І. Франко про Лесю Українку „Читаючи м'які та рознервовані або холодно резонерські писання сучасних молодих українців і порівнюючи їх з тими бадьорими, сильними та сміливими, а притім такими простими щирими словами Лесі Українки, мимоволі думаєш, що ся хвора, слабосильна дівчина — трохи чи не одинокий мужчина на всю новочасну соборну Україну...”.
Поштовх до написання У поєдинку з підступною хворобою, наперекір зловісним "осіннім хмарам" Леся Українка відчула жагучу потребу жити повноцінним життям. Ось чому такою зворушливою радістю струменять рядочки з листа до брата Михайла: "Любий Миша! Я воскресла! От і знов беруся здіймати "сізіфовий камінь" догори!.. Позволь при сій нагоді навести тобі цитату з мого нового безнадійно-надійного вірша: "Я на гору круту крем'яную Буду камінь важкий підіймать І, несучи вагу ту страшную, Буду пісню веселу співать".
Алюзія (натяк) в поезії Міф про Сізіфа, який намагався закотити на гору важкий камінь. (Фразеологізм “сізіфова праця” безплідна, важка, нескінченна, а то й зовсім непотрібна праця.) У поезії лірична героїня утверджує думку, що за будь-яких життєвих обставин не можна складати крил, треба доклалати зусиль і йти до своєї мети.
Аналіз поезії Жанр: Пейзажна лірика Ідея: Віра в перемогу світла над темрявою, життя – над смертю. Провідний мотив: Любов до навколишнього світу, перемога над собою. Особливо Леся Украïнка любила весну як пору вiдродження, оновлення, надiï. Тому лiрична героïня ïï поезiï стояла i «слухала весну», яка ïй «багато говорила», спiвала пiснi про любов, молодiсть, радощi й мрiï. Прекрасна пейзажно-iнтимна поезiя покладена на музику. Ця поезія сповнена виразними інтонаціями через недосяжність щастя, втому від життєвих змагань.
“Слово, чому ти не твердая криця…” (1896)Вид лірики: громадянська. Провідний мотив: призначення поета й поезії, роль художнього слова в житті народу. Лірична героїня – борець, зброєю якого є слово. Персоніфікація образного слова: звернення як до живої істоти. Слово – гострий меч та іскриста зброя. Віршовий розмір: дактиль. Римування: суміжне.
Аналіз поезії Жанр: громадянська лірика. Провідний мотив: звернення поетеси до мрії (музи), яка дарує їй сили й надію. Головне в житті – це боротися за здійснення найзаповітніших мрій, вірити в перемогу.Ідея: уславлення тих, хто не зрадив свою мрію, хто йде до неї, долаючи всі труднощі: “Хто моря переплив і спалив кораблі за собою, той не вмре, не здобувши нового добра” (афоризм). Остання строфа: маніфест неоромантизму.
Підсумок Тонкий ліризм поезій Лесі Українки захоплює читача. Поетеса вміє зачепити найтонші струни душі, розповісти про свої сподівання й надії, оповиті смутком, так, щоб кожне слово заграло самоцвітами. У її великому серці сплелися воєдино й бажання волі, і любов до життя, і нездійсненні мрії і потім знайшли своє відображення в рядках поезій.