Презентація до уроку позаклассного читання "Тема поета і поезії у світовій літературі"

Горацій – Ломоносов Державін – Пушкін - Рильський

Тема, яка стала вічною Ода Горація «До Мельпомени», що стала відомою під назвою «Пам’‎ятник», є програмовим віршем поета. Вона поклала початок традиції підбиття митцями підсумків свого творчого шляху, ввела в літературу тему призначення митця. У давнину великі світу цього — єгипетські фараони, грецькі та римські правителі — намагалися увічнити пам’‎ять про себе у зримих образах: пірамідах, гігантських статуях, храмах. Горацій першим сказав про нетлінність слова митця, високо оцінив місію поета. Час показав, що він мав рацію: пам’‎ять поета увічнена в його творчому доробкові, який потрібен майбутнім поколінням. Ода «До Мельпомени» послугувала зразком для однойменних поезій російських поетів М. Ломоносова, Г. Державіна та О. Пушкіна. До самої теми неодноразово зверталися М. Лермонтов, Н. Нєкрасов. Своєрідне трактування цієї теми знаходимо у М. Рильського. Дорогі учні! Ви отримали завдання знайти в Інтернеті вірші поетів – переклади або переспіви оди Горація «До Мельпомени». Зраз прочитайте ці вірші виразно, й ми поговоримо про те, що у них є спільного й чим вони відрізняються.

Я знак безсмертя для себе спорудив, Що вищій пірамід, міцніший міді, Бурхливий Аквілон його не зможе стерти, Ні численні віки, ні їдка давнина. Я зовсім не помру, та смерть залишить Мою велику частку, як сконаю. Зростати буду я повсюди славою, Допоки Рим великий світом володіє. Де струменями швидкими шумить Авфід, Де Давнус царював в простому люді, Мій рідний край мовчать не буде, Що мій незнатний рід мені не шкодив, Щоби внести в Італію вірші еольські Та першому до рук Алцейську ліру взяти. Пишайся, музо, - праведна заслуга, І увінчай главу дельфійським лавром (Переклад учителя) М. Ломоносов. “Я знак безсмертя для себе спорудив…” Я знак бессмертия себе воздвигнул Превыше пирамид и крепче меди, Что бурный Аквилон сотреть не может, Ни множество веков, ни едка древность. Не вовсе я умру; но смерть оставит Велику часть мою, как жизнь скончаю. Я буду возрастать повсюду славой, Пока великий Рим владеет светом. Где быстрыми шумит струями Авфид, Где Давнус царствовал в простом народе, Отечество мое молчать не будет, Что мне беззнатный род препятством не был, Чтоб внесть в Италию стихи эольски И первому звенеть Алцейской лирой. Взгордися праведной заслугой, муза, И увенчай главу дельфийским лавром.

Аналіз-порівняння віршів Ломоносова і Горація Вірш написаний 1747 р. Це переклад Горація, перший в російській поезії. Саме Ломоносов започаткував цю традицію Подумайте: Хто є ліричним героєм вірша? І Горацій, і Ломоносов не мали знатного походження, та чи є походження заслугою само по собі? Чи всі рядки оди Горація переклав Ломоносов? Що Ломоносов підкреслив? Що звеличує Горацій? Що вважає своїми заслугами Ломоносов? Висновки: І Горацій, і Ломоносов не приховували свого незнатного походження та навіть ним пишалися. Ломоносов переклав всі рядки оди Горація, підкреслюючи заслуги Горація у створенні поезій за зразком грецьких, що було новим для давньоримської літератури. Сам Ломоносов вважається засновником нової для російської поезії силабо-тонічної системи віршування.

Довідка: Ріфей – Уральські гори. Феліца – імператриця Катерина ІІ Г. Р. Державін “Пам’ятник” Я памятник себе воздвиг чудесный, вечный, Металлов тверже он и выше пирамид; Ни вихрь его, ни гром не сломит быстротечный, И времени полет его не сокрушит. Так! — весь я не умру: но часть меня большая, От тлена убежав, по смерти станет жить, И слава возрастет моя, не увядая, Доколь славянов род вселенна будет чтить. Слух пройдет обо мне от Белых вод до Черных, Где Волга, Дон, Нева, с Рифея льет Урал; Всяк будет помнить то в народах неисчетных, Как из безвестности я тем известен стал, Что первый я дерзнул в забавном русском слоге О добродетелях Фелицы возгласить, В сердечной простоте беседовать о боге, И истину царям с улыбкой говорить. О Муза! возгордись заслугой справедливой, И презрит кто тебя, сама тех презирай, Непринужденною рукой, неторопливой, Чело твое зарей бессмертия венчай. Г. Р. Державин 1796

Аналіз-порівняння віршів Державіна і Горація Чи можна вважати вірш Державіна перекладом або переспівом оди Горація? Хто є ліричним героєм вірша? Що спільного у поезіях Горація та Державіна? Яким часом обмежує поет існування своєї слави? Де, за думкою поета, пошириться його слава? Що Державін вважає своїми заслугами? Чи міститься у зверненні поета до Музи прохання звеличити себе особисто? Висновок: Вірші Державіна і Горація мають однакові тему та ідею, але у вірші Державіна ліричний герой – сам поет Державін. Поет обмежує простір своєїслави слов'янським світом. Він вважає своїми головними заслугами створення віршів “в забавном русском слоге”, уславлення імператриці Катерини ІІ, спілкування з царями без лестощів, говорячи їм лише правду. Вірш не містить прохань до Музи. Муза уславить себе сама, бо поезія безсмертна.

Я памятник себе воздвиг нерукотворный, К нему не зарастет народная тропа, Вознесся выше он главою непокорной Александрийского столпа. Нет, весь я не умру — душа в заветной лире Мой прах переживет и тленья убежит — И славен буду я, доколь в подлунном мире Жив будет хоть один пиит. Слух обо мне пройдет по всей Руси великой, И назовет меня всяк сущий в ней язык, И гордый внук славян, и финн, и ныне дикий Тунгус, и друг степей калмык. И долго буду тем любезен я народу, Что чувства добрые я лирой пробуждал, Что в мой жестокий век восславил я свободу И милость к падшим призывал. Веленью божию, о муза, будь послушна, Обиды не страшась, не требуя венца; Хвалу и клевету приемли равнодушно И не оспаривай глупца. О. С. Пушкін “Пам’ятник” Я пам’‎ятник собі воздвиг нерукотворний, Тропа народна там навіки пролягла, Олександрійській стовп, в гордливості незборний, Йому не досягне чола. Ні, весь я не умру, я в лірі жити буду, Від праху утече нетлінний заповіт,— І славу матиму, допоки серед люду Лишиться хоч один піїт. Про мене відголос пройде в Русі великій, І нарече мене всяк сущий в ній язик, І гордий внук слов’‎ян, і фінн, і нині дикий Тунгус, і друг степів калмик. І довго буду тим я дорогий народу, Що добрість у серцях піснями викликав, Що в мій жорстокий вік прославив я свободу І за упалих обставав. Переклад М. Рильського

Аналіз-порівняння віршів Пушкіна і Горація З чим порівнюють височину своїх пам'ятників Горацій і Пушкін? До якого часу, за переконанням Пушкіна, буде тривати його слава? Які народи будуть пам'ятати Пушкіна? Що Пушкін вважає своєю головною заслугою? З яким проханням звертається до музи? Хто, на вашу думку, кому служить: муза поетам чи поети музі? Висновок: У поетів різні критерії оцінки власної величі. Якщо Горацій вважає себе вищим за царів (єгипетських фараонів), але не вищим за Октавіана Августа, то Пушкін сміливо каже, що його поетична слава перевищує славу імператора (Олександрійський стовп - це пам'ятник на честь Олександра І). Слава Пушкіна буде тривати, допоки житимуть поети, а пам'ятати – народи Російської імперії. Головною своєю заслугою Пушкін вважає оспівування волі, заступництво за декабристів. Муза Горація вища за нього, він їй служить, вона його нагороджує. Муза Пушкіна служить Богові через посередництво віршів поета.

М. Рильський “Я пам'ятник собі поставив нетривалий…” Я пам'ятник собі поставив нетривалий — Не з міді гордої, не з мармурових брил. Скупі слова мої, що на папері стали, Укриє завтра пил. Ні сили вищої не дарувала доля, Ні слави славної мені не прирекла, І час мене змете, як сохле листя з поля. Мов крихти зо стола. І я забудуся, і, може, лиш припадком Хтось, розглядаючи старих книжок сміття, Незацікавленим напом'яне нащадкам Мале моє життя. І скаже: жив, писав; приймав хвали й образи; А втім, ніколи нам не бракне диваків... ...Та що, коли додасть: зате в житті ні разу Неправді не служив!

Пам'ятник Рильському в Києві біля його будинку Пам'ятник на центральному вході до Голосіївського парку імені Максима Рильського Порівняння вірша М. Рильського з попередніми поезіями Що спільного у цій поезії з попередніми? Тема пам’ятника. Як побудував свою поезію Рильський? На антитезі до Горацієвої оди. У чому вбачає свою заслугу М.Рильський? «... в житті ні разу Неправді не служив!» Чи насправді час змете пам’ять про письменника? Про які твори або переклади письменника ви знаєте, що читали особисто? “Євгеній Онєгін” О. Пушкіна, “Пан Тадеуш” А. Міцкевича та ін.

Підводимо підсумки У досліджених творах є багато спільного. Усі поети звертаються до Музи. Одна тема: поети впевнені, що вони створили пам'ятники собі своїми віршами. У всіх поезіях такі пам'ятники порівнюються з чудесами світу й навіть перевершують їх. Олександрійський стовп (архітектор Монферан) сучасники теж вважали дивом, бо він тримався за рахунок власної ваги без додаткових закріплень. У всіх поезіях йдеться про неминучість слави, що прийде до митця. Поети передбачають, що їхня слава пошириться на батьківщині. Горацій та Державін роблять акцент на тому, що стали відомими саме завдяки своїй поетичній творчості. Загальний тон усіх поезій величний, розмірений, вони насичені роздумами про місце поета в суспільстві. Віршовий розмір – шестистопний ямб. Окремо стоїть вірш Максима Тадейовича Рильського, що побудований як антитеза оді Горація. Але як не згадати вислів “самоприниження паче гордині”? Чи не був поет, перекладач, публіцист, громадський діяч, мовознавець, літературознавець, академік М. Рильський надто скромним? Чи, навпаки, знав, що і його слава пошириться на батьківщині? Треба віддати належне поетові – він увійшов у вічність так само, як ті поети, про яких йшлося на сьогодняшньому уроці.

Домашнє завдання Прочитати одну з “Сумних елегій” Овідія. За бажанням – дізнатися про чотири покоління людські з “Метаморфоз”.