнародних процесів, зокрема у військово-політичній сфері, переговорах з контролю над озброєннями, врегулювання конфліктних ситуацій тощо.

4. Важливу роль в Ялтинсько-Потсдамській СМВ ядерний фактор. «Ядерний клуб» – загальна назва держав, що офіційно є власниками ядерної зброї. У 1945 – 1991 рр. членами «атомного клубу» стали США – 1945 р., СРСР (РФ) – 1949 р., Великобританія – 1952 р., Франція – 1960 р. і КНР – 1964 р., Індія – 1974 р., Пакистан – 1998 р., КНДР – 2006 р., вважається, що ядерну зброю має і Ізраїль.

6. Ідеологізація МВ – коли кожна зі сторін розглядала опонента через призму власної ідеології (комуністичної, антикомуністичної, антиколоніальної). Повоєнна біполярність мала форму політико-ідеологічного протистояння, ідеологічної конфронтації між «вільним світом» країн західної демократії на чолі із США та «соціалістичним світом» на чолі з СРСР. З одного боку ідеологічний антагонізм віддзеркалював месіанський характер зовнішньополітичних настанов Заходу та Сходу: США прагнули встановлення у світі американської гегемонії під гаслом «Рах Аmеrісаnа»,СРСР - твердив про невідворотність перемоги соціалізму у світовому масштабі.

Ідеологічна конфронтація, «боротьба ідей» призводила до взаємної демонізації протилежної сторони і залишалась важливою рисою повоєнної системи міжнародних відносин. Радянсько-американське протистояння виглядало насамперед як суперництво системи політичних та етичних ідеалів, соціальних та моральних принципів. З іншого боку ідеологічний антагонізм здебільшого маскував глибинні геополітичні наміри протилежних сторін: досягнення світового лідерства та гегемонії з боку Вашингтона (глобалізація «доктрини Монро») та Москви (панування на євразійському континенті).

«ХОЛОДНА ВІЙНА». Британський письменник Джордж Орвелл у статті «Ти та атомна бомба», опублікованій у жовтні 1945 р., уперше назвав тогочасне протистояння між США та СРСР «холодною війною». Поняття набуло поширення. Офіційно його вперше використав у промові радник президента США Гаррі Трумена Б. Барух у квітні 1947 р. СШАВІЙСЬКОВА МОГУТНІСТЬ; ПОТУЖНА ЕКОНОМІКА; НАЯВНІСТЬ ЯДЕРНОЇ БОМБИ В 1945 РОЦІ; ДОБРЕ ОСНАЩЕНА АРМІЯ ТАФЛОТ, ВІЙСЬКОВІ БАЗИ ПО ВСЬОМУ СВІТУСША НАДАВАЛИ ФІНАНСОВУ ДОПОМОГУ ТИМ КРАЇНАМ, ЯКІ МОГЛИ ПОТРАПИТИ ПІД ВПЛИВ СРСР І ПЕРЕБУВАЛИ У СФЕРІ АМЕРИКАНСЬКИХ ІНТЕРЕСІВ. СРСРСРСР НАДАВАВ ДОПОМОГУ КРАЇНАМ, У ЯКИХ БУЛИ ВСТАНОВЛЕНІ ЛОЯЛЬНІ ДО РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ ПОЛІТИЧНІ РЕЖИМИ, ТА КРАЇНАМ, ЩО ПРОВОДИЛИ НЕДРУЖНЮ ПОЛІТИКУ ЩОДО США. ВІЙСЬКОВА МОГУТНІСТЬ; НАЯВНІСТЬ ЯДЕРНОЇ БОМБИ В 1949 РОЦІ; ДОБРЕ ОСНАЩЕНА АРМІЯ ТА ФЛОТ «Якщо ми побачимо, що виграє Німеччина, то нам слід допомагати Росії, а якщо вигравати буде Росія, то нам слід допомагати Німеччині, і, таким чином, нехай вони вбивають якомога більше, хоча мені не хочеться ні за яких обставин бачити Гітлера в переможцях» («New York Times», 24.06.1941).

Холодна війна в плакатах

Холодна війна в плакатах

Холодна війна в плакатах

Холодна війна в плакатах

Холодна війна в плакатах

Холодна війна в плакатах

Холодна війна в плакатах

Холодна війна в плакатах

ПРИЧИНИ ПЕРЕХОДУ ВІД СПІВРОБІТНИЦТВА ДО КОНФРОНТАЦІЇ

Вже 12 березня 1946 р. президент Трумен звернувся з посланням до конгресу США, в якому проголосив доктрину стримування Радянського Союзу у зв 'язку з комуністичною загрозою, що нависла над країнами Європи та Азії, зокрема над Грецією та Туреччиною. Президент заявив про намір надати Греції і Туреччині військову й економічну допомогу у розмірі 400 млн дол. Трумен визначив зміст суперництва, що почалося між США і СРСР, як конфлікт між демократією і тоталітаризмом. Так з'явилася на світ доктрина Трумена, що стала початком переходу від післявоєнного співробітництва до протистояння. План Маршалла. 5 червня 1947 р. державний секретар США Джордж Маршалл запропонував країнам Європи економічну допомогу для їх відродження. СРСР оцінив цей план як спрямований на капіталістичне уярмлення Європи Америкою і змусив своїх східноєвропейських сателітів відмовитися від участі в реалізації плану Маршалла. У цих країнах був прискорений процес переходу влади до рук комуністів, до 1948 р. цей процес загалом завершився. Для координації діяльності компартій Східної Європи у вересні 1947 р. було створено Інформаційне бюро (Комінформ). Радянське керівництво проголосило про розкол світу на дві непримиримі системи.

ООНУстановча конференція ООН відбулась у квітні–червні 1945 р. в м. Сан. Франциско. У ній узяли участь делегації 50 держав, зокрема й України.

Постійні члени Радбезу ООН: Китай, РФ, Британія, США, Франція. Україна – непостійний член Радбезу ООН 1948-1949, в 1984-1985, 2000-2001,2016-2017 роках.

Участь України у миротворчих операціях ООН (Ліван, Ліберія, Сьєрра-Леоне, Косово (Сербія), Боснія і Герцеговина, Хорватія та ін.). Направлення українського контингенту до Іраку для участі в стабілізації становища в країні після повалення режиму С. Хусейна

ФОРМУВАННЯ МІЖНАРОДНИХ СТАНДАРТІВ ІЗ ПРАВ ЛЮДИНИ10 грудня 1948 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Загальну декларацію прав людини. Цей документ містив перелік невід’ємних прав, які влада держав має запезпечувати всім людям. Загальна декларація прав людини складається із 30 статей, які пізніше стали основою міжнародних договорів, регіональних документів із прав людини, національних конституцій і законів. Декларація разом із прийнятими Генеральною Асамблеєю ООН у 1966 р. Міжнародним пактом про економічні, соціальні й культурні права й Міжнародним пактом про громадянські й політичні права та двома факультативними протоколами складають міжнародний «пакет» із прав людини. Статусу міжнародного права ці документи набули в 1976 р

РОБОТА З ПІДРУЧНИКОМ

Другою частиною міжнародного білля про права людини вважають розроблені в 1966 р. Міжнародний пакт про економічні, соціальні й культурні права та Міжнародний пакт про громадянські й політичні права. В обох документах зафіксовано зобов’язання держав забезпечувати дотримання прав людини, створювати умови, за яких людина може користуватися не тільки економічними, соціальними, культурними, а й громадянськими та політичними правами. Також в обох пактах проголошується право народів на самовизначення, економічний, соціальний та культурний розвиток, підтверджується рівність прав чоловіків і жінок. У Міжнародному пакті про економічні, соціальні й культурні права визначені права: на працю, справедливі й сприятливі умови праці; соціальне забезпечення, зокрема соціальне страхування; певний життєвий рівень; медичне обслуговування; освіту; на участь у культурному житті. Міжнародний пакт про громадянські й політичні права гарантує право на життя, захист від рабства та незаконного утримання в неволі; гуманне поводження з ув’язненими; свободу пересування та свободу вибору місця проживання; захист від незаконного втручання в приватне життя людини; на недоторканність її житла. Також пакт захищає право на свободу думки, совісті, релігії; вільне вираження думок; забороняє пропагування війни, засуджує прояви національної, расової чи релігійної ненависті тощо. ФОРМУВАННЯ МІЖНАРОДНИХ СТАНДАРТІВ ІЗ ПРАВ ЛЮДИНИ

1945–1948 рр. — установлення прорадянських комуністичних режимів у країнах Центально-Східної Європи

Домашнє завдання: опрацювати параграф 1; Випереджальне завдання: підготувати повідомлення: «Доктрина Трумена» , «План Маршалла»