Презентація до уроку " Петро Дорошенко"

П е т р о Дорошенко

Доба Руїни (1657—1676) стала найтрагічнішою сторінкою в історії України. На Україну по смерті Б. Хмельницького чекала ціла низка гетьманів, що піклувалися не про долю багатостраждальної держави, а в першу чергу про свої інтереси. Річ Посполита, московська держава і Кримське ханство продовжували боротьбу за такий ласий шматок землі, як Україна.

«Звернімо увагу ще на одного гетьмана. який із цілого їх ряду, безперечно, був найбільш талановитим, найбільш розумним чоловіком і справжнім патріотом, що дбав про долю свого народу.»В. Антонович

1627 - 1698 Майбутній гетьман України народився 1627 року в славному козацькому місті Чигирині в родині спадкової козацької старшини. Батько його Дорофій був полковником Війська Запорозького, дід Михайло — гетьманом.

Петро Дорошенко став гетьманом у критичній ситуації для України - в період "Великої Руїни" і спробував врятувати останні залишки української державності, об'єднати українські землі і відновити втрачену незалежність від москви та Речі Посполитої. У жовтні 1665 року в Чигирині Петро Дорошенко був обраний гетьманом Правобережної України. 

Прагнучи стабілізувати внутрішнє становище Правобережної України, Дорошенко, за підтримки київського митрополита Йосифа Тукальського, провів ряд важливих реформ: створив постійне 20-тисячне сердюцьке (наймане піхотне) військо, щоб позбутися залежності від старшини; задля зміцнення фінансової системи Гетьманщини встановив на кордоні нову митну лінію; часто скликав козацькі ради, щоб здобути підтримку козаків, і заохочував заселення спустошеного війнами Правобережжя. Він клопотався про утвердження в державі козацького типу господарювання, бо козаки «в жодному випадку не можуть перебувати у підданстві і послушенстві панів».

Коли ж на Лівобережжі спалахнуло антимосковське повстання, Петро Дорошенко вирішив скористатися ситуацією для об’єднання українських земель. Щоправда, рятуючи своє становище, Іван Брюховецький спробував те повстання очолити, але козаки йому вже не повірили і стратили в таборі під Опішнею. Туди ж прибув Петро Дорошенко і на спільній раді в червні 1668 року був обраний гетьманом по обидва береги Дніпра. Однак новообраному гетьманові не вдалося закріпити владу на Лівобережжі через ускладнення внутрішньо- та зовнішньополітичної ситуації: з півночі загрожувало Московське царство, на Київщину і Брацлавщину розпочала наступ коронна армія; з новою силою розгорнулася боротьба за гетьманську булаву серед супротивників Петра Дорошенка, підтримувана ззовні. Щоб відбити наступ польського війська, зі своїм основним військом Петро Дорошенко повернув на правий берег. На лівому березі залишив наказним гетьманом Дем’яна Многогрішного на випадок нападу царських воєвод.

8 червня 1668 проголосили Дорошенка гетьманом всієї України Проте його гетьманування на Лівобережній Україні тривало недовго…

Коли Петро Дорошенко з військом залишив край (Лівобережжя), Дем’ян Многогрішний під загрозою московських військ та промосковськи налаштованих старшин погодився розірвати стосунки з Петром Дорошенком. У грудні 1668 року його обрали повноправним гетьманом Лівобережної України. Окрім того, Дем’яну Многогрішному вдалося в складних переговорах із московитами підписати 9 березня 1669 року порівняно вигідні Глухівські статті, за якими Лівобережна Гетьманщина знову отримувала широку автономію. Дем‘ян Многогрішний

Дем’ян Многогрішний вжив низку заходів, які стабілізували ситуацію на Лівобережжі. Для усталення порядку він створив наймане військо компанійців, підтримував старшину, роздаючи їй землі. Але, водночас, надто обдаровував посадами й землями родичів, самочинно карав полковників, усе менше зважав на старшинську раду. Таке посилення гетьманської влади не подобалося Московській державі. Царські урядники скористалися доносами заздрісної старшини. 1672 року Дем’яна Многогрішного арештували, відправили до Москви, а згодом — до Сибіру.

Ситуація на Правобережжі суттєво ускладнилася. Запорожці окремо проголосили гетьманом Петра Суховія (Суховієнка), який розпочав бойові дії проти Петра Дорошенка, а із заходу наступали коронні війська на Київщину і Брацлавщину. Коли ж Суховієнко в боротьбі з Петром Дорошенком зазнав поразки, в Умані, за підтримки Речі Посполитої, в 1669 році було проголошено гетьманом Михайла Ханенка. За таких умов Петро Дорошенко все більше схилявся до думки про союз із Османською імперією, за допомогою якого прагнув стабілізувати ситуацію в Гетьманщині та дати відсіч Московському царству та Речі Посполитій.

Намагаючись нейтралізувати ворожі дії Криму і здобути допомогу в боротьбі проти Речі Посполитої і Московського царства, Дорошенко восени1669 року уклав союзний договір (Корсунська угода) із Османською імперією , визнав протекторат Османської імперіїМехмед IV

 Після підписання цього договору Османська імперія оголосила війну Речі Посполитій, позаяк вона не хотіла визнавати Гетьманщину й окупувала Брацлавщину. Як наслідок, османи захопили місто Кам’янець і, водночас, завдали жахливих спустошень по всьому краю. Після кровопролитної війни протиборчі сторони 1672 року уклали Бучацький мирний договір. Згідно з його умовами, Петру Дорошенку як васалу османів мали належати лише спустошені Брацлавщина та південна Київщина, а під владу султана відходило Подільське воєводство з містом Кам’янцем.

У червні 1672 року на Генеральній військовій раді під Конотопом новим гетьманом Лівобережжя обрали Івана Самойловича.заручився підтримкою московського царя та дворянства, пообіцявши їм більше прав на території Гетьманщини. Конотопські статті, які дещо обмежували владу гетьмана. будував аристократичну державу, в якій влада належить знатним людям. Для цього гетьман регулярно скликав старшинську раду, обдаровував старшин маетностями, сформував із синів старшин бунчукове товариство. Бунчукові товариші, перебуваючи при гетьманові, з юнацьких років готувалися до служби на військових та адміністративних посадах. Через два роки після Бучацького миру козаки Івана Самойловича із московськими ратниками перейшли Дніпро, не порушуючи при цьому умов Андрусівського перемир’я, оскільки, за Бучацьким договором, ці землі вже належали не польському королю, а султанові.Іван Самойлович

Через безчинства османських військ, Петра Дорошенка перестали підтримувати більшість його прихильників. Багато міст Правобережжя добровільно перейшли під булаву Івана Самойловича, а в березні 1674 році на раді в Переяславі його проголосили гетьманом по обидва береги Дніпра. Петро Дорошенко якийсь час намагався чинити спротив, але тільки ускладнював своє становище. В 1676 році він зрікся булави на користь Івана Самойловича. Значну увагу гетьман Іван Самойлович приділяв церковному будівництву. Заохочував до того старшин. Але справами власне церковними цікавився мало. Саме за його гетьманування в 1686 році Київську митрополію було включено до складу Московської патріархії. І хоча в 1687 році Константинопольська патріархія визнала цю дію неканонічною, Українська православна церква все ж втратила свою незалежність.

Помер він 19 листопада 1696 р. у своєму селі Ярополче, похований біля церкви Святої Параскеви. Постає питання, чому ж не поховати гетьмана на його батьківщині в Чигирині? Незважаючи на трагічні помилки, за словами історика й нащадка гетьмана Дмитра Дорошенка, «його боротьба стала «неписаним» заповітом для грядущих поколінь». П. Дорошенко був свідомим борцем за ідеали самостійної України, але часто спирався не на свій нарід, а на «стратегічних» союзників. В цьому й була трагедія його драматичного життя. Могила. Петра Дорошенка

“Сонце Руїни”Як слушно зауважив історик В. Антонович, “незважаючи на свої політичні помилки й невдачі, серед сучасних йому козацьких провідників являє Дорошенко відрадне явище: не дрібний егоїзм, не змагання до наживи й особистих вигод кермувало цим гетьманом: він щиро дбав про добро рідного краю…” Якраз все це і дало підстави назвати П. Дорошенка “сонцем Руїни”.