Народився Іван Данилович Низовий 3 січня 1942р в Марківці Білопільського району на Сумщині. Дитинство припало на роки війни, було тяжким, голодним. Зростав без батька і матері. Виростила Івана і його старшу сестру Людмилу бабуся Уляна Олексіївна Великород -Пігуль, яка народилась у заможній і багатодітній селянській сім’ї, пережила російсько-турецьку і Першу світову війни, революцію і громадянську війну, голодомори 1921-22-го, 1932-33-го і 1946-1947-го років, під час Другої світової війни втратила єдину доньку Анастасію(матір Івана Даниловича) й останнього сина(шестеро інших, услід за батьком, померли від голоду в роки повальної колективізації).
Бабуся дуже любила свого непосидючого і кмітливого онука. Від неї майбутній поет брав перші уроки доброти і любові: з роду в рід плекалися рідна мова, народні пісні, повага до старших, любов до дітей і рідного дому . ЇЇ любов і турботу пам’ятав Іван до останніх днів свого життя. Їй, бабусі-матері , у 2010р. присвячує книгу поезій «Найвище право – жить відверто», яка містить вірші та поеми 60-90 років, а також лірику останніх літ, наповнених буремними подіями всеукраїнського і планетарного масштабу. Люди цієї історичної доби були загартовані життям – вистояти. Тому самі були наділені духом стійкості, заряджали людей цим духом . Іван Низовий цінував людину за моральними якостями.
У творчому доробку І. Д. Низового понад 100 книжок, які побачили світ у різні часи: «Там, де я ніколи не плакав» і «Там, де я сміюся крізь сльози»(2006 р.),“Горобина ніч” (1992), “Пракорінь” (1995), “І калина своя і тополя” (1992), “Запрягайте, хлопці, коней” (1993), “Покотьоло” “Вівтар” (1995), “Свіча на вітрі” (1996), “Білопілля – Верхосулля” (1997), “О, Оріяно…” (1997), “Осяяння осінню” (1997), “Сльоза небесна” (1997), “Це – мій вертеп. Лірика відчаю і надії” (1996), “Воронці нев’янучі” (1998), “За овидом сивим” (1998), “Чорнороси” (1998), “Це – мій вертеп” (1998), “Нічний вістун” (1998), “В раю, скраєчку” (2001), “Несправжня пектораль” (2003), “Пролог до епілогу” (2004), «Мажор в мінорі» (2006). “Провесінь” (1971), “Стебло” (1978), “Тобі моє серце” (1980), “Чекання ранку” (1986), “Пора косовиці” (1990), “Рівнодення”(1992 ) …
Цікаві поетичні переклади поета з російської, білоруської, вірменської, азербайджанської, казахської, каракалпацької, болгарської мов (збірка «Несправжня пектораль»). Вірші Івана Низового перекладалися російською, польською, болгарською, англійською, азербайджанською, татарською, чуваською мовами. Між першою збіркою віршів поета «Народжуються квіти»(1964р) і книгою «Цим дорожу»(2011р), яка присвячена його дружині Ліні Петрівні і доньці Лесі, - ціле життя.
Він пройшов тернистий шлях життєвих випробувань:вчився в вечірній школі, служив у Радянській Армії, оволодів багатьма робітничими спеціальностями, працював у колгоспі, в будівельній галузі, навчався в Львівському університеті, навчався на Вищих літературних курсах при Літературному інституті ім. Горького , деякий час займався педагогічною діяльністю, журналістикою, тележурналістикою, з 1992р. до 1998р. обіймав посаду голови Луганської організації Національної спілки письменників України. Весь цей час Іван Низовий писав вірші, бо розумів, що основний поклик його душі – Слово. У збірці «Живу за юліанськими календами « є досить цікавий вірш – «Я дихаю віршами», який розкриває сутність поета, його світобачення. 30 вересня 2011 року помер після тривалої хвороби. Похований у Луганську на цвинтарі Заріччя.
Наша група літературознавців досліджувала творчість поета. Поетична палітра Івана Низового багатогранна. Він – автор поетичних збірок, самі назви яких інтригують і дивують вдалими поетичними знахідками. Про що його поезії? Перечитавши твори (лише частку, бо все перечитати неможливо), визначили такі:про рідний край,про козацтво, про Україну,про її розбудову, його поезії настільки були «далекоглядними», пророчими, що за ними можна писати історію України
Треба сказати, що одна з особливостей творчої манери Івана Низового,- це надання образу ліричного героя автобіографічного характеру. До того ж, здебільшого, емоційна напруга досягається через зображення екзистенційного характеру: туги за втраченими в роки війни батьками, безрадісним і голодним дитинством, раннім змужнінням, яке викликане потребою заробити на життя. Саме туга за батьками є визначальним мотивом наступних поезій. Мати…Мабуть, гарно її мати…(А мені приснилася хоча б!). Мабуть, гарно мамою назвати. Жінку, що сивіє на очах. А моя не встигла посивіти(На могилі посивів полин). А моя не буде вже сивіти. І за неї посивіє син. Пожовтіли довоєнні фото,Як жовтіє жовтень за селом…Пожовтіли довоєнні фото(А твого немає… не було…). Стежка на кладовищі нерівна,І на стежку хиляться бузки. Стали сиві люди на коліна,Стали, щоб оплакати близьких. Плачуть очі. Сухо плачуть очі,А рука стискає глини шмат. Мамо, мамо!Я війни не хочу –Я в війну націлив автомат. Я – солдат. Не вбивця окаянний,Серце в мене, що зоря огненна. Матері, материки і океани. Дивляться з надією на мене.
Любов до України,розуміння її трагічної історії, уболівання за її майбутнє – визначальні мотиви поетової лірики. Весь час Низовий працює з Україною в серці, ніколи не втрачає духовного зв’язку з нею, безмежно відданий їй: …Ніхто й ніщо не похитне Моєї віри в Україну… Хай світла доля обмине Мій дім: зневажить хай мене І рідний край…До загину В душі палатиме одне: Люблю і вірю в Україну!...(11,с.35)
Немає поетів, які б не писали про любов , бо надто значне місце вона посідає у сфері людських почуттів. Здатність до любові є мірилом людської душі. Любов підносить, освітлює душу і серце, наповнює новим змістом Буття людини. Осягнути неосяжне – неможливо. У творчому доробку Івана Низового понад 100 збірок віршів. Любовна лірика – особливий пласт його творчості, який розкриває духовний світ поета, світло, яке не гасне з часом. Окрема збірка любовної лірики вийшла у світ у 1996 р. під назвою «Свіча на вітрі». У анотації до збірки написано: «Це перше видання так званої «чистої» лірики поета Івана Низового, відомого досі як пристрасного публіциста, заземленого мислителя, майстра пейзажної мініатюри, поезо-притчі епічної форми тощо». Книжка «Свіча на вітрі» розкриває нам нові грані таланту поета-земляка.
Збираю осколки Розбитого на щастя келиха,Геть руки розрізані до крові…Запізнені сльози жалю. Ту кров цементують. Або: Щирих в любовіЗавжди виганяють Із раю, -Жодного прощеного Адама. Досі не знаю… Поет розуміє жіночу душу як ніхто : Стабільності нема. В твоїй душі смутній,Як і в погоді: То зв’язуєш – обірване – сама,То рвеш категорично знову:«Годі!..»
Багато творів написано на історичну тематику, присвячених гетьманству України. Поет вів дослідницьку роботу в цьому напрямку : відвідував гетьманську столицю Батурин, знайомився з першоджерелами історії України, спілкувався з різними верствами населення щодо сприйняття ними подій минулих років і віків у світлі сучасного погляду на історію. Особливо характерне філософське спрямування збірок «Дурман-трава» та «Жура за журавлями», де осмислено вічні поняття, що виражають духовний світ людини: особистість і народ, громадянин і країна, слово і мова, історія і сучасність. Українська мова – синтез. Крові, поту і зорі. Зневажають її ситі,Плачуть нею злидарі. Нею плачуть і сміються. Слобожанські солов’ї,Нею лають, як нап’ються,Рідну матір холуї…
Літературні критики: Читаючи твори Івана Низового, неможливо не помітити, що його поезії густо і рясно насичені імпульсом почуттів-думок, які відображають світобачення поета. Серед літераторів трапляються такі, без яких їхня доба могла б спокійно обійтись, нічого істотного не втративши. А є такі, що стають виразниками свого часу, чия творчість стає мовби часткою нашого буття, часткою повітря, яким ми дихаємо, і тих ландшафтів, що нас чарують, і помислів, що ними живемо. Іван Низовий – саме такий поет.
Письменник відображає дійсність у своїх творах за допомогою образного слова. Але це слово він використовує так, що життя постає перед нами у художніх картинах. Існує багато художніх засобів мови, які ми зустрічаємо і в поезії Івана Даниловича. Він уміє дібрати слова, образні засоби заставляють нас глибоко переживати зображене автором. Поетова душа сповнена високим почуттям любові, сумом до рідного краю. Говорячи про це, він використовує епітети: «Дожити б до травня лишень, / А рідне село почекає… /Таких білоцвітних вишень/ Не бачив я більше ніде! / Жива неповторна картина, - / Такого й митці не втяли: / Запінена вся долина / Відживленої Сули. / Лежу в пахучім пашні / І відчуваю насолоду / Таку терпку. / Якої зроду / Не відчував на чужині».
А як образно й емоційно автор завдяки метафорам і епітетам змальовує картини рідної природи : « Туман пасеться на отаві, / Це ж пізня осінь – все з’ї си: / Кущі шипшинові огневі, / Колючі терни, худорляві / Осоки й навіть голоси / Осини, жаб’ячі, пташині… / Це ж пізня осінь…». Коли його громадська та пейзажна лірика спонукає любити рідну Вітчизну, не бути байдужим до замулених джерел її історії, краси природи , то на інтимній поезії можна вчитися не тільки вимогливо ставитися до слова, а й кохати по-справжньому, не розмінюючи глибоких почуттів на хвилини удаваної закоханості. Іван Низовий – людина високої моралі, шанобливого ставлення до жінки: «… Що так солодко щемить?! / Молюся : « Аве Марія, Аве Мить!» / Куди втікати і чого втікати ? / Он ондечки мріють райські шати… / Живий струмок он онде жебонить…». У цьому вірші є синтаксичний прийом, що підсилює виразність звучання. Це звертання і риторичне запитання. Не якимось формальними інноваціями вражає нас поет, не умільським мереживом слів, а тією внутрішньою красою, істинністю почуттів, щирим поривом, що властиві його найкращим поезіям
Творчість Низового – чисте джерело народної мудрості, келих світлих надій і сподівань, щирість думок і почуттів, вогонь, який водночас зігріває і освітлює дорогу . Вірші про природу, рідний край сповнені глибокої любовi і причетності до цієї природи, єдності з усім живим в минулому , теперішньому і майбутньому. Читаєш їх і відчуваєш шелест кожного листочка, лагідний літній день, спів соловейка чи голос «брехухи - зозулі»; вимальовуєш соняшник, який хоче бути ближчим до сонця і повертає свою голову в русі сонячного кола
О. Вертіль, голова Сумської організації НСПУ говорив: « Поет Іван Низовий напрочуд ліричний, прозорий, чистий. Його рядки міцно збиті, слова стоять щільно й надійно. Важко вихоплювати якісь цитати, бо втрачається гармонія звукопису і думки. А вони тісно переплетені і разом створюють оте поетичне диво, ім’я якому Іван Низовий».
Що Де Коли. Як. Чому Навіщо Інтерактивна вправа «Чомучка». Сформулювати до вивченого матеріалу 6 журналістських запитань: ЩО? ДЕ? КОЛИ? ЯК? ЧОМУ? НАВІЩО? Іван Низовий найбільше цінував у людях?навчався поет?І. Низовий розпочав свою літературну діяльність?називаються поетичні збірки поета?в одній із поезій поет наголошує: «Мені давно не все одно»?читачам знайомство з творами Івана Низового?
Іван Низовий своєю творчістю, своїм ставленням до життя стверджував, що кожна людина мусить виконувати свій громадянський обов’язок. Любов до України, розуміння її трагічної історії, уболівання за її майбутнє – непохитні мотиви поетової лірики: «Ніхто й ніщо не похитне/Моєї віри в Україну…» Учіться й ви бути справжніми патріотами рідної землі!